УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ
Виступ Уповноваженого Верховної Ради Україниз прав людини Ніни Карпачової
під час представлення у Верховній Раді України
Щорічної доповіді про стан дотримання
та захисту прав і свобод людини в Україні
14 січня 2011 року
Шановний Голово! Шановні народні депутати, урядовці,
представники судової гілки влади, дипломатичного корпусу і ЗМІ!
Дорогі співвітчизники!
Представляю вашій увазі відповідно до Конституції України
( 254к/96-ВР ) Щорічну доповідь про стан дотримання та захисту
прав і свобод людини в Україні. Це результати системного
моніторингу Уповноваженого з прав людини, конкретних проваджень,
аналізу звернень громадян України, іноземців, осіб без
громадянства, біженців.
У 2010 році Україна разом з європейською спільнотою
відзначила 60-річчя Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод ( 995_004 ). На спеціальному засіданні
Верховної Ради України 22 жовтня Уповноваженим з прав людини було
представлено Спеціальну доповідь "Стан дотримання Україною
європейських стандартів з прав і свобод людини" ( n0001715-10 ).
Широкі кола громадськості вперше було ознайомлено з комплексним
аналізом виконання Україною зобов'язань у галузі прав людини,
узятих при вступі до Ради Європи.
Виходячи з пріоритету захисту прав дітей, Уповноваженим з
прав людини в грудні 2010 року було представлено Верховній Раді
України Спеціальну доповідь "Стан дотримання та захисту прав
дитини в Україні" ( n0002715-10 ), присвячену 20-річчю ратифікації
Україною Конвенції ООН про права дитини ( 995_021 ).
Понад один мільйон людей звернулися до Омбудсмана України за
час існування інституції в нашій країні. Лише за 2010 рік - понад
82 тисячі. Кожне друге звернення стосувалося порушення
громадянських прав, зокрема, права на справедливий суд, виконання
судових рішень, належних умов тримання в місцях ув'язнення. У
кожному третьому зверненні йшлося про порушення
соціально-економічних прав громадян.
Як і в попередні роки, значна кількість звернень до
Уповноваженого з прав людини була породжена зневажливим,
бюрократичним ставленням посадових осіб органів державної влади,
місцевого самоврядування до розгляду звернень людей, які не
бажають миритися з беззаконням.
Кожне п'яте звернення містило скарги на дії чи бездіяльність
співробітників органів внутрішніх справ, кожне десяте - органів
прокуратури.
Найбрутальнішою формою порушення прав людини в Україні
залишається бідність. Для багатьох людей це не тільки низький
рівень матеріального забезпечення, а й відсутність свободи вибору,
невпевненість у майбутньому своїх дітей.
В умовах глобальної фінансово-економічної кризи прірва між
бідними і багатими продовжує зростати. Так, половина населення
земної кулі, яке є найбільш бідним, володіє менш ніж 2% світового
багатства. І водночас 10% найбагатших людей планети володіють 83%
світового багатства, причому на 1% з них припадає 43% світових
активів (за даними банку "Кредит Сьюіз" за 2010 рік).
Не є винятком і Україна, де рівень матеріального добробуту
найбагатших зростає швидше, ніж найбідніших, а також збільшується
розрив між містом і селом. За час кризи збагатився великий
промисловий і банківський капітал, навіть 80% закордонних
інвестицій пішли у банківську сферу.
Відповідно до завдань Цілей розвитку тисячоліття до 2015 року
Україна мала б зменшити на третину частку бідного населення.
Проте, за останніми офіційними даними, рівень бідності перевищує
26% і фактично залишається незмінним порівняно з 2000 роком.
Надзвичайно високою є бідність сільського населення та родин з
дітьми. За критеріями ООН для країн Центральної та Східної Європи,
до категорії бідних можна віднести майже 81% населення України.
Залишається глибокою диспропорція між вартістю життя і рівнем
оплати праці. В умовах лібералізації цінової політики це робить
бідних ще біднішими. За даними вибіркового обстеження Держкомстату
умов життя домогосподарств, у першому півріччі 2010 року частка
населення із середньо-душовими місячними доходами нижче
прожиткового мінімуму збільшилася у 1,6 разу проти відповідного
періоду 2009 року.
У зверненнях до Уповноваженого громадяни скаржаться на низькі
зарплати і пенсії, неможливість в умовах стрімкого зростання цін і
тарифів прогодувати та забезпечити найнеобхіднішим свої сім'ї.
Люди чекають повернення трудових заощаджень, визволення із
сучасного кредитного рабства.
Для подолання бідності та соціальної нерівності потрібен
комплекс заходів, спрямованих передусім на створення робочих
місць, зростання зайнятості населення, створення гідних умов
праці, об'єктивне визначення прожитковою мінімуму та інших
соціальних стандартів, реальні зміни в оплаті праці. Урешті-решт,
метою економічного зростання та економічних реформ має стати
людина, її потреби, добробут та якість життя.
Саме тому моє перше подання до новообраного Президента
України Віктора Януковича стосувалося проблем боротьби з бідністю.
Глава держави доручив урядові розробити Загальнодержавну програму
подолання та запобігання бідності в Україні. Чекаємо від уряду
завершення цієї роботи.
Вважаю за необхідне наголосити на неприпустимості порушення
конституційних прав людини на своєчасну оплату
праці. Заборгованість із зарплати становить понад 1,3 мільярда
гривень. Проте, враховуючи тінізацію трудових відносин та
заробітної плати, реальна заборгованість є значно більшою.
Бідні люди страждають не тільки через недосконалість законів
та брак фінансових ресурсів. Дуже часто розв'язанню життєво
важливих проблем шкодять формалізм і бездушність чиновників. Не
можу не навести приклад, який мене просто вразив та по-людськи
обурив. Протягом майже двох років поспіль 90-річна вчителька з
Полтавської області Євгенія Андріївна Кириленко намагалася
добитися зарахування до страхового стажу періоду роботи з
1 вересня 1939 року до 12 вересня 1941 року на посаді вчителя
Червоно-Лучанської початкової школи. Від жінки, яка мала
документи, що підтверджували її працю й були видані у період
фактичної роботи, працівники Пенсійного фонду і органів праці та
соціального захисту цинічно вимагали ще й підтвердження свідків,
які тоді - 70 років тому (!) - працювали разом з нею. Тільки після
втручання Уповноваженого з прав людини заявниця зрештою отримала
пенсію у повному розмірі з урахуванням доплати за згаданий стаж.
Переконана, що кожен такий випадок має бути предметом окремого
розгляду, належної оцінки і реагування керівників центральних та
місцевих органів влади. Ініційована Президентом країни
адміністративна реформа має сприяти підвищенню рівня та якості
державних послуг для громадян.
В умовах загострення фінансово-економічної кризи до
Уповноваженого з прав людини звернулися за захистом своїх прав
сотні вкладників комерційних банків, а також ті, хто скористався
банківськими кредитами, зокрема в іноземній валюті. Ось що пише у
своєму зверненні Михайло Віталійович Станіславський, який
намагався повернути з банку "Надра" компенсаційні виплати своєї
дружини, отримані нею як жертвою фашистських переслідувань від
німецького фонду "Пам'ять, відповідальність і майбутнє": "У
1993 році ми з дружиною вже втратили всі свої заощадження, які
заробили собі на старість, а тепер ця історія повторюється. Я
хвора людина, інвалід Великої Вітчизняної війни, витрачаю багато
коштів на придбання медикаментів та на додаткове медичне
обслуговування. Мені виповнилося 93 роки, за такого розвитку подій
я можу і не дочекатися моїх власних грошей". Результатом
провадження Уповноваженого з прав людини стала виплата банком
належних людині коштів.
Низку випробувань довелося пройти багатьом іншим громадянам
до того, як за підтримки Уповноваженого їм було повернуто
зароблене важкою працею.
Звертаю увагу на збільшення кількості випадків, коли
позичальників позбавляють майна, зокрема квартир, а також
зростання самогубств в Україні, які вчиняються через неможливість
вибратися з боргових зобов'язань перед банками. У 2009 році
трапилося 15 суїцидів, а в 2010 році стало відомо про 11 випадків
самогубств з причини неможливості виконати умови кредитних
договорів.
Через масові порушення конституційних прав громадян
проблемними банками мною направлялися подання Голові Національного
банку та Президенту України, у яких було запропоновано здійснити
низку заходів, зокрема: зменшити процентну ставку за кредитами,
перевести кредити в іноземній валюті у національну за курсом на
момент їх оформлення, запровадити кредитні канікули, викупити
Нацбанком кредитні зобов'язання фізичних осіб і суб'єктів
підприємницької діяльності тощо.
Зрештою, Нацбанк України скасував власний наказ про заборону
повернення депозитів. Завдяки прийняттю Верховною Радою України
Закону "Про внесення змін до деяких законів України з метою
подолання негативних наслідків фінансової кризи" ( 1533-17 )
вдалося запобігти позбавленню багатьох позичальників заставного
майна. Проте ризики втрати житла та іншого майна за неможливості в
повному обсязі виконувати кредитні умови залишаються, а тому
проблема кредитного рабства набуває гостроти.
Переконана, люди мають бути захищені від свавілля банкірів, а
негативні наслідки фінансово-економічної кризи справедливо
розподілені між банками, державою та людьми. На жаль, поки цього
ще не відбувається.
Сьогодні в Україні системними є порушення конституційних прав
людини на охорону здоров'я та безоплатну медичну допомогу. За
оцінкою фахівців, обсяг зведених бюджетних видатків на охорону
здоров'я впродовж останніх років становить 50-60% мінімальної
потреби. Торік для забезпечення лікарськими засобами пільгових
категорій населення, а це найбідніші люди, було передбачено лише
15% необхідних коштів, фактично ж профінансовано ще менше.
За оцінками Світового банку, Україну охопила повномасштабна
подвійна криза - демографічна та погіршення здоров'я населення. Це
невідворотно руйнує основу державності - людські ресурси. За
даними Державного комітету статистики, у 2009 році кількість
постійного населення України зменшилась на 180 тисяч осіб, за
10 місяців 2010 року - вже майже на 167 тисяч осіб. Тільки в місті
Києві, Волинській, Закарпатській та Рівненській областях
народжуваність перевищила смертність. Катастрофічними темпами
Україна втрачає чоловіків працездатного віку. Вочевидь, такий
загрозливий виклик потребує, окрім вжиття заходів з подолання
бідності, й докорінного поліпшення охорони здоров'я населення.
Неможливість заробити на гідне життя чесною працею спонукає
мільйони українців шукати кращої долі за межами рідної країни. Це
ще один виклик для сучасної України, адже за кордоном перебуває
від 5 до 7 мільйонів українських трудових мігрантів. Питання
дотримання їхніх прав неодноразово порушувались Уповноваженим з
прав людини на парламентських та комітетських слуханнях. З метою
посилення захисту трудових мігрантів українським Омбудсманом
підписано угоди про співпрацю у сфері захисту прав людини з
Омбудсманами країн найбільш чисельного перебування українських
мігрантів: Росії, Казахстану, Польщі, Іспанії, Португалії,
Франції, Аргентини та інших.
Особливу увагу протягом останніх років доводилось приділяти
захистові прав українських моряків. Мною вже неодноразово
наголошувалося на тому, що українські моряки належать до однієї з
найнезахищеніших категорій трудових мігрантів із України. Понад
100 тисяч українських моряків сьогодні поневіряються по світах на
суднах під чужими прапорами. Перша і головна причина цього -
корупційні діяння, через які в Україні фактично було знищено
національний флот. Тому головний крок, який треба зробити, це
відновити український флот, щоб наші моряки мали можливість
працювати під українським прапором. Украй актуальним є також
прийняття Організацією Об'єднаних Націй ініційованої Україною
всеосяжної Конвенції про боротьбу з морським тероризмом, яким є
піратство.
Переконана, що забезпечення прав українських трудових
мігрантів має бути одним із пріоритетів зовнішньої політики нашої
держави. Йдеться передусім про належний правовий захист шляхом
підписання двосторонніх міжнародних угод про правову допомогу.
Вважаю, що в країнах переважної трудової міграції наших
співвітчизників потрібно посилити дипломатичні представництва
спеціально підготовленими консульськими працівниками, додавши при
цьому додаткові кадрові одиниці. Нагальним є розв'язання й
проблеми визнання документів про освіту, врахування страхового
стажу та визначення пенсій відповідно до Рішення Конституційного
Суду України від 8 жовтня 2009 року.
Поки що, на превеликий жаль, міграційна політика зорієнтована
виключно на протидію нелегальній міграції. Так, відповідно до
Указу Президента України створено Державну міграційну службу
України, однак, як і за попереднього уряду, її діяльність
спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через
Міністра внутрішніх справ. Тобто фактично керування усіма
аспектами міграційної політики покладається на силове відомство,
що суперечить рекомендаціям ЄС та гуманітарним завданням
міграційної політики. Адже, як визначено у Резолюції ПАРЄ від
9 квітня 2010 року, "трудящі-мігранти беруть участь у забезпеченні
економічного зростання і процвітання, створенні національного
багатства в країнах призначення, а також сприяють скороченню рівня
бідності в країнах походження". Поцінуємо ж їхню працю!
Вважаю за потрібне зазначити, якщо ми хочемо гідного
ставлення до українців за кордоном, то не маємо права допускати
неповагу до іноземних мігрантів в Україні, їх дискримінацію і
прояви ксенофобії.
Зазначу, що загальна тенденція ксенофобських злочинів в
Україні протягом 2009-2010 років свідчить про їх зменшення удвічі
порівняно з 2008 та 2007 роками. Це стало результатом посилення
протидії подібним явищам з боку МВС, СБУ та прокуратури, а також
активізації діяльності неурядових організацій.
Вкотре наголошую на необхідності ратифікації Україною
Міжнародної конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів та
членів їх сімей, що дасть змогу забезпечити якісно новий рівень
захисту прав трудових мігрантів без подвійних стандартів.
Однією із надзвичайно болючих проблем суспільства
залишається недотримання права людини на судовий захист. Майже
кожне п'яте звернення до Уповноваженого з прав людини стосується
цього питання.
У Висновку ПАРЄ N 190 (1995) ( 994_590 ) та Резолюції 1549
(2007) ( 994_760 ) затримка у проведенні Україною судової реформи
була піддана жорсткій критиці, адже ми чекали на цю реформу
20 років. Зрушення у цьому питанні почалися лише у 2010 році з
розробкою та прийняттям Верховною Радою у липні 2010 року Закону
України "Про судоустрій і статус суддів" ( 2453-17 ).
2010-й - рік реалізації судової реформи. Зроблені перші кроки
у напрямі впровадження судової реформи, адже правозастосовна
практика показала наявність низки проблем, які потребують
подальших дій з урахуванням висновків ПАРЄ та Венеціанської
комісії.
З метою приведення кримінально-процесуальних процедур у
відповідність до міжнародних стандартів, підвищення ефективності
захисту прав людини під час дізнання, досудового та судового
проваджень украй необхідно якнайскоріше прийняти новий
Кримінально-процесуальний кодекс України.
На часі прийняття довгоочікуваних Закону "Про безоплатну
правову допомогу" та нової редакції Закону "Про адвокатуру".
Для більш кваліфікованого розгляду сімейних спорів, зокрема
захисту прав найуразливішої категорії населення - дітей, потрібно
створити спеціалізовані сімейні суди.
Станом на 1 січня 2011 року Євросуд виніс 715 рішень щодо
України. В абсолютній більшості випадків констатовано порушення
Україною статті 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод ( 995_004 ) щодо права на справедливий
судовий розгляд.
У 180 своїх рішеннях Європейський суд з прав людини
констатував порушення розумних строків розгляду справисудом. Так,
у низці рішень Євросуду, зокрема у справах Нечитайло, Сланько,
Неханченко проти України, розслідування та розгляд справ тривали
від восьми до десяти років! Через відсутність у чинному
Кримінально-процесуальному кодексі України ( 1001-05, 1002-05,
1003-05 ) граничних термінів тримання підсудного під вартою багато
людей в очікуванні рішення суду фактично відбувають під вартою
увесь термін призначеного, врешті-решт, покарання.
Для запобігання цим порушенням 24 березня 2010 року я
звернулася до Президента України з поданням про встановлення
граничного терміну перебування підсудних під вартою та
забезпечення права ув'язнених і затриманих на гідні умови
тримання. Моя позиція була підтримана - розроблено проект Закону
України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
метою гуманізації попереднього ув'язнення". Відповідні положення
закладені у проекті нового Кримінально-процесуального кодексу
України.
У кожному другому рішенні Європейського суду щодо України
(52%) констатується порушення права на справедливий суд стосовно
тривалості виконання рішень національних судів.
Хронічним є невиконання судових рішень. Фактично виконується
лише кожне третє рішення національних судів. А стосовно рішень
Євросуду, то цей показник становить лише 9%. Тому моніторинг
Комітету міністрів Ради Європи щодо України триватиме до повного
виконання рішень Європейського суду.
Хочу привернути Вашу увагу до того, що 15 січня 2011 року
збігає річний термін, встановлений Європейським судом, для вжиття
нашою державою заходів, передбачених першим пілотним рішенням
у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України". У цьому рішенні
констатоване порушення у зв'язку з тривалим невиконанням рішення
національного суду та відсутністю ефективних засобів юридичного
захисту. Виконавча влада повинна знайти ефективний механізм
розв'язання цієї проблеми. Інакше існує загроза втілення в життя
застереження Євросуду про поновлення розгляду усіх аналогічних
справ з метою ухвалення по них єдиного рішення щодо України.
Уже десять років поспіль мною порушується питання про те, що
Україна залишається в Європі одним із "лідерів" за кількістю
арештів. І хоча відповідно до європейських стандартів функцію
надання санкцій на арешт давно передано від прокурорів судам,
ситуація практично не змінилася. Щороку судами відправляються за
грати майже 60 тисяч осіб. При цьому близько 10 тисяч, або кожен
шостий, пізніше звільняються з-під варти (у зв'яжу зі зміною
запобіжного заходу, засудження до покарання, не пов'язаного з
позбавленням волі, виправданням або закриттям кримінальних справ).
Кількість рішень Європейського суду з розглянутих справ про
необґрунтоване тримання людини під вартою збільшилась упродовж
минулого року майже удвічі. Європейський суд з прав людини звернув
увагу, що національні суди недостатньо мотивують необхідність
арешту особи, а тяжкість злочину часто виступає головним критерієм
узяття під варту.
Це підтвердження того, що порушена проблема стосується не
лише арештів конкретних посадовців, а є системною для України і
зачіпає долі сотень тисяч людей, які щороку проходять через
процедуру затримання чи арешту.
Уповноважений з прав людини стурбована, що упродовж останніх
років зростає кількість засуджених. Сьогодні за ґратами тримається
152 тисячі осіб (336 ув'язнених на 100 тисяч населення країни). За
цим показником Україна є третьою серед країн - членів Ради Європи,
після Росії та Грузії. Стабільно один із найменших показників
(60 - 100 осіб на 100 тисяч населення) мають Словенія, Фінляндія,
Швейцарія, Італія, Франція, Німеччина. Цікаво, що член СНД
Узбекистан за останні 10 років удвічі зменшив чисельність
в'язнів - до 142 на 100 тисяч населення.
Вкотре наголошую, що зняттю напруженості стосовно
переповненості пенітенціарних закладів також сприяло б проведення
амністії. Але, на превеликий жаль, два роки поспіль законопроекти
про амністію у Верховній Раді України не розглядалися, що порушує
право на реалізацію принципу гуманізму, насамперед найбільш
соціально незахищених та вразливих осіб. Сподіваюся, що найближчим
часом спільними зусиллями ми розв'яжемо цю проблему, і Закон про
амністію буде прийнятий Верховною Радою України.
Системною залишається проблема застосування катувань, що
дедалі частіше призводить до загибелі затриманих. У 2008 році
співробітниками органів внутрішніх справ закатовано до смерті
чотири людини, у 2009-му - три, у 2010-му - вісім! За всіма цими
випадками відкриті провадження Уповноваженого з прав людини.
Особливе занепокоєння викликає ситуація у Сумській області,
де протягом тільки останніх півроку від рук правоохоронців
загинуло троє місцевих жителів.
Укотре наголошую на необхідності якнайскорішого створення
Національного механізму запобігання катуванням відповідно до
міжнародних зобов'язань України. З цього питання мною нещодавно
було внесено подання Президентові України.
Як наголошувалось у публічних виступах Омбудсмана України,
особливо нелюдяним є ставлення до затриманих з боку працівників
Шевченківського районного управління міліції міста Києва, що
підтверджується низкою проваджень. Особливого резонансу в
суспільстві набула справа про загибель 20-річного студента Ігоря
Індила. Нині у Деснянському районному суді міста Києва
розглядається справа стосовно двох співробітників цього
райуправління. Працівник Секретаріату Уповноваженого з прав
людини, маючи лише права представника потерпілих, намагається
добитися справедливого судового рішення у цій справі.
Тому прошу народних депутатів України нарешті прийняти
законопроект щодо визначення незалежного статусу Уповноваженого з
прав людини у кримінальному процесі, який понад три роки
знаходиться без руху у Верховній Раді. Це значно посилило би
захист прав людини у судах, і ми би не випрошували кожного разу в
суддів дозволу взяти участь у захисті прав людини.
Вважаю за необхідне вкотре привернути увагу до захисту права
на свободу слова. Як і раніше, журналісти дуже часто потерпають
від насильницьких дій. У провадженні Омбудсмана - справа про
захист честі, гідності, прав на свободу слова та безпеку життя
редактора житомирської районної газети "Сільське життя" Валерія
Івановського, якому було завдано ножових поранень. Під час
особистої зустрічі з Уповноваженим з прав людини Генеральний
прокурор України Віктор Пшонка повідомив про затримання
підозрюваних у вчиненні цього нападу та передачу справи до суду.
Триває провадження Уповноваженого з прав людини й у справі
про зникнення редактора харківської газети "Новий стиль" Василя
Климентьєва. Цілком поділяю занепокоєння громадськості,
Національної спілки журналістів України щодо пасивного
розслідування правоохоронцями цієї резонансної справи.
Але, захищаючи свободу преси, водночас наголошую на
відповідальності самої преси перед суспільством і громадянами.
Окремо привертаю увагу народних депутатів до проблеми
забезпечення в Україні рівності прав і свобод жінок та
чоловіків. На жаль, попри певні позитивні зрушення, зокрема
прийняття Закону про забезпечення рівних прав та можливостей,
ратифікацію міжнародних документів про ліквідацію всіх форм
дискримінації жінок, виконання Державної програми з утвердження
гендерної рівності, не вдалося докорінно змінити існуючі
стереотипи щодо ролі жінок у суспільстві та реалізації державної
політики паритетного забезпечення прав і свобод жінок і чоловіків.
За показником розширення можливостей жінок, як зазначається у
доповіді ООН з людського розвитку 2009 року, Україна посідає лише
86-е місце серед інших країн світу. І така оцінка є об'єктивною,
бо, наприклад, у складі Верховної Ради України лише 7,6% жінок; в
уряді та серед голів обласних державних адміністрацій немає
жодної. Лише один центральний орган - Державний комітет архівів -
очолює жінка; серед заступників міністрів жінок близько 12%,
заступників голів облдержадміністрацій - менше 10%, голів судів -
11%. Відсутні жінки в керівництві Верховного Суду України, Вищого
адміністративного і Вищого господарського судів України. У складі
Збройних Сил України близько 13% військовослужбовців - жінки, а
ось у керівництві Міністерства оборони - немає жодної!
Недоступність для жінок керівних посад, існуюча гендерна
дискримінація є одними з причин того, що рівень їхньої заробітної
плати у середньому становить лише 75% від рівня оплати чоловіків.
І хоча за своїм потенціалом, рівнем професійно-освітньої
підготовки жінки не поступаються чоловікам, влада не створює
належних умов для рівного доступу жінок до високооплачуваних
посад, спекулюючи на начебто традиційному баченні українським
суспільством жінки у ролі берегині домашнього вогнища та
виховательки дітей.
У Цілях розвитку тисячоліття для України визначені завдання
на період до 2015 року - забезпечити ґендерне співвідношення обох
статей на рівні не менше 30 на 70 у представницьких органах влади
та на вищих щаблях виконавчої влади, а також наполовину скоротити
розрив між доходами жінок та чоловіків. Тому одним із головних
завдань має стати розробка та прийняття Державної програми з
утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на
період до 2015 року, визначення реальних завдань та конкретних
показників, за якими здійснюватиметься оцінка виконання програми.
Уповноважений з прав людини як суб'єкт демократичного
цивільного контролю над Воєнною організацією і правоохоронними
органами держави вживає заходів для запобігання порушенням
конституційних прав і свобод, захисту законних інтересів громадян
України, які виконують військовий обов'язок.
Результати проваджень Уповноваженого свідчать про низьку
правову культуру особового складу, зниження професіоналізму
військовослужбовців у цілому та офіцерського складу зокрема,
низький рівень підготовки громадян до військової служби. За п'ять
останніх років (у мирний час!) безповоротні втрати особового
складу Збройних Сил становили 410 осіб. Звертаю увагу на те, що
значно зросла частка офіцерів, солдатів і сержантів військової
служби за контрактом серед загальної кількості загиблих
військовослужбовців.
Очевидно, що це системна, комплексна проблема, яка потребує й
системних заходів реагування, передусім щодо припинення масових
звільнень кваліфікованих фахівців зі Збройних Сил України.
Моніторинг Уповноваженого свідчить також про наявність
брутальних порушень прав людини у військових навчальних
закладах. Так, провадженням у справі про порушення прав на
навчання, повагу до людської гідності та особисту безпеку
курсантів Військового інституту телекомунікація та інформатизації
національного технічного університету України "Київський
політехнічний інститут" встановлено, що керівництво закладу з
порушенням вимог чинного законодавства відрахувало сімох
першокурсників. Усі вони - неповнолітні, з незаможних родин. У
неправовий спосіб, не вивчивши належним чином обставин конфліктної
ситуації на ґрунті нестатутних відносин, юнаків погрозами змусили
підписати рапорт про відрахування за власним бажанням і в
листопаді виставили за ворота закладу. Лише після того, як
Уповноважений з прав людини стала на захист прав курсантів, за
розпорядженням керівництва Збройних Сил України у лютому 2010 року
першокурсників поновлено на навчанні.
Особливо чуйного ставлення потребують ветерани війни і
військової служби, ветерани праці, люди похилого віку - тобто ті,
хто не може самостійно реалізувати право на належні умови життя,
забезпечити свої матеріальні та духовні потреби. Питання
пенсійного забезпечення, виплати допомог та компенсацій,
передбачених чинним законодавством, перебувають під постійним
контролем Уповноваженого. Профільним комітетам Верховної Ради
України надавалися пропозиції Уповноваженого з прав людини щодо
забезпечення конституційних прав ветеранів. Сподіваюсь, що вони
враховуватимуться у законотворчій роботі.
У захисті прав людини Уповноважений системно співпрацює з
народними депутатами України, комітетами Верховної Ради,
депутатськими групами і фракціями. Усього за час існування
інституції до Уповноваженого з прав людини надійшло понад 3 тисячі
депутатських запитів і звернень, зокрема у 2010 році - 160. За
кожним із них відкривалися провадження Уповноваженого та
докладалися спільні з депутатами зусилля для поновлення порушених
прав і свобод людини.
Уповноважений з прав людини намагається системно
співпрацювати з Президентом України як гарантом дотримання
конституційних прав людини. Протягом року Омбудсман взяла участь у
засіданнях Комітету з питань економічних реформ, Робочої групи з
питань судової реформи, Громадської гуманітарної ради при
Президентові України. Главі держави внесено 20 подань і
16 звернень Уповноваженого з найгостріших проблем захисту прав
людини.
За встановленою практикою Уповноважений з прав людини бере
участь у засіданнях Кабінету Міністрів України, маючи можливість
вносити свої пропозиції до законопроектів, що розглядаються.
Протягом 2010 року Прем'єр-міністрові внесено низку подань
Уповноваженого з прав людини, зокрема з питань забезпечення прав
жінок на працю в державних органах виконавчої влади та управління,
захисту прав військовослужбовців і працівників органів внутрішніх
справ, з проблем трудових мігрантів.
У Резолюції ПАРЄ 1755 (2010) ( 994_a19 ) "Функціонування
демократичних інститутів в Україні" рекомендується посилити роль
Омбудсмана як певної альтернативи наглядовим функціям
прокуратури. На зустрічі Уповноваженого з прав людини з
Генеральним прокурором України 9 грудня 2010 року обговорювалось
питання посилення співпраці з метою ефективнішого й оперативнішого
реагування на порушення прав і свобод людини.
Неупереджене ставлення до кожної людини, яка звертається до
Уповноваженого, прагнення розв'язувати проблеми, виключно
керуючись нормами міжнародного права, Конституції України
( 254к/96-ВР ), чинного законодавства було, є і залишатиметься
правилом моєї діяльності на посту Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини.
Вкотре наголошую: забезпечення невід'ємних прав і свобод
кожної людини має стати основою національної ідеї, яка може
консолідувати суспільство і послужити підґрунтям для подальшого
демократичного розвитку України.
Друкується відповідно до Постанови Верховної Ради України
N 3194-VI ( 3194-17 ).
-
скопійовано
-
