ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У З А Г А Л Ь Н Е Н Н Я
11.12.2008
Практика розгляду судами справ,пов'язаних із позбавленням
батьківських прав,
поновленням батьківських прав,
усиновленням, установленням опіки
та піклування над дітьми*
______________* Узагальнення підготовлене суддею Верховного Суду України
В.М.БАРСУКОВОЮ та головним консультантом відділу узагальнення
судової практики управління вивчення та узагальнення судової
практики О.Є.БУРЛАЙ, к.ю.н.
Розгляд судами справ, що тематично належать до однієї
категорії та проаналізовані в цьому узагальненні, має свою
специфіку порівняно з більшістю інших категорій цивільних справ,
оскільки усі вони фактично пов'язані з вирішенням долі дітей. У
сучасних правових системах дитина однозначно вважається суб'єктом
права та має значний обсяг прав. На міжнародному рівні
розробляються і приймаються міжнародно-правові акти, присвячені
правам дитини та їх належній реалізації, й Україна є учасницею
низки таких договорів. Однак безспірним залишається той факт, що
дитина є найбільш вразливою стороною в будь-яких конфліктних
сімейних правовідносинах, і саме на її долю випадає найбільше
страждань та втрат.
У випадку коли дитина не проживає в сім'ї і батьки з якихось
причин не опікуються її долею, вона фактично позбавлена можливості
правового захисту своїх прав та інтересів, оскільки не має
представника за законом. Для забезпечення відповідної системи
захисту, а також для опіки над дитиною та для її виховання
створюється державна система влаштування дітей, позбавлених
батьківського піклування.
Однак, як свідчить практика, формального впровадження такої
системи замало для її належного функціонування. Якісне
забезпечення прав дітей можливе виключно за умови професійного,
добросовісного та сумлінного виконання своїх обов'язків посадовими
особами та іншими працівниками, які задіяні в роботі системи
державних органів. Це стосується як суддів, так і тих працівників
державних органів, які мають повноваження від імені держави
здійснювати представництво прав дітей у судах. Адже не варто
забувати, що діяльність судів суворо регламентована процесуальним
законодавством, а робота суду із забезпечення суб'єктивних прав і
свобод, так само як і механізм контролю за якістю роботи суду,
потребує обов'язкового ініціювання з боку зацікавленої сторони.
Узагальнення проведено з метою виявлення проблем, що
виникають у суддів під час застосування відповідних законодавчих
норм, та прогалин чинного законодавства, а також інших причин, які
перешкоджають належному захисту прав та інтересів дітей в Україні.
Загальні проблеми, що виникають при розгляді судамисправ, пов'язаних з позбавленням батьківських прав,
поновленням батьківських прав, усиновленням і встановленнямопіки та піклування над дитиною
Визначення належного органу опіки та піклування
Складною проблемою, яку було виявлено під час проведення
узагальнення, є визначення належного органу опіки та піклування.
Наявність такої проблеми пов'язана з несистемним внесенням змін до
деяких законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів щодо
визначення органу опіки та піклування. Таким чином, участь у
судових засіданнях беруть різні органи та їхні структурні
підрозділи, відповідно ці ж органи подають до суду висновки,
необхідні при вирішенні справ.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону від 13 січня 2005 р. N 2342-IV
( 2342-15 ) "Про забезпечення організаційно-правових умов
соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування" органами опіки та піклування є державні
адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі
органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього ж Закону безпосереднє ведення
справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у
справах дітей.
Законодавчу неузгодженість з цього питання наразі усунуто
також завдяки прийняттю постанов Кабінету Міністрів України від 24
вересня 2008 р. N 866 ( 866-2008-п ), якою затверджено Порядок
провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із
захистом прав дитини, та від 8 жовтня 2008 р. N 905 ( 905-2008-п )
"Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та
здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей". Цими
актами встановлено компетенцію служби у справах дітей як
підрозділу, до відання якого належить безпосереднє виконання
функцій органу опіки і піклування.
Врахування думки дитини при вирішенні питань,що стосуються її життя
Згідно з міжнародними та національними правовими нормами до
прав дитини належить, зокрема, право на врахування її думки щодо
питань, які стосуються її життя. Зокрема, відповідно до положень
ст. 12 ч. I Конвенції ООН від 20 листопада 1989 р. "Про права
дитини" ( 995_021 ) (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.
( 789-12 )), держави-учасниці забезпечують дитині, здатній
сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди
з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини
приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією
метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході
будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується
дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган
у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного
законодавства.
У вітчизняному законодавстві теж закріплено відповідні
положення; зокрема, згідно з положеннями ст. 171 Сімейного кодексу
України ( 2947-14 ) (далі - СК) думка дитини має бути врахована
при вирішенні питань, що стосуються її життя. Нормами ст. 218 СК
( 2947-14 ) спеціально встановлено положення щодо згоди дитини на
усиновлення. Таким чином, думка дитини має бути з'ясована і
врахована судом при розгляді всіх категорій справ, про які йдеться
у цьому узагальненні.
Матеріали узагальнення свідчать, що суди не завжди
дотримуються вимог закону щодо з'ясування та врахування думки
дитини.
Так, Виноградівський районний суд Закарпатської області
розглянув справу за заявою прокурора Виноградівського району про
позбавлення батьківських прав П. Б. та Б. Р. стосовно
неповнолітніх Б. Й., 1994 р. н., та Б. О., 1995 р. н. У матеріалах
справи відсутні відомості про з'ясування думки дітей, хоча
вбачається, що така думка неповнолітніх, яким на час розгляду
справи було відповідно 13 та 12 років, мала б бути з'ясована, і
суд повинен був дати їй оцінку. Рішенням від 25 березня 2008 р.
позовні вимоги було задоволено.
Однак у суддів виникає багато запитань з приводу дотримання
судами зазначених вимог, зокрема про те, з якого віку дитини її
думка має враховуватися. Слід звернути увагу, що законодавство,
зокрема СК ( 2947-14 ), не містить чіткої вказівки на вік,
починаючи з якого думка дитини має враховуватися. Натомість щодо
згоди дитини на усиновлення положеннями ч. 1 ст. 218 СК
( 2947-14 ) встановлено, що для усиновлення дитини потрібна її
згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її
висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка
відповідає її вікові та стану здоров'я. Відповідно до ч. 3
зазначеної статті усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо
вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту
усиновлення. Тобто законодавчо встановлено не ті умови, за яких
думка дитини повинна бути врахована, а ті, за яких згода дитини не
вимагається: відповідний вік, стан розвитку та здоров'я.
Відповідні положення законодавства не завжди суди враховують.
Згідно із ч. 3 ст. 171 СК ( 2947-14 ) суд має право
постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її
інтереси (за винятком справ про усиновлення). Однак це не звільняє
суд від необхідності з'ясувати думку дитини.
Проблеми, що виникають при розгляді справпро позбавлення батьківських прав
Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом
захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які
неналежним чином виконують свої батьківські обов'язки стосовно
дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі
рішення суду. Частиною 1 ст. 164 СК ( 2947-14 ) встановлено
вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав.
Аналіз статистичних даних(1)
_______________(1) Статистичні показники наведені за даними Державної
судової адміністрації України (далі - ДСА).
У 2007 р. місцеві суди України розглянули понад 17 тис. справ
про позбавлення батьківських прав; їх частка у структурі справ
позовного провадження, які виникають із сімейних правовідносин,
становить 5,5%. Найбільшу кількість справ цієї категорії
розглянули суди областей: Донецької - 1831 справа,
Дніпропетровської - 1314, Харківської - 1181. Найменше справ про
позбавлення батьківських прав було розглянуто судами областей:
Тернопільської - 208, Волинської - 241, а також м. Севастополя -
213 справ.
В абсолютній більшості випадків позовні вимоги, заявлені
позивачами у справах про позбавлення батьківських прав, судами
задовольняються: так, у середньому по країні у 2007 р. місцеві
суди задовольнили позовні вимоги у понад 16 тис. справ, тобто у
92,5% від тих, що розглянуті з ухваленням рішення.
У 2007 р. до апеляційних судів було подано 276 скарг на
рішення місцевих судів, тобто було оскаржено 1,6% таких рішень.
Апеляційні суди за скаргами по справах зазначеної категорії
розглянули 245 справ. Найбільше таких справ розглянули апеляційні
суди Донецької області - 31, а також м. Києва - 24 та АР Крим - 32
справи. За результатами розгляду апеляційними судами було
скасовано 93 рішення місцевих судів, або у 0,5% від справ,
розглянутих місцевими судами з ухваленням рішення. Рішення було
змінено у 5 справах, що становить менше 0,1%. У 147 справах, або у
0,8% випадків, апеляційні суди відхиляли скарги і залишали рішення
без змін.
Визначення підсудності
Під час проведення узагальнення виявлено значну кількість
випадків розгляду судами справ про позбавлення батьківських прав з
порушенням правил підсудності.
Справи про позбавлення батьківських прав є справами позовного
провадження, тому ця категорія справ підлягає розгляду за
загальними правилами підсудності - відповідно до ч. 1 ст. 109
Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (далі - ЦПК)
за місцем проживання відповідача або одного з них, якщо позов
подається до обох батьків (ч. 1 ст. 113 ЦПК).
Якщо в одному позові вимоги про позбавлення батьківських прав
(та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою
про стягнення аліментів, такий позов може подаватися за вибором
позивача згідно з ч. 1 ст. 110 ЦПК ( 1618-15 ).
Особи, які беруть участь у розгляді справпро позбавлення батьківських прав
Позивач у справах про позбавлення батьківських прав
Статтею 165 СК ( 2947-14 ) визначено перелік осіб, які мають
право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських
прав. Такими особами є один з батьків, опікун, піклувальник,
особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я,
навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган
опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14
років.
У судовій практиці трапляються випадки розгляду справ за
позовами осіб, які відповідно до закону не наділені правом такого
звернення. Судам слід перевіряти чи належить позивач до кола осіб,
які мають право звертатися до суду з позовом про позбавлення
батьківських прав, і якщо позивач таких прав не має, повертати
заяву позивачу на підставі п. 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК ( 1618-15 ).
Виявлено випадки звернення до суду з позовом про позбавлення
батьківських прав родичів, які не зазначені в ст. 165 СК
( 2947-14 ) як особи, котрі мають право на подання такого позову.
Також згідно з ч. 2 ст. 258 СК та ч. 2 ст. 262 СК баба, дід,
сестра, брат, мачуха, вітчим мають право звернутися за захистом
прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх
непрацездатних осіб (внуків тощо) до органу опіки та піклування
або до суду без спеціальних на те повноважень.
Так, Франківським районним судом м. Львова розглянуто справу
про позбавлення батьківських прав Ч. К. та Ч. І. за позовом Б.
(баби дитини). Суд ухвалив заочне рішення від 30 травня 2007 р.,
згідно з яким позовні вимоги задоволено.
Участь у розгляді справи органу опіки та піклування
Згідно із ч. 4 ст. 19 СК ( 2947-14 ) участь органу опіки та
піклування при розгляді справ щодо позбавлення батьківських справ
є обов'язковою.
Відповідно до положень ст. 19 СК ( 2947-14 ) орган опіки та
піклування подає до суду письмовий висновок щодо вирішення спору
на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов
проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з
дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших
документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з
висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо
обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Матеріали узагальнення свідчать, що не всі суди приділяють
належну увагу вирішенню питання про повний та повноважний склад
осіб, які братимуть участь у справі, не залучають до участі у
справі орган опіки та піклування в тих випадках, коли цей орган не
є позивачем.
Так, Верховинський районний суд Івано-Франківської області,
задовольняючи позов про позбавлення батьківських прав у справі за
позовом Д. до О., не залучив до участі у справі орган опіки та
піклування, а також не витребував у нього належний письмовий
висновок.
З'ясування обставин справи
Згідно з п. 15 постанови Верховного Суду України від 30
березня 2007 р. N 3 ( v0003700-07 ) "Про практику застосування
судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про
позбавлення та поновлення батьківських прав" (далі - постанова
Пленуму від 30 березня 2007 р. N 3) позбавлення батьківських прав
(тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на
відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та
ін. ), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і
ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу
на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання
про його застосування слід вирішувати лише після повного,
всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема
ставлення батьків до дітей.
Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно
перевіряти докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги,
обов'язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у
справі та з'ясування його позиції та обґрунтувань. Крім того, суд
повинен з'ясувати думку дитини, якщо вона здатна її висловити.
Також згідно із ч. 4 ст. 19 СК ( 2947-14 ) обов'язковою є участь у
справі органу опіки та піклування. Суду слід витребовувати від
цього органу письмовий висновок відповідно до ч. 5 ст. 19 СК
( 2947-14 ), а також може допитати представника цього органу в
судовому засіданні.
Слід звернути увагу на те, що згідно з ч. 6 ст. 19 СК
( 2947-14 ) суд може не погодитися з висновком органу опіки та
піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить
інтересам дитини.
Якщо суд установить, що орган опіки та піклування подав
висновок, який суперечить інтересам дитини або є недостатньо
обґрунтованим чи недостовірним, суд вправі на підставі ст. 211 ЦПК
( 1618-15 ) постановити окрему ухвалу і направити її відповідному
органу опіки та піклування для усунення недоліків у роботі.
Особливого значення для всебічного та об'єктивного з'ясування
обставин має вимога закону щодо своєчасного повідомлення всіх
осіб, які беруть участь у справі. На жаль, виявлено значну
кількість порушень цих вимог закону.
Так, лише в узагальненні апеляційного суду Львівської області
наведено 11 прикладів таких порушень, допущених судами області.
Зокрема, Київська районна адміністрація м. Одеси в особі органу
опіки та піклування в інтересах малолітнього М. К., 2003 р. н.,
звернулася до суду з позовом до М. Ю. про позбавлення його
батьківських прав, посилаючись на те, що останній ухиляється від
виконання своїх батьківських обов'язків з виховання дитини, яку
було знайдено на вулиці та направлено до притулку. За час
перебування М. К. в притулку батько його долею не цікавився і
жодного разу не відвідав. Однак у матеріалах справи відсутні
відомості про обізнаність батька про місце перебування дитини, так
само як і відомості про те, що його належним чином повідомили про
час і місце розгляду справи.
Вирішення питання про стягнення аліментів
Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК ( 2947-14 ) особа, позбавлена
батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання
дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на
вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про
стягнення аліментів на дитину. Відповідні роз'яснення надані в
абз. 7 п. 16 постанови Пленуму від 30 березня 2007 р N 3
( v0003700-07 ).
Законодавчо не встановлено обов'язок суду щодо вирішення
питання про стягнення аліментів, якщо така вимога не заявляється.
Як засвідчили матеріали узагальнення, суди неоднаково застосовують
зазначену норму закону і в аналогічних справах по-різному
вирішують питання про стягнення аліментів.
Так, Ковельський міськрайонний суд Волинської області
розглянув справу за позовом Ковельського міжрайонного прокурора в
інтересах неповнолітніх А. С. та А. Л. Прокурор звернувся до
Ковельського міськрайонного суду Волинської області з позовом до
А. О. про позбавлення батьківських прав. Рішенням від 19 лютого
2008 р. позовні вимоги суд задовольнив. Позбавляючи відповідача
батьківських прав, суд одночасно постановив стягнути з батька
аліменти на дітей. Постановляючи рішення про стягнення аліментів,
суд виходив із того, що відповідач не надає жодної матеріальної
допомоги неповнолітнім дітям, які такої допомоги потребують.
Натомість у справі за позовом органу опіки та піклування
Берестечкової міської ради до Ш. С., С. О. в інтересах Ш. І. про
позбавлення батьківських прав Горохівський районний суд Волинської
області позов задовольнив, постановивши позбавити відповідачів
батьківських прав. Суд також встановив, що відповідачі не надають
жодної матеріальної допомоги своїй дитині, однак питання про
стягнення аліментів не розглядав.
Вбачається правильною практика судів, які, встановивши, що
дитина не отримує від батьків грошової або іншої матеріальної
допомоги, розглядають та вирішують питання щодо стягнення
аліментів на дитину. Причому суд може вирішити це питання як у
разі ухвалення рішення, яким вимоги про позбавлення батьківських
прав задовольняються, так і в разі відмови у задоволенні таких
вимог.
Досить складним є питання про те, на чию користь необхідно
стягувати аліменти на дитину, батьків якої позбавлено батьківських
прав. На практиці суди вирішують його по-різному.
Так, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області
рішенням від 22 травня 2007 р. у справі за позовом Ш. А. до
Ш. В. О. та Ш. В. Н. про позбавлення батьківських прав аліменти з
відповідачів стягнув на користь особи, яка буде законним опікуном
або на користь закладу, до якого буде передано неповнолітнього
Ш. А.
Якщо згідно з положеннями частин 3 і 4 ст. 60 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК) судом над дитиною
встановлюється опіка чи піклування і опікуном призначається особа
інша, ніж державний дитячий заклад, то аліменти необхідно
стягувати на користь особи, що призначається опікуном або
піклувальником.
Якщо за рішенням суду дитина передається до відповідного
дитячого закладу, то поширеною є думка про те, що аліменти не
можуть стягуватися на користь такого закладу. Адже відповідно до
ч. 1 ст. 8 Закону від 13 січня 2005 р. N 2342-IV ( 2342-15 ) "Про
забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"
держава здійснює повне забезпечення дітей сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа.
Відповідно передбачено порядок фінансування такого забезпечення за
рахунок державного та місцевого бюджетів. Крім того, практично не
існує механізму контролю за цільовим використанням коштів,
перерахованих як аліменти, зокрема на конкретну дитину.
Згідно з ч. 3 ст. 193 СК ( 2947-14 ) за рішенням суду
аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у
відділенні Державного ощадного банку України. Такий механізм є
оптимальним з точки зору забезпечення інтересів дитини та
належного використання стягнутих аліментів, але не існує
визначеного механізму створення таких рахунків та перерахування
коштів на них, і тому, ухвалюючи рішення про стягнення аліментів
на утримання дитини, переданої до органу опіки та піклування для
влаштування в державний дитячий заклад, суди переважно
зобов'язують батьків перераховувати аліменти на користь органів
опіки та піклування або інших державних установ. За відсутності
передбаченого законом механізму перерахування аліментів на
особистий рахунок дитини така практика вбачається правильною.
Вирішення питання про право дитини на житло
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 247, п. 2 ч. 1 ст. 248 СК
( 2947-14 ), а також п. 3 ч. 3 ст. 71 Житлового кодексу України
( 5464-10 ) в разі поміщення дитини (дітей) на виховання в дитячий
заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника за нею (ними)
зберігається право користування житлом, у якому вона проживала.
Інколи суди у своїх рішеннях вирішують питання щодо
забезпечення за дитиною зазначеного права. Однак вирішення судом
цього питання не є обов'язковим, оскільки право дитини на
збереження за нею права користування житлом встановлено законом і
є безспірним.
Проблеми, що виникають при розгляді справпро поновлення батьківських прав
Аналіз статистичних даних(2)
_______________(2) Статистичні показники наведено за даними, наданими
апеляційними судами. Дані не включають показників по м. Києву,
оскільки відповідної інформації апеляційним судом м. Києва надано
не було.
Як свідчать дані статистики, в Україні, на жаль, справ про
поновлення батьківських прав значно менше, ніж справ про
позбавлення батьківських прав. У 2007 р. місцеві суди України
розглянули 155 справ про поновлення батьківських прав (тоді як
справ про позбавлення батьківських прав - понад 17 тис). Найбільше
справ цієї категорії було розглянуто судами областей:
Хмельницької - 19, Донецької - 18, Дніпропетровської - 15 та
Запорізької 14. У більшості областей кількість розглянутих справ
про поновлення батьківських прав не перевищує десяти; суди
Волинської, Івано-Франківської, Полтавської, Рівненської,
Чернівецької областей розглянули по 1 справі зазначеної категорії,
а в Львівській, Тернопільській областях та м. Севастополі такі
справі не розглядалися взагалі.
У переважній більшості випадків місцеві суди задовольняють
позовні вимоги у справах цієї категорії. Так, у 2007 р. суди
України задовольнили позовні вимоги у 116 таких справах, або у
88,5% від кількості справ, розглянутих з ухваленням рішення.
У 2007 р. в апеляційному порядку було оскаржено лише 1
рішення місцевого суду у справі про поновлення батьківських прав
(до апеляційного суду Дніпропетровської області). За результатами
розгляду апеляційної скарги рішення місцевого суду було скасоване.
Проблемні питання
Справи про поновлення батьківських прав нечисленні й
особливих труднощів у судів не викликають.
Звертаючись до суду з позовами, батьки критично ставляться до
своєї поведінки в минулому стосовно дітей, вказують на зміну
обставин та ставлення до дітей, фактичне поновлення сім'ї та
досягнення порозуміння з дітьми, зміну матеріально-побутових умов
життя. До матеріалів справи долучаються рішення суду про
позбавлення батьківських прав, акти обстеження умов проживання
батьків, характеристики як за місцем роботи, так і за місцем
проживання, висновок органу опіки та піклування щодо можливості
поновлення позивачів у батьківських правах.
Розглядаючи такі справи, суди чинять правильно, перевіряючи
наскільки змінилися поведінка особи та обставини, що були
підставою для позбавлення її батьківських прав, і вимагають
достатніх обґрунтувань.
Так, Краснокутський районний суд Харківської області
розглянув справу за позовом В. до органу опіки і піклування про
поновлення батьківських прав. Суд з'ясував такі обставини, як
зацікавленість позивача у житті та здоров'ї дитини, стан здоров'я,
розвитку та поведінки дитини, обґрунтування щодо відсутності
обставин, які стали підставою для позбавлення батьківських прав у
минулому, умови проживання та забезпечення позивача. Рішенням від
6 вересня 2007 р. позов було задоволено повністю.
Проблеми, що виникають при розгляді справ про усиновлення
Аналіз статистичних даних(3)
_______________(3) Статистичні показники щодо загальної кількості справ про
усиновлення наведені за даними ДСА; показники щодо усиновлення
іноземцями - за даними апеляційних судів, крім апеляційного суду
м. Києва.
Місцеві суди України у 2007 р. розглянули понад 5 тис. справ
про усиновлення, які становлять 5,6% від загальної кількості справ
позовного провадження; у тому числі - 1 тис. 220 справ про
усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями, що
становить 23,4% від загальної кількості справ про усиновлення,
тобто майже чверть.
Найбільше справ про усиновлення розглянули місцеві суди
областей: Донецької - 679, Дніпропетровської - 471, Одеської -
404. Найменше таких справ було розглянуто судами областей:
Чернівецької - 51, Тернопільської - 54.
Неоднаковою в різних областях є частка справ про усиновлення
дітей іноземцями у структурі справ про усиновлення. У деяких
областей ця частка істотно перевищує середню. Так, у Донецькій
області вона складає аж 41,7%, в Одеській - 38,4%, у Чернігівській
- 36,8%. Натомість у багатьох областях кількість справ про
усиновлення дітей іноземцями рідко перевищує десяток; їх частка у
структурі справ про усиновлення є незначною. Так, у Волинській
області розглянуто дві справи цієї категорії, що складає
відповідно 2,7% від усіх справ про усиновлення, розглянутих судами
цієї області, в Чернівецькій області - одну справу, або 1,9%, а в
Рівненській та Тернопільській областях такі справи взагалі не
розглядалися.
В абсолютній більшості випадків - у 99,7% - вимоги заявників
задовольняються судами як щодо усиновителів-громадян України, так
і щодо іноземців.
Визначення підсудності
Згідно з ч. 1 ст. 251 ЦПК ( 1618-15 ) заява про усиновлення
дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була
позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх
проживання.
Виявлено випадки розгляду справ про усиновлення з порушеннями
правил підсудності.
Так, Буський районний суд Львівської області 12 листопада
2007 р. ухвалив рішення про усиновлення громадянами В. Ю. та В. Н.
неповнолітнього Ш., який проживає у с. Лотикове Луганської області
в обласному будинку дитини. Усиновлення проведене на підставі
висновку Буської районної державної адміністрації.
Судам слід перевіряти дотримання вимог закону щодо
підсудності, оскільки порушення таких вимог може призводити до
ускладнень при залученні до розгляду справи необхідного складу
осіб, а також до номінальної участі у розгляді справ про
усиновлення деяких із цих осіб.
Роз'єднання рідних братів та сестер при усиновленні
Частиною 1 ст. 210 СК ( 2947-14 ) встановлено, якщо на обліку
для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони
не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні. Суди не завжди
дотримуються цієї вимоги законодавства.
Наприклад, Центральний районний суд м. Сімферополя АР Крим
розглянув справу за заявою громадян Франції С. Б. та його дружини
С. М. про усиновлення малолітнього вихованця Кримської
республіканської установи "Будинок дитини "Ялинка" К. М., 2005 р.
н. З матеріалів справи вбачалося, що у дитини, яку подружжя бажало
усиновити, є сестра К.О. та брати К. Г. і К. А., про що заявники у
своїй заяві про усиновлення не вказали. Ця обставина залишилася
поза увагою суду першої інстанції, у зв'язку з чим прокурор
Центрального регіону м. Сімферополя рішення суду про усиновлення
дитини оскаржив в апеляційному порядку. Оскільки прокурором було
пропущено строк на апеляційне оскарження без поважної причини,
ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 26 березня 2008 р. в
поновленні строку було відмовлено, апеляційну скаргу прокурора
залишено без розгляду. Судам слід з'ясовувати факт наявності у дитини, яка
усиновлюється, братів та сестер, поставлених на облік для
можливого усиновлення, і якщо вони є, з'ясовувати наявність
обставин, що мають істотне значення, які згідно з ч. 2 ст. 210 СК
( 2947-14 ) дозволяють суду за згодою органу опіки та піклування
постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення
їх різними особами. За відсутності відповідних обставин
усиновлення дитини на порушення ч. 1 ст. 210 СК ( 2947-14 ) є
перешкодою для ухвалення рішення про усиновлення, а в разі його
ухвалення - є підставою для його скасування.
Згода батьків дитини на усиновлення
Відповідно до положень ч. 1 ст. 217 СК ( 2947-14 )
усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.
Під час узагальнення виявлено значну кількість випадків
порушення судами вимог щодо необхідності отримання згоди батьків
на усиновлення або встановлення обставин, коли така згода не
потрібна. Як свідчать матеріали узагальнення, у дуже малій
кількості справ містяться відомості щодо згоди батьків на
усиновлення.
Не завжди суди дотримують вимог ч. 5 ст. 217 СК ( 2947-14 )
про те, що письмова згода батьків на усиновлення засвідчується
нотаріусом.
Наприклад, Заставнівський районний суд Чернівецької області
рішенням від 20 вересня 2007 р. задовольнив заяву про усиновлення
В. У матеріалах справи є письмова згода матері на усиновлення
дитини, але нотаріусом ця згода не засвідчена.
Згода дитини на усиновлення
Як засвідчили матеріали узагальнення, суди на порушення ч. 1
ст. 218 СК ( 2947-14 ) не завжди встановлюють наявність згоди
дитини на її усиновлення.
Так, Онуфріївський районний суд Кіровоградської області
розглянув справу за заявою І. про усиновлення дитини Б., 1996 р.
н. У матеріалах справи відсутні будь-які відомості стосовно
надання дитиною згоди на усиновлення, хоча на час розгляду справи
вона мала повних 11 років і за віком усвідомлювала факт
усиновлення й могла висловити свою думку.
Довідуючись про думку дитини щодо її усиновлення, суди
повинні дотримуватися вимог щодо з'ясування і врахування думки
дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя.
Згідно з ч. 1 ст. 218 СК ( 2947-14 ) згода дитини на її
усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану
здоров'я.
Матеріали узагальнення засвідчили, що у багатьох справах
наявні письмові заяви дітей про їх згоду на усиновлення. Однак
оскільки законодавчо не встановлено правила засвідчення
автентичності підпису дитини, досить часто немає переконливих
доказів достовірності такої згоди.
Відповідно до п. 72 Порядку провадження діяльності з
усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених
дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8
жовтня 2008 р. N 905 ( 905-2008-п ), письмова згода дитини на
усиновлення засвідчується представником служби у справах дітей.
Про надання дитиною усної згоди на усиновлення або здійснення
усиновлення без згоди дитини зазначається у висновку про
доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.
При цьому зазначаються прізвище, ім'я, по батькові представника
служби у справах дітей, який проводив бесіду з дитиною, та
представника дитячого закладу чи прийомних батьків,
батьків-вихователів, опікунів, піклувальників, у присутності яких
дитина надала згоду на усиновлення.
Вбачається, що у випадку, якщо письмова згода дитини на
усиновлення не оформлена належним чином, суд має викликати дитину
в судове засідання для з'ясування її думки щодо усиновлення за
умови дотримання ст. 218 СК ( 2947-14 ).
Також слід звернути увагу, що наявність або відсутність згоди
дитини на усиновлення є істотною обставиною, яку суд обов'язково
повинен врахувати. Відсутність згоди дитини на усиновлення має
розглядатися судом як серйозна перешкода для її усиновлення,
оскільки з боку дитини з тих чи інших причин відсутнє прагнення до
утворення сімейних відносин з усиновлювачами. У випадку
відсутності згоди дитини на усиновлення суд не може ухвалити
рішення всупереч думці дитини.
Необхідно звернути увагу судів на те, що відповідно до ч. 1
ст. 231 СК ( 2947-14 ) згода дитини необхідна і для зміни її
імені, за винятком випадку, коли дитина живе в сім'ї усиновлювачів
і звикла до нового імені. Згода дитини на зміну імені отримується
за тими ж правилами, що й згода на усиновлення.
Таємниця усиновлення
Згідно з ч. 3 ст. 254 ЦПК ( 1618-15 ) для забезпечення
таємниці усиновлення у випадках, встановлених положеннями СК, суд
розглядає справу в закритому судовому засіданні. У судів немає
однакової практики застосування цієї норми закону.
Оскільки нормами СК ( 2947-14 ) встановлено загальні
положення про забезпечення таємниці усиновлення, правильною
вбачається практика судів, які розглядають усі справи про
усиновлення в закритому провадженні.
При цьому слід враховувати положення ст. 285 СК ( 2947-14 ),
відповідно до якої усиновлення дитини, яка є громадянином України,
особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору
про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в
якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина,
усиновлення не є таємним, а також усиновлення дитини, яка є
громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою
Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця
особа в Україні постійно не проживає, не є таємним.
У суддів виникає питання про те, які заходи слід вживати суду
для забезпечення таємниці усиновлення у випадку необхідності
залучення до розгляду справи згідно з частинами 1, 2 ст. 254 ЦПК
( 1618-15 ) свідків та інших осіб, яких суд визнав за необхідне
допитати.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК ( 1618-15 ) суд сприяє
всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам,
які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки, попереджає
про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє
здійсненню їхніх прав. Суд повинен роз'ясняти заінтересованим
особам у справі положення законодавства щодо збереження таємниці
усиновлення та попередити їх про відповідальність за розкриття
такої таємниці.
Якщо така особа залучається як свідок, то головуючий в
судовому засіданні, роз'яснюючи свідкові його права у порядку ч. 3
ст. 180 ЦПК ( 1618-15 ), має дати відповідні роз'яснення.
Інші проблеми, що виникають при розгляді справ про усиновлення
Певні проблеми виникають у випадках, коли батьків усиновленої
дитини (або одного з батьків) було визнано безвісно відсутніми, а
після усиновлення зазначені особи з'явились.
Слід зазначити, що за загальним правилом поява особи, яка
була визнана безвісно відсутньою, відновлює усі правовідносини, в
яких вона перебувала до ухвалення судом рішення про визнання такої
особи безвісно відсутньою, і зазначене рішення підлягає скасуванню
судом на підставі ст. 45 ЦК ( 435-15 ). Після такого скасування
сторони та інші особи, які брали участь у справі про усиновлення,
мають право звернутися до суду із заявою про розгляд справи про
усиновлення дитини за нововиявленими обставинами відповідно до
правил гл. 4 розд. V ЦПК ( 1618-15 ).
Трапляються випадки, коли суди, розглядаючи справи про
усиновлення, з власної ініціативи вирішують питання про зміну
прізвища, по батькові дитини і внесення відповідних змін до актів
реєстрації цивільного стану.
Вбачається, що правильною є практика судів, які діють згідно
з принципом диспозитивності, закріпленим ст. 11 ЦПК ( 1618-15 ), і
розглядають справу в межах заявлених вимог. Якщо вимога щодо зміни
імені, прізвища та по батькові дитини не заявляється заявником,
суд не повинен вирішувати зазначене питання.
Відповідно до ч. 5 ст. 255 ЦПК ( 1618-15 ) якщо після
ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної
сили, батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд
скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи. Постає питання
про наслідки такого поновлення розгляду. Вбачається, що після
поновлення розгляду суд повинен з'ясувати причини відкликання
батьками дитини згоди, наявність підстав для усиновлення дитини
без їх згоди та з урахуванням таких обставин ухвалити нове рішення
по суті справи.
Казусом можна вважати справу, в якій Центрально-Міський
районний суд м. Горлівки Донецької області рішенням від 16 лютого
2007 р. задовольнив заяву С. Т. про усиновлення неповнолітнього
Н. М., 2006 р. н. Із заяви С. Т. убачається, що він перебував у
фактичних шлюбних відносинах із Н. В., яка 2006 р. народила йому
сина, однак оскільки на цей час мати була у юридичному шлюбі з
Н. А., то в актовому записі про народження цієї дитини батьком
автоматично вказаний Н. А., шлюб з яким було розірвано лише 24
лютого 2006 р. Таким чином, С. Т. фактично звернувся до суду із
заявою про усиновлення своєї біологічної дитини.
Вбачається, що така практика є помилковою. Усиновлення -
юридичний факт, внаслідок якого між особами, які не мають
біологічної спорідненості, виникають відносини як між батьками та
дітьми. У випадку ж наявності спорідненості між особами може йтися
про визначення походження дитини.
Необхідно роз'яснити судам, що при розгляді подібних вимог
суду слід порекомендувати заявнику змінити позовні вимоги
відповідно до чинного законодавства та фактичних обставин справи.
Якщо вимоги не будуть змінені, суду належить ухвалити рішення про
відмову в задоволенні таких вимог.
Особливості розгляду справ про усиновлення дітейіноземними громадянами
Загалом для розгляду судами справ про усиновлення дітей
іноземцями характерні ті ж проблеми, що й для справ про
усиновлення дітей громадянами України. Однак у зв'язку з тим, що
усиновлення дітей іноземцями регулюється низкою спеціальних норм,
а також з урахуванням того, що усиновлення дітей іноземцями є
об'єктом особливої уваги держави та суспільства, розгляд таких
справ має певні особливості.
Однією з особливостей міжнародного усиновлення в цілому є те,
що при такому усиновленні істотно ускладнюється контроль за
наслідками усиновлення. У зв'язку з тим, що дитина, позбавлена
батьківського піклування, часто не має нікого, хто б захищав її
права та інтереси, на державу покладається особлива
відповідальність. Зокрема, для здійснення більш ретельного
контролю за міжнародним усиновленням держава встановлює більш
жорсткий порядок такого усиновлення.
Так, законом встановлено вимогу щодо забезпечення дитині
належного захисту при міжнародному усиновленні. Згідно з ч. 5
ст. 283 СК ( 2947-14 ) усиновлення іноземцями провадиться за умови
забезпечення дитині прав в обсязі, не меншому, ніж це встановлено
законами України.
Суди відмічають, що встановлення обсягу захисту прав дитини
за іноземним правом становить певні труднощі. Для з'ясування
обсягу захисту прав дитини за іноземним правом суду необхідно
встановити зміст відповідного іноземного права. Встановлення
змісту норм іноземного права регламентується ст. 8 Закону від 23
червня 2005 р. N 2709-IV ( 2709-15 ) "Про міжнародне приватне
право". Згідно з ч. 2 зазначеної статті з метою встановлення
змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може
звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції
України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за
кордоном або залучити експертів. Відповідно до ч. 3 цієї ж статті
особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи,
що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони
посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим
чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих
норм.
Відповідну рекомендацію було надано у постанові Пленуму
Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. N 3
( v0003700-07 ). Згідно з абз. 2 п. 10 цієї постанови з метою
визначення змісту норм сімейного права країни усиновлювача суд
може звернутися в установленому порядку за роз'ясненнями до
Міністерства юстиції України та інших компетентних органів або
залучити експерта (спеціаліста) в галузі іноземного права. Суд
також має право запропонувати заявникам надати легалізовані в
установленому порядку витяги з нормативних актів, що забезпечують
за кордоном права дитини (на житло, освіту, охорону здоров'я,
утримання тощо) в тому обсязі, в якому вона має їх в Україні. Як
свідчать матеріали узагальнення, суди практично ніколи не
встановлюють зміст норм іноземного права з метою з'ясувати чи
забезпечується такими нормами належний обсяг захисту прав дитини.
Частиною 1 ст. 216 СК ( 2947-14 ) встановлено, що
посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей,
передання їх під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї
громадян України, іноземців або осіб без громадянства
забороняється. З метою запобігання такій діяльності в абз. 4 п. 10
постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р.
N 3 ( v0003700-07 ) рекомендовано судам при встановленні особи
перекладача з'ясувати місце його роботи, проживання, обставини
знайомства із заявниками, а також те, чи не є він колишнім або
дійсним працівником органу опіки та піклування чи закладу, в якому
виховуються діти, які підлягають усиновленню. Матеріали
узагальнення свідчать, що суди досить рідко з'ясовують такі
обставини.
Суди відзначають, що заяви про усиновлення дітей іноземцями
загалом краще оформлені, до них долучаються готові комплекти
необхідних документів, що дає змогу розглядати справи цієї
категорії у стисліші строки. Заяви про усиновлення та необхідні
документи, які надавалися заявниками, були перекладені українською
мовою та апостилізовані, або їх переклад був нотаріально
посвідчений належним чином, тому оформлення документів зауважень
не викликало.
Однак наявні непоодинокі факти, які дають підстави вважати,
що має місце професійна допомога при складанні таких заяв і
веденні таких справ, що навряд чи надається на добровільній
безоплатній підставі.
Зокрема, привертають увагу заяви в 50 справах, які надійшли
із Суворовського районного суду м. Одеси, 40 з яких мають
однаковий зміст, стиль викладу, шрифт, абзацні відступи, мовні
звороти. Заявники також наводять один і той же мотив звернення до
суду - у них є мрія мати дітей, яку вони здійснюють таким шляхом,
що дає підстави вважати, що підготовку цих звернень здійснювала
одна особа.
Слід також відмітити порушення, які допускають державні
органи при підготовці документів, необхідних для розгляду справи
про усиновлення дитини іноземцем. Зокрема, у ч. 2 ст. 283 СК
( 2947-14 ) встановлено, що дитина, яка є громадянином України,
може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває не менш як
один рік на обліку в урядовому органі державного управління з
усиновлення та захисту прав дитини. У цілому суди цієї вимоги
закону дотримуються. Однак трапляються випадки її порушення.
Так, у матеріалах справи за заявою громадян Ізраїлю про
усиновлення дитини Ж., яка народилася 17 серпня 2005 р., є
відомості про постановлення її на облік 13 березня 2005 р., тобто
ще до народження. На зазначену обставину суд уваги не звернув,
достовірність такої інформації не перевірив та ухвалив рішення про
задоволення поданої заяви.
Інші питання, що виникають при розгляді справпро усиновлення іноземцями
Чинним законодавством не врегульовано питання щодо
усиновлення дитини у випадку, коли особа, яка є матір'ю або
батьком дитини, перебуває в шлюбі з іноземцем (іноземкою), який
(яка) бажає цю дитину усиновити.
Так, Снятинський районний суд Івано-Франківської області
розглянув справу за заявою В. Р. про усиновлення дитини Л. В.,
1995 р. н. Як вбачається з матеріалів справи, заявник В. Р.,
громадянин Польщі, перебуває в зареєстрованому шлюбі з В. У., і
бажає усиновити її сина від першого шлюбу Л. В. Рішенням від 25
березня 2008 р. заявлені вимоги було задоволено.
Аналогічну справу розглянув Іршавський районний суд
Закарпатської області.
При цьому в обох випадках з матеріалів справ вбачалося, що
заявники проживають на території України та не планують з неї
від'їжджати.
Порядок усиновлення дитини, яка не є сиротою і не позбавлена
батьківського піклування, безумовно, має особливості, адже в
такому випадку відповідальність за долю дитини покладається не на
державу, а на батьків або одного з батьків, хто опікується
дитиною. Такі діти не перебувають на державному обліку як такі, що
можуть бути усиновлені.
Однак чинним законодавством не встановлено якогось спрощеного
порядку для усиновлення дитини іноземцем, який перебуває в шлюбі з
матір'ю або батьком дитини. Це означає, що на таке усиновлення
поширюються вимоги розд. VI СК ( 2947-14 ), а також ч. 3 ст. 252
ЦПК ( 1618-15 ), які, у свою чергу, не можуть бути виконані,
оскільки дитина, не позбавлена батьківського піклування, не може
бути взята на облік в урядовому органі державного управління з
усиновлення та захисту прав дитини. Також немає необхідності в
наданні таким органом згоди на усиновлення дитини. Отже, поширення
на такі випадки положень чинного законодавства щодо усиновлення
іноземцями дітей - громадян України - перешкоджає таким особам, і
дітям у тому числі, здійснювати передбачені законодавством України
сімейні права: зокрема, право на проживання в сім'ї (ч. 3 ст. 4 СК
( 2947-14 )).
Таким чином, при розгляді справ про усиновлення дитини
іноземцем (іноземкою), який (яка) перебуває у шлюбі з матір'ю
(батьком) цієї дитини, судам слід враховувати, що таку дитину не
можна вважати позбавленою батьківського піклування, у зв'язку з
чим при її усиновленні неможливе застосування норм, встановлених
розд. VI СК ( 2947-14 ). У зв'язку з цим при розгляді таких справ
необхідно застосовувати норми, якими регулюється усиновлення
дитини громадянином України.
Скасування усиновлення
Суди розглядають незначну кількість справ про скасування
усиновлення. Їх розгляд загалом не викликає труднощів, хоча й тут
наявні декілька складних питань.
Частиною 5 ст. 239 СК ( 2947-14 ) встановлено, що в разі
скасування усиновлення дитина має право на збереження прізвища,
імені та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.
За бажанням дитини їй присвоюються прізвище, ім'я, по батькові,
які вона мала до усиновлення. Постає питання, яким чином суд має
вирішувати питання про прізвище, ім'я та по батькові дитини, яка
за віком або станом здоров'я не може висловити свою думку?
Якщо дитина за віком або станом здоров'я не може висловити
свою думку щодо збереження прізвища, імені та по батькові, які
вона одержала у зв'язку з усиновленням, судам слід присвоювати
дитині прізвище, ім'я та по батькові, які вона мала до
усиновлення.
Безпрецедентну справу розглянув Суворовський районний суд
м. Одеси.
За заявою подружжя з Іспанії, в якій зазначено, що за
рішенням суду від 29 жовтня 2007 р. вони усиновили громадянку
України М., 2004 р. н. З причин поганого самопочуття -
депресивного стану усиновительки, просили скасувати рішення суду
про усиновлення, оскільки не можуть надати дитині необхідний
догляд та не зможуть забезпечити їй належне виховання.
Суд ухвалою від 14 листопада 2007 р. прийняв зазначену заяву
до провадження та 16 листопада 2007 р. ухвалив рішення, яким своє
ж рішення про усиновлення скасував, чим фактично здійснив поворот
у його виконанні - повернув дитину до дитячого закладу та
зобов'язав відповідний відділ РАЦСу внести зміни в актовий запис
про її народження. При цьому у справі, рішення в якій скасовано,
будь-які відомості про це відсутні.
Слід відмітити, що вирішуючи цю справу суд грубо порушив
норми законодавства. Розгляд заяви про скасування рішення суду
законом не передбачено. У наведеному випадку громадянам Іспанії
потрібно було звернутися до суду із заявою про скасування
усиновлення, а не із заявою про скасування рішення суду.
Проблеми, що виникають при розгляді справпро встановлення опіки та піклування над дітьми
Аналіз статистичних даних(4)
_______________(4) Статистичні показники за даними апеляційних судів, крім
апеляційного суду м. Києва.
Справи про встановлення опіки або піклування над дітьми також
нечисленні. Усього місцеві суди України у 2007 р. розглянули 525
справ цієї категорії. Найбільша кількість таких справ була
розглянута судами областей: Донецької - 119, Луганської - 97,
Дніпропетровської - 41. Найменше таких справ розглянули суди
Волинської та Івано-Франківської областей - по 1 справі.
У 97% справ суди ухвалили рішення, якими задовольнили позовні
вимоги. Випадки відмови у задоволенні позовних вимог є
поодинокими.
До апеляційних судів України надійшло 7 скарг на рішення
місцевих судів про встановлення опіки та піклування над дітьми, що
становить 1,4% від кількості справ, розглянутих місцевими судами
з ухваленням рішення, із них розглянуто 5 справ. Апеляційні суди
скасували рішення місцевих судів у З справах (0,6% від розглянутих
місцевими судами з ухваленням рішення), в одній справі рішення
змінили (відповідно 0,2%), та ще в одній рішення залишили без змін
(також 0,2%).
Складні питання, що виникають при розглядісправ цієї категорії
Переважно питання про встановлення опіки та піклування над
дітьми суди розглядають при розгляді справ про позбавлення
батьківських прав, оскільки в багатьох випадках позивачі разом із
вимогою про позбавлення батьківських прав заявляють вимогу про
призначення над малолітньою або неповнолітньою дитиною опікуна чи
піклувальника.
Так, Яворівський районний суд Львівської області розглянув
справу за позовом Г. Т. М. до Ш. Г. та Г. Т. С. У позовній заяві
позивач заявив вимогу про позбавлення відповідачів батьківських
прав щодо неповнолітніх дітей Ш. Ю., 2000 р. н., і Г. В., 1992 р.
н., та про призначення позивача, яка є бабою дітей, опікуном над
молодшою дитиною та піклувальником над старшою. Рішенням від 26
червня 2007 р. позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Суди не виробили однакової практики щодо розмежування
повноважень зі встановлення опіки та піклування над дитиною між
судами й органами опіки та піклування. Оскільки ч. 3 ст. 243 СК
( 2947-14 ) встановлено, що опіка, піклування над дитиною
встановлюється органом опіки та піклування, деякі суди при
розгляді справ про позбавлення батьківських прав не вирішують
питання про встановлення опіки та піклування над дитиною.
Так, Ковельський міськрайонний суд Волинської області
розглянув справу за позовом органу опіки та піклування м. Ковеля
до Л. про позбавлення його батьківських прав. Рішенням від 7
листопада 2007 р. позовні вимоги було задоволено. Питання про
встановлення опіки або піклування над дитиною суд не розглядав.
Вбачається, що така практика є неправильною, оскільки тією ж
ч. 3 ст. 243 СК ( 2947-14 ) передбачено, що опіка, піклування над
дитиною встановлюється також судом у випадках, передбачених
положеннями ЦК ( 435-15 ).
У ст. 60 ЦК ( 435-15 ) передбачено, що суд встановлює опіку
над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено,
що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна
за поданням органу опіки та піклування (ч. 3); встановлює
піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи
буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і
призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування
(ч. 4). Наведені положення слід розуміти таким чином, що коли при
розгляді справи суд встановить, що особа позбавлена батьківського
піклування, то це є достатньою підставою для порушення і розгляду
судом питання про встановлення опіки чи піклування над дитиною і
призначення піклувальника, навіть у тих випадках, коли таку вимогу
не було заявлено.
Необхідно звернути увагу на те, що відповідно до положень
частин 3, 4 ст. 60 ЦК ( 435-15 ) суд призначає опікуна або
піклування за поданням органу опіки та піклування. Вбачається, що
замість подання у матеріалах справи може бути наявний офіційний
висновок чи інший документ органу опіки та піклування, який
свідчить про згоду цього органу на призначення певної особи
опікуном або піклувальником.
Виявлено випадки, коли суди встановлюють опіку та піклування
за відсутності в матеріалах справи будь-яких клопотань або
висновків органу опіки та піклування.
Зокрема, Бортнянський районний суд Чернігівської області
рішенням від 29 серпня 2007 р. в одному провадженні з позбавленням
М. батьківських прав стосовно двох його малолітніх дітей встановив
над ними опіку та призначив опікуном В. Ухвалюючи рішення, суд
посилався на заяву останньої (бабусі дітей) про призначення її
опікуном над дітьми. Подання органу опіки та піклування в
матеріалах справи відсутнє.
Згідно з ч. 3 ст. 167 СК ( 2947-14 ) дитина за бажанням
другого з батьків може бути передана йому. Відповідно до ч. 4 цієї
ж статті, якщо дитина не може бути передана другому з батьків,
переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають,
за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші
родичі дитини, мачуха, вітчим. Якщо дитина не може бути передана
бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам,
мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та
піклування (ч. 5 ст. 167). У більшості справ про позбавлення
батьківських прав немає відомостей про родичів дітей, які мають
бажання і можливість взяти їх на виховання, тому суди, розглядаючи
питання про встановлення опіки чи піклування над дитиною,
ухвалюють рішення про передачу дітей органам опіки та піклування
для подальшого влаштування.
Вбачається, що така практика є правильною, оскільки особам,
зазначеним у ч. 4 ст. 167 СК ( 2947-14 ), дитина може бути
передана лише за їх заявою або за поданням органу опіки та
піклування. Законодавчо не встановлено обов'язок суду здійснювати
розшук таких осіб.
Однак якщо суду стає відомо про наявність таких осіб, він
обов'язково повинен залучати їх до розгляду справи для вирішення
питання про призначення їх опікуном або піклувальником, а також
питання про стягнення на їх користь аліментів на дитину.
Іноді у судів постає питання про можливість встановлення
опіки чи піклування над дитиною, за наявності батьків, не
позбавлених батьківських прав.
Так, Яворівський районний суд Львівської області розглянув
справу за заявою К. І. про встановлення опіки над малолітньою
дитиною К. Л. А., 2006 р. н. З матеріалів справи вбачається, що
заявниця є бабою дитини, проживає разом з дитиною та її матір'ю
К. Л. І., яка від народження є інвалідом другої групи, має
незадовільний стан здоров'я, хворіє, відстає у психічному розвитку
і не може належним чином доглядати дитину. Фактично дитину
доглядає та утримує заявниця, і тому просить призначити її
опікуном над дитиною. Рішенням від 1 жовтня 2007 р. вимоги К. І.
задоволено у повному обсязі.
Вбачається, що таке рішення є правильним, оскільки ч. 1
ст. 243 СК ( 2947-14 ) передбачено, що опіка, піклування
встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими
батьківського піклування. Визначення того, яку дитину слід вважати
позбавленою батьківського піклування, міститься у ч. 1. ст. 1
Закону від 13 січня 2005 р. N 2342-IV ( 2342-15 ) "Про
забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування": діти,
позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без
піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав,
відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням
батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх
померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та
перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами
внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та
відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою
батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки,
а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких
відмовилися батьки, та безпритульні діти. Таким чином, рішення
суду є обґрунтованим.
Результати цього узагальнення свідчать про те, що суди
переважно правильно розглядають справи про позбавлення
батьківських прав, поновлення батьківських прав, усиновлення і
встановлення опіки та піклування над дітьми. Водночас наявна низка
проблем, які мають вирішувати суди при розгляді справ зазначених
категорій, що зумовлені змінами у законодавстві, відсутністю
усталеної практики, а також тим, що справи зазначених категорій
практично не оскаржуються.
-
скопійовано
-
