ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2005 Справа N 37/172
(ухвалою Судової палати у господарських справахВерховного Суду України від 22.09.2005
відмовлено в допуску до провадження
за винятковими обставинами)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...] розглянувши касаційну скаргу Нікопольської ОДПІ на постанову від 14.02.2005 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі
N 37/172 господарського суду Дніпропетровської області за позовом ТОВ "Нікопольська зернова компанія" до Нікопольської ОДПІ про визнання недійсним рішення В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
04.11.2004, залишеним без змін постановою колегії суддів
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2005
позовні вимоги задоволені, визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової
інспекції N 0000272640/0/15741 від 07.05.2004 про визначення
позивачеві податкових зобов'язань з податку на прибуток.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що позивач
правомірно відніс до складу валових витрат суму здійсненої ним
попередньої оплати за договором поставки, а у другому випадку не
перевищив 10-ти відсоткову межу для віднесення до складу валових
витрат вартості ремонтних робіт основних засобів, в зв'язку з чим
підстави для збільшення бази оподаткування і визначення податкових
зобов'язань з податку на прибуток та нарахування штрафних санкцій
у податкового органу були відсутні.
Не погодившись з рішенням та постановою у справі, відповідач
в касаційній скарзі просить їх скасувати, позовні вимоги залишити
без задоволення, оскільки, за його переконанням, суди першої та
апеляційної інстанцій неправильно застосували положення Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997
N 283/97-ВР ( 283/97-ВР, 334/94-ВР ) (далі - Закон N 283).
Позивач відзиву на касаційну скаргу не подав, своїм
процесуальним правом на участь представника в судовому засіданні
касаційної інстанції не скористався.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з
наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Нікопольською
об'єднаною державною податковою інспекцією проведена комплексна
планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності
з питання дотримання товариством з обмеженою відповідальністю
"Нікопольська зернова компанія" вимог податкового законодавства за
період діяльності з 01.01.2003 по 29.02.2004.
За результатами перевірки складено акт N 59/231.31337984 від
30.04.04, на підставі якого державна податкова інспекція прийняла
податкове повідомлення-рішення N 0000272640/0/15741 від 07.05.2004
про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на
прибуток в сумі 255145,83 грн. та штрафних санкцій на суму
244014,09 грн., всього на суму 499159,92 грн.
Як вбачається з акту перевірки, першою з підстав для
донарахування податку на прибуток податковий орган вважає те, що
позивачем укладено договір купівлі-продажу N 263/2 від 27.03.2003
з ВАТ "Оріхівський комбінат хлібопродуктів", відповідно до якого
останній зобов'язався поставити позивачеві дизельне паливо в
кількості 730 т. на загальну суму 1200000 грн. з умовою його
передоплати в розмірі 100%. На виконання умов договору позивачем
платіжним дорученням від 28.03.2003 N 1574 сплачено на користь
контрагента 1200000 грн. передоплати за дизельне паливо, а вказана
сума включена ним до складу валових витрат 1 кварталу 2003 року, в
зв'язку з чим відповідач дійшов висновку, що здійснення
передоплати підприємством не є господарською операцією в розумінні
норм, регулюючих порядок ведення бухгалтерського обліку, оскільки
паливо на момент перевірки не було поставлено позивачеві і, за
таких обставин, сума передоплати не відноситься до валових витрат
звітного періоду.
Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій
правомірно не погодились з висновками податкового органу.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) валові витрати виробництва та
обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Згідно пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 зазначеного Закону
( 334/94-ВР ) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу)
вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого
відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата
списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплачу
товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день
їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування
платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного
отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Таким чином, Закон України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) прямо передбачає право платника
податків віднести витрати до складу валових за фактом сплати
коштів за товари, які придбаваються для їх подальшого використання
у власній господарській діяльності.
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) господарська діяльність -
будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в
грошовій, матеріальній або нематеріальній нормах, у разі коли
безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є
регулярною, постійною та суттєвою.
Купівля позивачем пального за договором від 27.03.2003
спрямована на отримання в майбутньому доходу від його реалізації
і, як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно п. 1.34
Статуту позивача, що зареєстрований Нікопольською районною
державною адміністрацією 05.07.2001, предметом діяльності
підприємства є, серед іншого, зберігання, відпуск, надання ємності
та приміщення під зберігання пально-мастильних матеріалів тощо,
тобто операції з купівлі-продажу дизельного пального
не відносяться до позастатутної діяльності, а Закон N 283
( 283/97-ВР ) не ставить в залежність право віднесення витрат на
оплату пального до валових від моменту отримання доходу з
подальших операцій з цим пальним.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли
вірного висновку, що позивач правомірно відніс до складу валових
витрат суму попередньої оплати у 1 кварталі 2003 року за першою з
подій, передбачених пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону N 283
( 283/97-ВР ).
Крім того, актом перевірки встановлено, що позивачем укладено
договір підряду з ВАТ "Дніпропетровський дослідний
ремонтно-механічний завод" від 15.04.2003 року N 15, відповідно до
якого контрагент позивача виготовив із власних матеріалів на
власному обладнанні секції сушильні ДСП-32 в кількості 28 штук на
загальну суму 102358,76 грн., які були поставлені позивачеві у 3
кварталі 2003 року і як запасні частини до сушильні були списані в
цьому ж звітному періоді на суму 73113,40 грн. шляхом їх
використання при проведенні ремонтних робіт самої сушильні, на які
(роботи) також були списані малоцінні матеріали на суму
4196,84 грн., а зазначені суми віднесені позивачем до складу
валових витрат.
Витрати за такими операціями податковий орган також вважає
безпідставно віднесеними до валових, оскільки згідно п. 8.1 ст. 8
Закону N 283 ( 283/97-ВР ) вартість секцій для сушильні та
малоцінних необоротних матеріальних активів необхідно було
віднести до складу основних засобів, а у податковому обліку
включати до складу валових витрат шляхом амортизації.
Однак, відповідно до пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 Закону N 283
( 283/97-ВР ) до складу валових витрат включаються суми витрат,
пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених
пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 цього Закону, за приписами якого платники
податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових
витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів,
а саме на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію,
модернізацію, технічне переозброєння та інші види поліпшення
основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не
перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп
основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Під час розгляду справи встановлено, що згідно балансу
позивача станом на 01.01.2003 сукупна балансова вартість всіх груп
основних фондів становила 1737,1 тис. грн., звідки проведення
позивачем саме ремонтних робіт основних засобів (сушильні) на суму
73113,40 грн. (вартості запасних частин у вигляді секцій до
сушильні) та 4196,84 грн. (вартості матеріалів - сировини та
малоцінних предметів), що підтверджується дефектовочним актом від
24.06.2003, актами списання ТМЦ від 16.07.2003 та від 19.08.2003,
не виходить за встановлену Законом N 283 ( 283/97-ВР )
10 відсоткову межу.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного
висновку щодо необґрунтованості посилань відповідача на пп. 8.1.1
та 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 5.1, 5.9 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), оскільки спірні
операції регулюються п. 8.7 ст. 8 зазначеного Закону, а звернення
відповідача до норм Закону України "Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність" ( 996-14 ) та інших норм, що регулюють
порядок ведення бухгалтерського обліку, судова колегія вважає
таким, що не впливає, в даному випадку, на податковий облік.
Крім того, колегія суддів зазначає, що податковим органом
спірним повідомленням-рішенням безпідставно застосовано до
позивача подвійну відповідальність у вигляді штрафних санкцій,
передбачених пп. 17.1.3 та пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" N 2181-III
( 2181-14 ) від 21.12.2000, що, однак, за умови відсутності факту
правопорушення і відсутності підстав для їх накладення взагалі, не
впливає на результат вирішення спору.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що
рішення та постанова у справі відповідають вимогам чинного
матеріального законодавства і підстав для їх скасування або зміни
не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 14.02.2005 у справі господарського суду Дніпропетровської
області N 37/172 залишити без змін, а касаційну скаргу
Нікопольської ОДПІ - без задоволення.
-
скопійовано
-
