РАДА ЄВРОПИ
             ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

                         К О М Ю Н І К Е

                            26.07.2005
 

              Комюніке Секретаря Європейського суду
        з прав людини стосовно рішення у справі
                "Черняєв проти України"
               ("Chernyayev v. Ukraine")
 

     У рішенні,  ухваленому 26 липня 2005 року у  справі  "Черняєв
проти України" ( 974_016 ), Європейський суд з прав людини (далі -
Суд) постановив, що:     було порушено ч.  1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та
основних   свобод  ( 995_004 )  (далі - Конвенція);     було  порушено  ст.  1   Першого   протоколу   до   Конвенції
( 994_535 ).

     Відповідно до  ст.  41  Конвенції ( 995_004 ),  Суд призначив
сплатити заявнику 1000 євро як компенсацію завданої йому моральної
шкоди.

                         Обставини справи

     Заявник Володимир   Ілліч  Черняєв  є  громадянином  України,
народився 1938 року і проживає у м. Нова Каховка, що у Херсонській
області.

     У серпні  2000 року на користь заявника було ухвалено рішення
про стягнення  з  підприємства-відповідача  заборгованої  заявнику
заробітної  плати  у  розмірі  3150  гривень (приблизно 485 євро).
Відповідачем у справі  був  Південний  машинобудівний  завод,  70%
акцій  якого  належить  державі.  У  липні  2001  року  на користь
заявника було ухвалено ще одне рішення про стягнення з того самого
підприємства  1180  гривень  (приблизно 180 євро) на відшкодування
моральної шкоди, якої заявник зазнав.

     У липні 2003 року заявника  було  повідомлено,  що  виконавче
провадження  за  його  рішеннями  зупинено  через  відкриття  щодо
підприємства процедури банкрутства.

     У травні 2004 року на користь  заявника  було  ухвалено  нове
рішення про   стягнення   з  підприємства-боржника  13460  гривень
(приблизно  2070  євро)   на   відшкодування   шкоди,   заподіяної
зволіканням   виконання   попередніх  судових  рішень  на  користь
заявника.

     На час ухвалення Судом рішення за заявою п.  Черняєва рішення
національних судів на його користь залишались невиконаними.

                        Зміст рішення Суду

     Посилаючись на ч.  1 ст.  6 Конвенції ( 995_004 ) та на ст. 1
Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ),  заявник скаржився  на
неспроможність держави виконати рішення на його користь.

     Суд відзначив, що рішення від серпня 2000 року та рішення від
липня 2001 року не  виконуються  впродовж  відповідно  чотирьох  і
трьох років.

     Суд вказав, що невиконання судових рішень на користь заявника
упродовж такого тривалого часу означає передусім  те,  що  держава
істотним  чином  позбавила  ч.  1  ст.  6 Конвенції ( 995_004 ) її
корисного значення.  Суд зауважив, що уряд жодним чином не пояснив
причини  такого  зволікання.  Тому  Суд  постановив,  що має місце
порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції.

     Стосовно скарги  п.  Черняєва  на  порушення  ст.  1  Першого
протоколу до Конвенції ( 994_535 ) Суд відзначив, що відповідно до
його прецедентного права невиконання судового рішення  на  користь
особи  вважається втручанням у її право на мирне володіння майном,
передбачене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

     Відтак, стосовно  обставин  цієї  справи   Суд   вказав,   що
невиконання  судових  рішень  упродовж  трьох  і  чотирьох років є
втручанням у право заявника на  мирне  володіння  майном  у  сенсі
першого речення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).

     Суд відзначив,  що  держава,  не  виконуючи відповідні судові
рішення,  тривалий  час  перешкоджала  і  продовжує   перешкоджати
заявнику отримати гроші,  на які він має право.  Суд також звернув
увагу  на  те,  що  відсутність  достатніх  коштів  у   державного
підприємства-боржника   не   може   бути   виправданням  тривалого
невиконання судових рішень. Отож має місце порушення ст. 1 Першого
протоколу до Конвенції ( 994_535 ).

     Стосовно судового  рішення  від  травня  2004 року на користь
заявника Суд відзначив, що це рішення можна вважати певним засобом
захисту  у  відповідь  на  невиконання  щодо  заявника  попередніх
судових рішень на його користь.  Втім, перспектива виконання цього
рішення була так само віддаленою,  як і ймовірність виконання двох
попередніх  рішень.  Отож  Суд  дійшов  висновку,  що  мало  місце
порушення  ст.  1  Першого  протоколу  до  Конвенції  (  994_535 )
стосовно невиконання останнього рішення на користь заявника.