МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
Н А К А З
27.12.2005 N 767
Про затвердження Протоколів діагностикита лікування алергологічних хвороб у дітей
{ Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерстваохорони здоров'я
N 868 ( v0868282-13 ) від 08.10.2013 }
На виконання доручення Президента України від 6 березня
2003 року N 1-1/252, спільного наказу Міністерства охорони
здоров'я та Академії медичних наук України від 11 вересня
2003 року N 423/59 ( v0423282-03 ) "Про затвердження складу
робочих груп з розробки протоколів надання медичної допомоги дітям
і матерям за спеціальностями", з метою уніфікації вимог до обсягів
і якості надання медичної допомоги дітям з алергологічними
захворюваннями Н А К А З У Ю:
1. Затвердити Протоколи надання медичної допомоги дітям з
алергологічними захворюваннями (далі - Протоколи):
1.1. Протокол діагностики та лікування дітей з анафілактичним
шоком (додаток N 1).
{ Підпункт 1.2 пункту 1 виключено на підставі Наказу
Міністерства охорони здоров'я N 868 ( v0868282-13 ) від
08.10.2013 }
1.3. Протокол діагностики та лікування алергійного риніту у
дітей (додаток N 3).
1.4. Протокол діагностики та лікування алергійного
кон'юнктивіту та порушення легеневого кровообігу у дітей (додаток
N 4).
1.5. Протокол діагностики та лікування дітей з атопічним
дерматитом (додаток N 5).
1.6. Протокол діагностики та лікування дітей з кропив'янкою
(додаток N 6).
2. Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим,
начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської
міської і Головного управління охорони здоров'я та медичного
забезпечення Київської міської державних адміністрацій, керівникам
лікувально-профілактичних закладів, підпорядкованих МОЗ України:
2.1. Забезпечити впровадження Протоколів в діяльність
закладів охорони здоров'я починаючи з 1 січня 2006 року.
2.2. Щороку до 1 січня надсилати до Міністерства пропозиції
та зауваження до Протоколів.
3. Департаменту організації та розвитку медичної допомоги
населенню, при необхідності, вносити зміни до Протоколів.
4. Контроль за виконанням наказу покласти на Першого
заступника Міністра Весельського В.Л.
Міністр Ю.В.Поляченко
Додаток N 1
ЗАТВЕРДЖЕНОНаказ МОЗ України
діагностики та лікування дітей
з анафілактичним шоком
Нозологічна форма шифр МКХ-10
Анафілактичний шок Т78.2.-Т88.6. Т78.2. Анафілактичний шок не уточнений. Т78.0. Анафілактичний шок, зумовлений патологічною реакцією
на харчові продукти. Т80.5. Анафілактичний шок, зумовлений введенням сироватки. Т88.6. Анафілактичній шок, обумовлений патологічною реакцією
на адекватно призначені і вірно введені медикаментозні препарати.
Анафілактичний шок (АШ) - максимально тяжкий прояв алергічної
реакції негайного типу. АШ - стан, який виникає гостро і загрожує
життю, супроводжується порушенням гемодинаміки, що призводить до
недостатності кровообігу та гіпоксії у всіх життєво важливих
органах. АШ характеризується швидким розвитком переважно загальних
проявів анафілаксії: зниженням артеріального тиску, температури
тіла, порушенням функції ЦНС, підвищенням проникності судин,
спазмою гладком'язових органів, тощо. АШ виникає після контакту
хворого з алергеном, до якого він чутливий: медикаментозні
препарати, вакцини, сироватки, харчові продукти, охолодження тіла,
яд комах та інші причини. На частоту і час розвитку АШ впливає шлях введення алергену в
організм. У разі парентерального введення алергену АШ
спостерігається частіше. Особливо небезпечний внутрішньовенний
шлях введення медикаментозного препарату, хоча АШ цілком можливій
при будь-якому шляху застосування лікарських засобів. Виділяють п'ять клінічних форм АШ: асфіктичний,
гемодинамічний, абдомінальний, церебральний та змішаний. За типом
перебігу АШ може бути: гострий доброякісний, гострий злоякісний,
затяжний, рецидивуючий та абортивний. Коментар: Після тяжкого перебігу АШ можливий розвиток уражень
внутрішніх органів: енцефаліт, міокардит, інфаркт міокарду,
нефрит, гепатит, гемопатії, васкуліт тощо. У випадках рецидиву
АШ - перебіг завжди тяжкий.
Діагностика Клініка АШ залежить від шляхів введення препарату. За
внутрішньовенного введення реакція виникає через 3-5 хвилин і
проявляється загальною кволістю, шумом у голові, вухах, головним
болем, запамороченням, відчуттям жару у всьому тілі, заніміння
пальців, язика, губ, зниженням зору, болем у ділянці серця,
живота, у м'язах, суглобах, попереку, відчуття здавлення та
розпирання грудної клітини, кашель, нудота, блювота. Можуть бути
набряк гортані, бронхоспазма, ангіоневротичний набряк.
Спостерігається набряк обличчя, висип на шкірі уртикарного
характеру. Можуть виникати мимовільні сечовипускання, дефекація,
кров'янисті виділення з піхви. Пульс малого наповнення, частота
120-150 за хвилину. АТ різко знижений або не визначається. Тони
серця послаблені. над легенями вислуховуються сухі свистячі хрипи,
які можуть змінитися картиною "німої легені". З подальшим
розвитком АШ симптоми наростають, можуть виникати носові та
шлункові кровотечі.
Невідкладна допомога Припинити введення ліків, які викликали анафілактичний шок. Хворого покласти, повернути голову обличчям набік, висунути
нижню щелепу, зафіксувати язик. Забезпечити доступ свіжого повітря
або інгаляцію 100% кисню. Припинити подальше надходження алергену до організму: а) при парентеральному введенні алергену: обколоти навхрест місце ін'єкції (вжалення) 0,1% розчином
адреналіну 0,1 мл/рік життя в 5,0 мл ізотонічного розчину натрію
хлориду і прикласти до нього кригу; накласти джгут (якщо дозволяє локалізація) проксимальніше
введення алергену на 30 хв., не здавлюючи артерії; якщо алергічна реакція викликана введенням пеніціліну -
ввести 1 млн. ОД пеніцілінази в 2,0 мл ізотонічного розчину натрію
хлориду д/м; б) при краплинному введенні алергену до носа та очей -
промити носові ходи та кон'юнктивальний мішок проточною водою; в) при пероральному введенні алергену - промити хворому
шлунок, якщо дозволяє стан. Негайно ввести м'язово: 0,1% розчин адреналіну в дозі 0,05-0,1 мл/рік життя (не
більше 1 мл) і 3% розчин преднізолону в дозі 5 мг/кг у м'язи дна
ротової порожнини; антигістамінні препарати: 1% розчин димедролу 0,05 мл/кг (не
більше 0,5 мл - дітям до 1 року і 1,0 мл - старшим року) або 2%
розчин супрастину 0,1-0,15 мл/рік життя. Застосування піпольфену протипоказане у зв'язку з його
значним гіпотензивним ефектом! Після завершення першочергових заходів - забезпечити доступ
до вени і ввести внутрішньовенно струменево 0,1% розчин адреналіну
в дозі 5 мкг/кг у 10,0 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Обов'язково контроль за станом пульсу, дихання і АТ! Почати проведення внутрішньовенної інфузійної терапії 0,9%
розчину натрію хлориду або розчину Рінгера з розрахунку 20 мл/кг
протягом 20-30 хв. У подальшому при відсутності стабілізації показників
гемодинаміки - колоїдний розчин (реополіглюкін) у дозі 20 мл/кг.
Об'єм і швидкість інфузійної терапії визначаються величиною АТ ЦВТ
і станом хворого. Димедрол 1-2 мг/кг внутрішньовенно. Ввести внутрішньовенно глюкокортикостероїди: 3% розчин преднізолону 2-4 мг/кг (в 1 мл - 30 мг) або гідрокортизон 4-8 мг/кг ( в 1 мл суспензії - 25 мг) або 0,4% розчин дексаметазону 0,3-0,6 мг/кг (в 1 мл - 4 мг). Якщо АТ залишається низьким - вводити альфа-адреноміметики
довенно кожні 10-15 хв. до покращення стану: - 0,2% розчин норадреналіну - 1-5 мг/кг або при гіпотонії При відсутності ефекту - довенно титроване введення допаміну
в дозі 8-10 мкг/кг на хв. під контролем АТ і ЧСС. Проводити оксигенотерапію; ввести 2,4% розчин еуфіліну 5 мг/кг внутрішньовенно
струменево в 20,0 мл фізіологічного розчину; видаляти накопичений секрет із трахеї і ротової порожнини; при проявах стридорозного дихання і відсутності ефекту від
комплексної терапії - негайна інтубація, за життєвими
показаннями - конікотомія. Проведення комплексу судино-легеневої реанімації за
необхідності. Симптоматична терапія. Госпіталізація у реанімаційне відділення після проведення
комплексу невідкладних лікувальних заходів. Ліквідація гострих проявів АШ ще не означає сприятливого
завершення цього патологічного процесу. Лише через 5-7 днів після
гострої реакції прогноз для хворого може вважатися сприятливим. 13. Заборонено використовувати шкірні та інші провокаційні
тести з медикаментозними препаратами для діагностики
анафілактичної реакції у зв'язку з їх невисокою інформативністю та
небезпечністю для життя хворих. Тривалість стаціонарного лікування складає від 1 до 10 діб.
Профілактика анафілактичного шоку: ретельно зібраний алергологічний анамнез особистий і
сімейний; у хворих із обтяженим алергоанамнезом на сигнальному листі
історії хвороби ставлять штамп "алергія" і перелічують
медикаментозні препарати, які викликають алергію; після ін'єкції антибіотика необхідно спостерігати за хворим
протягом 20-30 хв.; медперсонал процедурних, хірургічних, алергологічних і інших
кабінетів, медпунктів повинен бути спеціально підготованим для
надання невідкладної медичної допомоги при медикаментозному АШ і
лікування подібних станів. В усіх процедурних, хірургічних і інших кабінетах, у
медпунктах необхідно мати протишокову аптечку для надання
невідкладної допомоги при АШ.
Вимоги до результатів лікування Повне одужання хворого і відновлення працездатності.
Директор Департаменту
організації та розвитку
медичної допомоги населенню Р.О.Моісеєнко
{ Додаток N 2 виключено на підставі Наказу Міністерства
охорони здоров'я N 868 ( v0868282-13 ) від 08.10.2013 }
Додаток N 3
ЗАТВЕРДЖЕНОНаказ МОЗ України
діагностики та лікування дітей
з алергійним ринітом
Нозологічна форма шифр МКХ-10 Алергійний риніт J30-J31.0 J30 Вазомоторний і алергійний риніт. J30.1 Алергійний риніт, викликаний пилком рослин. J30.2 Інші сезонні алергійні риніти. J30.3 Інші алергійні риніти. J30.4 Алергійний риніт неуточнений. J31.0 Хронічний риніт.
Алергійний риніт (АР) - алергійне запалення слизової оболонки
порожнини носа, що характеризується наступними симптомами (одним
чи більше): закладанням носа, ринореєю, свербіжем у порожнині
носа, чханням. Алергійним ринітом правомірно називати лише ті
випадки риніту, в патогенезі яких провідну роль має алергія. Зустрічаються два варіанти алергійного риніту: сезонний і
цілорічний (хронічний). Сезонний алергійний риніт (САР) спричиняє
пилок рослин, тому його часто називають полінозом. На відміну від
зарубіжних авторів вітчизняні спеціалісти ці поняття
відокремлюють, оскільки розвиток алергійного риніту можуть
викликати будь-які екзогенні алергени, а не тільки пилок рослин.
Разом з тим, при полінозі клінічна симптоматика може
спостерігатися не тільки з боку слизової оболонки порожнини носа,
а й з боку інших органів і тканин (нижні дихальні шляхи,
кон'юнктива тощо). За клінічними ознаками алергійний риніт і
поліноз розрізнити не можна. Діагноз грунтується лише на
специфічному алергологічному дослідженні. У дітей алергійний риніт
дуже рідко буває ізольованим: ушкоджується також слизова оболонка
придаткових пазух носа, глотки, гортані, бронхів, слухових труб, а
іноді середнього вуха (алергійна риносинусопатія, проте цей термін
відсутній у міжнародній статистичній класифікації хввороб.
Алергійна риносинусопатія часто у дитячому віці поєднується з
бронхіальною астмою, атопічним дерматитом, алергійними ураженнями
травного каналу (так звані дермореспіраторний та
дермоінтестинальний синдроми).
Критерії діагностики алергійного риніту:
1. Клінічні критерії: продромальні ознаки: свербіж, чхання, закладеність носа; "алергійний салют" - дитина постійно чухає ніс, морщить його, "алергійне сяйво" - сині і темні кола навколо очей; типові ознаки: значні слизисті або водянисті виділення з
носа, утруднене носове дихання, спричинене набряком слизової
оболонки; можуть бути свербіж повік та сльозотеча; кон'юнктивіт більш
типовий для полінозу; підвищена чутливість слизової оболонки носа до охолодження,
пилу, різких пахощів. Пацієнти з алергійним ринітом зазвичай розподіляються на дві
групи: "чхальників" і "блокадників".
Клінічні відмінності між "чхальниками" та "блокадниками":
------------------------------------------------------------------ Симптоми | "Чхальники" | "Блокадники" | --------------------+--------------------+----------------------| Чхання (особливо |Значне, особливо |Рідко або відсутнє | пароксизмальне) |зранку | | --------------------+--------------------+----------------------| Виділення з носа |Водянисте, переважно|Густий слиз, переважно| |із передньої частини|із задньої частини | |носа |носа | --------------------+--------------------+----------------------| Свербіж у носі |Значне |Відсутнє | --------------------+--------------------+----------------------| Закладання носа |Незначне |Значне | --------------------+--------------------+----------------------| Добові ритми |Погіршення протягом |Збереження симптомів | |дня, покращання |цілодобово з | |вночі |погіршенням вночі | --------------------+--------------------+----------------------| Кон'юнктивіт |Часто |Рідко | -----------------------------------------------------------------
Симптоми хронічного алергійного риніту зберігаються постійно,
частіше зустрічаються "блокадники", ніж "чхальники".
2. Риноскопічні критерії (за даними прямої риноскопії): набухання слизової оболонки носової перетинки носа; набряк нижніх і середніх носових раковин; слизова оболонка носа блідо-сіра з блакитним відтінком і
блискучою поверхнею і мармуровим малюнком; іноді колір слизової
оболонки носа - блідо-рожевий або синюшний; набухлі аденоїдні вегетації (за даними зворотної риноскопії); відсутність судиннозвужувального ефекту адреналіну.
3. Рентгенологічні критерії: потовщення слизової оболонки верхньощелепних пазух; може бути пристінковий гайморит.
4. Цитологічні критерії (за даними дослідження виділень з
носа): еозинофілія, базофілія.
5. Додаткові алергологічні критерії: підвищення шкірної гіперчутливості до тих чи інших алергенів; провокаційні алергенні тести; підвищення рівня загального IgE у сироватці крові; виявлення специфічних IgE у сироватці крові до
причинно-значущих алергенів, більш достовірним є виявлення
специфічних IgE безпосередньо у крові з носових раковин.
Обстеження
Обов'язкові лабораторні дослідження: - загальний аналіз крові (при відхиленні від норми
дослідження повторювати 1 раз у 10 днів); - реакція Вассермана (RW), дослідження на ВІЛ-інфекцію; - загальний аналіз сечі. - цитологічне дослідження мазків з порожнини носа.
2. Додаткові лабораторні дослідження: - посів виділень з носа на інфекційну флору; - біохімічне дослідження крові (білірубін, АЛТ, АСТ,
сечовина, глюкоза).
3. Обов'язкові інструментальні дослідження: - рентгенографія придаткових пазух носа - ППН.
4. Додаткові інструментальні дослідження: - риноманометрія передня; - акустична риноманометрія; - дослідження нюху за допомогою "методу смужок".
5. Обов'язкове алергологічне обстеження: - проведення шкірних тестів з алергенами (скарифікаційні).
6. Додаткове алергологічне обстеження: - визначення загального сироваткового IgE; - визначення алергенспецифічних IgE у сироватці крові. Обов'язкові консультації фахівців: - алерголог; - отоларинголог.
Лікувальні заходи
Дотримання гіпоалергенної, елімінаційної дієти, а також з
проведення елімінаційних заходів (усунення контактів з хатнім
пилом, епідермальними алергенами, лікарськими і харчовими
алергенами). Основний принцип медикаментознї терапії алергійного риніту -
ступеневий підхід до призначення препаратів залежно від важкості
алергійного риніту.
Ступеневий підхід до лікування сезонного алергійного риніту у
дітей
------------------------------------------------------------------ Важкість | Фармакотерапія | Специфічна | перебігу | | алерговакинація | -----------+----------------------------------+-----------------| 1 | 2 | 3 | -----------+----------------------------------+-----------------| Легка |1. Місцево - антигістамінні |Проводиться | |препарати: азеластин гідрохлорид |лікарем- | |(алергодил назальний спрей та |алергологом у | |алергодил - очні краплі). |передсезонний | |2. Місцево - протизапальні |період. У разі | |нестероїдні препарати: кромоглікат|загострення | |натрія (ломусол, оптикром). |проводиться | |3. Перорально - неседативні |фармакотерапія | |Н -гістамноблокатори: лоратадин | | | 1 | | |(цетиризин) | | -----------+----------------------------------+-----------------| Середньої |1. Неседативні |Те ж саме | важкості з |Н1-гістамноблокатори у поєднанні: | | переважними|місцево та перорально | | проявами |2. Кромоглікат натрія: місцево | | риніту |та перорально | | |3. Холінолітики (атровент | | |назальний спрей) місцево | | -----------+----------------------------------+-----------------| Середньої |1. Алергодил - очні краплі та |Те ж саме | важкості з |назальний спрей. | | переважними|2. Кромоглікат натрія (оптикром) -| | "очними" |очні краплі. | | симптомами |3. У разі неефективності - | | |топікальні глюкокортикостероїди | | -----------+----------------------------------+-----------------| Важка |1. Подальше ЛОР- та алергологічне |Можлива у разі | |обстеження. |неефективності | |2. Щоденно з початку загострення -|фармакотерапії | |місцеві глюкокортикостероїди. |(до призначення | |Продовжувати застосування |системних | |антигістамінних таблетованих |глюкокортикосте- | |препаратів. |роїдів | |4. У кризових ситуаціях - системні| | |глюкокортикостероїди | | -----------------------------------------------------------------
Ступеневий підхід до лікування цілорічного риніту у дітей
------------------------------------ | Азеластину гідрохлорид | | (назальний спрей та очні краплі) | ------------------------------------ | v ------------------------------------ |Кромоглікат натрія (інтраназально)| ------------------------------------ | v ------------------------------------ | Неседативні Н - | | 1 | | гістаміноблокатори | | (перорально) | ------------------------------------ | v ----------------------------------- | У разі неефективності | | і тривалої дії алергену | ----------------------------------- | | v v ----------------------------------------------------------------- Топікальні глюкокортикостероїди | Специфічна алерговакцинація | -----------------------------------------------------------------
Медикаментозні препарати, які застосовуються у терапії
алергійного риніту у дітей: - Антигістамінні системні препарати першого покоління:
хлоропірамін (супрастин), клемастин (тавегіл), мебгідролін
(діазолін), хифенадин (фенкарол) 10-денними курсами по 1 таблетці
2-3 рази на добу. - Антигістамінні системні препарати зі стабілізуючою дією на
мембрани мастоцитів; кетотифен (задитен) тривалим курсом, до
3 міс. - Антигістамінні системні препарати другого (лоратадин
(кларитин), цетиризин (зиртек), ебастин (кестин) і третього
покоління (фексофенадин (телфаст) по 1 таблетці на добу протягом
10-28 днів та ін. Препарати кромогліцієвої кислоти (при сезонному алергійному
риніті, цілорічному алергійному риніті): ломузол, кромогексал,
кромоглін та ін. по 1-2 дози 2-4 рази на добу тривалими курсами,
терміном до 3-6 міс. Препарати вибору (при сезонних алергійних ринітах, при
виразності симптомів цілорічного алергійному риніті) - топікальні
антигістамінні препарати: левокабастин (гістамет), азеластин
(алергодил) по 2 дози 2 рази на добу. При неефективності або недостатній ефективності
вищезазначених препаратів рекомендуються топікальні
глюкокортикостероїди (ГКС) (при виразності симптомів цілорічного
алергійного риніту, а також при загостренні сезонних алергійних
ринітів): флутиказона пропіонат (фліксоназе), беклометазона діпропіонат
(беконазе), мометазон (назонекс). Дози призначають індивідуально. Основним патогенетичним методом лікування алергійного риніту
є специфічна алерговакцинація (специфічна гіпосенсибілізація,
специфічна імунотерапія). При відсутності протипоказань її
проводить лікар-алерголог в умовах спеціалізованого
алергологічного відділення (кабінету). Лікування проводиться в
амбулаторно-поліклінічних умовах або стаціонарно у спеціалізованих
відділеннях із застосуванням прискореного курсу специфічної
алерговакцинації протягом 10-14 днів. Місцеві судинозвужувальні препарати (санорин, нафтизин,
ефедрин) застосовують у випадках крайньої необхідності, особливо у
дітей раннього віку, зважаючи на малу різницю між терапевтичною та
токсичною дозами і можливу дію на ЦНС. Неприпустиме тривале
використання зазначених препаратів, оскільки можливий зворотний
побічний ефект. Більш показане призначення саліну, фізіологічного
розчину. Не можна використовувати псевдоефедрин, та препарати, що його
містять, у дітей віком до 12 років. Вимоги до результатів лікування: - домогтися поліпшення носового дихання, аж до зникнення
клінічних симптомів алергійного риніту, поліпшення
лабораторно-інструментальних показників. Хворі підлягають диспансерному спостереженню
лікаря-алерголога.
Директор Департаменту
організації та розвитку
медичної допомоги населенню Р.О.Моісеєнко
Додаток N 4
ЗАТВЕРДЖЕНОНаказ МОЗ України
діагностики та лікування дітей
з алергійним кон'юнктивітом
Алергійний кон'юнктивіт Н10 Кон'юнктивіт. Н10.1 Гострий атопічний кон'юнктивіт. Н10.2 Інші гострі кон'юнктивіти. Н10.3 Гострий кон'юнктивіт неуточнений. Н10.4 Хронічний кон'юнктивіт. Н10.9 Кон'юнктивіт неуточнений.
Алергійний кон'юнктивіт - зумовлене контактом із причинним
алергеном алергійне запалення кон'юнктиви, що виявляється
свербіжем вік, гіперемією, сльозотечею.
Обстеження
1. Обов'язкові лабораторні дослідження: - загальний аналіз крові (1) (при наявності патологічних змін
показників - повторні дослідження 1 раз у 10 днів); - реакція Вассермана, дослідження на ВІЛ-інфекцію; - загальний аналіз сечі (1); - цитологічне дослідження виділень з очей (1).
2. Додаткові лабораторні дослідження (1): - бактеріологічне дослідження (посів) виділень з очей; - імунофлуоресенція змиву з кон'юнктив; - біохімічне дослідження крові (білірубін, АЛТ, АСТ,
сечовина, глюкоза).
3. Обов'язкове алергологічне обстеження: - проведення шкірних тестів з атопічними алергенами
(скарифікаційні).
4. Додаткове алергологічне та імунологічне обстеження: - визначення загального сироваткового IgE; - визначення алергенспецифічних IgE.
5. Додаткові інструментальні дослідження: - кон'юнктивальні провокаційні тести.
6. Обов'язкові консультації фахівців: - алерголог; - окуліст; - отоларинголог.
Характеристика лікувальних заходів
1. Хворому даються рекомендації з дотримання елімінаційної,
гіпоалергенної дієти, а також по зміні способу життя з урахуванням
виявлених причинно-значущих алергенів.
2. Медикаментозна терапія: - антигістамінні системні препарати першого покоління (при
гострих алергійних кон'юнктивітах важкого і середньоважкого
перебігу): хлоропірамін (супрастин), хіфенадин (фенкарол),
клемастин (тавегіл) по 1 таблетці 2 рази на добу курсами по
10-14 днів; кетотифен (задитен) по 1 таблетці 2 рази на добу
тривалими курсами, терміном 3-6 міс. - антигістамінні системні препарати другого (лоратадин
(кларитин) і третього покоління * (фексофенадин (телфаст) (при
алергійному кон'юнктивіті легкого і середньоважкого перебігу) по
1 таблетці на добу 10-14-денними курсами та ін. При відсутності протипоказань - проведення специфічної
алерговакцинації у спеціалізованій алергологічній установі. При
неможливості проведення лікування в амбулаторних умовах -
стаціонарне лікування (10-14 днів). Лікування проводиться здебільшого в амбулаторно-поліклінічних
умовах протягом 10-14 днів. Вимоги до результатів лікування: - повне одужання. Хворі підлягають диспансерному спостереженню лікаря -
алерголога.
Директор Департаменту
організації та розвитку
медичної допомоги населенню Р.О.Моісеєнко
Додаток 5
ЗАТВЕРДЖЕНОНаказ МОЗ України
діагностики та лікування дітей
з атопічним дерматитом
Нозологічна форма шифр МКХ-10 Атопічний дерматит L20 - L20.9. L 20 Атопічний дерматит. L 20.8 Інші атопічні дерматити. L 20.9 Атопічний дерматит неуточнений.
Атопічний дерматит (АтД) - генетично зумовлене хронічне
алергічне запалення шкіри, яке має характерну клінічну картину,
супроводжується свербінням і часто поєднується з респіраторними
проявами негайної алергії: алергічним ринокн'юнктивітом, атопічною
бронхіальною астмою.
Діагностичні критерії атопічного дерматиту
Обов'язкові:
1. Свербіння;
2. Типова морфологія і локалізація уражень: згинальні
поверхні кінцівок, посилення шкірного малюнку;
3. Ліхенізація шкіри на згинальних поверхнях кінцівок,
посилення шкірного малюнку;
4. Хронічний рецидивуючий перебіг;
5. Атопія в анамнезі і в родині.
Додаткові
1. Сухість шкіри;
2. Іхтіоз, посилення шкірного малюнку долонь, фолікулярний
кератоз;
3. Позитивна шкірна реакція гіперчутливості негайного типу з
харчовими та іншими алергенами;
4. Підвищений рівень загального сироваткового IgE;
5. Виникнення захворювання в ранньому віці (до 2 років);
6. Схильність до інфекції шкіри переважно стафілококової та
герметичної етіології;
7. Неспецифічний дерматит кистей та стоп;
8. Екзема сосків;
9. Хейліт;
10. Рецидивуючий кон'юнктивіт;
11. Лінії Дені (складка Дені - Моргана на нижніх повіках);
12. Білий дермографізм;
13. Темні кола навкруг очей;
14. Блідість або еритема обличчя;
15. Складка на передній поверхні шиї;
16. Свербіння при потінні;
17. Алергія до вовни і розчинних жирів;
18. Залежність клінічного перебігу від факторів зовнішнього
середовища та емоцій.
Лабораторні тести
1. Позитивні шкірні тести з харчовими, побутовими або
грибковими алергенами;
2. Окрім загального сироваткового, підвищення рівнів
специфічних IgE-антитіл;
3. Клітинні реакції гіперчутливості уповільненого типу in
vitro;
4. Еозинофілія;
5. Порушення показників функціонального стану
шлунково-кишкового тракту;
6. Дисбактеріоз.
Коментар: Локалізація шкірних уражень залежно від віку: ранній дитячий вік - обличчя, волосиста частина голови, шия; дитячий вік старший за 4 роки - згинальні поверхні кінцівок
(ліктьові, підколінні ямки), кисті, щиколотки, зменшення уражень
обличчя; дорослий вік - обличчя (перорально та перорбітально), шия. Ступінь тяжкості АтД визначається поширеністю шкірного
процесу, локалізацією, наявністю вторинної шкірної інфекції і
респіраторних проявів атопії.
Діагностика
Для діагностики, оцінки ступеня тяжкості, а також
ефективності проведеної терапії, необхідно використовувати
напівкількісний метод - шкалу SCORAD (Scoring of Atopik
Dermatitis), який передбачає бальну систему оцінки шести
об'єктивних і суб'єктивних симптомів, які заносяться в оціночний
аркуш. Кожний симптом оцінюється від 0 до 3 балів (0 -
відсутність, 1 - легкий, 2 - середній, 3 - тяжкий). Оцінки
виставляються у спеціальній таблиці, і на їх підставі
розраховується загальний індекс SCORAD.
I етап: визначення та оцінка ознак інтенсивності (об'єктивні
симптоми) еритема (гіперемія), набряк/папула, мокнуття/кірки, екскоріація, ліхеніфікація, сухість.
II етап: розрахунок площі ураження шкірних покривів Площа ураження оцінюється за правилом "дев'яток". При цьому
одна долоня дитини складає 1% всієї поверхні шкіри.
III етап: оцінка суб'єктивних ознак Оцінюється свербіж і порушення сну за 10-бальною шкалою
згідно із середніми цифрами за останні 3 дні/ночі.
IV етап: розрахунок величини індексу SCORAD
SCORAD = А/5 + 7 х В/2 + С,
де А - площа ураження шкіри у відсотках, В - сума балів об'єктивних ознак, С - сума балів суб'єктивних ознак.
АтД характеризується високим вмістом загального сироваткового
IgE і численною сенсибілізацією до атопічних алергенів (побутових,
епідермальних, грибкових, пилкових, харчових). При АтД мають місце зміни Т-клітинної регуляції (переважно
Th2 - відповідь), що визначає наявність IgE-зумовлених реакцій.
Для атопічного дерматиту характерні висока ступінь колонізації
Staph. aureus; вірусні інфекції, зумовлені Herpes simplex,
Varicella, вірусом бородавки і контагіозного молюска, а також
грибкові інфекції (дерматомікози, зумовлені Trichophyton, високий
відсоток колонізації умовно - патогеними грибами роду Candida
albicans, C. Parapsilosis, Rhizopus spp., Spegazzinia tessarthra,
Pityrosporum ovale). Із супутніх захворювань найчастіше
зустрічається патологія кишково-шлункового тракту: гастрити,
виразкова хвороба шлунку і 12-палої кишки, порушення мікрофлори
кишкового тракту, паразитарна інвазія, а також вогнища хронічної
інфекції, захворювання ЛОР-органів, порушення психіки, катаракта.
Обстеження
1. Обов'язкові лабораторні та інструментальні дослідження - Клінічний аналіз крові (при відхиленнях від норми - 1 раз
на 10 днів). - Біохімічний аналіз крові (загальний білок, білірубін, АЛТ,
АСТ, сечовина, креатинін, фібриноген, СРБ, глюкоза) одноразово, у
випадку проведення плазмоферезу - контроль загального білка перед
кожним сеансом. Визначення групи крові, резус-фактора. - RW, ВІЛ. - загальний аналіз сечі, при необхідності - аналіз сечі по
Нечипоренку. - Імунологічне обстеження (визначення рівня IgA, IgM, IgG,
загального сироваткового IgE, субпопуляцій лімфоцитів). - Бактеріологічне дослідження фекалій (аналіз кала на
дисбактеріоз) під час надходження до стаціонару і контрольний
через 2 тижня після закінчення коригуючого курсу терапії. - ЕГДС - під час надходження до стаціонару. - ЕКГ. - Рентгенологічне дослідження ППН - під час надходження до
стаціонару.
2. Додаткові обстеження - УЗД органів черевної порожнини , малого тазу, нирок - за
показаннями. - Рентгенологічне обстеження ОГК - за показниками.
3. Алергологічне обстеження - Алергоанамнез. - Шкірні тести з атопічними алергенами (скарифікаційні,
prick). - Визначення специфічних IgE - антитіл до атопічних алергенів
(з використанням МАСТ або РАСТ). - Провокаційні тести за необхідністю (назальні,
кон'юнктивальні).
4. Обов'язкові консультації - Алерголог. - Дерматолог. - Педіатр. - Гастроентеролог. - Отоларінголог. - Ендокринолог. - Психоневролог. При дифузному АтД постановка шкірних тестів може бути
проведена тільки після досягнення ремісії або відносної ремісії
шкірного процесу.
Характеристика лікувальних заходів
Рекомендується дотримуватися гіпоалергенної дієти.
Поетапне лікування
1-й етап - елімінація причинних алергенів: індивідуальні
гіпоалергенні дієти і бережні режими. 2-й етап - ліквідація загострення (у випадку вираженого
загострення шкірного процесу з явищами еритродермії,
екзематизації, лімфаденопатії, гіпертермії) проводиться протягом
3-7 днів, у окремих випадках - протягом 14 днів. Застосовуються
атнигістамінні препарати першого і другого покоління. При
вираженому свербінні, особливо вночі, перевага надається
антигістамінним препаратам, що володіють седативною дією,
комбінуючи прийом їх через рот і дом'язово. - Хлоропірамін гідрохлорид (супрастин) або клемастін
(тавегіл) у вікових дозах 1-2 рази на добу 3-5 днів зазвичай
вводять при тяжкому загостренні перед сном, поєднуючи з перитолом
(ципрогентадін) дітям із 6 міс., або семпрексом (акривастином) -
дітям старшого віку. - антигістамінні препарати II покоління з додатковими
протиалергічними властивостями - антимедіаторними і
мембранстабілізуючими (кларитин) - 4-6 тижнів. - При неефективності антигістамінних препаратів та вираженій
гостроті і поширеності процесу - системні глюкокортикостероїди:
дексаметазон (дексон) або бетаметазон (целестон) 0,5-1 мг кг
залежно від тяжкості і поширеності шкірного процесу, 5-7 діб, в
окремих випадках - до 10 діб. - При важкому перебігу - імуносупресивні препарати
циклоспорин перорально, або такролімус - місцево у формі 0,03%
мазі для короткотермінового або переміжного лікування АтД у дітей
віком 2-18 років при важкому перебігу АтД або перебігу середньої
важкості, у яких стандартне лікування (наприклад,
кортикостероїдами) було неефективним або протипоказаним.
Поліпшення настає через тиждень лікування. Мазь слід наносити
тонким шаром та втирати в уражені ділянки двічі на день, з
інтервалом у 12 годин, ще протягом тижня після зникнення
симптоматики АтД - пошкоджені та оброблені ділянки не можна
накривати тканиною. 3-й етап - базисна терапія: антигістамінні препарати
призначаються курсами по 7-10 днів, а також з метою профілактики:
1-го покоління - хлоропірамін гідрохлорид у вікових дозах двічі -
тричі на добу, клемастин у вікових дозах двічі на добу, 2-го
покоління - цетеризін (зіртек) , лоратадін у вікових дозах 1 раз
на добу, эбастін (кестін) у вікових дозах двічі на добу, 3-го
покоління - фексофенадін (телфаст) у вікових дозах 1 раз на добу
(при наявності ринокон'юнктивіту). Стабілізатори мембран мастоцитів: кетотифен (задітен) у
вікових дозах двічі на добу курсами тривалістю не менше 3 міс. -
до 6-12-24 міс., динатрієва сіль кромогліцинової кислоти (налкром)
по 1 капсулі тричі на добу за 10-15 хвилин до їжі курсами
тривалістю 1-2 міс. Топічні ГКС різноманітного ступеню активності призначають у
залежності від ступеня тяжкості АтД (елоком, целестодерм, локоїд,
кутівейт, дермовейт та ін.), при призначенні топічних ГКС
необхідно пам'ятати про можливі побічні ефекти цих препаратів
(атрофія шкіри, підшкірно-жирової клітковини, розвиток
телеангіектазій, еритрозів, гіпертрихозу, розвиток вторинної
бактеріальної, мікотичної і вірусної інфекції, системна дія ГКС).
Тому, топічні ГКС бажано призначати у відповідності з певними
правилами, які дозволяють зменшити вірогідність виникнення
небажаних ефектів. 4-й етап - після досягнення клінічної ремісії - проведення
СІТ причинно-значущими алергенами прискореним методом, при
необхідності - на тлі антигістамінних препаратів або кетотифену.
СІТ необхідно проводити протягом не менше трьох - п'яти років.
Антибактеріальна терапія
При піодермії - антибактеріальна терапія на тлі
антигістамінних препаратів. Категоричні протипоказання - препарати
пеніцилінового ряду! При торпідному до антибактеріальної терапії
перебігу гнійних ускладнень, необхідно терапевтичні заходи
антибіотиками посилити імунокорегуючою терапією. Хворим із
респіраторними проявами атопії необхідно проводити базисну
корегуючи терапію.
Корекція супутніх захворювань - згідно стандартам МКХ-10.
Невротичні розлади Психотропні препарати з седативною дією (призначаються при
необхідності): алімемазин (терален) - 2,5-5 мг двічі на добу або
на ніч курсами протягом 1 місяця, тиорідазін (сонапакс) - 10 мг
двічі - тричі на добу курсами протягом 1 місяця, оксоазепам
(тазепам) - 10 мг на ніч, феназепам - 0,0005 г на ніч. Трициклічні
препарати (доксепін, амітриптилін) також мають антигістамінну дію,
викликають сон та зменшують свербіння. Наявні місцеві формі
доксепіну, дифенгідраміну (крем, гель або спрей) та бензокаїну,
проте ці препарати можуть системно всмоктуватися, спричинюючи
алергічний контактний дерматит.
Дисбактеріоз Піобактеріофаг (комбінований або полівалентний), пробіотики
залежно від виду порушень мікрофлори (біфікол, біфідумбактерин,
ацилакт, примадофілус, флорадофілус, нормадофілус, лінекс,
ентерол) у поєднанні з ферментами: панкреатин (фестал, энзистал,
мезим-форте, креон, панзинорм).
Правила догляду за шкірою
1. Щоденно душ із гелями, які не містять мила.
2. Пом'якшуючі, живлячі креми: крем Унни на оливковому маслі,
топічні стероїди. На периоральну зону, заїди - комбіновані
препарати - тридерм, травок орт та ін.
3. При загостренні піодермії: обробка шкіри 3% розчином
перекису водню з метою видалення гнійного вмісту і шкірочок, після
чого - 0,2% розчином хлоргексидину або розчином фурациліну, потім
фукарцином або діамантовим зеленим і (як заключний етап) - топічні
антибактеріальні препарати (бактробан, оксіцилклозоль,
левавінізоль та ін.). Обробку шкіри проводити 1-2 рази на добу. У процесі лікування необхідно проводити навчання хворих та їх
родичів правилам догляду за шкірою, виконанню гігієнічних заходів,
особливо при наявності побутової і епідермальної алергії, заходам
профілактики загострень. Рекомендується фізіотерапевтичне лікування грязями,
ультрафіолетове опромінення, селективна фототерапія, ПУВА-терапія,
кліматичне лікування на морських курортах: Криму, Одеси та
Азовського узмор'я.
Тривалість стаціонарного лікування
Стаціонарне лікування при необхідності поділяється на
2 етапи: 1-й етап - зняти загострення, обстеження і корекція супутніх
захворювань; тривалість даного етапу - 20-35 днів. 2-й етап - проведення СІТ алергенами, тривалість етапу -
14-20 днів.
Профілактика загострень
- Гіпоалергенні дієт з повною елімінацією продуктів, які
викликають загострення АтД. Антигістамінні препарати II покоління з додатковими
протиалергічними властивостями - антимедіаторними і
мембраностабілізучими (кларитин) - 6 місяців і більше. Імуномодулятори (індивідуально). Препарати, які містять поліненасичені жирні кислоти. Специфічна імунотерапія алергенами (СІТ).
Вимоги до результатів лікування
Зникнення свербіння, зменшення площі і інтенсивності ураження
шкіри аж до клінічної ремісії, нормалізація сну, покращення
психоемоційного і загального стану хворих, стабілізація
респіраторних проявів атопії і супутніх захворювань. - Хворі на АтД потребують диспансерного спостереження у
алерголога для проведення сучасних лікувально - профілактичних
заходів, спрямованих на скорочення тимчасової втрати
працездатності. - Пацієнти з обмеженою формою АтД підлягають амбулаторному
лікуванню, пацієнтам із генералізованою формою АтД необхідне
стаціонарне лікування протягом 20-35 днів.
Директор департаменту
організації та розвитку
медичної допомоги населенню Р.О.Моісеєнко
Додаток 6
ЗАТВЕРДЖЕНОНаказ МОЗ України
діагностики та лікування дітей з кропив'янкою
Нозологічна форма шифр МКХ-10 Кропив'янка L50-L50.9 L50. Кропив'янка L50.0. Алергічна кропив'янка L50.1. Ідіопатична кропив'янка L50.2. Кропив'янка внаслідок дії низької та високої
температури L50.3. Дерматографічна кропив'янка L50.4. Вібраційна кропив'янка L50.5. Холінергічна кропив'янка L50.6. Контактна кропив'янка L50.8. Інша кропив'янка L50.9. Кропив'янка неуточнена T78.3. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке)
Кропив'янка (urticaria) - це захворювання, яке
характеризується появою на шкірі пухирців досить чітко
контурованих або сверблячих плям, папул розміром від кількох
міліметрів до десяти і більше сантиметрів. Висип з'являється
швидко, елементи можуть зливатися і поширюватися на всю поверхню
тіла. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) вважають одним із
варіантів кропив'янки, в основі якого лежать такі ж самі
патофізіологічні механізми, як і у разі кропив'янки, але
патологічний процес поширюється глибше на дерму або підшкірну
основу. Основний клінічний прояв ангіоневротичного набряку -
обмежений набряк певної ділянки тіла. Найчастіше він локалізується
в ділянці голови (лице, слизова оболонка ротової порожнини, губи,
язик та ін.), шиї, кистей рук, стоп, зовнішніх статевих органів.
Шкіра на місці набряку незмінена. Хворі скаржаться на печію і
дискомфорт, рідше - на свербіння.
Класифікація кропив'янки (S. Fineman, 1984) Імунна кропив'янка (типи I, II, III). Анафілактоїдна кропив'янка: а) природжений ангіоневротичний набряк б) хімічні лібератори медіаторів в) підвищена чутливість до гістаміну. Фізична кропив'янка: холодова теплова вібраційна холінергічна сонячна від механічного стискання аквагенна. Змішана група: а) папульозна кропив'янка б) пігментна кропив'янка в) мастоцитоз системний г) кропив'янка, як прояв системних захворювань сполучної
тканини, деяких пухлин, ендокринних порушень. д) ідіопатична. е) психогенна. За перебігом кропив'янку поділяють на гостру і хронічну. До
гострої форми відносять кропив'янку і ангіоневротичний набряк, які
тривають не більше 6 тижнів. Якщо ознаки хвороби утримуються
довше, то говорять про хронічний перебіг захворювання. По важкості перебігу кропив'янку поділяють на легку,
середньої важкості та тяжку.
Особливості патогенезу кропив'янки у дітей
Алергічна кропив'янка спричиняється дією алергенів. В основі
її патогенезу лежать I-III типи імунопатологічних реакцій, але
провідна роль належить реагіновому механізму. Найчастіше алергічна
кропив'янка зумовлена лікарськими засобами, харчовими та
інсектними алергенами. Псевдоалергічна кропив'янка характеризується різними
етіологічними факторами і механізмами розвитку. В основі
патогенезу цього варіанту захворювання лежать ліберація гістаміну,
активація комплементу і калікреїн-кінінової системи, тощо. Етіологічними чинниками найчастіше є: - лікарські препарати (антибіотики, рентгеноконтрастні
речовини, білкові препарати), тощо; - харчові продукти; - фізичні фактори (натискання, вібрація, сонячне опромінення,
тепло, холод, тощо). У патогенезі псевдоалергічного варіанту кропив'янки важливу
роль відіграє патологія травневого каналу, яка реєструється
практично у всіх хворих. Найчастіше спостерігаються ураження
гепатобіліарної системи. L50.0. Алергічна кропив'янка - захворювання алергічного
генезу, основним клінічним симптомом якого є уртикарна висипка на
шкірі. Висип характеризується значною сверблячкою та повною
зворотністю. В основі її патогенезу лежать імунопатологічні
реакції, але провідна роль належить реагіновому механізму. У цієї
категорії хворих кропив'янка часто поєднується з респіраторними
проявами. L50.1. Ідіопатична кропив'янка - захворювання невідомого
генезу, з появою характерних уртикарних елементів на шкірі. За
перебігом поділяють на гостру і хронічну (більше 6 тижнів). Висип
характеризується значною сверблячкою та повною зворотністю
елементів, часто торпідністю до стандартної протиалергічної
терапії. Діагноз ідіопатичної кропив'янки ставиться тоді, коли
незважаючи на всебічні і багаторазові дослідження причину
захворювання виявити не вдається. На сьогодні отримані докази
аутоімунної природи деяких варіантів хронічної рецидивної
кропив'янки. В багатьох випадках причинне значення можуть мати
саліцилати, які містяться в природних продуктах харчування, а
також хімічні додатки: нітрити, бензоати, барвники. Окремо
виділяють спадковий варіант захворювання, який характеризується
хронічним рецидивним ангіоневротичним набряком без кропив'янки. В
основі його лежить природжений дефіцит інгібітора першого
компонента комплементу (СІ-ІНГ). L50.2. Кропив'янка в наслідок дії низької та високої
температури. Характеризується виникненням уртикарних елементів
після дії холодового та теплового фактору, або фактору
випромінювання. Може носити як локалізований так і генералізований
характер. Висип сверблячий має повну зворотність, часто
поєднується з ангіоневротичним набряком Квінке. L50.3. Дерматографічна кропив'янка. Захворювання при якому
виникають лінійні уртикарні елементи та гіперемія шкіри як
наслідок її механічного подразнення. Характерна локалізація в
місцях тривалого тиску предметів одягу та шкіряних складках.
Ознаки захворювання можуть розвинутись негайно або протягом
4-6 годин. У період загострення можуть спростерігатись системні
реакції. L50.4. Вібраційна кропив'янка. Виникає під впливом механічної
вібрації. У дітей зустрічається рідко. L50.5. Холінергічна кропив'янка. Розвивається після
різноманітних впливів на організм, які призводять до підвищення
температури тіла (гарячі ванни, душ, енергійні фізичні вправи).
Висип у вигляді дрібних (1-2 мм) уртикарних елементів
локалізується, як правило, на тулубі, відзначається сильним
свербінням. Елементи блідо-рожевого кольору обмежені широким
кільцем яскравої еритеми. L50.6. Контактна кропив'янка. Розвиток захворювання
обумовлений тісним контактом шкіри або слизових оболонок з рядом
біологічних, фармакологічних та інших алергенів. L50.8. Інша кропив'янка. Сонячна кропив'янка - рідка форма
кропив'янки при якій висип виникає через декілька хвилин після
ультрафіолетового опромінення, у випадку фіксованої сонячної
кропив'янки висип з'являється на тих самих ділянках шкіри навіть у
разі опромінювання всього тіла. Захворювання пов'язано з
генетичним дефектом порфірина у хворих з еритропоетичною
порфірією. Цей дефект призводить до активації системи комплементу.
Системні реакції рідкі. Аквагенна кропив'янка - рідке
захворювання, при якому висип виникає тільки при контакті з водою
будь-якої температури.
Діагностика Діагноз кропив'янки встановлюють на підставі типової клініки
захворювання, а саме появі типового висипу, який супроводжується
свербінням і має повну зворотність елементів.
Обстеження I. Обов'язкові лабораторні обстеження. клінічний аналіз крові загальний аналіз сечі біохімічний аналіз крові (загальний білок, білірубін
загальний і його фракції, АЛТ, АСТ, глюкоза крові, креатинін,
сечова кислота) RW, ВІЛ копрограма Даний обсяг обов'язкового обстеження достатній для хворих з
алергічною, контактною, вібраційною, температурною формами
кропив'янки. При неуточненій ідіопатичній, дерматографічній
кропив'янці рекомендовано додати до переліку обов'язкових наступні
види обстежень: Ревматологічні проби (антинуклеарний фактор, антитіла до ДНК,
СРП, кріопреципітіни) Бактеріологічні дослідження (фекалій, матеріали зі слизових
ротоглотки) Копроовоцистоскопія Диференційоване виявлення антитіл до токсокари, ехінокока,
опісторхіса, трихінели чи/та інших паразитів, враховуючи крайову
патологію. Алергологічне обстеження алергологічний анамнез (враховуючи фармакологічний і
харчовий) Prick та скарифікаційні шкірні тести з атопічними алергенами
та внутрішньошкірні тести з інфекційними алергенами. Проводяться
хворим поза загостренням кропив'янки, прийому антигістамінних
засобів та глюкокортикосрероїдів (ГКС). Обов'язкові інструментальні дослідження Велоергометрія для виключення холінергічної кропив'янки. При ідіопатичній, неуточненій, дерматографічній кропив'янці,
з метою пошука функціональних та органічних порушень, проводяться
наступні інструментальні дослідження: УЗД, ЕГДС, ЕКГ. Додаткові інструментальні дослідження. Рентгенографія органів грудної клітини та додаткових пазух
носа.
Консультації спеціалістів Алерголог (обов'язково) При ідіопатичній, неуточненій, дерматографічній кропив'янці
проводяться додаткові консультації спеціалістів: гінеколога,
ревматолога, стоматолога, отоларинголога, паразитолога,
ендокринолога та інших за показаннями. Додаткові інструментальні та лабораторні дослідження
призначаються за рекомендаціями консультантів. Це пов'язано з тим,
що уртикарна реакція може бути симптомом різних захворювань,
зокрема аутоімунних, паразитарних, онкологічних, чи наслідком
функціональних порушень в діяльності ШКТ, хронічних запальних
захворювань.
Лікування Рекомендована гіпоалергенна дієта з виключенням
причинно-значущих харчових алергенів та продуктів
гістаміно-лібераторів, а також елімінаційні заходи (усунення
контактів з домашнім пилом, пилковими алергенами, ліками).
Обов'язковою умовою успішного лікування кропив'янки є санація
хронічних вогнищ інфекцій в організмі. Обсяг фармакотерапії
визначається ступенем тяжкості загострення кропив'янки.
Лікування загострення захворювання Легкий перебіг Проведення елімінаційних заходів Антигістамінні препарати другого та третього покоління.
Тривалість прийому до 1 міс. Кетотифен 0,001 г 2 рази на добу протягом 3 міс. Не потребує застосування ГКС. Перебіг середньої важкості Антигістамінні препарати першого покоління парентерально:
тавегіл 0,1% 2 мл в/м чи в/в на фізіологічному розчині чи
супрастін 2,5% протягом 2-3 днів. При відсутності ефекту - ГКС системної дії: преднізолон
1-2-3-5 мг/кг чи дексаметазон в відповідній дозі в/м чи в/в. Потім антигістамінні засоби другого та третього покоління
Тривалість прийому до 1 міс. Антигістамінні препарати зі стабілізуючою дією на мембрани
базофілів: кетотифен 0,001 г 2 рази на добу протягом 3 міс. Важкий перебіг Проведення елімінаційних заходів Антигістамінні препарати першого покоління парентерально:
тавегіл 0,1% в/м чи в/в на фізіологічному розчині чи супрастін
2,5% протягом 5-7 днів. При відсутності ефекту - ГКС системної дії: преднізолон у
дозі 1-2-3-5 мг/кг або дексаметазон у відповідній дозі в/м чи в/в. За показаннями проведення дезінтоксикаційної терапії: гемодез
в/в крапельно, 3-4 введення протягом 3-4 діб. Можливий прийом антигістамінних препаратів зі стабілізуючою
дією на мембрани базофілів: кетотифен 0,001 г 2 рази на добу
протягом 3 міс. Основні принципи терапії хронічної кропив'янки Лікування хронічної рецидивної кропив'янки визначається
етіологічними факторами, патогенетичними механізмами і фазою
захворювання. Терапія загострення хронічної рецидивної кропив'янки
принципово не відрізняється від ведення гострої кропив'янки. Пріоритетною у разі хронічної кропив'янки є превентивна
терапія, мета якої - профілактика рецидивів. При лікуванні хронічної рецидивної кропив'янки особливо
ефективною є етіотропна терапія, спрямована на усунення контакту з
факторами, які спричиняють кропив'янку. Це можуть бути алергени
різного походження, лікарські засоби, харчові додатки, хімічні
речовини і різноманітні фізичні фактори. Причиною розвитку
кропив'янки іноді є хронічна інфекція, саме тому санація її
вогнищ, дегельмінтизація хворого і членів його сім'ї є надзвичайно
важливими. Псевдоалергічна кропив'янка нерідко буває проявом загострення
багатьох соматичних захворювань, особливо гастроентерологічного
профілю, тому етіотропна терапія повинна бути спрямована на
лікування основного захворювання і запобігання його загострень.
Тривалість стаціонарного лікування складає 18-20 діб.
Подальша лікувальна тактика залежить від спектру причинно-значущих
алергенів в період ремісії захворювання. При необхідності можливе
проведення СІТ, курсу гістаглобуліну (гістаглобіну) в умовах
алергологічного стаціонару чи кабінету.
Вимоги до результатів лікування Купування симптомів кропив'янки Досягнення клінічної ремісії захворювання.
Директор Департаменту
організації та розвитку
медичної допомоги населенню Р.О.Моісеєнко
-
скопійовано
-
-
