РАДА ЄВРОПИ
             ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

                          Р І Ш Е Н Н Я
 

                     Рішення Палати у справі
                "Жельфман проти Франції"
 

                     Комюніке Секретаря Суду

                       14 грудня 2004 року

     Сьогодні Європейський суд з прав  людини  письмово  повідомив
рішення(1) у справі "Жельфман проти Франції" (Gelfmann v.  France)
(заява N 25875/03).  Суд оголосив заяву прийнятною  і  одноголосно
постановив,  що  порушення  статті 3 Європейської конвенції з прав
людини ( 995_004 ) допущено не було.

---------------     (1) Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини
( 995_004 ), упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення
Палатою  будь-яка  сторона  у справі може,  у виняткових випадках,
звернутися з клопотанням про передання справи на  розгляд  Великої
палати  Суду,  яка складається з 17 суддів.  Якщо колегія у складі
п'яти суддів вважає,  що  справа  порушує  серйозне  питання  щодо
тлумачення  або  застосування  Конвенції  чи протоколів до неї або
важливе  питання  загального  значення,  Велика  палата   виносить
остаточне  рішення.  Якщо серйозних питань або проблем не виникає,
колегія відхиляє клопотання,  а судове рішення стає остаточним.  В
іншому   разі   рішення   палати  стають  остаточними  зі  спливом
зазначених вище трьох місяців або раніше,  якщо сторони заявляють,
що  вони  не звертатимуться із клопотанням про передання справи на
розгляд Великої палати.

     (Рішення викладено лише французькою мовою.)

                         1. Основні факти

     Заявник - Жан-Франсуа Жельфман, громадянин Франції, 1953 року
народження. На цей час він перебуває під вартою у в'язниці Пуассі,
Франція.  Він хворий на СНІД, і ця хвороба, як вважають, з'явилася
в нього у 1985 році.

     26 червня  1996  року Альп-Марітенський суд присяжних засудив
його  до  21  року  ув'язнення,  без  права  на  умовно-дострокове
звільнення протягом 14 років,  за замах на вбивство,  викрадення і
неправомірне позбавлення свободи підлітків, яким ще не виповнилося
15 років, та дорослих, а також за збройне пограбування. Крім того,
7  травня  1998  року  Савойський  суд  присяжних  призначив  йому
покарання   у   вигляді  ув'язнення  на  22  роки,  без  права  на
умовно-дострокове звільнення протягом 14 років восьми місяців,  за
викрадення  осіб  з  подальшим  їх  покаліченням і вбивством та за
спробу збройного пограбування. У 2002 році міри покарання частково
об'єднали   і   строк   позбавлення   права  на  умовно-дострокове
звільнення було визначено 20 роками.

     Отже, п. Жельфман має бути звільнений 28 вересня 2023 року.

     У 2001 році заявник подав  клопотання  про  помилування,  яке
було  відхилено  з  огляду  на  його  спротив підготовці медичного
висновку  та  відмову  надати   медичну   картку   для   отримання
консультації від призначеного з цією метою лікаря.  Крім того, він
звернувся з проханням відстрочити виконання судового  вироку,  але
відмовився  проходити  огляд  у  лікаря,  якого  призначив  суддя,
відповідальний  за  виконання  вироків,  унаслідок  чого,  готуючи
висновок у грудні 2002 року, лікар мусив виходити виключно з того,
що було зафіксовано в медичній картці заявника.  У висновку лікаря
йдеться  про  те,  що  у  заявника  з'явилися додаткові інфекційні
захворювання,  головним чином через  його  відмову  протягом  року
проходити будь-яке лікування.  Лікар також вказав на послаблення у
п.  Жельфмана шансів на виживання,  але  зазначив,  що  стан  його
здоров'я дає змогу й далі тримати його під вартою.

     У березі  2003  року  заявник  подав  ще  одне клопотання про
відстрочку  виконання  судового  вироку,  у  зв'язку  з  чим  було
наказано підготувати два медичні висновки. У травні 2003 року обоє
лікарів дійшли висновку,  що шанси заявника на виживання сумнівні.
Однак  один  з  них вважав,  що заявник може відбувати покарання у
звичайній в'язниці під уважним медичним наглядом,  тоді як  другий
вказував  на  несумісність тримання у звичайній в'язниці за станом
здоров'я та на необхідність госпіталізації.

     У червні  2003  року  Паризька  регіональна  рада  з   питань
умовно-дострокового звільнення розпорядилася відстрочити виконання
судового вироку стосовно заявника.  Але за  результатами  розгляду
апеляції   головним   прокурором   Національна   рада   з   питань
умовно-дострокового звільнення скасувала це рішення,  посилаючись,
зокрема,  на  психіатричний  висновок,  який  привертав  увагу  до
"кримінологічної небезпеки", яку являв собою заявник.

                    2. Процедура і склад Суду

     Заяву подано 6 серпня 2003 року.  16 вересня 2003 року голова
палати вирішив розглядати її в першочерговому порядку.     Судове рішення постановлене палатою,  до складу якої  увійшло
сім суддів:     Андраш Бака (Угорщина), голова     Жан-Поль Коста (Франція)     Іренеу Кабраль Баррето (Португалія)     Володимир Буткевич (Україна)     Міндія Уґрекхелідзе (Грузія)     Елізабет Фура-Сандстрьом (Швеція)     Дануте Йочієнє (Литва),     а також Саллі Доллє, секретар секції.

              3. Стислий виклад судового рішення(2)

---------------     (2) Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд
не зобов'язує.

                            Оскарження

     Заявник вважав,  що  тримання його у в'язниці,  попри поганий
стан здоров'я, становило порушення статті 3 Конвенції ( 995_004 ).

                           Рішення Суду

     Суд знову привернув увагу до  того,  що  статтю  3  Конвенції
( 995_004  )  не можна тлумачити як таку,  що встановлює загальний
обов'язок - навіть якщо особа має хворобу,  яка надзвичайно  важко
піддається  лікуванню,  -  звільняти  її  з-під  варти  за  станом
здоров'я або лікувати її у зв'язку з цим поза межами в'язниці.

     Суд зазначив, що п. Жельфман не скаржився на якість медичного
обслуговування,  на  матеріальні  умови  тримання  під вартою і не
стверджував,  що умови  у  в'язниці,  в  якій  він  перебував,  не
відповідали   стану  його  здоров'я  та  потребам  лікування  його
хвороби.

     Понад двадцять років заявник хворів  на  СНІД,  і  стан  його
неодноразово  дестабілізували так звані умовно-патогенні інфекції,
які на цей час,  як  видно  з  матеріалів,  були  проліковані  або
припинили  дестабілізаційну  дію,  хоча,  звичайно,  не можна було
виключати  можливість  рецидиву  цих   захворювань.   У   медичних
висновках  зазначалося,  що заявник "непіддатливий" і неодноразово
відмовлявся від лікування чи переривав його,  іноді - на  тривалий
час.  Хоча  всі  троє  експертів  вважали  його шанси на виживання
незначними,  вони все  ж  таки  не  мали  одностайної  думки  щодо
сумісності   його   стану  здоров'я  та  необхідного  лікування  з
триманням його у в'язниці.

     Крім того,  матеріали справи свідчать  про  уважне  ставлення
органів влади до ситуації заявника.  Так, у червні 2003 року після
обстеження у зв'язку з  погіршенням  загального  стану  його  було
госпіталізовано. Оскільки подальші огляди не виявили жодної точної
причини і ніяких інтеркурентних інфекцій у заявника вже  не  було,
лікарня  дозволила  виписати  його  і повернути до в'язниці.  Адже
якість медичного обслуговування,  яке  йому  надавалося  в  умовах
в'язниці,  була  такою самою.  Матеріали справи свідчать також про
те,  що протягом перебування заявника у в'язниці Пуассі моніторинг
за станом його здоров'я здійснює не в'язнична лікарня.

     Беручи до уваги обставини справи,  Суд зазначив,  що ані стан
здоров'я п.  Жельфмана,  ані  негативний  стрес,  якого,  за  його
словами,  він  зазнав,  не  були  настільки  серйозними,  щоб бути
підставою для висновку про наявність порушення статті 3 Конвенції.
На  думку  Суду,  в будь-якому випадку подальшого погіршення стану
здоров'я заявника французький закон передбачав  можливість  вжиття
національними   органами  відповідних  заходів.  Тому  Суд  дійшов
висновку про відсутність у справі порушення статті 3.