І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
В И С Н О В О ККОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Висновок Конституційного Суду Україниу справі за зверненням Верховної Ради України
про надання висновку щодо відповідності законопроекту
"Про внесення змін до Конституції України" вимогам
статей 157 і 158 Конституції України
(справа про законопроект N 4105 з внесеними
до нього поправками)
м. Київ Справа N 1-23/2004
16 березня 2004 року
N 1-в/2004
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Селівона Миколи Федосовича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича, Іващенка Володимира Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мироненка Олександра Миколайовича - суддя-доповідач, Німченка Василя Івановича, Пшеничного Валерія Григоровича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Скоморохи Віктора Єгоровича, Тимченка Івана Артемовича, Тихого Володимира Павловича, Ткачука Павла Миколайовича, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича,
розглянув на пленарному засіданні справу щодо відповідності
законопроекту "Про внесення змін до Конституції України" вимогам
статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Приводом для розгляду справи згідно з статтею 159 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) стало надходження до Конституційного Суду
України законопроекту "Про внесення змін до Конституції України"
для надання висновку щодо його відповідності вимогам статей 157 і
158 Конституції України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 159
Конституції України ( 254к/96-ВР ) є необхідність висновку
Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту
"Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і
158 Конституції України для подальшого його розгляду Верховною
Радою України.
Заслухавши суддю-доповідача Мироненка О.М. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Згідно з Постановою Верховної Ради України "Про попереднє
схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України
(реєстр. N 4105)" від 24 грудня 2003 року N 1399-IV ( 1399-15 )
Верховна Рада України звернулась до Конституційного Суду України з
клопотанням надати висновок щодо відповідності вимогам статей 157
і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) законопроекту
"Про внесення змін до Конституції України" (далі - Законопроект).
У Законопроекті пропонується:
"I. Внести до Конституції України (Відомості Верховної Ради
України, 1996 р., N 30, ст. 141) такі зміни:
1) статті 76, 78, 81-83, 85, 87, 89, 90, 93, 98, 112-115, 120
викласти в такій редакції:
"Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України -
чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на
основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом
таємного голосування.
До Верховної Ради України може бути обрано громадянина
України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має
право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.
Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин,
який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість
не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
Повноваження народних депутатів України визначаються
Конституцією та законами України.
Строк повноважень Верховної Ради України становить п'ять
років";
"Стаття 78. Народні депутати України здійснюють свої
повноваження на постійній основі.
Народні депутати України не можуть мати іншого
представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші
оплачувані посади (крім посад членів Кабінету Міністрів України),
займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім
викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу
керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації,
що має на меті одержання прибутку.
Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими
видами діяльності встановлюються законом.
У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо
несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності,
народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення
таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву
про складення повноважень народного депутата України";
"Стаття 81. Повноваження народних депутатів України
припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради
України.
Повноваження народного депутата України припиняються
достроково в разі:
1) складення повноважень за його особистою заявою;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо
нього;
3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне
проживання за межі України;
5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які
призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського
мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;
6) невходження народного депутата України, обраного від
політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу
депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку
політичних партій) або виходу (виключення) народного депутата
України із складу такої фракції;
7) його смерті.
Повноваження народного депутата України припиняються
достроково також у разі дострокового припинення відповідно до
Конституції України повноважень Верховної Ради України - в день
відкриття першого засідання Верховної Ради України нового
скликання.
Рішення про дострокове припинення повноважень народного
депутата України у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини
другої цієї статті, приймається Верховною Радою України, а у
випадку, передбаченому пунктом 5 частини другої цієї статті, -
судом.
У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо
народного депутата України, визнання народного депутата України
недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження припиняються
з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті
народного депутата України - з дня смерті, засвідченої свідоцтвом
про смерть.
У разі невходження народного депутата України, обраного від
політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу
депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку
політичних партій) або виходу (виключення) народного депутата
України із складу такої фракції його повноваження припиняються
достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу
відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій)
з дня прийняття такого рішення.
Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.
Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш
як двох третин від її конституційного складу.
Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше
ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів
виборів. Перше засідання новообраної Верховної Ради України
відкриває найстарший за віком народний депутат України.
Стаття 83. Чергові сесії Верховної Ради України починаються
першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.
Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням
порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на
вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини
народних депутатів України від конституційного складу Верховної
Ради України.
У разі оголошення указу Президента України про введення
воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її
місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у
дводенний строк без скликання.
У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України
під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження
продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради
України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.
Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється
Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі
узгодження та поєднання політичних позицій формується коаліція
депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних
депутатів України від конституційного складу Верховної Ради
України.
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України
формується протягом одного місяця з дня відкриття першого
засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових
або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом
місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у
Верховній Раді України.
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України
відповідно до Конституції України вносить пропозиції Президенту
України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також
відповідно до Конституції України вносить пропозиції щодо
кандидатур до складу Кабінету Міністрів України та є
відповідальною за його діяльність.
Засади формування, організації діяльності та припинення
діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України
встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради
України.
Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої
входить більшість народних депутатів України від конституційного
складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських
фракцій у Верховній Раді України, передбачені цією Конституцією";
"Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку,
передбачених розділом XIII цієї Конституції;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань,
визначених статтею 73 цієї Конституції;
3) прийняття законів;
4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін
до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України,
прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6) затвердження загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку,
охорони довкілля;
7) призначення виборів Президента України, обрання Президента
України;
8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента
України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
9) оголошення за поданням Президента України стану війни і
укладення миру, схвалення рішення Президента України про
використання Збройних Сил України та інших військових формувань у
разі збройної агресії проти України;
10) усунення Президента України з поста в порядку особливої
процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї
Конституції;
11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми
діяльності Кабінету Міністрів України;
12) призначення за поданням Президента України
Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра
закордонних справ України та Голови Служби безпеки України,
призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів
Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету
України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення
України, Голови Фонду державного майна України, звільнення
зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку
Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;
13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів
України відповідно до цієї Конституції;
14) затвердження рішень про надання Україною позик і
економічної допомоги іноземним державам та міжнародним
організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав,
банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених
Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх
використанням;
15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;
16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та
інших членів Рахункової палати України;
17) призначення на посаду та звільнення з посади
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та
захисту прав і свобод людини в Україні;
18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови
Національного банку України за поданням Президента України;
19) призначення та звільнення половини складу Ради
Національного банку України;
20) призначення половини складу Національної ради України з
питань телебачення і радіомовлення;
21) призначення на посаду та припинення повноважень членів
Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення
функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших
утворених відповідно до законів України військових формувань, а
також Міністерства внутрішніх справ України;
23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим
державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до
іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав
на територію України;
24) встановлення державних символів України;
25) надання згоди на призначення на посаду та звільнення з
посади Президентом України Генерального прокурора України;
висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має
наслідком його відставку з посади;
26) призначення половини складу Конституційного Суду України;
27) обрання суддів строком на десять років;
28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради
Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного
Суду України про порушення нею Конституції України або законів
України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради
Автономної Республіки Крим;
29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж
районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст,
найменування і перейменування населених пунктів і районів;
30) призначення чергових та позачергових виборів до органів
місцевого самоврядування;
31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення
Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного
стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або
часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами
надзвичайної екологічної ситуації;
32) надання законом згоди на обов'язковість міжнародних
договорів України та денонсація міжнародних договорів України;
33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених
цією Конституцією;
34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента
України на вимогу народного депутата України, групи народних
депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо
підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу
Верховної Ради України;
35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника
апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної
Ради України та структури її апарату;
36) затвердження переліку об'єктів права державної власності,
що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення
об'єктів права приватної власності;
37) затвердження законом Конституції Автономної Республіки
Крим, змін до неї.
Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які
відповідно до Конституції України віднесені до її відання";
"Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицією Президента
України або не менш як однієї третини народних депутатів України
від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути
питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та
прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю
від конституційного складу Верховної Ради України.
Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не
може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу
протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після
схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або
протягом останньої сесії Верховної Ради України";
"Стаття 89. Верховна Рада України для здійснення
законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань,
віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій
відповідно до Конституції України створює з числа народних
депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів,
перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.
Верховна Рада України у межах своїх повноважень може
створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і
попереднього розгляду питань.
Верховна Рада України для проведення розслідування з питань,
що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі
комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від
конституційного складу Верховної Ради України.
Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є
вирішальними для слідства і суду.
Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради
України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій
встановлюються законом.
Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у
день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового
скликання.
Президент України може достроково припинити повноваження
Верховної Ради України, якщо:
1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не
сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83
цієї Конституції;
2) протягом трьох місяців Верховною Радою України відповідно
до статті 103 Конституції України не обрано Президента України;
3) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету
Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету
Міністрів України;
4) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні
засідання не можуть розпочатися.
Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради
України приймається Президентом України після консультацій з
Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами
депутатських фракцій у Верховній Раді України.
Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково
припинені Президентом України в останні шість місяців строку
повноважень Верховної Ради України та Президента України, за
винятком випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї
статті";
"Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді
України належить Президентові України, народним депутатам України
та Кабінету Міністрів України.
Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні,
розглядаються Верховною Радою України позачергово";
"Стаття 98. Контроль від імені Верховної Ради України за
надходженням коштів до Державного бюджету України та їх
використанням здійснює Рахункова палата України";
"Стаття 112. У разі дострокового припинення повноважень
Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї
Конституції виконання обов'язків Президента України на період до
обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на
Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в
період виконання ним обов'язків Президента України не може
здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22,
24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції України.
Стаття 113. Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим
органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом
України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний
Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується
Конституцією і законами України, актами Президента України.
Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять
Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр,
віце-прем'єр-міністри, міністри.
Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України
за поданням Президента України.
Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра
України вносить Президент України за пропозицією коаліції
депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої
відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської
фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів
України від конституційного складу Верховної Ради України.
Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України
призначаються Верховною Радою України за поданням Президента
України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються
Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України.
Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів
України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету
Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.
Стаття 115. Прем'єр-міністр України складає повноваження
перед новообраною Верховною Радою України.
Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів
України мають право заявити Верховній Раді України про свою
відставку.
Відставка Прем'єр-міністра України, прийняття Верховною Радою
України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають
наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.
У цих випадках Прем'єр-міністр України зобов'язаний подати
Верховній Раді України заяву про відставку Кабінету Міністрів
України.
Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Верховною
Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку
роботи новосформованого Кабінету Міністрів України";
"Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники
центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права
суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім випадків,
передбачених частиною другою цієї статті, а також викладацької,
наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу
керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації,
що має на меті одержання прибутку.
Члени Кабінету Міністрів України можуть суміщати свою посаду
з мандатом народного депутата України.
Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету
Міністрів України, інших центральних та місцевих органів
виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України";
2) частину першу статті 77 викласти в такій редакції:
"Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в
останню неділю березня п'ятого року повноважень Верховної Ради
України";
3) частину третю статті 88 викласти в такій редакції:
"Голова Верховної Ради України здійснює повноваження,
передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому
Регламентом Верховної Ради України";
4) частину четверту статті 94 викласти в такій редакції:
"Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий
Верховною Радою України не менш як двома третинами від її
конституційного складу, Президент України зобов'язаний його
підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі
якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно
офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України за його
підписом";
5) у статті 103:
а) частину першу замінити трьома новими частинами такого
змісту:
"Стаття 103. Президент України обирається Верховною Радою
України.
Президент України вважається обраним, якщо за його обрання
шляхом таємного голосування проголосувало не менш як дві третини
від конституційного складу Верховної Ради України.
Президент України обирається строком на п'ять років".
У зв'язку з цим частини другу - шосту вважати відповідно
частинами четвертою - восьмою;
б) частину сьому викласти в такій редакції:
"У разі дострокового припинення повноважень Президента
України обрання Президента України проводиться в період дев'яноста
днів з дня припинення повноважень";
6) у статті 106:
а) у частині першій:
пункти 8-12 викласти в такій редакції:
"8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках,
передбачених Конституцією України;
9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у
Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83
Конституції України, подання про призначення Верховною Радою
України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на
п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;
10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення
Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою
Верховної Ради України Генерального прокурора України;
12) вносить до Верховної Ради України подання про призначення
Голови Служби безпеки України";
пункт 14 виключити;
пункти 15, 16, 19, 22 і 30 викласти в такій редакції:
"15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів
невідповідності Конституції і законам України, актам Президента
України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України
щодо їх конституційності;
16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим";
"19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення
стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає
рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених
відповідно до законів України військових формувань";
"22) призначає половину складу Конституційного Суду України";
"30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України
законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з
наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради
України";
б) частину четверту викласти у такій редакції:
"Акти Президента України, видані в межах повноважень,
передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюються
підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за
акт та його виконання";
7) статтю 116 доповнити пунктами 9-1, 9-2 і 9-3 такого
змісту:
"9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує міністерства та
інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів,
передбачених на утримання органів виконавчої влади;
9-2) призначає на посади відповідно до Конституції України та
звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників
центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу
Кабінету Міністрів України, голів місцевих державних
адміністрацій;
9-3) призначає половину складу Ради Національного банку
України";
8) у статті 118:
а) частини четверту, восьму - десяту викласти в такій
редакції:
"Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на
посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за
поданням Прем'єр-міністра України";
"Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що
суперечать Конституції та законам України, іншим актам
законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані
Президентом України, Кабінетом Міністрів України або головою
місцевої державної адміністрації вищого рівня.
Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові
відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого
Кабінет Міністрів України приймає рішення і дає обгрунтовану
відповідь.
Якщо недовіру голові районної чи обласної державної
адміністрації висловили дві третини депутатів від складу
відповідної ради, Кабінет Міністрів України приймає рішення про
відставку голови відповідної місцевої державної адміністрації";
9) статтю 121 доповнити пунктом 5 такого змісту:
"5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина,
додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади,
органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими
особами";
10) частину першу статті 122 викласти в такій редакції:
"Прокуратуру очолює Генеральний прокурор України, який
призначається на посаду та звільняється з посади за згодою
Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України
може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має
наслідком його відставку з посади";
11) у статті 126:
а) частину четверту викласти в такій редакції:
"Судді обираються на посади строком на десять років, крім
суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються
на посаду судді вперше";
б) пункт 2 частини п'ятої викласти в такій редакції:
"2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років, а суддями
Конституційного Суду України та Верховного Суду України -
сімдесяти років";
12) частину першу статті 128 викласти в такій редакції:
"Перше призначення на посаду професійного судді строком на
п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім
суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою
України строком на десять років у порядку, встановленому законом";
13) частину першу статті 141 викласти в такій редакції:
"До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної
ради входять депутати, які обираються жителями села, селища,
міста, району, області на основі загального, рівного, прямого
виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири
роки";
14) частину другу статті 148 викласти в такій редакції:
"Президент України, Верховна Рада України призначають по
дев'ять суддів Конституційного Суду України";
15) доповнити розділом XVI "Прикінцеві положення, які
стосуються змін до Конституції України" такого змісту:
"РОЗДІЛ XVI.
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ, ЯКІ СТОСУЮТЬСЯЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ, ЯКІ СТОСУЮТЬСЯЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
1. Зміни до Конституції України, що вносяться Законом України
від __________________ "Про внесення змін до Конституції України",
набирають чинності через чотири місяці після його прийняття
Верховною Радою України, за винятком випадків, передбачених цим
розділом.
2. Конституційний склад Верховної Ради України у кількості
450 народних депутатів України обирається у 2006 році на основі
загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного
голосування на засадах пропорційної системи з обранням народних
депутатів України в багатомандатному загальнодержавному виборчому
окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних
партій, виборчих блоків політичних партій відповідно до закону.
3. Строк повноважень Верховної Ради України, обраної
у 2002 році, - чотири роки.
Частина п'ята нової редакції статті 76 Конституції України
набирає чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою
України, обраною у 2006 році.
4. Президент України відповідно до змін до Конституції
України, внесених цим Законом, обирається Верховною Радою України
в тримісячний строк після набуття повноважень Верховною Радою
України, обраною у 2006 році.
5. Президент України на чергових виборах в останню неділю
жовтня 2004 року обирається громадянами України на основі
загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного
голосування.
Президент України набуває повноважень відповідно до цього
Закону після вступу на пост за результатами виборів Президента
України у 2004 році.
6. Повноваження Президента України, обраного у 2004 році,
припиняються з моменту вступу на пост новообраного Верховною Радою
України Президента України у 2006 році.
7. Судді Конституційного Суду України, призначені з'їздом
суддів України, продовжують виконувати свої повноваження до
закінчення визначеного цією Конституцією строку. Після закінчення
строку повноважень цих суддів Президент України та Верховна Рада
України призначають по три нових судді Конституційного Суду
України.
У разі дострокового припинення повноважень суддів
Конституційного Суду України, призначених з'їздом суддів України,
нові судді Конституційного Суду України призначаються почергово
Президентом України та Верховною Радою України.
8. Зміни щодо обрання суддів строком на десять років
застосовуються до суддів, які обираються, починаючи з дня набрання
чинності Законом України від ______________ "Про внесення змін до
Конституції України".
2. Конституційний Суд України 5 листопада 2003 року надав
Висновок N 2-в/2003 ( v002v710-03 ) на Законопроект щодо його
відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України
( 254к/96-ВР ). Але під час попереднього схвалення Законопроекту
більшістю від конституційного складу Верховної Ради України
24 грудня 2003 року до нього було внесено певні доповнення, зміни
і поправки. У зв'язку з цим подальший розгляд Законопроекту
можливий лише після нової його перевірки Конституційним Судом
України на предмет відповідності вимогам статей 157 і 158
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
3. 3 лютого 2004 року Верховна Рада України ухвалила
Постанову Верховної Ради України N 1403-IV ( 1403-15 )
"Про внесення доповнення до Постанови Верховної Ради України
"Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до
Конституції України (реєстр. N 4105)", виклавши пункт 1 Постанови
Верховної Ради України від 24 грудня 2003 року ( 1399-15 ) у такій
редакції:
"1. Доопрацьований відповідно до Постанови Верховної Ради
України від 26 грудня 2002 року "Про утворення Тимчасової
спеціальної комісії Верховної Ради України по опрацюванню проектів
законів України про внесення змін до Конституції України"
законопроект про внесення змін до Конституції України (реєстр.
N 4105), за винятком змін, що стосуються виборів Президента
України Верховною Радою України (до статті 103, слів "обрання
Президента України" у пункті 7 статті 85, пункту 2 частини другої
статті 90, слів "за винятком випадку, передбаченого пунктом 2
частини другої цієї статті" у частині четвертій статті 90, пунктів
4, 5 і 6 розділу XVI "Прикінцеві положення, які стосуються змін до
Конституції України"), строків, на які обираються судді Верховною
Радою України (пункт 27 статті 85, частина четверта статті 126,
частина перша статті 128, пункт 8 розділу XVI "Прикінцеві
положення, які стосуються змін до Конституції України"),
попередньо схвалити і направити до Конституційного Суду України".
Зазначена Постанова Верховної Ради України ( 1399-15 ) під
час розгляду Конституційним Судом України справи врахована.
4. Порівняльний аналіз пропонованих у Законопроекті приписів
частин третьої і четвертої статті 76, частин першої і третьої
статті 78, частини першої, пунктів 1, 3 частини другої статті 81,
частин першої, другої і першого речення частини третьої статті 82,
частин першої і четвертої статті 83, пунктів 1-3, 5, 6, 8-11,
13, 14, 17-23, 28-31, 33-35 частини першої статті 85, частини
першої статті 88, частин другої - п'ятої статті 89, частини першої
статті 90, частини другої статті 93, частини третьої статті 113,
частини п'ятої статті 114, частини третьої статті 120 Конституції
України дає підстави констатувати, що вони повністю збігаються з
відповідними положеннями статей 76, 78, 81, 82, 83, 85, 88, 89,
90, 93, 113, 114, 120 чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ).
5. Стосовно змін і доповнень до Конституції України
( 254к/96-ВР ), передбачених у Законопроекті щодо частин першої,
другої та п'ятої статті 76, другого речення частини третьої статті
82, частин другої, третьої та п'ятої статті 83, пунктів 15, 16,
24-26 частини першої статті 85, частини другої статті 87, частини
третьої статті 88, першого абзацу і пунктів 3, 4 частини другої
статті 90, частини першої статті 93, пунктів 8, 10, 11, 15, 16, 22
частини першої статті 106, частин першої та другої статті 113,
частин першої, другої та четвертої статті 114, частин першої -
третьої статті 115, частин четвертої, дев'ятої статті 118, частини
першої статті 122, частини першої статті 141, частини другої
статті 148, пунктів 1, 2, абзацу другого пункту 3, абзацу першого
пункту 7 розділу XVI "Прикінцеві положення, які стосуються змін до
Конституції України", то ці зміни і доповнення визнані у Висновку
Конституційного Суду України від 5 листопада 2003 року N 2-в/2003
( v002v710-03 ) такими, що відповідають вимогам статей 157 і 158
Конституції України.
6. Низка змін і доповнень до Конституції України, викладена у
Законопроекті, внесена відповідно до пропозицій Конституційного
Суду України, висловлених у згаданому Висновку ( v002v710-03 ), і
не суперечить статтям 157 і 158 Конституції України
( 254к/96-ВР ). Це стосується і нової редакції частини першої
статті 77, і додаткової частини десятої статті 83, і нових
редакцій статті 112, частини третьої статті 114, частини другої
статті 120, пункту 5 статті 121, і відновлення приписів частин
другої - п'ятої статті 89 Конституції України.
7. До деяких положень Законопроекту, вже визнаних
Конституційним Судом України такими, що відповідають вимогам
статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ), внесено
поправки, які не впливають на раніше пропонований зміст тексту
Законопроекту, а отже - і не суперечать вимогам статей 157 і 158
Конституції України. Йдеться про певні уточнення формулювань
частини четвертої статті 78, пунктів 2, 4-7 частини другої, частин
третьої - шостої статті 81, частин шостої - дев'ятої статті 83,
пунктів 4, 12, 32, 36, 37 частини першої, частини другої статті
85, частини першої статті 87, частини першої статті 89, пункту 1
частини другої та частини третьої статті 90, статті 98, пунктів
12, 19, 30 частини першої статті 106, додаткових пунктів 9-1, 9-2,
9-3 статті 116, частини десятої статті 118, частини першої
статті 120, пункту 2 частини п'ятої статті 126 та абзацу першого
пункту 3, абзацу другого пункту 7 розділу XVI Конституції України
( 254к/96-ВР ).
8. Наслідком доопрацювання Законопроекту після надання
Висновку Конституційного Суду України від 5 листопада 2003 року
N 2-в/2003 ( v002v710-03 ) є зміни і доповнення, які потребують
додаткової їх перевірки на предмет відповідності вимогам статей
157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Таку перевірку Конституційним Судом України було здійснено
щодо вилучення пропонованого раніше суб'єктом права законодавчої
ініціативи припису пункту 9 розділу XVI Конституції України
( 254к/96-ВР ) "органи прокуратури України виконують повноваження,
передбачені пунктом 5 статті 121 цього Закону, протягом п'яти
років з дня набрання ним чинності", а також таких сформульованих у
Законопроекті змін і доповнень до Конституції України:
- у частині другій статті 78 і частині другій статті 120
Законопроектом передбачається, що народні депутати України можуть
обіймати посади членів Кабінету Міністрів України, а члени
Кабінету Міністрів України можуть суміщати свою посаду з мандатом
народного депутата України. Посади керівників інших центральних
органів виконавчої влади з цих приписів виключено;
- у частині четвертій статті 94 Законопроект передбачає
невідкладне офіційне оприлюднення Головою Верховної Ради України
за його підписом закону, який Президент України не підписав у
встановлений термін;
- у пункті 9 частини першої статті 106 та частині третій
статті 114 Законопроект не містить, як пропонувалося раніше,
проведення Президентом України консультацій з керівниками коаліції
депутатських фракцій і депутатських груп при внесенні подання про
призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України;
- у частині четвертій статті 106 Законопроект не передбачає
необхідність скріплення підписами Прем'єр-міністра України і
міністра, відповідального за акт та його виконання, акту
Президента України про припинення повноваження Верховної Ради
України;
- у частині четвертій статті 115 Законопроектом виключається
словосполучення "не довше ніж шістдесят днів", протягом яких
Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Верховною
Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку
роботи новосформованого Кабінету Міністрів України;
- у частині восьмій статті 118 Законопроект передбачає, що
рішення голів місцевих державних адміністрацій, які суперечать
Конституції ( 254к/96-ВР ) та законам України, іншим актам
законодавства України, можуть бути скасовані відповідно до закону
не тільки Президентом України чи головою місцевої державної
адміністрації вищого рівня, а й Кабінетом Міністрів України.
Після перевірки цих змін і доповнень Конституційний Суд
України дійшов висновку, що всі вони не суперечать вимогам статей
157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
9. Залишення без змін Постановою Верховної Ради України
"Про внесення доповнення до Постанови Верховної Ради України "Про
попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції
України (реєстр. N 4105)" від 3 лютого 2004 року N 1403-IV
( 1403-15 ) чинних приписів пунктів 7, 27 частини першої
статті 85, статті 103, частини четвертої статті 126, частини
першої статті 128 Конституції України ( 254к/96-ВР ) і скасування
пропонованих раніше у Законопроекті деяких нових положень,
сформульованих у додаткових редакціях пункту 2 частини другої,
частини четвертої статті 90, пунктів 4-6 і 8 розділу XVI, не
можуть вважатися змінами і доповненнями до чинної Конституції
України, оскільки залишають її приписи незмінними.
10. Разом з тим Конституційний Суд України констатує
наявність у Законопроекті певних неузгодженостей у самому його
тексті і з приписами чинної Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Але усунення такого роду неузгодженостей, оскільки вони не
скасовують і не обмежують прав і свобод людини і громадянина, не
спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення
територіальної цілісності України, виходить за межі повноважень
Конституційного Суду України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 155, 159
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 63, 66, 70 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
д і й ш о в в и с н о в к у:
1. Визнати наведений у мотивувальній частині цього Висновку
законопроект "Про внесення змін до Конституції України" (постанови
Верховної Ради України "Про попереднє схвалення законопроекту про
внесення змін до Конституції України (реєстр. N 4105)"
від 24 грудня 2003 року N 1399-IV ( 1399-15 ), "Про внесення
доповнення до Постанови Верховної Ради України "Про попереднє
схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України
(реєстр. N 4105)" від 3 лютого 2004 року N 1403-IV ( 1403-15 ),
таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
2. Висновок Конституційного Суду України є остаточним і не
може бути оскаржений.
Висновок Конституційного Суду України підлягає опублікуванню
у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОКРЕМА ДУМКАсудді Конституційного Суду України Шаповала В.М.
стосовно Висновку Конституційного Суду України
у справі за зверненням Верховної Ради України
про надання висновку щодо відповідності
законопроекту "Про внесення змін до Конституції
України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України
(справа про законопроект N 4105 з внесеними
до нього поправками)
1. Порядок надання Висновку Конституційного Суду України у
справі про законопроект N 4105 з внесеними до нього поправками
(далі - Висновок) є таким, що не відповідає попередній практиці
розгляду єдиним органом конституційної юрисдикції законопроектів
про внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ).
У пункті 3 мотивувальної частини Висновку йдеться, зокрема,
про те, що Постанова Верховної Ради України "Про внесення
доповнення до Постанови Верховної Ради України "Про попереднє
схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України
(реєстр. N 4105)" від 3 лютого 2004 року N 1403-IV ( 1403-15 ),
яка була прийнята парламентом на позачерговій (за визначенням)
сесії, "при розгляді Конституційним Судом України справи по суті
врахована" (третій абзац). При цьому до Конституційного Суду
України замість зміненого за Постановою Верховної Ради України
від 3 лютого 2004 року N 1403-IV ( 1403-15 ) законопроекту про
внесення змін до Конституції України було направлено текст цієї
Постанови. Внаслідок ситуації, що виникла, Конституційний Суд
України розглядав на предмет надання висновку, передбаченого
статтею 159 Конституції України ( 254к/96-ВР ), не тільки
направлений згідно з Постановою Верховної Ради України
"Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до
Конституції України (реєстр. N 4105)" від 24 грудня 2003 року
N 1399-IV ( 1399-15 ) законопроект про внесення змін до
Конституції України, а й направлену йому Постанову Верховної Ради
України від 3 лютого 2004 року N 1403-IV ( 1403-15 ), якою змінено
згадуваний законопроект. Така "самодіяльність" не передбачена
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), адже за смислом статті 159
оцінці Конституційним Судом України підлягає виключно законопроект
про внесення змін до Конституції України.
Тим самим, на мою думку, можуть виникнути питання щодо
легітимності подальших дій уповноважених державних органів і
посадових осіб у процесі розгляду та прийняття законопроекту про
внесення змін до Конституції України (реєстр. N 4105). До того ж
Конституційний Суд України залишив поза коментарем той факт, що
попередньо схвалений законопроект про внесення змін до Конституції
України було змінено на позачерговій (за визначенням) сесії
Верховної Ради України. Відповідний коментар мав би відіграти роль
концептуальної основи Висновку, адже положення статті 155
Конституції України ( 254к/96-ВР ), за змістом якого попередньо
схвалений законопроект про внесення змін до Конституції України
приймається на наступній черговій сесії Верховної Ради України, не
виглядає формальним. Як свідчить світовий досвід
конституціоналізму, аналогічні положення засвідчують так звану
жорсткість основного закону і мають забезпечувати зваженість його
ревізії, узгодженість змін із з'ясованими суспільними потребами.
2. У пункті 10 мотивувальної частини Висновку зазначено, що
"Конституційний Суд України констатує наявність у Законопроекті
певних неузгодженостей у самому його тексті і з приписами чинної
Конституції України. Але усунення такого роду неузгодженостей,
оскільки вони не скасовують і не обмежують прав і свобод людини і
громадянина, не спрямовані на ліквідацію незалежності чи на
порушення територіальної цілісності України, виходить за межі
повноважень Конституційного Суду України". Однак практично в усіх
попередніх висновках Конституційного Суду України були
сформульовані так звані застереження за змістом пропонованих
конституційних поправок, які не були пов'язані з вимогами
статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Важливим є й те, що
деякі положення законопроекту про внесення змін до Конституції
України (реєстр. N 4105) можна характеризувати як суперечливі з
огляду на вимогу статті 157 Конституції України ( 254к/96-ВР ), за
змістом якої зміни до Конституції України не повинні передбачати
скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Наприклад, законопроект про внесення змін до Конституції
України, направлений до Конституційного Суду України згідно з
Постановою Верховної Ради України від 24 грудня 2003 року
N 1399-IV ( 1399-15 ), містить пропозиції щодо нової редакції
статті 83 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Зокрема,
передбачається, що у Верховній Раді України "за результатами
виборів і на основі узгодження та поєднання політичних позицій
формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить
більшість народних депутатів України від конституційного складу
Верховної Ради України". Така коаліція "відповідно до Конституції
України вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури
Прем'єр-міністра України, а також відповідно до Конституції
України вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету
Міністрів України та є відповідальною за його діяльність".
Водночас пропонується встановити, що "депутатська фракція у
Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних
депутатів України від конституційного складу Верховної Ради
України, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді
України, передбачені цією Конституцією". Очевидно, що
словосполучення "депутатська фракція" є невдалим з огляду на
вимоги семантики, адже за загальним смислом фракція - це частина
чогось. Тому, ймовірно, "парламентська фракція", як це прийнято в
державно-правовій практиці багатьох країн.
За змістом наведених положень може постати низка питань.
1. За яких умов "депутатська фракція" у Верховній Раді
України, до складу якої буде входити більшість народних депутатів
України, зможе реалізувати право вносити пропозиції Президенту
України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також вносити
пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України:
до реалізації відповідного права коаліцією "депутатських фракцій"
у Верховній Раді України чи після такої реалізації?
2. Як уможливити реалізацію "депутатською фракцією" у
Верховній Раді України, до складу якої буде входити більшість
народних депутатів України, права вносити пропозиції Президенту
України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, поки згідно з
новою редакцією пункту 9 частини першої статті 106 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) Президент України уповноважений вносити
відповідне подання лише за пропозицією коаліції "депутатських
фракцій" у Верховній Раді України"?
3. Чи зможе Президент України достроково припинити
повноваження Верховної Ради України згідно з новою редакцією
статті 90 Конституції України ( 254к/96-ВР ) на підставі того, що
протягом одного місяця у Верховній Раді України не буде сформовано
коаліцію "депутатських фракцій", якщо у Верховній Раді України
існуватиме "депутатська фракція", до складу якої буде входити
більшість народних депутатів України, і ця "депутатська фракція"
реалізує свої права щодо участі у формуванні складу Кабінету
Міністрів України?
4. Чи зможе Президент України проігнорувати пропозиції
коаліції "депутатських фракцій" у Верховній Раді України щодо
кандидатури Прем'єр-міністра України у зв'язку з тим, що, на його
думку, така коаліція не є продуктом "узгодження та поєднання
політичних позицій"? Який нормативно-правовий сенс у формуванні
застереження стосовно зазначеного "узгодження та поєднання"?
5. Перед ким буде відповідальною за діяльність Кабінету
Міністрів України коаліція "депутатських фракцій" у Верховній Раді
України? Враховуючи, що таку відповідальність пропонується
передбачити в Конституції України, якими будуть її правові
наслідки насамперед для самої коаліції "депутатських фракцій"?
На мою думку, деякі з наведених положень статті 83
Конституції України ( 254к/96-ВР ) в новій редакції за умов
набуття ними чинності можуть спричинити виникнення ситуації, за
якої склад Кабінету Міністрів України не буде сформований.
Це призведе до обмеження можливостей щодо реалізації прав і свобод
людини і громадянина, адже відповідно до пункту 2 статті 116
Конституції України ( 254к/96-ВР ) Кабінет Міністрів України
вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і
громадянина.
Суттєвим є й те, що на відміну від статті 90 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), її нова редакція реально уможливлює
дострокове припинення Президентом України повноважень Верховної
Ради України. Тому виникає проблема щодо реалізації положення
частини першої статті 77 Конституції України ( 254к/96-ВР )
(до якої також пропонуються певні зміни), згідно з якою чергові
вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю
березня четвертого (за законопроектом про внесення змін до
Конституції України - п'ятого) року повноважень Верховної Ради
України. Якщо чергові вибори до Верховної Ради України
відбуватимуться після позачергових виборів, то їх практично
неможливо провести у визначений в частині першій статті 77
Конституції України ( 254к/96-ВР ) день без продовження або
скорочення встановленого строку повноважень Верховної Ради
України. Таке продовження або скорочення у свою чергу зумовлює
обмеження виборчих прав.
Суддя Конституційного Суду України В.ШАПОВАЛ
ОКРЕМА ДУМКАсудді Конституційного Суду України Савенка М.Д.
стосовно Висновку Конституційного Суду України
у справі за зверненням Верховної Ради України
про надання висновку щодо відповідності
законопроекту "Про внесення змін до Конституції
України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України
(справа про законопроект N 4105 з внесеними
до нього поправками)
1. Конституція України ( 254к/96-ВР ) займає особливе місце в
національній правовій системі. Це зумовлено предметом її правового
регулювання, проголошеними нею принципами, ідеями, мета яких -
забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Норми Конституції
України ( 254к/96-ВР ) мають найвищу юридичну силу і пряму дію.
Конституцію України ( 254к/96-ВР ) не можна ототожнювати із
звичайним (ординарним) законом. Вона є Основним Законом України, і
цей статус визначено в її преамбулі. Конституція України
( 254к/96-ВР ) - правовий стандарт (еталон) правової демократичної
держави, якому мають відповідати всі інші нормативно-правові акти.
Цей документ повинен бути взірцем високої юридичної техніки,
системності, логічності викладення її змісту, не містити правових
колізій.
Відмінність Конституції України ( 254к/96-ВР ) від інших
законів підтверджується виокремленням повноважень Верховної Ради
України, а також різними парламентськими процедурами. Порядок
внесення змін до Конституції України встановлено пунктом 1, а
прийняття законів - пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Внесення змін до Конституції України має здійснюватися за
процедурою, передбаченою Розділом XIII Конституції України
( 254к/96-ВР ), і вона істотно відрізняється від процедури
прийняття законів (законодавчого процесу). Це свідчить про те, що
внесення змін до Конституції України є самостійною парламентською
процедурою, за якою повинні розглядатися всі пов'язані з цим
процесом питання.
2. Однією з основних засад судочинства є законність (пункт 1
частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Принцип законності конституційного судочинства полягає у
вирішенні справ судом на основі Конституції ( 254к/96-ВР ) та
законів України, норми яких мають неухильно додержуватися.
Конституційний Суд України (далі - Суд) може розглядати
справи з питань, віднесених до його компетенції, за клопотанням
суб'єктів права на конституційне подання, звернення, визначених
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та Законом України
"Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) (далі - Закон), і
за належно оформленим поданням, зверненням.
Відсутність права на конституційне подання, конституційне
звернення, невідповідність їх вимогам, передбаченим Конституцією
України ( 254к/96-ВР ) і Законом ( 422/96-ВР ), а також
непідвідомчість Суду питань, порушених у конституційному поданні,
зверненні, є підставами для відмови у відкритті провадження у
справі (стаття 45 Закону).
Підвідомчість питання про надання Судом висновку щодо
відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції
України вимогам статей 157 і 158 Конституції України
( 254к/96-ВР ) визначено статтею 159 Конституції України, згідно з
якою законопроект може розглядатися Верховною Радою України лише
за наявності висновку Суду.
Однак ні в Основному Законі України ( 254к/96-ВР ), ні в
Законі ( 422/96-ВР ) не визначено хто може звертатися з
клопотанням про надання висновку щодо відповідності законопроекту
про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158
Конституції України. Крім того, Законом ( 422/96-ВР )
не врегульовані особливості процедури розгляду Судом цього
питання. Тобто в нормативному регулюванні має місце прогалина, яка
може бути заповнена в законодавчому порядку.
Незважаючи на це, Суд в Рішенні від 9 червня 1998 року
( v008p710-98 ) у справі за конституційним поданням Президента
України щодо офіційного тлумачення положень частини другої
статті 158, статті 159 Конституції України ( 254к/96-ВР )
зазначив, що тільки Верховна Рада України може звернутися з питань
надання Судом висновку щодо відповідності законопроекту про
внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158
Конституції України. При цьому Суд зробив застереження, що форма
таких звернень потребує законодавчого врегулювання.
Таким чином, Суд визначив суб'єкта права на конституційне
звернення з питань надання висновків стосовно законопроектів про
внесення змін до Конституції України, чим фактично виписав норму
закону.
Принцип законності судочинства поширюється також і на склад
суду, який здійснює правосуддя.
В резолютивній частині вказаного Рішення ( v008p710-98 ) Суд
унормував і парламентську процедуру розгляду законопроекту про
внесення змін до Конституції України, вказавши, що у разі внесення
в процесі розгляду поправок до нього, цей законопроект приймається
за наявності висновку Суду, що законопроект з внесеними до нього
поправками відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Постановою Верховної Ради України "Про деякі питання порядку
підготовки законопроектів про внесення змін до Конституції України
до розгляду Верховної Ради України" ( 1116-15 ) від 11 липня
2003 року врегульовані окремі питання процедури внесення змін до
Конституції України, а також визначено, що зареєстрований
законопроект про внесення змін до Конституції України невідкладно
направляється суб'єктом права законодавчої ініціативи, який подав
цей законопроект до Верховної Ради України, або Головою Верховної
Ради України до Суду для надання висновку щодо відповідності його
тексту вимогам статей 157 і 158 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Цією постановою ( 1116-15 ) Комітету Верховної Ради України з
питань правової політики доручено розробити до 15 жовтня 2003 року
законопроект стосовно процедури розгляду законопроектів про
внесення змін до Конституції України.
Особливістю конституційного судочинства є обмежене коло
суб'єктів, які можуть ініціювати розгляд питань, віднесених до
компетенції конституційної юстиції. Право на звернення до Суду
встановлюється Конституцією України ( 254к/96-ВР ) (статті 150,
151) та Законом ( 422/96-ВР ) (статті 40, 41, 43).
Виключно законами України визначається судочинство (пункт 14
частини першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), а
також процедура розгляду справ Судом (стаття 153 Конституції
України).
Наведене дає підстави стверджувати, що визначення суб'єктів
права на конституційне звернення з питань надання Судом висновків
щодо законопроектів про внесення змін до Конституції України
рішенням єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні та
постановою Верховної Ради України суперечать Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Висновки, надані за зверненнями неналежних суб'єктів, у тому
числі суб'єктів, визначених рішенням Суду та постановою Верховної
Ради України, не можна вважати легітимними.
3. У конституційному провадженні Суд зобов'язаний перевірити
додержання встановленої законом процедури розгляду Верховною Радою
України законопроектів про внесення змін до Конституції України,
щоб виключити можливість визнання відповідного закону
неконституційним у зв'язку з порушенням процедури його розгляду до
надання висновку Судом і не піддавати сумніву його легітимність.
Законопроект про внесення змін до Конституції України був
попередньо схвалений Верховною Радою України 24 грудня 2003 року
( 1399-15 ) і направлений до Суду для надання висновку щодо
відповідності його вимогам статей 157 і 158 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Стосовно цього законопроекту і повинен даватися висновок.
Постановою Верховної Ради України "Про внесення доповнення до
Постанови Верховної Ради України "Про попереднє схвалення
законопроекту про внесення змін до Конституції України (реєстр.
N 4105)" ( 1403-15 ), прийнятою 3 лютого 2004 року на позачерговій
сесії Верховної Ради, схвалений законопроект про внесення змін до
Конституції України було змінено і з нього виключено положення,
які стосуються виборів Президента України Верховною Радою України,
строків обрання суддів Верховною Радою України. Такий законопроект
також був направлений до Суду.
Відповідно до статті 155 Конституції України ( 254к/96-ВР )
законопроект про внесення змін до Конституції України тільки один
раз попередньо схвалюється на одній черговій сесії і приймається
на наступній черговій сесії Верховної Ради України. Неодноразового
схвалення одного і того ж законопроекту Основний Закон України
( 254к/96-ВР ) не передбачає. Верховна Рада України, вдруге
попередньо схваливши законопроект про внесення змін до Конституції
України (реєстр. N 4105) на позачерговій сесії Верховної Ради
України, порушила встановлену Конституцією України ( 254к/96-ВР )
процедуру внесення змін до Конституції України.
Отже, Постанова Верховної Ради України "Про внесення
доповнення до Постанови Верховної Ради України "Про попереднє
схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України
(реєстр. N 4105)" ( 1403-15 ) прийнята з порушенням вимог
статті 155 Конституції України ( 254к/96-ВР ), і Суд не повинен
давати висновок на попередньо схвалений цією постановою
законопроект про внесення змін до Конституції України або
враховувати внесені нею корективи до раніше схваленого нею
законопроекту.
Законопроект про внесення змін до Конституції України,
стосовно якого надано висновок щодо відповідності його вимогам
статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ), не ідентичний
за текстом законопроекту, попередньо схваленому Постановою
Верховної Ради України "Про попереднє схвалення законопроекту про
внесення змін до Конституції України (реєстр. N 4105)"
( 1399-15 ). Таким чином, висновок фактично надано щодо
законопроекту, який був попередньо схвалений з порушенням
встановленої Конституцією України ( 254к/96-ВР ) процедури на
позачерговій сесії Верховної Ради України, тому він є
нелегітимним.
4. Зміни до Конституції України повинні вноситися за
процедурою, встановленою Конституцією ( 254к/96-ВР )
(розділ XIII). Деталізація цієї процедури має здійснюватися
законами.
Необхідність врегулювання процедури внесення змін до
Основного Закону України виключно Конституцією України
( 254к/96-ВР ) і законами зумовлена приписами Основного Закону
України про здійснення органами законодавчої, виконавчої та
судової влади своїх повноважень у встановлених ним межах і
відповідно до законів України (стаття 6); обов'язку, зокрема
органів державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та
законами України (стаття 19); про встановлення порядку роботи
Верховної Ради України Конституцією України та законом про
регламент Верховної Ради України (стаття 82).
Відповідними законами необхідно встановити досконалу
процедуру внесення змін до Конституції України. Ними повинно чітко
визначатися, на якій стадії і хто має звертатися до Суду про
надання висновку щодо відповідності вимогам статей 157 і 158
Конституції України ( 254к/96-ВР ) законопроекту про внесення змін
до Конституції України, форми звернення.
Законом ( 422/96-ВР ) встановлено дві письмові форми
звернення до Суду: конституційне подання і конституційне
звернення, а також вимоги до їх оформлення (статті 38, 39, 42).
Виходячи з принципу рівності всіх перед законом і судом за
цими формами має відбуватися звернення до Суду з усіх питань,
віднесених до його повноважень.
Цей Висновок дано Судом на підставі названих вище постанов
Верховної Ради України про направлення до Суду попередньо
схвалених законопроектів та листів Голови Верховної Ради України
про направлення тексту попередньо схваленого законопроекту про
внесення змін до Конституції України від 26 грудня 2003 року
( 1399-15 ) та про направлення Постанови Верховної Ради України
від 3 лютого 2004 року ( 1403-15 ) для врахування при наданні
висновку щодо відповідності статтям 157 і 158 Конституції України
( 254к/96-ВР ), направленого 27 грудня 2003 року законопроекту про
внесення змін до Конституції України від 4 лютого 2004 року.
Зазначені документи не тільки не відповідають встановленим законом
вимогам щодо форми звернення, а й не містять навіть клопотання про
надання висновку.
Висновок щодо відповідності законопроекту про внесення змін
до Конституції України статтям 157 і 158 Конституції України
( 254к/96-ВР ) повинен надаватися Судом до початку розгляду
питання про його попереднє схвалення. Розгляду такого
законопроекту має передувати опрацювання його в комітетах
Верховної Ради України, попереднє обговорення на пленарних
засіданнях Верховної Ради України. Це дозволить забезпечити
системність внесення змін, високу юридичну техніку викладення
запропонованих у законопроекті змін, ефективність реалізації
запропонованих змін після їх прийняття, не допустити колізії в
Конституції України, досягти консенсусу щодо запропонованих змін
до Конституції України, представлених у парламенті політичних сил.
На розгляд для попереднього схвалення необхідно вносити
повністю підготовлений для прийняття законопроект про внесення
змін до Конституції України за аналогом законодавчої процедури, як
на третє читання.
Якщо під час розгляду до законопроекту будуть внесені зміни,
то висновок Суду повинен надаватися до його попереднього
схвалення. На наступній черговій сесії Верховної Ради України
законопроект лише приймається, і до нього не можна вносити зміни.
Якщо використовувати передбачену Регламентом Верховної Ради
України ( 129а/94-ВР, 129б/94-ВР ), затвердженим Постановою
Верховної Ради України від 27 липня 1994 року ( 130/94-ВР )
законодавчу процедуру, то може виникнути часова проблема прийняття
закону про внесення змін до Конституції України.
У разі прийняття такого закону у трьох читаннях не можна
виключити внесення до нього змін на цих стадіях, а отже - і
необхідність висновку Суду, що може розтягнутися в часі за межі
сесій, а відтак і неможливості прийняття закону.
Законом необхідно визначити і межі перевірки, зокрема щодо
положень, які відповідають вимогам статей 157 і 158 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), але не узгоджуються з іншими положеннями
Конституції України, її принципами, ідеями. Йдеться про включення
до висновку відповідних застережень.
У Висновку також міститься застереження про наявність певних
неузгодженостей у тексті законопроекту без їх розкриття. На мій
погляд, такі застереження Суд зобов'язаний робити, і вони повинні
мати обов'язковий характер.
Однією з функцій конституційної юстиції є правова охорона
Конституції України ( 254к/96-ВР ). Надаючи висновок щодо
законопроекту про внесення змін до Конституції України, Суд не
може залишити без уваги зміни, які призведуть до колізії норм
Основного Закону України, викладені нечітко, і їх потрібно буде
обов'язково тлумачити, ставити під сумнів здатність органів
державної влади здійснювати свої функції, повноваження тощо.
Зокрема, законопроект про внесення змін до Конституції
України передбачає зміну порядку формування Конституційного Суду
України Президентом України та Верховною Радою України,
позбавляючи цього права органи суддівського самоврядування, умовно
кажучи, судову владу, носіїв яких вони репрезентують. Це не тільки
не узгоджується з конституційним принципом здійснення державної
влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, на
що вказувалося у попередньому Висновку Суду щодо законопроекту про
внесення змін до Конституції України (реєстр. N 4105), а й може
призвести до його надмірної політизації в разі призначення на
посади суддів прихильників політичних сил, які представляють
"парламентську більшість" та Президента України.
Це негативно може вплинути на стан конституційної законності,
особливо коли і Президент України, і "парламентська більшість"
представлятимуть одні й ті ж політичні сили. Не можна виключити
того, що суд буде "освячувати", точніше, визнавати конституційними
акти парламенту і глави держави за очевидної (явної) їх
неконституційності. Нарешті, формування Суду двома органами у
випадку конфронтації між ними може призвести з часом до блокування
його діяльності шляхом непризначення суддів одним з них, що вже
мало місце у практиці становлення конституційної юстиції до
прийняття Конституції України.
В законопроекті про внесення змін до Конституції України
нечітко викладено пункт 15 частини першої статті 106. Ним до
повноважень Президента України віднесено право зупиняти дію актів
Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності їх не тільки
Конституції України, а й законам України, актам Президента України
з одночасним зверненням до Суду щодо їх конституційності.
За змістом такої редакції конституційність актів Кабінету
Міністрів України охоплює також їх відповідність законам України
та актам Президента України, тобто включає законність таких актів.
Це положення не узгоджується зі статтею 150 Конституції України
( 254к/96-ВР ), якою конституційність, зокрема, актів Кабінету
Міністрів України визначена як відповідність виключно Конституції
України.
Подібна неузгодженість (колізія) існує і в чинному Основному
Законі України ( 254к/96-ВР ) між статтею 150 та частиною другою
статті 137, яка надає право Президенту України зупиняти дію
нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки
Крим з мотивів невідповідності їх не тільки Конституції України, а
й законам України з одночасним зверненням до Суду щодо їх
конституційності. Цю колізію необхідно усунути в законопроекті про
внесення змін до Конституції України.
З наведеного можна зробити висновок, що зміни до Конституції
України мають вноситися за досконалою, встановленою Конституцією
( 254к/96-ВР ) та законами України, процедурою. Висновки щодо
відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції
України вимогам статей 157 і 158 Конституції України
( 254к/96-ВР ) мають надаватися Судом за процедурою, встановленою
законом. До законодавчого врегулювання процедури розгляду цього
питання Суд має відмовляти у відкритті провадження у справі щодо
надання таких висновків. Це дозволить уникнути можливих інсинуацій
щодо легітимності закону про внесення змін до Конституції України,
забезпечити ефективність реалізації її нових положень, зберегти
високу повагу до Основного Закону України ( 254к/96-ВР ).
Суддя Конституційного Суду України М.САВЕНКО
