СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 08.11.2000
 

                             (Витяг)
 

     У липні 1999 р.  Д.М.  звернувся в суд із позовом до  Д.А.  і
С.Ю.  про  усунення  перешкод  у користуванні жилим приміщенням та
виселення.  Позивач  зазначав,  що  з  1938  р.  він  перебував  у
зареєстрованому шлюбі з Д.Г.,  яка 18 квітня 1999 р.  померла. Від
шлюбу вони мали двох  дітей.  У  1939  р.  він  і  дружина  почали
будувати будинок у м. Дніпропетровську, який закінчили в 1955 р.     В 1982 р.  його дочка Д.А.  на сім'ю з  п'яти  осіб  одержала
трикімнатну  квартиру  в  цьому ж місті,  у зв'язку з чим 1 квітня
1983 р.  відповідачі зі спірного будинку були виписані.  В 1995 р.
вони приватизували  квартиру.  Незважаючи  на те,  що Д.А.  і С.Ю.
мають у власності житло,  вони продовжують періодично проживати  в
будинку  без  його  згоди,  забрали  ключі  й  тим самим створюють
неможливі умови для проживання  в  ньому  та  перешкоджають  йому,
Д.М.,  користуватися  своєю  власністю.  Посилаючись  на зазначені
обставини,  позивач просив суд  зобов'язати  відповідачів  усунути
перешкоди  в  користуванні  жилим  будинком,  повернути  ключі  та
виселитись.     Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13
серпня 1999 р.  позов було задоволено.  Зобов'язано  Д.А.  і  С.Ю.
усунути перешкоди у користуванні Д.М. зазначеним жилим будинком та
повернути йому ключі,  а також виселено  їх  із  цього  будинку  в
приватизовану ними квартиру.     Ухвалою судової     колегії     в      цивільних      справах
Дніпропетровського  обласного  суду від 6 вересня 1999 р.  рішення
районного суду в  частині  виселення  Д.А.  та  С.Ю.  скасовано  і
направлено справу в цій частині на новий розгляд.     Постановою президії Дніпропетровського обласного суду  від  9
лютого 2000 р.  ухвалу судової колегії в цивільних справах цього ж
суду від 6 вересня 1999 р.  щодо скасування рішення районного суду
про  виселення відповідачів скасовано,  рішення ж районного суду в
цій частині залишено без зміни.     Заступник Голови  Верховного  Суду України порушив у протесті
питання про  скасування  всіх  постановлених  у  справі  рішень  і
направлення  останньої  на  новий  розгляд  у  зв'язку  з неповним
з'ясуванням  обставин,  які  мають  значення  для  правильного  її
вирішення.  Судова  колегія  в  цивільних  справах Верховного Суду
України протест задовольнила з таких підстав.     Відповідно до  ст.  48  Закону  від  7  лютого  1991 р.  "Про
власність" ( 697-12 ) власник  може  вимагати  усунення  будь-яких
порушень його права, навіть якщо ці порушення і не були поєднані з
позбавленням володіння, та відшкодування заподіяних цим збитків.     Як вбачається з матеріалів справи,  Д.М.  на час звернення до
суду  не  мав  документів,  які  б  посвідчували  його  право   на
зазначений  будинок,  а  суддя  в  порядку  підготовки  і  суд при
розгляді  справи  не  з'ясували  правове  становище  сторін   щодо
спірного  будинку,  оскільки  на  період  розгляду  справи померла
власниця будинку Д.Г.  і спадкоємцями після неї стали як  позивач,
так і відповідачка.     Суд не звернув уваги на  те,  що  об'єкт  власності  є  жилим
приміщенням, тому  режим проживання в ньому регулюється нормами ЖК
( 5464-10  ).  Розглядаючи  питання  про   усунення   перешкод   у
користуванні  будинком і виселення,  суд мав з'ясувати у позивача,
на які передбачені законом підстави для виселення відповідачів він
посилається,  оскільки  відповідно до ст.  9 ЖК ніхто не може бути
виселений із займаного жилого приміщення  або  обмежений  у  праві
користування  ним  інакше  як з підстав і в порядку,  передбачених
законодавством.  Задовольнивши позов,  суд  цих  вимог  закону  не
врахував.     На порушення вимог ст.  40 ЦПК ( 1501-06 ) суд  не  перевірив
доводів відповідачки про те,  що вона претендує на право власності
на частину цього будинку, успадковану від матері.     Крім того,  до  справи  долучено  матеріали,  які   не   були
предметом  дослідження  суду першої інстанції,  але мають значення
для правильного вирішення спору.     Суд касаційної  інстанції,  розглядаючи  справу,  не  взяв до
уваги всіх недоліків рішення суду першої інстанції, залишаючи його
частково без зміни. Президія обласного суду, вважаючи рішення суду
першої інстанції обгрунтованим, скасувала ухвалу судової колегії в
цивільних  справах Дніпропетровського обласного суду від 6 вересня
1999 р.     За таких   обставин   судова   колегія  в  цивільних  справах
Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного  Суду
України   задовольнила,   рішення  Жовтневого  районного  суду  м.
Дніпропетровська,  ухвалу судової колегії в цивільних  справах  та
постанову  президії Дніпропетровського обласного суду скасувала як
такі,  що не грунтуються на законі,  та направила справу на  новий
розгляд до суду першої інстанції.

 "Вісник Верховного Суду України", N 3, травень - червень, 2001 р.