open
Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
Чинна
                             
                             
СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 23.11.2000

(Витяг)

Вироком судової колегії в кримінальних справах Донецького
обласного суду від 12 травня 2000 р. засуджено: Ж. і Л. - кожного
за пунктами "а", "і" ст. 93, ч. 3 ст. 142, ст. 208 КК
( 2001-05, 2002-05 ) і за сукупністю злочинів на п'ятнадцять років
позбавлення волі; Т. - за ч. 6 ст. 19, пунктами "а", "і" ст. 93,
ч. 3 ст. 142, ст. 208 КК і за сукупністю злочинів на вісім років
позбавлення волі; Д. - за ч. 6 ст. 19, пунктами "а", "і" ст. 93,
ч. 3 ст. 142 КК і за сукупністю злочинів на п'ять років і шість
місяців позбавлення волі. Суд визнав, що 24 жовтня 1999 р. Ж., Л., Т. і неповнолітній
Д., якого вони втягли у злочинну діяльність, перебуваючи у
нетверезому стані в салоні автомобіля, яким керував М., за
попереднім зговором учинили розбійний напад на останнього. При
цьому Л. і Ж. за умовним сигналом Т. убили М. із користі: перший
завдав потерпілому не менше 38 ударів ножем, а другий здавив йому
шию шнуром та руками. Д., побачивши, що М. під час розправи
намагається світлом фар та звуковим сигналом привернути увагу
громадян, витяг ключ із замка запалювання автомобіля і не дозволяв
потерпілому протидіяти нападникам. Внаслідок цих дій останні
заволоділи майном потерпілого на загальну суму 9 тис. 210 грн. У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування
вироку щодо засуджених Т. і Д. та направлення справи в цій частині
на новий судовий розгляд, оскільки суд, на його думку,
безпідставно визнав їх пособниками вбивства і перекваліфікував їх
дії з ч. 3 ст. 142, пунктів "а", "і" ст. 93 на ч. 3 ст. 142 і ч. 6
ст. 19, пункти "а", "і" ст. 93 КК ( 2001-05 ). Засуджений Л. у касаційній скарзі та доповненнях до неї, не
оспорюючи доведеність своєї вини у злочині, передбаченому ч. 3 ст.
142 КК ( 2001-05 ), посилався на свою непричетність до вбивства
потерпілого та втягнення неповнолітнього в злочинну діяльність і
просив вирок у цій частині скасувати, міру покарання пом'якшити. Щодо засудженого Ж. вирок не оскаржено й касаційне подання не
принесено. Перевіривши матеріали справи, судова колегія в кримінальних
справах Верховного Суду України касаційну скаргу залишила без
задоволення, а касаційне подання прокурора задовольнила частково з
таких підстав. Визнаючи Л. винним у вчиненні розбійного нападу й умисного
вбивства з корисливих мотивів за попереднім зговором групою осіб,
суд навів переконливі докази на обгрунтування цього висновку,
пославшись на показання самого засудженого, котрий під час
неодноразових допитів на попередньому слідстві, у тому числі
відтворення з ним обстановки та обставин події, а також у судовому
засіданні підтверджував, що він разом із рештою засуджених у цій
справі домовився вбити водія та заволодіти його автотранспортом.
Після тривалих пошуків на одному з вокзалів зупинили М., який
довіз їх до місця події, де вони за сигналом Т., як і
передбачалося планом нападу, вчинили розправу над ним та
заволоділи його речами й автомобілем. За свідченням Л., ролі учасників нападу попередньо
обговорювались, а тому кожний із них на місці злочину вчинив певні
дії: Ж. бив потерпілого ножем, він, Л., у цей час душив М. шнуром,
який передала йому Т., а її син Д. витяг ключ запалювання
автомобіля і не дав можливості потерпілому привернути увагу
громадян до цієї події. Аналогічні показання давали й засуджені Ж., Т. і Д. При оцінці дій Л. суд взяв до уваги й те, що ці показання
засуджених по суті є тотожними, відповідають протоколу огляду
місця події і збігаються з даними щодо кількості, характеру та
локалізації тілесних ушкоджень у М. та вилученого майна
потерпілого за місцем проживання Ж. Із урахуванням наведеного та беручи до уваги обставини
завдання ударів М., а також зазначені у висновку судово-медичної
експертизи їх кількість, характер і локалізацію (множинні, не
менше 38, колото-різані рани тулуба з проникним пораненням
внутрішніх органів, колото-різані рани рук, ніг, заподіяні
колюче-ріжучим предметом, яким міг бути ніж, черепно-мозкова
травма, садна на верхній третині шиї тощо), судова колегія
визнала, що суд першої інстанції мав достатні докази для висновку
про вчинення Л. за попереднім зговором у групі осіб умисного
вбивства з користі М. та розбійного нападу на нього. Не викликає сумніву й висновок суду про винність Л. у
втягненні неповнолітнього Д. у злочинну діяльність. На допитах під
час попереднього слідства й у суді засуджені, у тому числі Л.,
розповіли, де й за яких обставин вони під час детального
обговорення у присутності Д. плану розправи над водієм викликали у
неповнолітнього прагнення взяти участь у цьому злочині. Останній
погодився з їх пропозицією і взяв безпосередню участь у вчиненні
злочину. Кваліфікація злочинних дій Л. за ч. 3 ст. 142, пунктами "а",
"і" ст. 93, ст. 208 КК ( 2001-05, 2002-05 ) є правильною. Призначене засудженому покарання відповідає характеру і
ступеню суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, даним, що
його характеризують, та обставинам справи, які пом'якшують його
відповідальність. Підстав для пом'якшення покарання судова колегія
не знайшла. Формулюючи обвинувачення щодо Т. і Д., суд, як видно з
мотивувальної частини вироку, зазначив, що вони разом із Л. та Ж.
заздалегідь не тільки домовилися вчинити розбійний напад на водія
і його вбивство, а й у деталях розробили план злочину, розподілили
ролі. Усі четверо, реалізуючи задумане, після тривалих пошуків
обрали об'єктом нападу М. Вони й у салоні автомобіля потерпілого
розмістилися так, як запланували. За умовним сигналом Т. вони
вчинили напад, під час якого Л. здавлював М. за шию шнуром та
руками, а Ж. завдавав йому удари ножем, і, скориставшись тим, що
Д. своєчасно витяг ключ із замка запалювання автомобіля і
перешкодив потерпілому привернути увагу громадян світлом фар та
звуковим сигналом, убили М. Тобто суд визнав, що Т. і Д. вчинили дії, які були обумовлені
попереднім зговором з іншими учасниками групи і складали органічну
частину спільного діяння, безпосередньо спрямованого на
позбавлення життя потерпілого. Хоча цими їх діями смерть
потерпілому заподіяно не було, але, як установив суд, будучи
об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом,
спрямованим на позбавлення потерпілого життя, вони здійснили
частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати
з метою реалізації цього умислу. У такому разі, згідно з
роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться в п.
17-5 постанови від 1 квітня 1994 р. N 1 ( v0001700-94 ) "Про
судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я
людини", винні особи мають визнаватися співвиконавцями. Суд же, розцінюючи ці їх дії як вчинені у співучасті,
допустився змішування форм її проявів, визнавши, що розбійний
напад вони вчинили як співвиконавці, а у вбивстві потерпілого за
попереднім зговором групою осіб брали участь як пособники, і
кваліфікував дії Т. і Л. відповідно за ч. 3 ст. 142 і ч. 6 ст. 19,
пунктами "а", "і" ст. 93 КК ( 2001-05 ). Таким чином, суд фактично дав неправильне тлумачення закону
про відповідальність за співучасть у злочині, яке суперечить його
точному змістові. У такому разі згідно зі ст. 371 КПК
( 1003-05 ) вирок вважається таким, що постановлений із
неправильним застосуванням кримінального закону, і це згідно зі
ст. 367 КПК є підставою для його скасування. Вирок, постановлений щодо Т. і Д. з такими порушеннями закону
в частині їх засудження за ч. 6 ст. 19, пунктами "а", "і" ст. 93
КК ( 2001-05 ), судова колегія в кримінальних справах Верховного
Суду України скасувала і направила справу в цій частині на новий
судовий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: