ВІЙСЬКОВА КОЛЕГІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 23.01.2001
Вирок та наступні судові рішення скасовано, а справунаправлено на додаткове розслідування, оскільки суд
належним чином не дослідив показання свідків, які
містили істотні розбіжності, та різні за змістом
висновки судово-медичної експертизи
(Витяг)
Вироком військового суду Одеського гарнізону від 28 квітня
2000 р. В. засуджено за ст. 98 КК ( 2001-05 ) на два роки шість
місяців позбавлення волі, а на підставі п. "б" ст. 1 Закону від 16
липня 1999 р. "Про амністію" ( 1005-14 ) від відбування покарання
звільнено. Цим же вироком постановлено стягнути на користь
потерпілої С. 13 тис. 842 грн. 92 коп. і на користь Іванівської
центральної районної лікарні - 65 грн. 36 коп. Ухвалою військового суду Південного регіону від 29 червня
2000 р. вирок залишено без зміни. Згідно з вироком В. визнано винним у необережному вбивстві
С., вчиненому за таких обставин. Між сім'ями С. і В., що мешкали в сусідніх будинках,
періодично виникали сварки на побутовому грунті. 23 червня 1999 р. приблизно о 14-й годині між С. і В. виникла
чергова сварка, що переросла в бійку, під час якої С., котрий
перебував у нетверезому стані, вдарив В. кулаком у живіт, а той
його - кулаком в обличчя, від чого С. упав і вдарився головою об
землю. Підвівшись, він схопив В. за сорочку, а останній ще раз
ударив його кулаком в обличчя, від чого потерпілий знову впав і
вдарився головою об землю. В. допоміг йому підвестись, і вони
розійшлися. Через годину сварка між ними відновилася. С. і В., який ужив
перед цим пляшку пива, вийшли на вулицю. Оскільки С. кинув камінь
у В. й чіплявся до нього, то останній відштовхнув його і двічі
вдарив кулаком в обличчя, не маючи наміру заподіяти будь-які
тілесні ушкодження. Проте С. внаслідок цього упав і ще раз
ударився головою об землю і втратив свідомість. Цього ж дня його
було доставлено в лікарню, де він, незважаючи на надану медичну
допомогу, 24 червня 1999 р. помер. Смерть С. настала внаслідок заподіяння йому відкритої
черепно-мозкової травми у вигляді перелому правої скроневої кістки
з переходом на її піраміду, яка супроводжувалася крововиливами в
речовину головного мозку. Перший заступник Голови Верховного Суду України порушив у
протесті питання про скасування судових рішень як таких, що не
грунтуються на матеріалах справи і вимогах закону, та повернення
її на додаткове розслідування. Перевіривши матеріали справи і
розглянувши доводи протесту, військова колегія Верховного Суду
України визнала, що він підлягає задоволенню з таких підстав. Дії В., покладені в основу обвинувального вироку, органи
попереднього слідства кваліфікували за ч. 3 ст. 101 КК ( 2001-05 )
виходячи з показань очевидців події - дружини потерпілого та
свідків П., Г. і М., а також висновку судово-медичної експертизи.
Зазначені свідки пояснили, що під час бійки В. завдав С. декілька
ударів кулаком у праву скроню, від яких той упав на землю, втратив
свідомість, і в нього з правого вуха потекла кров. Згідно з
висновком судово-медичної експертизи у С. було виявлено тяжкі
тілесні ушкодження, а саме: відкриту черепно-мозкову травму у
вигляді перелому луски правої скроневої кістки з переходом на її
піраміду, ушкодження твердої мозкової оболонки справа та
крововиливів у речовину головного мозку й підмозкову оболонку, які
спричинили його смерть. Ці ушкодження могли утворитися внаслідок
ударів, завданих у праву скроню. У судовому засіданні свідки П. і Г. змінили свої показання,
дані ними на попередньому слідстві, й пояснили, що В.,
захищаючись, відштовхнув С. від себе і несильно вдарив його в
обличчя, після чого той умить упав спиною на землю і втратив
свідомість. Комісія експертів дійшла висновку, що заподіяні
потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких настала його
смерть, могли утворитись як від ударів, завданих йому в праву
частину потиличної ділянки голови, так і при ударі цією ділянкою
об твердий грунт. На підставі цих даних суд дійшов висновку, з яким погодилася
касаційна інстанція, що тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала
смерть С., утворилися внаслідок удару головою об землю при
падінні, а не від ударів, завданих йому у голову В., у зв'язку з
чим перекваліфікував дії обвинуваченого з ч. 3 ст. 101 КК на ст.
98 КК ( 2001-05 ). Військова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу
за протестом першого заступника Голови цього суду, зазначила, що
цей висновок суду не відповідає вимогам статей 22, 67 та 323 КПК
( 1001-05, 1003-05 ), оскільки грунтується на неперевірених і
суперечливих доказах, яким не дано оцінки у вироку. Так, свідок П. на попередньому слідстві показав, що він
бачив, як В. після того, як С. кинув у бік обвинуваченого
невеликий камінь і не влучив, двічі вдарив того кулаком в обличчя.
Відбиваючись, С. повернувся до В. правою частиною обличчя, і той
двічі вдарив його кулаком у праве вухо, від чого він упав на землю
на лівий бік. Коли П. підійшов до потерпілого, то побачив, що він
непритомний і в нього з правого вуха тече кров. Аналогічні показання про обставини події дав на попередньому
слідстві свідок Г. Незважаючи на те, що в судовому засіданні обидва свідки
істотно змінили свої показання й заявили, що не бачили, в яку
частину голови В. завдавав удари потерпілому, і що після цього С.
раптово упав на землю спиною і вдарився головою об покриття
дороги, суд не дав у вироку оцінки їх показанням на попередньому
слідстві. Показання свідків Д. і М., викладені у вироку, неповною мірою
відповідають їх показанням, зафіксованим у протоколі судового
засідання. Так, у вироку суд зазначив, що Д. не пам'ятає, куди саме В.
завдавав удари С., хоча в судовому засіданні вона показала, що той
бив потерпілого в голову. Згідно з показаннями свідка М., викладеними у вироку, В.
завдав удари С. в обличчя, від яких останній умить упав на землю,
у протоколі ж судового засідання зафіксовано її показання про те,
що В. бив С. по голові. Інших показань щодо зазначеної події вона
не давала. Суд не усунув суперечностей у висновках судово-медичних
експертиз про механізм заподіяння С. тяжких тілесних ушкоджень,
від яких настала його смерть, і не дав цій обставині оцінки у
вироку, хоча вона має істотне значення для прийняття правильного
рішення у справі. Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 11 жовтня
1999 р. виявлені у С. тілесні ушкодження могли утворитися від
ударів, завданих у праву скроневу частину голови, а їх утворення
внаслідок падіння на землю є малоймовірним. За висновком комісії
експертів від 3 квітня 2000 р., зазначені ушкодження могли бути
наслідком травмуючої дії в праву частину потиличної ділянки
голови. Не спростувавши першого висновку експерта, суд поклав в
основу вироку висновок експертів від 3 квітня 2000 р. Крім того, висновки експертів про механізм утворення травми
голови С. науково не обгрунтовані і складені на підставі
поверхового опису перелому кісток черепа потерпілого. Викладене підтверджується консультативним висновком
начальника Центру судових експертиз МО України від 7 грудня 2000
р., згідно з яким висновки раніше проведених у справі
судово-медичних експертиз містять істотні суперечності, які
стосуються механізму утворення ушкоджень голови С. Відповідно до
цього висновку наявність розбіжностей між описом перелому,
зафіксованого експертом під час дослідження трупа С., і
результатами рентгенограм його черепа (додатково виявлено перелом
правої тім'яної кістки, який раніше не був описаний ні
судово-медичним експертом, ні рентгенологами лікувальних установ),
поверховий опис перелому правої скроневої кістки (експерт не
описав точно проходження лінії перелому на основі черепа,
особливості країв перелому тощо) та низька якість рентгенограм
черепа С. не дають змоги зробити правильний висновок щодо
механізму утворення ушкоджень голови потерпілого, які спричинили
його смерть. Тому для об'єктивного вирішення питань, які
стосуються причин смерті С., необхідно провести ексгумацію його
трупа з наступним медико-криміналістичним дослідженням черепа,
з'ясуванням характеру та морфологічних особливостей ушкоджень
голови. За таких обставин військова колегія Верховного Суду України
визнала, що постановлені у справі судові рішення не грунтуються на
матеріалах останньої та вимогах закону і підлягають скасуванню, а
справа - поверненню на додаткове розслідування, під час якого
необхідно провести ексгумацію трупа С. і судово-медичну експертизу
та усунути наведені в ухвалі суперечності в показаннях свідків. Виходячи з викладеного військова колегія Верховного Суду
України протест першого заступника Голови цього суду задовольнила,
вирок військового суду Одеського гарнізону від 28 квітня 2000 р. і
ухвалу військового суду Південного регіону України від 29 червня
того ж року щодо В. скасувала, а справу повернула військовому
прокурору Одеського гарнізону для проведення додаткового
розслідування.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 2, 2001 р.
