РАДА ЄВРОПИЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Перша секція
Р І Ш Е Н Н Я
Страсбург, 6 лютого 2001 року
Справа "Таммер проти Естонії"(Заява N 41205/98)
У справі "Таммер проти Естонії" Європейський суд з прав людини (перша секція), засідаючи
палатою, до складу якої увійшли судді: пані Е.Палм, голова пані В.Томассен п. Л.Феррарі Браво п. Гаукур Йорундссон п. К.Бірсан п. Й.Касадеваль п. У.Лохмус, суддя ad hoc, та п. М.О'Бойл, секретар секції,
після наради за зачиненими дверима 16 січня 2001 року
постановляє таке рішення, винесене того самого дня:
Процедура
1. Справу розпочато за заявою (N 41205/98) проти Республіки
Естонія, поданою 19 лютого 1998 року до Європейської комісії з
прав людини (Комісія), згідно з колишньою статтею 25 Конвенції про
захист прав людини та основних свобод ( 995_004 ) (Конвенція),
громадянином Естонії п. Енно Таммером (заявник).
2. Заявника представляв професор І.Грязін, декан юридичного
факультету університету Норд в Таллінні, Естонія.
Естонський Уряд (Уряд) був представлений його
співробітниками, п. Е.Харремоесом, спеціальним радником
представництва Республіки Естонія в Раді Європи, та пані М.Хіон,
першим секретарем відділу прав людини юридичного департаменту
Міністерства закордонних справ Естонії.
3. Заявник посилається на порушення статті 10 Конвенції
( 995_004 ) у зв'язку з засудженням його за висловлювання,
зроблені ним у газетному інтерв'ю.
4. Заяву було передано до Суду 1 листопада 1998 року, після
набрання чинності Протоколом N 11 до Конвенції ( 995_004 ) (пункт
2 статті 5 Протоколу N 11 ( 995_004 ).
5. Розгляд заяви було доручено першій секції суду (пункт 1
правила 52 Регламенту Суду ( 980_067 ). Для розгляду справи (пункт
1 статті 27 Конвенції ( 995_004 ) зі складу секції було створено
палату, згідно з пунктом 1 правила 26 Регламенту Суду. Пан
Р.Марусте, суддя, обраний від Естонії, вийшов зі складу палати на
час розгляду справи (правило 28). Уряд призначив п. У.Лохмуса
брати участь у розгляді справи як суддя, ad hoc (пункт 2 статті 27
Конвенції ( 995_004 ) і пункт 1 правила 29).
6. Ухвалою від 19 жовтня 1999 року палата визнала заяву
прийнятною.
7. На відміну від заявника, Уряд подав до Суду свої
зауваження по суті справи (пункт 1 правила 59). Палата, після
консультації зі сторонами, вирішила, що проводити слухання по суті
справи немає необхідності (пункт 2 правила 59 у кінці).
Щодо фактів
I. Обставини справи
8. У час, про який ідеться у справі, заявник був журналістом
і видавцем естонської щоденної газети "Postimees".
9. Скарга заявника за статтею 10 Конвенції ( 995_004 )
стосується його засудження естонським судом за образу, завдану
пані Вілії Лаанару під час інтерв'ю, яке він проводив з іншим
журналістом, п. Уло Руссаком. Інтерв'ю було опубліковане в
"Postimees" 3 квітня 1996 року під назвою "Уло Руссак заперечує
крадіжку" і стосувалося звинувачень пані Лаанару, адресованих
п. Руссаку, який допомагав їй писати спогади, а саме - звинувачень
в їх опублікуванні без її згоди. В інтерв'ю йшлося про такі події.
10. Пані Лаанару - дружина естонського політика Едгара
Савісаара. У 1990 році, коли п. Савісаар іще перебував у шлюбі зі
своєю першою дружиною, він став прем'єр-міністром Естонії. Пані
Лаанару, яка тоді вже працювала на нього, стала його помічником.
Вона працювала з ним усі наступні роки, і 1995 року, коли
п. Савісаар обіймав посаду міністра внутрішніх справ, вона була
одним з його радників.
11. Пані Лаанару була політичною активісткою Партії центру,
яку очолював п. Савісаар, і обіймала посаду редактора партійної
газети.
12. У 1989 році або приблизно в той час пані Лаанару народила
дитину від п. Савісаара. Оскільки вона не хотіла віддавати дитину
до дитячого садка, за нею доглядали її батьки.
13. 10 жовтня 1995 року п. Савісаар був змушений піти у
відставку з посади міністра внутрішніх справ після оприлюднення
секретних касет із записами його розмов з іншими естонськими
політиками. Того самого дня пані Лаанару виступила із заявою,
взявши на себе відповідальність за секретні записи.
14. Пані Лаанару залишила свою посаду в Міністерстві
внутрішніх справ і з допомогою журналіста Уло Руссака почала
писати мемуари.
15. У своїх спогадах, як стверджує п. Руссак, пані Лаанару
розповідала про своє перебування в політиці та уряді. Згадуючи про
справу із секретними касетами, вона зазначала, що заява, з якою
вона виступила 10 жовтня 1995 року, була неправдою. За словами
п. Руссака, вона також висвітлила свої стосунки з п. Савісааром,
тоді ще одруженим, і постійно запитувала себе, чи не розбила вона
його сім'ю. Вона визнавала, що не була доброю матір'ю, як їй
завжди хотілося, і замислювалася над тим, чи не заплатила вона
надто високу ціну, пожертвувавши дитиною заради кар'єри.
16. При написанні мемуарів між нею і п. Руссаком виникли
непорозуміння і незгода щодо опублікування та авторства цих
спогадів.
17. Одного дня (дата невстановлена) пані Лаанару вчинила
цивільний позов до Талліннського міського суду з метою захистити
свої авторські права на цей рукопис.
18. 29 березня 1996 року міський суд видав постанову, яка
забороняла п. Руссаку публікувати рукопис доти, доки не буде
вирішено питання щодо авторства.
19. Після винесення судової постанови п. Руссак вирішив
опублікувати матеріал, зібраний у різні способи, переважно почутий
від пані Лаанару під час їхньої співпраці.
20. Публікації п. Руссака про історію пані Лаанару почали
з'являтись у щоденній газеті "Eesti Paevaleht" 1 квітня 1996 року.
21. Пізніше того ж року пані Лаанару опублікувала власні
мемуари. У своїй книжці вона зазначила, що надрукована в газетних
матеріалах п. Руссака інформація є неправдивою, але не уточнила,
яка саме інформація.
22. У газетному інтерв'ю від 3 квітня 1996 року, згаданому
вище у пункті 9, заявник вів розмову з п. Руссаком про
опублікування цих мемуарів і, зокрема, запитав його: "Між іншим, чи не відчуваєте ви, що зробили героя не з тієї
людини? Особа, яка розбиває чиюсь сім'ю (abielulohkuja), не
підготовлена і безвідповідальна мати, яка покинула власну дитину
(rongaema). Вона не найкращий приклад для молодих дівчат".
23. Після опублікування цієї розмови пані Лаанару в порядку
приватного обвинувачення розпочала справу проти заявника,
звинувачуючи його в тому, що він завдав їй образи, вживши щодо неї
слова "abielulohkuja" та "rongaema".
24. Під час засідань у міському суді заявник вказував на те,
що вжиті ним вислови були складовою запитання, а не його
твердженням, і що знак запитання за ними був пропущений через
поліграфічну помилку під час набирання тексту. Він заперечив намір
образити пані Лаанару і вважав ужиті вислови нейтральними. Він
також стверджував, що дії пані Лаанару виправдовують поставлене
ним запитання.
25. Рішенням від 3 квітня 1997 року Талліннський міський суд
визнав заявника винним за статтею 130 Кримінального кодексу в
завданні образи пані Лаанару і наклав на нього штраф у розмірі 220
естонських крон, що дорівнював десяти денним заробіткам (див.
нижче пункт 31). Постановляючи рішення щодо заявника, Талліннський
міський суд керувався експертним висновком Інституту естонської
мови і взяв до уваги небажання заявника примиритися, вибачившись
перед пані Лаанару. Суд також зазначив, що, згідно з відповідними
положеннями Кримінального кодексу, відповідальність не залежить
від того, чи має потерпіла негативні риси, в яких її звинувачував
заявник. Згідно з експертним висновком, слова, вжиті заявником,
містять оцінне судження і свідчать про негативне і недоброзичливе
ставлення до явища, якого вони стосуються. Слово "rongaema"
означає матір, яка не піклується про власну дитину, а слово
"abielulohkuja" означає особу, яка розбила чиюсь сім'ю або завдала
їй шкоди. Обидва явища завжди засуджувались естонським
суспільством, і це знайшло втілення в естонській мові. Втім, самі
по собі ці слова не є непристойними за своїм значенням.
26. Заявник подав апеляцію до Талліннського апеляційного
суду, в якій, між іншим, зазначав, що суд першої інстанції не взяв
до уваги контексту всієї статті, в якому було вжито ці два слова.
Він також не погоджувався з кваліфікацією своїх дій як злочину на
тих підставах, що в його діях не було злочинного наміру і вжита
форма висловлювань не була непристойною. Він також наголошував на
своєму праві як журналіста вільно поширювати ідеї, погляди та іншу
інформацію, - на праві, гарантованому естонською Конституцією, і
вважав, що рішення суду першої інстанції порушує його свободу
слова.
27. Своїм рішенням від 13 травня 1997 року Талліннський
апеляційний суд відхилив апеляцію і залишив рішення міського суду
без зміни. Апеляційний суд зауважив, що у справах за процедурою
приватного обвинувачення його функції зводилися до перевірки
аргументів ображеної сторони. Однак текст усього інтерв'ю було
долучено до справи. Зазначивши, що оскаржувані висловлювання не
були непристойними, апеляційний суд вважає їх такими, що серйозно
принижують людську гідність, а їх використання заявником за
викладених у справі обставин є образливим. Якби заявник виявив
свою негативну думку про пані Лаанару, стверджуючи, що вона не
виховувала власну дитину і розбила сім'ю п. Савісаара, це не
розглядалося б як образа. Апеляційний суд наголосив на тому, що
Конституція і Кримінальний кодекс передбачають можливість
обмеження свободи слова, якщо вона зачіпає репутацію і права інших
осіб. Попри особливий інтерес преси до публічних осіб, останні
також мають право на захист своєї честі та гідності.
28. Заявник звернувся з апеляцією до Верховного Суду,
доводячи, між іншим, що ці два вислови не мають синонімів в
естонській мові і що він не мав можливості вжити інші слова.
Використовувати довші речення, пропускаючи слова, він уникав з
огляду на особливості журналістики.
29. Судовим рішенням від 26 серпня 1997 року колегія з
кримінальних справ Верховного Суду відхилила апеляцію заявника і
залишила зазначене рішення апеляційного суду без зміни. У своєму
рішенні вона використала такі аргументи:
"I. Принцип свободи слова, включно з принципом свободи преси,
що передбачений статтею 45 параграфа 1 Конституції Республіки
Естонія (далі - Конституція) та пунктом 1 статті 10 Конвенції про
захист прав людини та основних свобод ( 995_004 ), або
Європейською конвенцією з прав людини (далі - ЄКПЛ), є
неспростовною гарантією функціонування демократичного суспільства,
а отже, однією з найважливіших соціальних цінностей.
Відповідно до статті 11 Конституції, будь-які права чи
свободи можуть бути обмежені лише згідно з Конституцією; такі
обмеження мають бути необхідними в демократичному суспільстві і не
повинні викривляти суть прав і свобод. Згідно зі статтею 45
Конституції, свобода слова, включно зі свободою преси, як основне
право може бути обмежена з метою захисту громадського порядку,
моралі, прав і свобод інших осіб, здоров'я, честі і доброго імені.
Згідно з пунктом 2 статті 10 ЄКПЛ, свобода вираження поглядів може
підлягати обмеженням, що встановлені законом для захисту моралі,
репутації або прав інших осіб.
II. В Естонії кожна особа в принципі має право на захист
честі як однієї зі складових людської гідності і може вчинити
цивільний або кримінальний позов.
Відповідно до статті 23 (1) Закону про загальні принципи
Цивільного кодексу, особа має право вчинити позов до суду, щоб
захистити себе від образи своєї честі, право вимагати знищення
оскаржуваних нею матеріалів, якщо особа, яка плямує її честь цими
матеріалами, не зможе довести їхню правдивість, а також право
вимагати компенсації за матеріальну чи нематеріальну шкоду,
спричинену посяганням на її честь.
Таким чином, будь-яка особа може домагатися захисту свого
права у порядку цивільного провадження тільки у випадку, якщо вона
вважає, що її честь було заплямовано стверджуванням певного факту,
оскільки правдивість цього факту підлягає доведенню. Проте якщо
особа вважає, що її честь було заплямовано оцінним судженням,
довести це твердження юридично неможливо. У справах "Лінгенс проти
Австрії" (1986) та "Торгейр Торгейрсон проти Ісландії" (1992)
рішення Європейського суду з прав людини вказували на те, що слід
чітко розрізняти факти та оцінні судження. Оскільки правдивість
оцінного судження не може бути доведена, Європейський суд з прав
людини визнав, що якщо особа, якій журналіст завдав образи своїми
оцінними судженнями, звертається до національних судових органів з
метою довести образливість цього судження, це становить порушення
свободи вираження поглядів, передбаченої статтею 10 ЄКПЛ. Отже,
фактично жодна особа в Естонії не має можливості захистити свою
честь цивільно-правовими засобами, якщо їй було завдано образи
висловлюванням оцінного судження. Тому в (аналогічних) справах для
захисту своєї честі та гідності... особа може вдатися до
кримінально-правових засобів, ініціюючи судовий розгляд у порядку
приватного обвинувачення згідно зі статтею 130 Кримінального
кодексу. У цій справі потерпіла використала цю єдину можливість.
III. Колегія з кримінальних справ Верховного Суду визнала
рішення Талліннського міського суду та Талліннського апеляційного
суду, відповідно від 3 квітня 1997 року і 13 травня 1997 року,
законними і такими, що не підлягають скасуванню.
У відповідь на аргументи апеляції колегія з кримінальних
справ Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
Твердження позивача про те, що слова "rongaema" та
"abielulohkuja" не можуть бути образливими для пані В.Лаанару,
оскільки в реченні статті, де вживаються ці слова, не згадано ім'я
В.Лаанару, тобто що ці слова були використані не проти когось
особисто, слід вважати безпідставним та сфальсифікованим. Обидва
суди дійшли правильного висновку про те, що слова "rongaema" та
"abielulohkuja" були вжиті (заявником) для того, щоб
охарактеризувати потерпілу В.Лаанару (Савісаар). Колегія з
кримінальних справ Верховного Суду хотіла б додати, що його
аргумент - використання неоднозначних висловлювань стосовно
публічних осіб є законним - означає, що позивач вважав публічною
фігурою В.Лаанару, а отже, це спростовує його попереднє
твердження.
Хоча стаття 12 Конституції визнає рівність усіх і кожного
перед законом, колегія з кримінальних справ Верховного Суду не
вважає, що необхідно піддавати сумніву особливий інтерес преси до
життя публічних осіб - принцип, визнаний практикою Європейського
суду з прав людини. Проте колегія з кримінальних справ Верховного
Суду хотіла б наголосити на тому, що в Естонії не існує юридичного
визначення поняття "публічна особа" і що в практиці Європейського
суду з прав людини ніхто не був визнаний "публічною особою" лише
на тій підставі, що є подружжям, дитиною чи іншою близькою людиною
для публічної особи. Проте слід наголосити, що з практики
Європейського суду з прав людини не випливає, начебто особливий
інтерес преси до публічних осіб означає, що останні не можуть бути
ображені. Навпаки, відповідно до кримінального законодавства
деяких країн, наприклад Німеччини, завдання образи публічній особі
розцінюється як злочин. Суспільство має право очікувати від преси
висвітлення життя публічних осіб більше, ніж життя пересічних
громадян, але суспільство не має права очікувати приниження
гідності публічних осіб, особливо в пресі і в образливій формі.
Колегія з кримінальних справ Верховного Суду не погоджується
з аргументом апелянт про те, що слова "rongaema" та
"abielulohkuja" не є вульгарними чи непристойними і що їх
використання стосовно певної особи не може розглядатись як таке,
що принижує людську честь і гідність у неналежній формі, оскільки
така форма є обов'язковим складником визначення поняття "образа" у
статті 130 Кримінального кодексу. Під неналежною формою як
юридичною категорією в значенні статті 130 Кримінального кодексу
розуміються не лише вульгарні й брудні слова, а й уживання
негативних і фігуральних висловів дифамаційного характеру. Окрім
того, неналежна форма може бути не лише словесною, а й, наприклад,
у вигляді карикатури. Обидва суди дійшли правильного висновку,
спираючись на експертну оцінку, що, вживши слова "rongaema" та
"abielulohkuja" стосовно В.Лаанару в газетній публікації,
(заявник) вдався до дифамації, а отже, вжив неналежну форму.
Твердження адвоката (заявника) ..., що апеляційний суд не мав
права радити журналістові, який стиль йому використовувати в
газетній статті, безпідставні. Таке твердження може бути прийняте
лише в тому випадку, коли стиль журналіста не ображає і не
принижує людську гідність. Стосовно захисту честі та гідності
особи суд мав слушність, зазначивши, що думку, висловлену в
неналежній формі, можна було висловити по-естонськи належним
чином.
Необгрунтованими є також аргументи позивача про те, що
образливі вирази "abielulohkuja" та "rongaema" було вжито через
відсутність в естонській мові синонімів і що використання довших
речень, з опусканням цих слів, суперечило б об'єктивним обставинам
з погляду журналістики. Можливо, в естонській мові не існує
синонімів до багатьох вульгарних та непристойних висловів, однак
це не виправдовує їх вживання. Будь-які об'єктивні обставини, що
стосуються функціонування преси, - такі, як розрахунок газетної
площі та щільність на ній інформації, - є надто незначним
показником, щоб порівнювати їх із людською гідністю.
Згідно зі статтею 65 параграфа 4 Кримінально-процесуального
кодексу щодо апеляційної і касаційної процедури, Верховному Суду
бракує компетенції для встановлення фактичних обставин справи.
Тому Верховний Суд не може переглядати рішення міського суду та
апеляційного суду, які було ухвалено на підставі експертного
висновку про те, що використання образливих висловів є складовою
оцінного судження журналіста і не підлягає сумніву. Проте колегія
з кримінальних справ Верховного Суду вважає за необхідне
наголосити, що в правових документах переважає думка про те, що в
принципі образа може критися й у формі запитання. Також слід
зазначити, що газета "Postimees" порушила права автора (заявника)
та викривила його наміри, внісши некомпетентну технічну правку (не
залишила знаку запитання в кінці двох висловів) (лист головного
редактора "Postimees" від 16 травня 1996 року долучено до справи).
Крім того, слід було передбачити для (заявника) або газети
можливість відшкодувати завдану шкоду не через суд, а шляхом
опублікування вибачення, оскільки потерпіла висловила готовність
досягти мирного врегулювання. Проте ні (заявник), ні газета
"Postimees" не хотіли публічно визнати, що припустилися помилки, і
це свідчить про прямий намір образити потерпілу".
II. Відповідне національне законодавство
30. У відповідних положеннях Конституції Естонії сказано:
Стаття 45 "Кожен має право вільно поширювати ідеї, погляди, переконання
та іншу інформацію в усній, друкованій, зображувальній або іншій
формі. Це право може бути обмежене законом з метою захисту
громадського порядку, моралі, прав та свобод, здоров'я, честі та
доброго імені інших осіб".
Стаття 11 "Права та свободи можуть обмежуватися лише відповідно до
Конституції. Такі обмеження мають бути необхідними в
демократичному суспільстві і не повинні викривляти суті
обмежуваних прав і свобод".
31. У відповідних положеннях Кримінального кодексу сказано:
Стаття 130 - Образа "Приниження честі та гідності іншої особи в неналежній формі
карається штрафом або ув'язненням".
Стаття 28 - Штраф "1. Штраф є покаранням, яке може накласти суд у розмірі до
дев'ятисот денних заробітків. "Денний заробіток" обчислюється на
основі середньої денної заробітної плати обвинуваченого з
вирахуванням податків та з урахуванням його сімейного і
фінансового становища".
Щодо права
1. Стверджуване порушення статті 10 Конвенції( 995_004 )
32. Заявник стверджує, що рішення естонських судів, які
визнали його винним у завданні образи, являють собою невиправдане
втручання в його право на свободу вираження поглядів згідно зі
статтею 10 Конвенції ( 995_004 ), яка передбачає: "1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право
включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і
передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної
влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам
вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або
кінематографічних підприємств. 2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з
обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким
формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені
законом в інтересах національної безпеки, територіальної
цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або
запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту
репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню
конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і
безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві".
A. Наявність втручання
33. Суд вважає незаперечним те, що засудження заявника
пов'язане із втручанням у його право на свободу вираження
поглядів.
B. Виправдання втручання
34. Втручання не є порушенням статті 10 Конвенції
( 995_004 ), якщо воно "встановлене законом", має одну чи більше
законних цілей відповідно до пункту 2 статті 10 і є "необхідним у
демократичному суспільстві" для досягнення такої цілі чи цілей.
1. "Встановлене законом"
35. Заявник вважає, що стаття 130 Кримінального кодексу, на
підставі якої його було визнано винним, не сформульована достатньо
точно і чітко.
36. Уряд стверджує, що ця стаття визначає злочин завдання
образи достатньо чітко для того, щоб заявник міг відповідно
регулювати свою професійну діяльність. Тлумачення та застосування
статті 130 національними судами не вийшло за межі того, що
підставно міг очікувати заявник за відповідних обставин.
37. Суд нагадує, що одна з вимог, яка випливає з поняття
"встановлене законом", є передбачуваність наслідків. Правова норма
не вважається "законом", якщо вона не сформульована достатньо
чітко для того, щоб громадянин міг регулювати власну поведінку:
громадянин повинен мати змогу, користуючись, у разі потреби,
відповідною допомогою, передбачити (у розумних межах і за певних
обставин), які наслідки може мати конкретний вчинок. Такі наслідки
не можуть бути передбачені з абсолютною точністю: досвід показує,
що це неможливо. Хоча і бажано прагнути до чіткості викладення
норми, це іноді зумовлює її негнучкість, тоді як закон має
враховувати конкретні обставини. Саме тому тексти законів більшою
чи меншою мірою нечіткі, а їх тлумачення та застосування залежать
від практики (див. рішення у справі "Реквеньї проти Угорщини",
(GC), N 25390/94, п. 34, ECHR 1999-III).
38. Суд зазначає, що стаття 130 Кримінального кодексу
викладена досить загальними словами, але вважає, що законодавче
положення не може розглядатись як нечітке і неточне через те, що
йому бракує якості "закону". Суд нагадує, що першочерговим
завданням національних органів влади є застосування і тлумачення
внутрішнього законодавства (див., наприклад, рішення у справі
"Інститут Отто Премінгера проти Австрії" від 20 вересня 1994 року,
серія A, N 295-A, с. 17, п. 45). За обставин цієї справи Суд
більше не сумнівається, що втручання було "встановлене законом".
2. Законна мета
39. Загальною підставою втручання держави у цій справі є мета
"захисту репутації або прав інших осіб".
40. Беручи до уваги обставини справи та судові рішення
національних судів, Суд вважає, що засудження заявника виповідало
законній меті захисту репутації або прав пані Лаанару. Оскаржуване
втручання мало законну мету згідно з пунктом 2 статті 10
( 995_004 ).
3. "Необхідне в демократичному суспільстві"
41. Заявник вважає, що його засудження не відповідало
законній меті і не було необхідним у демократичному суспільстві.
42. Він ставить під сумнів кваліфікацію оскаржуваних висловів
як образливих і стверджує, що суди некритично поставилися до
експертного висновку Інституту естонської мови. В експертному
висновку та в обох судових рішеннях не зроблено розмежування між
двома оскаржуваними висловами. Термін "abielulohkuja" був
твердженням, що грунтувався на фактах, тим часом як слово
"rongaema" було оцінним судженням. Фактичні обставини справи
доводять правдивість першого терміна: пані Лаанару мала стосунки з
одруженим чоловіком і фактично зруйнувала його шлюб. Пані Лаанару
сама це визнала у своїх спогадах.
Заявник також вважає, що ці стосунки були відомі широкому
загалу. Він визнає, що в естонській традиції слово "rongaema" має
суто негативне емоційне забарвлення. Проте у прагматичному
використанні сучасної мови традиційні відтінки слова могли
зникнути. Експерти, обравши консервативне тлумачення слова,
знехтували радикальними змінами, що відбулися в естонському
суспільстві стосовно самотніх матерів протягом останнього
століття. Більше того, стаття заявника була надрукована не для
вузького кола мовних експертів, а для широких верств населення
країни. Навіть традиційне тлумачення цього терміна виводить його з
кола вульгарних і образливих слів. Хоча цей вислів був менше
підкріплений фактами, ніж "abielulohkuja", його вживання
грунтувалося на власних оцінках пані Лаанару стосунків зі своєю
дитиною. Таким чином, оскільки обидва вислови відповідали
зазначеним фактам, вони не можуть розглядатись як образливі.
43. Заявник зазначає, що, вживаючи у своєму запитанні ці два
вислови, він не мав наміру образити пані Лаанару. Його метою було
побачити реакцію п. Руссака на це запитання і спровокувати його, а
не висловлювати власну думку. Більше того, питання стосувалося не
особисто пані Лаанару, а ставлення преси до певного типу
особистості в естонському суспільстві.
44. Крім того, заявник стверджував, що спір мав
цивільно-правовий характер і не міг розглядатись у кримінальному
провадженні. Він вважав помилковим рішення Верховного Суду від
26 серпня 1997 року про те, що захист честі особи від образи у
вигляді оцінних суджень був можливий лише через
кримінально-правову процедуру. Він підкреслив, що 1 грудня 1997
року Верховний Суд змінив свою позицію, постановивши, що засоби
захисту честі особи передбачає цивільне право. Наявність
цивільно-правових засобів захисту робить абсолютно несправедливим
засудження його як злочинця.
45. Заявник вважає, що пані Лаанару з власної волі стала
публічною особою, і цей факт надає пресі право відкрито
критикувати її та аналізувати її поведінку. Вона відігравала
незалежну роль у політичному житті Естонії, обіймаючи високу та
впливову посаду радника міністра внутрішніх справ, і була активним
громадським діячем та редактором популярної газети. Опинившись у
центрі скандалу із секретними плівками, пані Лаанару хотіла
привернути до себе ще більшу увагу.
46. Той факт, вважає заявник, що пані Лаанару сама публічно
запитувала себе стосовно втручання у родинне життя пана Савісаара
і щодо стосунків зі своєю дитиною, суттєво звужує параметри її
приватного життя.
47. Намір, яким керувався заявник, ставлячи запитання, був
правомірним і стосувався суспільного інтересу. Оприлюднення
секретних записів розмов п. Савісаара з іншими політиками, як і
більш ранні неоднозначні події за участю п. Савісаара у той час,
коли пані Лаанару була його радником, породжують правомірні
запитання стосовно етичних і моральних цінностей осіб, які в
Естонії перебувають при владі. У такому контексті стримані і
доречні запитання щодо особи пані Лаанару видаються цілком
виправданими. Оскаржувані вислови слугують інтересам громадськості
в отриманні інформації, а не бажанню вдовольнити просту цікавість
за відсутності потрібної інформації.
48. Заявник вважає, що він не перевищив меж дозволеної
критики і що його професійна свобода переважає права пані Лаанару
на повагу до її особистого та сімейного життя. Рішення естонських
судів сприймаються як цензура, яка може відвернути журналістів від
критичних висловлювань такого характеру в майбутньому.
49. Уряд наполягає, що втручання було необхідним у
демократичному суспільстві, або, іншими словами, що воно
відповідало "нагальній суспільній потребі", було пропорційним
законним цілям, і що підстави, наведені для виправдання цього
втручання, були доречними і достатніми. Уряд вважає, що в цій
справі державні органи влади не вийшли за межі свого права діяти
на власний розсуд, оцінюючи необхідність такого втручання.
50. Уряд стверджує, що менші обмеження журналістської свободи
щодо висвітлення діяльності державних службовців і політиків як
таких не застосовуються до ситуації з пані Лаанару. У політиці
вона відігравала активну роль тільки як дружина, колега та
прихильник п. Савісаара, а не незалежно від нього. Недоброзичливі
згадки про особисте життя та історію пересічної громадянки, навіть
якщо її ім'я було пов'язане з провідним політиком, не можуть
становити значного суспільного інтересу. Стосунки між жінкою, яка
давно залишила державну службу, та чоловіком, який уже пішов з
політики, є абсолютно приватною справою, що не стосується
громадськості. А оскаржувані вислови не мають жодного стосунку до
інтересів чи турбот суспільства. Не існувало ніякої суспільної
мети в наведенні образливих коментарів сімейного життя приватної
особи.
51. Уряд спростував аргументи заявника про потребу
інформування громадськості про особисте життя пані Лаанару.
Заявник вибрав такі слова з провокативною метою і з метою дати
сенсаційні газетні заголовки, маючи при цьому не найкращі наміри.
У будь-якому разі такий аргумент за жодних обставин не міг
виправдати порушення ним основ журналістської етики та правових
положень щодо наклепу.
52. Уряд наголосив, що заявника не було засуджено за опис
фактичної ситуації або за висловлення критичної думки про особу
пані Лаанару або її особистого чи сімейного життя. Його засудження
стосувалося вибору ним висловів, які вважаються образливими. Якби
заявник зазначив, що пані Лаанару стала причиною розлучення,
розбила чийсь шлюб чи не піклується про власну дитину, це не було
б образою, як зазначив апеляційний суд (див. пункт 27 вище).
53. Уряд зауважив, що вислови "abielulohkuja" та "rongaema"
мають дуже специфічне значення в естонській мові і що в
англійській мові немає відповідників. Тлумачення цих слів та
їхнього значення в естонській мові з урахуванням культурних
традицій також слід взяти до уваги.
54. Уряд стверджує, що заявник ужив ці слова не для того, як
він пояснив, щоб описати певні аспекти приватного життя пані
Лаанару, які вже були широко відомі громадськості, а щоб принизити
її в очах суспільства. Уряд нагадує, що пані Лаанару довірила
дитину своїй матері, оскільки не хотіла віддавати її в дитсадок.
Для сучасної Естонії це доволі звичний випадок, коли дідусі та
бабусі піклуються про власних онуків.
55. Уряд вважає непереконливим твердження заявника, начебто
пані Лаанару сама зробила своє приватне життя предметом суспільної
цікавості. Інтерв'ю, опубліковане у квітні 1996 року, не було
розмовою з пані Лаанару про її приватне та сімейне життя. Це було
і інтерв'ю з іншим журналістом про опублікування мемуарів пані
Лаанару про її особисте життя. Уряд нагадує, що пані Лаанару
отримала судове рішення від 29 березня 1996 року із забороною
опублікування її спогадів. На той час у неї вже не було наміру
оприлюднювати їх.
56. Щодо пропорційності втручання і поставленої законної мети
Уряд зазначає, що справу розпочато у порядку приватного
обвинувачення, іншими словами - її ініціювала сама пані Лаанару, а
не прокуратура. Талліннський міський суд намагався досягти мирного
врегулювання, але заявник відмовився від пропозиції вибачитися
перед пані Лаанару. Державний обвинувач або його підлеглі жодного
разу не втрутилися в процес, хоча мали право брати в ньому участь,
і суд пропонував їм це зробити. Органи виконавчої влади жодного
разу не виступили в суді і залишалися нейтральними протягом усього
судового розгляду.
57. Крім того, Уряд стверджував, що на заявника було
накладено невеликий штраф розміром у 200 крон - десять мінімальних
денних заробітків.
58. Нарешті, Уряд зауважив, що рішення національних судів
грунтувалися на встановленні рівноваги між правом, що захищається
статтею 8 Конвенції ( 995_004 ), і правом, яке захищає стаття 10
Конвенції. Верховний Суд, відхиляючи скаргу заявника, застосував
той самий підхід, що і Європейський суд з прав людини, і в своєму
рішенні послався на його прецедентне право. Верховний Суд у своєму
вмотивованому рішенні належно і ретельно балансував між правом
заявника вільно висловлювати свою думку та потребою захистити
репутацію і права пані Лаанару.
59. Згідно з усталеною прецедентною практикою Суду, свобода
вираження поглядів є одним з найважливіших принципів
демократичного суспільства і однією з основних умов розвитку
такого суспільства та самореалізації кожного громадянина.
Відповідно до пункту 2 статті 10 ( 995_004 ), це право
застосовується не лише до "інформації" або "ідей", які підставно
вважаються необразливими або нейтральними, а й до тих висловів,
які можуть образити, шокувати або занепокоїти. Такими є вимоги
плюралізму, толерантності та широти мислення, без яких неможливо
уявити демократичне суспільство. Така свобода підлягає виняткам,
визначеним у пункті 2 статті 10, які мають суворо дотримуватися.
Потреба застосування обмежень має бути переконливою (див.,
наприклад, згадувану справу "Лінгенс проти Австрії", рішення від 8
липня 1986 року, серія A, N 103, с. 26, п. 41 та справу "Нільсен і
Йонсен проти Норвегії", (GC), N 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VIII).
60. Прикметник "необхідне" в сенсі пункту 2 статті 10 означає
наявність "нагальної суспільної потреби". Договірні держави можуть
мати різні критерії оцінки щодо існування такої потреби, але вони
підлягають контролю з боку європейських структур, який поширюється
як на законодавство, так і на рішення, в якому його застосовано,
навіть якщо ці рішення ухвалені незалежним судом. Таким чином, Суд
уповноважений ухвалити остаточне рішення стосовно того, чи сумісне
"втручання" зі свободою вираження поглядів, що захищається статтею
10 ( 995_004 ) (див. згадувану справу "Лінгенс проти Австрії",
с. 25, п. 39 та справу "Яновський проти Польщі", (GC), N 25716/94,
п. 30, ECHR 1999-I).
61. На виконання своєї наглядової юрисдикції Суд розглянув
оскаржуване втручання у світлі всієї справи, включно зі змістом
висловлювань заявника та контекстом, у якому їх було вжито.
Зокрема, Суд має визначити, чи було втручання в цій справі
"пропорційним законній меті" і чи були підстави, наведені
державними органами влади на виправдання цього втручання,
"відповідними і достатніми" (див. справу "Санді Таймс проти
Сполученого Королівства (N 1)", рішення від 26 квітня 1979 року,
серія A, N 30, с. 38, п. 62; згадувану справу Лінгенса, с. 25 -
26, п. 40; справу "Барфод проти Данії", рішення від 22 лютого 1989
року, серія A, N 149, с. 12, п. 28; справи Яновського та "Ньюс
Ферлагз ГмбХ і КоКГ проти Австрії", N 31457/96, п. 52, ECHR
2000-I). Ухвалюючи рішення, Суд має переконатися, що державні
органи влади застосовували стандарти, сумісні з передбаченими
статтею 10 ( 995_004 ) принципами, і, більше того, що вони
спиралися на належне вивчення відповідних фактів (див. рішення у
справі "Єрсілд проти Данії" від 23 вересня 1994 року, серія A,
N 298, с. 23 - 24, п. 31).
62. Далі Суд нагадує про те, яку важливу функцію виконує
преса в демократичному суспільстві. Хоча преса не повинна обходити
встановлені обмеження, особливо щодо репутації та прав інших осіб
і необхідності оприлюднення конфіденційної інформації, її
обов'язок полягає у тому, щоб - згідно з її зобов'язанням та
відповідальністю - доносити інформацію та ідеї щодо всіх аспектів,
які становлять суспільний інтерес (див. згадане вище рішення у
справі Єрсілда, с. 23-24, п. 31, рішення у справах "Де Гаєс і
Гійзелс проти Бельгії" від 24 лютого 1997 року, Reports of
Judgements and Decisions 1997-I, с. 233-234, п. 37 та "Бладет
Тромсо" і Стенсаас проти Норвегії", (GC), N 21980/93, п. 58, ECHR
1999-III). Крім того, Суд вважає, що свобода в журналістиці також
дає право на певне перебільшення і навіть провокацію (див. справу
"Прагер та Обершлік проти Австрії", рішення від 26 квітня 1995
року, серія A, N 313, с. 19, п. 38, і справу "Бладет Тромсо" і
Стенсааса, згадувану вище). Межі дозволеної критики вужчі щодо
пересічних громадян, ніж стосовно політиків та урядовців (див.,
наприклад, справи "Кастеллс проти Іспанії", рішення від 23 квітня
1992 року, серія A, N 236, с. 23-24, п. 46, та "Інкал проти
Туреччини", рішення від 9 червня 1998 року, Reports 1998-IV, с.
1567 - 1568, п. 54).
63. Отже, завдання Суду із здійснення нагляду полягає не в
тому, щоб підміняти собою національні судові органи, а в тому,
щоб, відповідно до статті 10 ( 995_004 ) у світлі всієї справи,
переглянути рішення, яке вони ухвалили згідно з їхнім баченням
справи у межах права власного розсуду (див., серед багатьох інших
джерел, рішення у справі "Фрессоз і Руар проти Франції", (GC),
N 29183/95, п. 45, ECHR 1999-I).
64. Повертаючись до фактів цієї справи, Суд вважає, що
заявника було засуджено за репліки, які він зробив як журналіст
під час газетного інтерв'ю з іншим журналістом. Це інтерв'ю
стосувалось опублікування особистих спогадів пані Лаанару після
спору між нею і журналістом, який допомагав їх писати, а потім
виступив з інтерв'ю.
65. Суд зауважує, що національні судові органи визнали слова
"abielulohkuja" та "rongaema" образливими для пані Лаанару і
наклали на журналіста обмеження, мотивуючи це необхідністю
захистити її репутацію та права (див. пункти 25, 27 і 29 вище). У
контексті свободи преси вимоги про такий захист мають бути
виважені стосовно інтересів заявника як журналіста у поширенні
інформації та ідей з питань суспільного значення.
66. У зв'язку з цим Суд вважає, що оскаржувані вислови
стосуються аспектів приватного життя пані Лаанару, які вона
особисто описала у спогадах. Хоча вона й мала намір опублікувати
ці спогади, виправданням заявника за використання зазначених слів
за обставин цієї справи слід розглядати контекст, у якому їх було
висловлено, та цінність, яку вони становлять для широкого загалу.
67. З цього приводу Суд зазначає, що вислови заявника були
реакцією на роздуми пані Лаанару про себе як матір і про свою роль
у зруйнуванні шлюбу п. Савісаара. Проте Суд наголошує, що
національні суди визнали слова "rongaema" та "abielulohkuja"
оцінними судженнями, висловленими в образливій формі, що була
необов'язковою для вираження "негативної" думки (див. пункт 27).
Суд бере до уваги, що заявник міг висловити своє критичне
ставлення до вчинків пані Лаанару, не вживаючи таких образливих
висловів (див., наприклад, рішення у справі "Константинеску проти
Румунії", N 28871/95, п. 74, яке незабаром буде опубліковано в
офіційних виданнях Суду).
68. Суд зазначає, що сторони по-різному оцінюють статус пані
Лаанару як публічної особи. Суд бере до уваги, що пані Лаанару
звільнилася з посади в жовтні 1995 року через скандал із
секретними записами розмов п. Савісаара, відповідальність за які
вона взяла на себе (див. пункт 13 вище). Попри її тривалу участь у
діяльності політичної партії Суд не вважає встановленим, що
використання зазначених слів стосовно приватного життя пані
Лаанару виправдовувалося суспільним інтересом або є питанням
загальної значущості. Зокрема, не було доведено, що її особисте
життя позначилося на суспільному житті країни у квітні 1996 року.
Таким чином, висловлювання заявника навряд чи можна розглядати як
такі, що слугують суспільним інтересам.
69. Зважаючи на те, яким чином національні судові органи
вирішували цю справу, Суд визнає, що естонські суди повністю
визнали, що йдеться про конфлікт між правом поширювати ідеї і
правом на захист репутації та прав інших осіб. Суд не вважає, що
національні суди не змогли належним чином урівноважити інтереси
різних осіб, залучених у справу. Беручи до уваги право власного
розсуду, що належить Договірним державам за таких обставин, Суд
доходить висновку, що національні органи влади за даних обставин
мали право втрутитися у здійснення заявником свого права. Суд
нагадує, що встановлюючи пропорційність втручання, слід також
брати до уваги характер і суворість накладеного на заявника
покарання (див. рішення у справі "Сейлан проти Туреччини", (GC),
N 23556/94, п. 49, ECHR 1999-IV). Отже, Суд бере до уваги
невеликий розмір штрафу, накладеного на заявника як санкція,
передбачена статтею 28 Кримінального кодексу (див. пункт 31).
70. Враховуючи зазначене вище, Суд вважає, що засудження та
покарання заявника не були непропорційними законній меті і що
підстави, якими керувалися національні суди, були відповідними і
достатніми для виправдання такого втручання. Втручання держави у
здійснення заявником права на свободу вираження поглядів може
обгрунтовано вважатися необхідним у демократичному суспільстві для
захисту репутації та прав інших осіб відповідно до пункту 2 статті
10 Конвенції ( 995_004 ).
71. Отже, порушення статті 10 Конвенції ( 995_004 ) допущено
не було.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО
Постановляє, що статтю 10 Конвенції ( 995_004 ) порушено не
було.
Учинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 6
лютого 2001 року, відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77
Регламенту Суду ( 980_067 ).
Голова Елізабет Палм
Секретар Майкл О'Бойл
Переклад матеріалів забезпечує Центрправничої термінології, перекладів
та словників Української Правничої
Фундації
"Вісник Верховного Суду України", N 1, 2002 р.
-
скопійовано
-
-
