РАДА ЄВРОПИЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
К О М Ю Н І К Е
08.07.1999
Рішення у тринадцяти справах проти Туреччини
Комюніке Секретаря Суду
8 липня 1999 року в Страсбурзі Європейський суд з прав людини
постановив рішення в таких тринадцяти справах: "Сейлан проти
Туреччини", "Арслан проти Туреччини", "Гергер проти Туреччини",
"Полат проти Туреччини", "Каратас проти Туреччини", "Ердогду та
Інсе проти Туреччини", "Баская та Окчуоглу проти Туреччини",
"Окчуоглу проти Туреччини", "Сюрек та Оздемір проти Туреччини",
"Сюрек проти Туреччини (N 1)", "Сюрек проти Туреччини (N 2)",
"Сюрек проти Туреччини (N 3)", "Сюрек проти Туреччини (N 4)".
Суд постановив, що було порушення права на свободу вираження
поглядів, гарантованого статтею 10 Європейської конвенції з прав
людини ( 995_004 ), у справах "Сейлан проти Туреччини"
(шістнадцятьма голосами проти одного); "Арслан проти Туреччини"
(одностайно); "Гергер проти Туреччини" (шістнадцятьма голосами
проти одного); "Полат проти Туреччини" (одностайно); "Каратас
проти Туреччини" (дванадцятьма голосами проти п'яти); "Ердогду та
Інсе проти Туреччини", "Баская та Окчуоглу проти Туреччини" та
"Окчуоглу проти Туреччини" (одностайно); "Сюрек та Оздемір проти
Туреччини" (одинадцятьма голосами проти шести); "Сюрек проти
Туреччини (N 2)" і "Сюрек проти Туреччини (N 4)" (шістнадцятьма
голосами проти одного). Суд постановив, що не було порушення
статті 10 у справах "Сюрек проти Туреччини (N 1)" (одинадцятьма
голосами проти шести) і "Сюрек проти Туреччини (N 3)" (десятьма
голосами проти семи).
Далі, у справах "Гергер проти Туреччини", "Каратас проти
Туреччини", "Баская та Окчуоглу проти Туреччини", "Окчуоглу проти
Туреччини", "Сюрек та Оздемір проти Туреччини", "Сюрек проти
Туреччини (N 1)", "Сюрек проти Туреччини (N 2)", "Сюрек проти
Туреччини (N 3)", "Сюрек проти Туреччини (N 4)", Суд постановив
(шістнадцятьма голосами проти одного), що суди державної безпеки,
які розглядали справи заявників, не були незалежні і безсторонні,
відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), оскільки
один із трьох суддів був військовим суддею.
У справі "Баская та Окчуоглу проти Туреччини" Суд одностайно
постановив, що допущено порушення статті 7 Конвенції ( 995_004 )
(ніякого покарання без закону) стосовно другого заявника.
Нарешті, відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 )
(справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникам такі
компенсації: 40000 французьких франків - за моральну шкоду і 15000
- за судові витрати у справі "Сейлан проти Туреччини"; 30000
французьких франків - за моральну шкоду і 15000 - за судові
витрати у справі "Арслан проти Туреччини"; 40000 французьких
франків - за моральну шкоду і 20000 - за судові витрати у справі
"Гергер проти Туреччини"; 1415 американських доларів - за
матеріальні збитки, 40000 французьких франків - за моральну шкоду
і 20000 французьких франків - за судові витрати у справі "Полат
проти Туреччини"; 40000 французьких франків - за моральну шкоду і
20000 - за судові витрати у справі "Каратас проти Туреччини";
30000 французьких франків кожному заявникові - за моральну шкоду,
а також за судові витрати 10000 французьких франків - панові
Ердогду і 2004 - панові Інсе у справі "Ердогду та Інсе проти
Туреччини"; 67400 французьких франків - за матеріальні збитки
першому заявникові і 17400 - другому, 40000 французьких франків -
за моральну шкоду першому заявникові і 45000 - другому, а також за
судові витрати: 22000 французьких франків - першому заявникові і
15000 - другому у справі "Баская та Окчуоглу проти Туреччини";
40000 французьких франків - за моральну шкоду і 20000 - за судові
витрати у справі "Окчуоглу проти Туреччини"; 8000 французьких
франків - за матеріальні збитки першому заявникові, 30000
французьких франків кожному заявникові - за моральну шкоду і 15000
кожному - за судові витрати у справі "Сюрек та Оздемір проти
Туреччини"; 10000 французьких франків - за судові витрати у справі
"Сюрек проти Туреччини (N 1)"; 13000 французьких франків - за
матеріальні збитки, 30000 - за моральну шкоду і 15000 - за судові
витрати у справі "Сюрек проти Туреччини (N 2)"; 15000 французьких
франків - за судові витрати у справі "Сюрек проти Туреччини (N
3)"; 3000 французьких франків - за матеріальні збитки, 30000 - за
моральну шкоду і 15000 - за судові витрати у справі "Сюрек проти
Туреччини (N 4)".
A. Основні факти
1. Справа "Сейлан проти Туреччини"
Заявник - Мюнір Сейлан, громадянин Туреччини, 1951 року
народження, проживає в Стамбулі.
Перебуваючи на посаді голови профспілки працівників нафтової
промисловості (Petrol-Is Sendikasi), пан Сейлан написав статтю
"Настав час робітникам сказати своє слово - завтра буде запізно",
яку було опубліковано в номері за 21 - 28 липня 1991 року
стамбульського тижневика "Нова земля". В результаті проти нього
було порушено кримінальну справу в Стамбульському суді державної
безпеки, і 3 травня 1993 року, відповідно до пунктів 2 і 3 статті
312 Кримінального кодексу Туреччини, його обвинуватили в
розпалюванні ворожнечі та ненависті на етнічному та
територіальному ґрунті. Заявникові присудили один рік і вісім
місяців ув'язнення та штраф у розмірі 100000 турецьких лір.
2. Справа "Арслан проти Туреччини"
Заявник - Гюнай Арслан, громадянин Туреччини, 1960 року
народження, проживає в Стамбулі.
Він автор книжки "Історія в жалобі, 33 кулі". Перше видання
було опубліковано в грудні 1989 року. 29 березня 1991 року
Стамбульський суд державної безпеки засудив пана Арслана,
відповідно до пунктів 3 і 6 статті 142 Кримінального кодексу, до
шести років і трьох місяців ув'язнення за пропаганду сепаратизму.
Однак, оскільки це положення було скасоване Законом про
запобігання тероризму 1991 року (Закон N 3713 від 12 квітня
1991 року), суд державної безпеки додатковим рішенням від 3 травня
1991 року оголосив свій вирок недійсним і таким, що не має
юридичної сили.
Друге видання книжки побачило світ 21 липня 1991 року.
Рішенням від 28 січня 1993 року суд державної безпеки обвинуватив
пана Арслана в пропаганді ідей, спрямованих проти "цілісності
держави" і, відповідно до статті 8 Закону N 3713, засудив його до
одного року й восьми місяців ув'язнення та штрафу в розмірі
41666666 турецьких лір.
3. Справа "Гергер проти Туреччини"
Заявник - Галук Гергер, громадянин Туреччини, 1950 року
народження, журналіст, проживає в Анкарі.
23 травня 1993 року в Анкарі було проведено церемонію пам'яті
Деніса Гезміса, Юсуфа Аслана і Хусейна Інана, засновників
екстремістського лівого крила університетського студентського руху
наприкінці 1960-х років, засуджених за порушення конституційного
порядку до смертної кари і страчених у травні 1972 року. Заявника
було запрошено взяти участь у церемонії, але він, не маючи змоги
виступити особисто, надіслав організаційному комітетові послання,
яке зачитали публічно.
Стверджуючи, що в посланні містилася сепаратистська
пропаганда, спрямована проти єдності турецького народу і
територіальної цілісності держави, суд державної безпеки Анкари
визнав пана Гергера винним, відповідно до статті 8 Закону про
запобігання тероризму 1991 року (Закон N 3713), і засудив його до
одного року і восьми місяців ув'язнення та штрафу в розмірі
203333333 турецькі ліри.
4. Справа "Полат проти Туреччини"
Заявник - Едіп Полат, громадянин Туреччини, 1962 року
народження, проживає в Діярбакирі.
1991 року було видано його книжку "Ми перетворили кожний
світанок на Свято Весни". Рішенням від 23 грудня 1992 року суд
державної безпеки Анкари постановив, що, всупереч статті 8 Закону
про запобігання тероризму 1991 року (Закон N 3713), у книзі
містилися пропагандистські ідеї, спрямовані проти територіальної
цілісності держави та єдності нації. Заявника засуджено до двох
років ув'язнення і штрафу в розмірі 50000000 турецьких лір.
5. Справа "Каратас проти Туреччини"
Заявник - Хусейн Каратас, громадянин Туреччини, 1963 року
народження, проживає в Стамбулі.
У листопаді 1991 року було видано антологію його віршів
"Пісня повстання - Дерсім". Рішенням від 22 лютого 1993 року
Стамбульський суд державної безпеки постановив, що це видання
містить пропаганду, спрямовану проти єдності держави, і,
відповідно до статті 8 Закону про запобігання тероризму 1991 року
(Закон N 3713), засудив заявника до одного року і восьми місяців
ув'язнення та штрафу в розмірі 41666666 турецьких лір. Після того
як набув чинності Закон N 4126 від 27 жовтня 1995 року, вирок було
переглянуто, строк ув'язнення скорочено до одного року одного
місяця і десяти днів, а штраф збільшено до 111111110 турецьких
лір.
6. Справа "Ердогду та Інсе проти Туреччини"
Заявники - громадяни Туреччини Юміт Ердогду, 1970 року
народження, проживає в Стамбулі, та Селамі Інсе, 1966 року
народження, проживає в Анкарі.
На час подій, про які йдеться, пан Ердогду був редактором
щомісячника "Демократична опозиція!". У номері за січень 1992 року
було опубліковано інтерв'ю пана Інсе з турецьким соціологом.
Стамбульський суд державної безпеки постановив, що шляхом цієї
публікації заявники поширювали пропагандистські ідеї, спрямовані
проти цілісності держави, що є злочином, відповідно до статті 8
Закону про запобігання тероризму 1991 року (Закон N 3713).
Рішенням від 12 серпня 1993 року першого заявника було засуджено
до п'яти місяців ув'язнення і штрафу в розмірі 41666666 турецьких
лір, другого - до одного року і восьми місяців ув'язнення та
штрафу в розмірі 41666666 турецьких лір. Після того як набув
чинності Закон N 4126 від 27 жовтня 1995 року і Закон N 4304 від
14 серпня 1997 року, Стамбульський суд державної безпеки вирішив
відкласти винесення остаточного вироку панові Ердогду і виконання
вироку панові Інсе.
7. Справа "Баская та Окчуоглу проти Туреччини"
Заявники - двоє громадян Туреччини: Фікрет Баская, 1940 року
народження, і Мехмет Селім Окчуоглу, 1964 року народження. Пан
Баская, професор економіки і журналіст, проживає в Анкарі; пан
Окчуоглу, власник видавництва DOZ Basin Yayin Ltd Sti, проживає у
Стамбулі.
У квітні 1991 року у видавництві вийшла книжка першого
заявника "Вестернізація, модернізація, розвиток - крах парадигми /
Вступ до критики офіційної ідеології".
Державний обвинувач Стамбульського суду державної безпеки,
відповідно до статті 8 Закону про запобігання тероризму 1991 року
(Закон N 3713 від 12 квітня 1991 року), порушив проти заявників
кримінальну справу за пропаганду ідей, спрямованих проти
цілісності держави. 14 жовтня 1992 року суд державної безпеки
виправдав заявників, постановивши, що книжка в цілому є
академічним твором без жодних елементів пропаганди. Державний
обвинувач подав скаргу до касаційного суду, який скасував рішення
суду першої інстанції і повернув справу для повторного розгляду.
Рішенням від 5 серпня 1993 року Стамбульський суд державної
безпеки визнав заявників винними, засудивши першого заявника до
одного року і восьми місяців ув'язнення та штрафу у розмірі
41666666 турецьких лір і другого заявника до п'яти місяців
ув'язнення і такого самого штрафу.
8. Справа "Окчуоглу проти Туреччини"
Заявник - Ахмет Зекі Окчуоглу, громадянин Туреччини,
1950 року народження, проживає в Стамбулі.
У травні 1991 року в 12-му номері журналу "Демократ" було
опубліковано статтю "Минуле і теперішнє курдської проблеми" про
"круглий стіл", організований журналом, у якому брав участь
заявник.
11 березня 1993 року Стамбульський суд державної безпеки
постановив, що, відповідно до статті 8 Закону про запобігання
тероризму 1991 року (Закон N 3713), висловлені заявником погляди,
як їх наведено в статті, являли собою пропаганду, спрямовану проти
цілісності держави. Суд засудив заявника до одного року і восьми
місяців ув'язнення та штрафу в розмірі 41666666 турецьких лір.
Після того як набув чинності Закон N 4126 від 27 жовтня 1995 року,
суд державної безпеки переглянув справу заявника і скоротив строк
його ув'язнення до одного року одного місяця і десяти днів, але
збільшив штраф до 111111110 турецьких лір.
9. Справа "Сюрек та Оздемір проти Туреччини"
Заявники - громадяни Туреччини: Каміл Текін Сюрек, 1957 року
народження, проживає в Стамбулі, і Юсил Оздемір, 1968 року
народження, проживає в Кельні (Німеччина).
На час подій, про які йдеться, пан Сюрек був власником
контрольного пакета акцій турецької компанії (Deniz Basin Yayin
Sanayi ve Ticaret Organizasyon), яка випускала в Стамбулі тижневик
"Правда про новини і коментарі". Пан Оздемір був головним
редактором цього видання.
У номерах за 31 травня і 7 червня 1992 року було опубліковане
інтерв'ю з лідером нелегальної Робітничої партії Курдистану.
31 травня 1992 року було опубліковано також спільну заяву чотирьох
соціалістичних організацій.
27 травня 1993 року Стамбульський суд державної безпеки
визнав заявників винними, відповідно до статей 6 і 8 Закону про
запобігання тероризму 1991 року (Закон N 3713), у пропаганді ідей,
спрямованих проти цілісності держави, яка містилася у згаданих
публікаціях. Першого заявника було засуджено до двох штрафів на
загальну суму 300000000 турецьких лір, другого - до шести місяців
ув'язнення і двох штрафів на загальну суму 150000000 турецьких
лір.
10. Справа "Сюрек проти Туреччини (N 1)"
У 23-му номері тижневика "Правда про новини і коментарі" від
30 серпня 1992 року було опубліковано дві статті: "Зброєю свободу
не перемогти" і "Це наша провина".
12 квітня 1992 року Стамбульський суд державної безпеки
визнав заявника, як власника видання, в якому було опубліковано
статті, винним у поширенні ідей, спрямованих проти цілісності
держави, і, відповідно до статті 8 Закону про запобігання
тероризму 1991 року (Закон N 3713), засудив його до штрафу в
розмірі 166666666 турецьких лір. Заявник подав апеляцію до
касаційного суду, який скасував це рішення і направив справу до
Стамбульського суду державної безпеки для повторного розгляду.
12 квітня 1994 року заявникові було присуджено менший штраф -
83333333 турецькі ліри.
11. Справа "Сюрек проти Туреччини (N 2)"
У номері тижневика від 26 квітня 1992 року було опубліковано
матеріали прес-конференції, влаштованої делегацією, яка відвідала
село Сірнак, що в центрі заворушень цього регіону. Делегація
складалася з двох колишніх членів турецького парламенту - Лейли
Зана і Орхана Догана, лорда Авебері і члена англіканської церкви.
Серед матеріалів була стаття з розповіддю губернатора Сірнака,
який стверджував, що шеф сірнацької поліції віддав наказ своїм
підлеглим відкрити вогонь по місцевому населенню, і запис розмови,
що відбулася між Лейлою Зана, Орханом Доганом та Ісметом
Єдіїлдизом, начальником жандармерії.
2 вересня 1993 року Стамбульський суд державної безпеки
визнав заявника, як власника тижневика, винним у розкритті імен
офіційних осіб, відповідальних за боротьбу з тероризмом, і
присудив йому сплатити штраф у розмірі 54000000 турецьких лір,
відповідно до статті 6 Закону про запобігання тероризму 1991 року
(Закон N 3713).
12. Справа "Сюрек проти Туреччини (N 3)"
У номері 42 тижневика від 9 січня 1993 року було опубліковано
статтю "У Ботані бідні селяни експропріюють майно
землевласників!".
27 вересня 1993 року Стамбульський суд державної безпеки
визнав заявника, як власника тижневика, винним у пропаганді
сепаратизму і, відповідно до статті 8 Закону про запобігання
тероризму 1991 року (Закон N 3713), присудив йому сплатити штраф у
розмірі 83333333 турецькі ліри.
13. Справа "Сюрек проти Туреччини (N 4)"
У номері 51 тижневика від 13 березня 1993 року було
опубліковано статтю "Знову Кава і Дегак" - про події, які могли б
статися під час святкування Наврузу (Свята Весни), що наближався.
У цьому ж номері вміщено інтерв'ю Курдського інформаційного
агентства з представником Національного визвольного фронту
Курдистану - політичного крила нелегальної Робітничої партії
Курдистану.
27 вересня 1993 року Стамбульський суд державної безпеки
визнав заявника, як власника тижневика, винним у пропаганді
сепаратизму і, відповідно до статей 6 і 8 Закону про запобігання
тероризму 1991 року (Закон N 3713), присудив йому сплатити штраф у
розмірі 83333333 турецькі ліри.
B. Процедура і склад Суду
Заяви було подано до Європейської комісії з прав людини у
1994 - 1995 роках. Визнавши заяви прийнятними або частково
прийнятними (залежно від справи), Комісія підготувала тринадцять
окремих доповідей: вісім 11 грудня 1997 року і п'ять 13 січня
1998 року. Комісія висловила думку, що було порушення статті 10
Конвенції ( 995_004 ) в десяти справах: ("Сейлан проти Туреччини",
"Арслан проти Туреччини", "Гергер проти Туреччини", "Полат проти
Туреччини", "Каратас проти Туреччини", "Ердогду та Інсе проти
Туреччини", "Баская та Окчуоглу проти Туреччини", "Окчуоглу проти
Туреччини", "Сюрек та Оздемір проти Туреччини", "Сюрек проти
Туреччини, N 4)"); порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в дев'яти
справах: ("Гергер проти Туреччини", "Каратас проти Туреччини",
"Баская та Окчуоглу проти Туреччини", "Окчуоглу проти Туреччини",
"Сюрек та Оздемір проти Туреччини", "Сюрек проти Туреччини (N 1)",
"Сюрек проти Туреччини (N 2)", "Сюрек проти Туреччини (N 3)",
"Сюрек проти Туреччини (N 4)"), і порушення статті 7 Конвенції
стосовно другого заявника у справі "Баская та Окчуоглу проти
Туреччини".
У березні та квітні 1998 року Комісія передала справи на
розгляд до Суду.
Згідно з перехідними положеннями Протоколу N 11 до Конвенції
( 994_536 ), справу було передано до Великої палати нового
Європейського суду з прав людини після набуття Протоколом чинності
1 листопада 1998 року. Судове рішення було постановлене Великою
палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:
Люціус Вільдхабер (Швейцарія), Голова Елізабет Палм (Швеція) Антоніо Пастор Рідруехо (Іспанія) Джованні Бонелло (Мальта) Єжи Макарчик (Польща) Пранас Куріс (Литва) Жан-Поль Коста (Франція) Франсуаза Тюлкен (Бельгія) Вєра Стражніцка (Словаччина) Марк Фішбах (Люксембург) Володимир Буткевич (Україна) Хосе Касадеваль (Андорра) Ханна Софія Грев (Норвегія) Андраш Бака (Угорщина) Райт Марусте (Естонія) Крістак Трая (Албанія) Фейяз Гьольчюклю (Туреччина), суддя ad hoc, а також Пол Махоуні, заступник Секретаря Суду.
C. Стислий виклад судового рішення
a) Стаття 10 Конвенції ( 995_004 )
Усі заявники стверджують, що їх засудження є порушенням
їхнього права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею
10 Конвенції ( 995_004 ).
Суд постановив, що в кожній справі засудження призвело до
"втручання" в право заявника на свободу вираження поглядів.
Визнавши, що втручання було "передбачене законом" у рамках другого
пункту статті 10 і передбачало щонайменше одну із "законних
цілей", встановлених цим положенням, Суд уважно розглянув, чи було
втручання "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення
цих цілей. Суд вирішив, що було порушення статті 10 в одинадцяти з
тринадцяти справ.
Стосовно справ "Ердогду та Інсе проти Туреччини", "Окчуоглу
проти Туреччини", "Сюрек та Оздемір проти Туреччини", "Сюрек проти
Туреччини (N 1)", "Сюрек проти Туреччини (N 2)", "Сюрек проти
Туреччини (N 3)" і "Сюрек проти Туреччини (N 4)" Суд, зокрема,
підкреслив особливу роль преси в забезпеченні належного
функціонування політичної демократії. Не переступаючи меж,
встановлених з метою захисту життєвих інтересів держави, таких як
державна безпека чи територіальна єдність, від загрози насильства
чи для запобігання порушенню порядку та злочинам, преса однак
повинна - і в цьому її головна функція - поширювати інформацію та
політичні ідеї. Це з одного боку, а з іншого - громадськість має
право отримувати їх. Свобода преси - один з найкращих засобів
отримати інформацію та сформувати думку про погляди і позицію
політичних лідерів.
І, нарешті, у справі "Каратас проти Туреччини" Суд зауважив,
що стаття 10 передбачає свободу художньо-артистичного вираження
поглядів, що дає можливість брати участь у публічному обміні
культурною, політичною, соціальною інформацією та будь-якими
ідеями. Особи, які створюють, виконують, поширюють чи виставляють
витвори мистецтва, роблять свій внесок в обмін ідеями та думками,
що є основою демократичного суспільства. Отже, обов'язок держави -
безпідставно не посягати на свободу митців виражати свої погляди.
У кожному рішенні Суд зауважив, що в контексті прецедентного
права пункт 2 статті 10 Конвенції ( 995_004 ) дає небагато
можливостей обмежити політичні виступи чи дебати з питань, що
становлять інтерес для громадськості. Значно більше можливостей
критикувати уряд, ніж окремого громадянина, навіть якщо він
політик. У демократичній системі дії чи бездіяльність уряду
перебувають під пильною увагою не лише з боку законодавчої та
судової влади, а й громадськості. Більше того, домінантна позиція
уряду зобов'язує його обмежувати себе в пенітенціарних засобах,
зокрема, якщо доступні інші засоби відреагувати на необґрунтовані
напади та критику з боку його противників. Однак компетентні
органи влади, як гаранти громадського порядку, можуть в окремих
випадках вдаватися до карально-правових заходів, щоб належно
відреагувати і водночас не провокувати критичні виступи. Нарешті,
якщо такі виступи фактично підбурюють до вчинення насильства проти
особи, урядовця чи групи населення, державні органи влади мають
ширші повноваження при оцінці необхідності втручання в свободу
вираження поглядів.
Рішення в кожній справі Суд постановив у контексті викладених
принципів стосовно до вчинків заявників. Суворість кожного
винесеного вироку визначалася залежно від того, чи підбурювали
згадані вчинки до насильства, збройного опору або повстання.
b) Пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 )
У дев'яти справах, щодо яких Суд мав юрисдикцію розглядати
скарги, було постановлено, що заявникам відмовили у праві на
розгляд їхніх справ "незалежним і безстороннім судом", відповідно
до положення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), оскільки
справи розглядалися судами державної безпеки, в яких один із трьох
суддів був військовим.
У зв'язку з цим Суд послався на свої рішення у справі "Інкал
проти Туреччини" від 9 червня 1998 року та у справі "Чіраклар
проти Туреччини" від 28 жовтня 1998 року, в яких зазначено, що
певні аспекти статусу військових суддів (як членів судів державної
безпеки) ставлять під сумнів їхню незалежність і безсторонність:
по-перше, вони є військовослужбовцями, а отже, отримують накази
від старшого командира; по-друге, зобов'язані підкорятися
військовій дисципліні; і, по-третє, питання про їхнє призначення
значною мірою вирішують адміністративні органи влади та
командування армії. З огляду на викладене, Суд постановив, що в
дев'яти справах було порушення пункту 1 статті 6.
c) Стаття 7 Конвенції ( 995_004 )
У справі "Баская та Окчуоглу проти Туреччини" Суд наголосив,
що, відповідно до прецедентного права, стаття 7, окрім іншого,
передбачає принцип, згідно з яким тільки закон може встановити
правопорушення та покарання за нього (nullum crimen, nulla poena
sine lege), а кримінальне право не може трактуватися на шкоду
обвинуваченому, наприклад, за аналогією.
Суд вирішив, що в цій справі засудження заявників відповідно
до розділу 8 Закону про запобігання тероризму 1991 року не
суперечило принципово nulla poena sine lege, що міститься в статті
7 Конвенції ( 995_004 ). З іншого боку, Суд постановив, що той
факт, що засудження другого заявника до тюремного ув'язнення не
сумісне з цією статтею, оскільки ув'язнення передбачається
розділом 8 (2), який застосовується саме до редакторів, тим часом
як до видавців застосовуються тільки штрафні санкції. Суд вирішив,
що розділ 8 (2) є lex specialis при засудженні редакторів та
видавців і що засудження другого заявника, який фактично був
видавцем, ґрунтувалося на широкому тлумаченні за аналогією до
положення того самого підпункту про засудження редакторів.
Кілька суддів висловили окремі думки, які додаються до
рішення.
Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті
(http://www.dhcour.coe.fr) у день їх постановлення.
Канцелярія Європейського суду з прав людини F-67075 Strasbourg Cedex Звертатися до Родеріка Лідделла, телефон: (0) 3 88-41-24-92; або до Емми Гельєр, телефон: (0) 3 90-21-42-15; факс: (0) 3 88-41-27-91
-
скопійовано
-
