П О С Т А Н О В АВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про Концепцію Національної програмивідродження села на 1995-2005 роки
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 23, ст.163 )
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Схвалити Концепцію Національної програми відродження села
на 1995 - 2005 роки, розроблену Комісією Верховної Ради України з
питань відродження та соціального розвитку села і Кабінетом
Міністрів України.
2. Кабінету Міністрів України разом з комісіями Верховної
Ради України з питань відродження та соціального розвитку села і з
питань агропромислового комплексу до кінця 1994 року на основі
Концепції підготувати Національну програму відродження села на
1995 - 2005 роки з урахуванням пропозицій, висловлених на сесії
Верховної Ради України, і подати її на розгляд Верховної Ради
України.
Голова Верховної Ради України І. ПЛЮЩ
м.Київ, 4 лютого 1994 рокуN 3924-XII
СХВАЛЕНАПостановою Верховної Ради України
від 4 лютого 1994 року N 3924-12
КОНЦЕПЦІЯНаціональної програми відродження села
на 1995 - 2005 роки
I. МЕТА І ЗАВДАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИВІДРОДЖЕННЯ СЕЛА
У період формування ринкових відносин село переживає важкі
часи. Найбагатші в світі чорноземи перестали бути джерелом
достатку і багатства народу. Український селянин, дбайливий і
вмілий господар, не має стимулів до вільної, творчої,
високопродуктивної праці, умов для нормального життя. Лише 1,6 відсотка сільських квартир мають центральне
опалення, 17 відсотків сіл - водопровід, 14 - сітьовий газ. Ще
1800 сіл (6 відсотків) не мають під'їзних доріг з твердим
покриттям, переважна більшість сільських вулиць не впорядкована. Частина населення пенсійного віку постійно зростає, а молоді
- зменшується. Демографічна ситуація на селі постійно
погіршується. Тисячам сіл загрожує запустіння. Виходячи з цього головною метою Національної програми
відродження села є виведення українського села на світовий рівень
розвитку, створення соціально-економічних умов для відродження
селянина - справжнього господаря на землі, здійснення земельної
реформи та формування повноцінного життєвого середовища в
сільській місцевості. У Національній програмі відродження села передбачається: поетапне формування системи економічних відносин, за яких в
сільському господарстві зросте престижність праці сільських
працівників, вони стануть шанованими громадянами суспільства,
забезпечать високу продуктивність своєї праці; урізноманітнення сфери прикладання праці, забезпечення
випереджаючих темпів і більш високого рівня доходів жителів села
порівняно з жителями міста; поступовий перехід до багатоукладної системи ведення
сільськогосподарського виробництва; створення сучасних сільських населених пунктів з повним
комплексом інженерного благоустрою, впорядкованим житлом; розвиток охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти і
культури, соціального забезпечення, торгівлі та громадського
харчування, побутового обслуговування, відродження національних
традицій та звичаїв; соціальний захист найбільш вразливих категорій населення,
насамперед інвалідів, пенсіонерів, дітей. Реалізація цих завдань вимагає: проведення аграрної реформи, утвердження, поряд з іншими
формами, приватної власності на землю та інші засоби виробництва; врахування інтересів виробників сільськогосподарської
продукції під час здійснення приватизації виробничих об'єктів
харчової, переробної та інших галузей, що обслуговують сільське
господарство; створення економічного механізму ринкового типу як головної
передумови динамічного розвитку агропромислового комплексу; формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній
технологічній основі, удосконалення структури виробництва в
агропромисловому комплексі, відновлення родючості землі,
раціональне використання природних ресурсів; підвищення ролі місцевих органів державної виконавчої влади
та самоврядування у вирішенні соціальних проблем села; впровадження в практику механізму державного інвестування
розвитку соціальної сфери села і системи пільг із залученням до
цього коштів усіх суб'єктів підприємницької діяльності; забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку
села і міста; розроблення системи законодавчих і нормативних актів; відпрацювання державної структури управління розвитком села
виходячи з міжгалузевого характеру проблем. Національна програма відродження села враховує галузеві та
регіональні програми, які вже здійснюються в агропромисловому
комплексі, прогнози розвитку галузей соціальної сфери,
демографічних процесів, зайнятості населення тощо, узгоджує їх між
собою та забезпечує комплексність заходів відповідно до рівнів
функціонування суспільства, забезпечує реалізацію Закону України
"Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового
комплексу в народному господарстві" ( 400-12 ).
II. РОЗВИТОК ПРОДУКТИВНИХ СИЛ СЕЛА ЯК ОСНОВИЙОГО ВІДРОДЖЕННЯ
Національна програма відродження села грунтується на
формуванні багатогалузевої та різнофункціональної сфери села, де
поряд з високорозвинутим сільським господарством належне місце
займають промислові види діяльності, транспорт, рекреація, оптова
та роздрібна торгівля, соціальна інфраструктура,
банківсько-кредитна система. Конкретизується державна політика
щодо нарощення продуктивних сил села як основи його відродження і
розвитку. З цією метою на першому етапі: створюються сприятливі умови для функціонування
багатоукладної економіки, де, при державній підтримці, поряд з
колективними сільськогосподарськими підприємствами, розвиваються
селянські (фермерські), особисті підсобні господарства; здійснюється паювання землі та основних виробничих фондів,
акціонування колективних і державних підприємств, формуються
різного типу господарські товариства та об'єднання; досягається стабілізація сільськогосподарського виробництва. На другому етапі: сільське господарство шляхом акціонування інтегрується з
харчовою і переробною промисловістю, сервісними галузями; агропромисловий комплекс переводиться на новий технічний
базис, нові технологічні засади, енергозберігаючі технології; створюється механізм ефективного використання земельних
ресурсів, їх збереження та відновлення екологічної рівноваги; підвищується до рівня сучасних вимог професійна кваліфікація
сільськогосподарських товаровиробників; прискорюються темпи розвитку переробної промисловості,
переробка сільськогосподарської продукції наближається до місць її
виробництва, формується передова агросервісна служба; освоюється виробництво систем машин та інших компонентів
новітніх технологій, що відповідають світовим стандартам; потребам
агропромислового комплексу підпорядковується конверсія
військово-промислового комплексу; структура виробництва удосконалюється у напрямі найбільш
ефективного використання природно-економічного потенціалу кожного
регіону та потреб населення. Держава створює сприятливі умови для розвитку на селі нових
виробництв, не пов'язаних з діяльністю аграрного сектора
економіки. Продуктивні сили села базуються на використанні зростаючої
різноманітності енергоносіїв, у тому числі з нетрадиційних джерел.
Їх розвиток підпорядковується задоволенню всебічних інтересів
людини.
III. РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИНАГРАРНОЇ СФЕРИ
Стратегічною метою аграрної реформи є повне і надійне
продовольче постачання населення, високий експортний потенціал
галузі на основі відродження господаря землі, створення
багатоукладного конкурентоспроможного аграрного сектора економіки,
технічного і технологічного його переозброєння, впровадження
енергозберігаючих технологій. Основою відродження селянина як справжнього господаря є: формування багатоукладної аграрної сфери; становлення приватної та колективної власності на землю, інші
засоби виробництва; створення у переробних галузях промисловості, в агросервісі
системи акціонерних і кооперативних товариств, асоціацій, в яких
контрольний пакет акцій належить виробникам сільськогосподарської
продукції, що забезпечуватиме їм пріоритетне право розпоряджатися
кінцевою продукцією і отримувати прибуток від її реалізації; вільний вибір товаровиробниками форм і напрямів реалізації
продукції, гарантування їм права самостійно розпоряджатися
результатами своєї праці; збереження на перехідний період контрактної системи
закупівель сільськогосподарської продукції з використанням цін, що
забезпечували б товаровиробникам відшкодування затрат на
виробництво продукції та одержання прибутку, а також гарантоване
матеріально-технічне постачання окремих видів матеріальних і
фінансових ресурсів, що розподіляються централізовано. Національна програма відродження села конкретизує шляхи
здійснення земельної реформи з урахуванням регіональних
особливостей, історичних традицій, психології селян, їх готовності
до подальших аграрних перетворень. Земельна реформа базується на: забезпеченні раціонального співвідношення земель приватної,
колективної і державної форм власності на землю; платному використанні землі для всіх землевласників і
землекористувачів; формуванні ринку землі та скасуванні мораторію на продаж
землі. Розміри безплатної передачі земельних ділянок у власність
громадян і передачі їх за плату, а також ставки земельного податку
і орендної плати визначаються чинним законодавством. Держава контролює ринок землі з метою запобігання спекуляції. Держава стимулює становлення різних форм господарювання в
аграрній сфері, забезпечуючи: рівні можливості для розвитку на селі всіх господарських
укладів, здорову конкуренцію між товаровиробниками; трансформацію за бажанням трудових колективів (власників),
колективних і державних сільськогосподарських підприємств в
акціонерні та пайові господарства, малі підприємства, асоціації
кооперативів і селянських господарств, селянські спілки тощо; захист інтересів селян у разі банкрутства
сільськогосподарських підприємств, інших товаровиробників; створення в агропромисловій сфері різних виробничих і
торговельно-збутових структур, інтегрування і кооперування
виробництва за участю вітчизняного та іноземного капіталу.
IV. ОЗДОРОВЛЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ ТА РЕГУЛЮВАННЯЗАЙНЯТОСТІ
Держава здійснює активну демографічну політику, метою якої є
досягнення самовідтворення та якісне поліпшення структурного
складу сільського населення. Для цього: стимулюється зростання народжуваності на селі та переселення
у трудонедостатні (занепадаючі) аграрні регіони людей в активному
працездатному віці, особливо молодих сімей; здійснюються заходи щодо відродження зон демографічної кризи; усуваються негативні наслідки гіпертрофованих форм сучасної
урбанізації та соціальна дискримінація сільських жителів,
розширюються пільги, особливо для жителів малих, віддалених,
занепадаючих сіл та хуторів, підвищується престижність проживання
на селі; забезпечується збалансованість усіх підсистем села, докорінно
поліпшуються умови життя, вживаються заходи щодо стирання
відмінностей між селом і містом у соціально-побутовому і
культурному розвитку; забезпечується узгодженість економічних, майнових,
соціальних, духовних, національних інтересів переселенців і
корінного населення сіл, збереження самобутності українського
села; прогнозується зайнятість сільського населення відповідно до
особливостей територій та визначаються регіони відселення і
переселення громадян у сільську місцевість; створюється загальнодержавний банк даних про ринок праці в
сільській місцевості, що забезпечуватиме чітке і оперативне
визначення тенденцій зайнятості, своєчасне інформування населення; система підготовки і перепідготовки кадрів села
пристосовується до вимог і особливостей ринкової економіки; розробляється гнучка система державного регулювання ринку
праці з ефективним механізмом стимулювання переміщення у сільську
місцевість підприємств, їх філій, розвитку малого бізнесу,
залучення вітчизняного та іноземного капіталу до створення нових
робочих місць на селі, сприяння сезонній зайнятості, включаючи
стимулювання виїзду на сезонні сільськогосподарські роботи за
кордон.
V. ВІДРОДЖЕННЯ І ЗБЕРЕЖЕННЯ СІЛЬСЬКОЇПОСЕЛЕНСЬКОЇ МЕРЕЖІ
Державна підтримка сільської поселенської мережі має
спиратися на міцну матеріальну базу, систему економічних
регуляторів та правового захисту. З цією метою: класифікуються і юридично оформляються категорії та статус
сільських населених пунктів; відновлюється самостійність поселень,
що в період ліквідації так званих "неперспективних сіл" були
штучно приєднані до інших, включені в міську мережу чи формально
зняті з обліку; узаконюються як самостійні поселення хутори;
окремо визначається спеціальний статус сільських поселень,
утворених у зв'язку з спорудженням промислових об'єктів,
ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха та з інших причин; стимулюється створення селянських (фермерських) господарств,
підприємств інших форм власності у трудонедостатніх (занепадаючих)
сільських населених пунктах; визначаються господарська територія, виробничі та інші
функції поселень, перспективи їх розвитку; беруться на облік архітектурні, історичні, матеріальні та
художні цінності поселень, визначаються форми їх охорони,
збереження та активного інтегрування в суспільне життя; відроджуються ті ліквідовані місця проживання людей, в яких
для цього є умови і можливості; формуються організаційні засади сільської поселенської
мережі; обгрунтовуються структурні зміни економічних та фінансових
основ функціонування та розвитку сільської поселенської мережі в
умовах поглиблення ринкових відносин, зокрема джерела відродження
занепадаючих поселень, які повинні включати не лише кошти
державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування,
виробничих структур, громадян, а й благодійні фонди, інші
нетрадиційні джерела фінансування; програма відродження
занепадаючих поселень виділяється в самостійний розділ
Національної програми відродження села; забезпечується поєднання державного управління з місцевим
самоврядуванням сільських поселень.
VI. ФОРМУВАННЯ ПОВНОЦІННОГО ЖИТТЄВОГОСЕРЕДОВИЩА
У сільській місцевості поетапно здійснюються заходи, що
забезпечують освітнє, медичне, культурне, спортивне,
житлово-комунальне, побутове, транспортне і торговельне
обслуговування населення за науково обгрунтованими нормативами: на першому етапі (до 2000 року) пріоритет надаватиметься
газифікації, водопостачанню, підвищенню рівня електропостачання,
благоустрою сільських населених пунктів, будівництву доріг.
Державні інвестиції спрямовуються передусім на розвиток соціальної
інфраструктури трудонедостатніх (занепадаючих) сільських районів і
населених пунктів з метою досягнення нормативів, що забезпечують
життєві потреби населення на рівні, не нижчому від мінімального; на другому етапі в міру забезпечення всіх поселень
необхідними закладами соціальної сфери і формування мережі
інженерних комунікацій розширюються обсяги робіт щодо якісного
вдосконалення соціальної інфраструктури села: заміна фізично і
морально застарілих об'єктів новими, насичення сільської
місцевості підприємствами і закладами найрізноманітніших видів
послуг з визначенням пріоритетних напрямів розвитку матеріальної
бази та форм обслуговування населення. Державне регулювання цим процесом здійснюється шляхом
запровадження системи пільг, створення у різних сферах
спеціалізованих підприємств, установ і закладів (підприємств
комунального обслуговування, дільничних лікарень із службою
швидкої допомоги, спортивних споруд, будинків ветеранів тощо), що
дасть змогу істотно поліпшити обслуговування населення і підвищити
його зайнятість, а також шляхом участі держави у фінансуванні
об'єктів, які будуються за ініціативою і на кошти підприємств та
організацій різних форм власності, місцевих Рад народних
депутатів, громадян. У сфері житлового будівництва: відпрацьовується механізм спорудження індивідуальних будинків
з використанням гарантій та пільг, передбачених Законом України
"Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового
комплексу у народному господарстві" ( 400-12 ), житловим
законодавством; інвестується державою з урахуванням фінансових можливостей
спорудження житла у трудонедостатніх (занепадаючих) селах; обсяги будівництва житла розраховуються відповідно до
прогресивних нормативів забезпечення ним сільського населення при
виведенні з експлуатації фізично і морально застарілих будинків; здійснюються заходи щодо випуску необхідних конструкцій та
інженерного обладнання для індивідуального житла. Комунальна служба села формується як повнокровний сектор
єдиної галузі житлово-комунального господарства України, в якій
діють підприємства і організації різних форм власності.
Відповідальність за організацію комунального обслуговування
сільського населення покладається на місцеві органи державної
виконавчої влади і самоврядування. У дорожньому господарстві: завершується передача Департаменту по будівництву, ремонту і
утриманню автомобільних доріг всіх доріг, що зв'язують сільські
населені пункти з мережею доріг загального користування,
здійснюється будівництво твердого покриття на дорогах, які його
не мають, та реконструкція місцевих доріг загального користування
відповідно до сучасних вимог; мережа доріг загального користування розширюється за рахунок
під'їздів до масивів селянських (фермерських) господарств,
розташованих за межами сільських населених пунктів, якщо ці
господарства є місцями постійного проживання їх працівників. Основними напрямами розвитку інших галузей соціальної
інфраструктури села є: наближення закладів сфери обслуговування до місць проживання
населення, шляхом розширення їх мережі за рахунок об'єктів
невеликої потужності, в тому числі багатофункціональних і
надомних; запровадження нових форм обслуговування з урахуванням
особливостей сільського розселення в різних регіонах; широке
використання пересувних форм надання послуг із застосуванням
транспортних засобів, поштового, телефонного зв'язку, інших
комунікацій; підготовка кадрів для роботи в соціально-культурних та
комунально-побутових закладах, розташованих у сільській
місцевості, дотримання існуючих і встановлення додаткових пільг та
заохочень для працівників соціальної сфери села; прискорення процесу приватизації в галузях, які надають
населенню платні послуги, підтримка розвитку паралельно з
державними відомчих, приватних і кооперативних закладів освіти,
культури, охорони здоров'я. Формування життєвого середовища здійснюється за нормативами,
що спеціально розробляються для сільської місцевості. У 1994 -
1995 роках існуючі нормативи як застарілі замінюються новими. Їх
перегляд здійснюється періодично з урахуванням науково
обгрунтованих прогресивних вимог поліпшення обслуговування
населення. Під час визначення нормативів забезпечення жителів села
соціальною інфраструктурою: враховуються характер розселення і регіональна специфіка
проживання людей у сільських населених пунктах, необхідність
створення їм соціально однакових з іншими верствами населення
можливостей для задоволення найважливіших життєвих потреб; вони,
як правило, мають бути вищими від аналогічних нормативів для міста
і диференціюються за регіонами України; враховується необхідність надання жителям кожного поселення
комплексу відповідних послуг безпосередньо за місцем проживання;
встановлюється мінімальна кількість об'єктів для окремих категорій
поселень; беруться до уваги не тільки кількісні, а й якісні
характеристики об'єктів, а також перелік обладнання, транспортних
засобів, якими вони повинні бути укомплектовані; проводиться диференціація за рівнем обслуговування населення
(мінімальний рівень розраховується з гарантій, які держава надає
своїм громадянам у реалізації їх законних прав на житло, охорону
здоров'я, соціальне забезпечення, екологічну безпеку, освіту, та з
урахуванням уже досягнутого рівня обслуговування, зарубіжного
досвіду, необхідності якнайповнішого задоволення потреб
населення). Мінімальні нормативи забезпечення сільського населення
підприємствами і організаціями соціальної сфери є основою для
розрахунку нормативної бази бюджетного фінансування витрат на
утримання і розвиток соціальної інфраструктури села (так званих
нормативів бюджетної забезпеченості).
VII. МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГОРОЗВИТКУ СЕЛА
Національна програма відродження села визначає матеріальні та
фінансові джерела розвитку села. Фінансовими джерелами відродження села є: власні нагромадження підприємств, організацій і громадян, які
на засадах вільного підприємництва здійснюють свою діяльність у
сільській місцевості, кредитні ресурси; асигнування державного бюджету і бюджетів місцевого
самоврядування, позабюджетних і спеціальних фондів; кошти, одержані в процесі приватизації державного майна,
благодійних фондів та інші. Розпорядники коштів самостійно визначають напрями та умови їх
вкладення. Участь у Національній програмі відродження села
підприємств, організацій, громадян заохочується наданням їм
податкових та інших пільг, а також дотацій на фінансування
проектів, що здійснюються за їх ініціативою. Національна програма відродження села передбачає: запровадження механізму дотримання еквівалентного обміну між
сільським господарством і промисловістю шляхом впровадження
гнучкої системи фіксованих державою заготівельних цін з наступною
їх індексацією, забезпечення у разі недостатньої платоспроможності
населення державної підтримки товаровиробників шляхом дотації
окремих видів продовольства за рахунок бюджетних коштів; систему податкових пільг, пільгових кредитів, інших видів
підтримки підприємств і підприємців усіх форм власності та галузей
народного господарства, які здійснюють свою діяльність у
занепадаючих сільських регіонах і населених пунктах; пільги для переселенців і місцевої молоді у трудонедостатніх
(занепадаючих) поселеннях; гарантії у виборі форм
підприємницької діяльності, включаючи забезпечення при їх бажанні
землею, технікою, іншими засобами виробництва для організації в
цих поселеннях селянських (фермерських) господарств, кооперативів,
інших виробничих формувань;підприємницької діяльності, включаючи забезпечення при їх бажанні
землею, технікою, іншими засобами виробництва для організації в
цих поселеннях селянських (фермерських) господарств, кооперативів,
інших виробничих формувань; пільгове оподаткування доходів підприємств, організацій та
громадян, які спрямовуються на утримання і розвиток соціальної
інфраструктури села; кредити на господарське обзаведення та на інші потреби
молодих сімей, пільгове кредитування та гарантоване забезпечення
забудовників у сільській місцевості будівельними матеріалами і
товарами господарського призначення; спрямування на вирішення соціальних проблем частини грошових
надходжень від приватизації підприємств та організацій
агропромислового комплексу та інших галузей народного
господарства, розташованих у сільській місцевості; бюджетне фінансування деяких робіт, пов'язаних з охороною та
відновленням родючості землі, зміцненням матеріальної бази
сільського господарства, переробної промисловості, агросервісних
організацій; бюджетне фінансування витрат на утримання та розвиток мережі
закладів соціальної сфери в межах установлених нормативів; надходження коштів від прибутків комерційних структур,
приватного сектора, благодійної діяльності. Виробничу сферу кожного сільського регіону, населеного пункту
самостійно розвивають розташовані тут підприємства та організації,
громадяни за місцем проживання. Діяльність Уряду України, місцевих
державних адміністрацій і органів регіонального самоврядування
спрямовується, головним чином, на підтримку ефективно працюючих у
сільському господарстві суб'єктів підприємницької діяльності та на
стимулювання ділової активності, спрямованої на розміщення нових
виробництв у сільських поселеннях. З метою розширення і
урізноманітнення сфери застосування праці на селі, формування
багатоукладного сільського господарства, демонополізації
переробної промисловості не менш як половина державних інвестицій,
що виділяються на розвиток виробничої бази агропромислового
комплексу відповідно до Закону України "Про пріоритетність
соціального розвитку села та агропромислового комплексу в
народному господарстві" ( 400-12 ), спрямовується на створення у
сільській місцевості розгалуженої мережі підприємств і
організацій різних форм власності для переробки та зберігання
сільськогосподарської продукції, сервісного обслуговування
сільського господарства, виробництва будівельних матеріалів тощо. Кошти на утримання і розвиток соціальної інфраструктури села
на рівні нормативів бюджетної забезпеченості передбачаються
окремим рядком у державному бюджеті та бюджетах місцевого
самоврядування. Виробники сільськогосподарської продукції беруть
участь у їх формуванні через податкову систему, позабюджетні
фонди, прямі вкладення, а підприємства і організації інших
галузей, в тому числі й міські, де працює сільське населення, -
шляхом спрямування податків з доходів цих громадян до сільських та
районних бюджетів. Податки та платежі, що зараховуються до цих
бюджетів, повинні бути достатніми для того, щоб місцеві органи
державної виконавчої влади могли утримувати і розвивати у
сільській місцевості підпорядковану їм мережу закладів сфери
обслуговування, виплачувати належні компенсації відомчим установам
і надавати допомогу приватним підприємствам цієї сфери. У разі
нестачі зазначених надходжень для фінансування витрат у межах
нормативу різниця покривається за рахунок бюджетів вищого рівня. Якщо витрати на утримання і розвиток соціальної
інфраструктури перевищують бюджетні нормативи, вони проводяться за
рахунок коштів тих підприємств, організацій та громадян, які
користуються відповідними об'єктами чи виступають їх засновниками.
Сільські та районні Ради народних депутатів на підвідомчій
території координують діяльність підприємств, організацій та
громадян у розвитку соціальної інфраструктури і в разі потреби
об'єднують виділені для цього кошти. Регіональні органи управління
і самоврядування можуть відповідно до своєї компетенції
запроваджувати місцеві податки і цільові збори, створювати
позабюджетні фонди. Централізовані капіталовкладення, що спрямовуються на
будівництво об'єктів соціального призначення в сільській
місцевості відповідно до Закону України "Про пріоритетність
соціального розвитку села та агропромислового комплексу в
народному господарстві", використовуються, в основному, на: будівництво житла в трудонедостатніх (занепадаючих) сільських
населених пунктах. Розподіл їх в областях здійснюється з
урахуванням потреб у переселенні до цих населених пунктів сімей
згідно з обласними програмами відродження трудонедостатніх
(занепадаючих) поселень; подолання відставання окремих регіонів і населених пунктів у
розвитку матеріальної бази галузей соціальної сфери, що
утримуються за рахунок бюджету; формування сільської мережі інженерних комунікацій та споруд
і створення необхідної виробничої бази підприємств, що їх
експлуатують. Держава визначає чіткий порядок інвестування заходів,
пов'язаних з відродженням села, на основі державних, галузевих і
регіональних програм, узгоджених між собою. При використанні
бюджетних коштів держава також встановлює взаємні зобов'язання
сторін. Окремо з державного бюджету фінансуються заходи щодо
будівництва в сільській місцевості житла і об'єктів соціальної
сфери, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи
та переселенням депортованих народів.
VIII. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАХОДИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯРОЗРОБЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ
ВІДРОДЖЕННЯ СЕЛА
Національна програма відродження села розробляється виходячи
із цієї Концепції і формується як багатоаспектна, комплексна
програма стратегічних дій центральних та місцевих органів
виконавчої влади. Вона є сукупністю узгоджених між собою галузевих
і регіональних програм комплексного розвитку села, його виробничої
і соціальної сфери. Інформаційною базою для розроблення Національної програми
відродження села є матеріали обстежень сільських населених
пунктів, державна статистична звітність, прогнози наукових
установ. Для організації розроблення Національної програми відродження
села створюється постійно діюча урядова комісія, до складу якої
входять відповідальні працівники Кабінету Міністрів України,
міністерств і відомств, провідні вчені, представники громадських
організацій та фондів. Робочим органом комісії є Головне
управління по соціальному розвитку села Міністерства сільського
господарства і продовольства України. Аналогічні комісії та їх
робочі органи як структурні підрозділи державних адміністрацій
створюються в Республіці Крим і областях. На державному рівні розробляються основні положення державної
політики відродження села та засоби її реалізації, демографічна
політика, заходи щодо стимулювання розвитку виробничої бази села,
галузеві програми розвитку освіти, охорони здоров'я, культури,
комунального господарства, торгівлі, побутового обслуговування,
інших галузей соціальної інфраструктури з викладом стратегії,
нормативів та основних принципів організації обслуговування
сільського населення. Головні орієнтири державної політики і
галузевих програм визначаються виходячи з особливостей Республіки
Крим і областей. Готуються відповідні акти законодавства з питань,
що потребують правового забезпечення, методичні рекомендації для
розробки окремих програм на регіональних рівнях. Виходячи із
загальної концепції розробляються регіональні програми відродження
села. Рада Міністрів Республіки Крим, обласні державні
адміністрації доводять до районних і сільських Рад народних
депутатів основні положення державної політики, а також власні
програми розвитку виробничої та соціальної сфери села і одержують
узагальнені пропозиції підприємств, організацій та громадян,
місцевих органів самоврядування щодо цих програм. На основі цих
пропозицій, а також повідомлень про можливі асигнування з
державного бюджету формуються проекти республіканської (Республіки
Крим) і обласних програм відродження села за етапами їх
реалізації. Одночасно подаються пропозиції з питань, вирішення
яких є компетенцією Уряду України. Урядова комісія з питань розроблення Національної програми
відродження села аналізує відповідність республіканської
(Республіки Крим) та обласних програм загальній концепції
відродження села, ефективність реалізації ними державної політики,
ресурсне забезпечення тощо. Регіональні аспекти державної програми
коригуються з урахуванням пропозицій областей, їх участі в
розв'язанні проблем відродження села. Обсяги робіт,
матеріально-технічне і фінансове забезпечення покладаються в
основу розроблення проектів індикативних планів (прогнозів),
державних і місцевих бюджетів.
