Здолали колектори - звертайтесь до міліції

Чи може банк передати право вимоги боргу колекторській компанії та чи легальна нині колекторська діяльність? Як захиститися від незаконних дій колекторів?

Відповідає юрист Антон ГАЛЬ:

- Стаття 512 Цивільного кодексу України передбачає можливість заміни кредитора, тобто передання прав іншій особі за правочином. Це ще називають відступленням права вимоги. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, але водночас він повинен бути письмово проінформований про таку заміну (тобто особа, яка винна банку гроші, має знати про передачу права вимоги до колекторів). Якщо цього не було зроблено, то боржник може продовжувати повертати кошти банку, не звертаючи увагу на колекторську фірму.

Спеціальних норм, що регулюють діяльність колекторських компаній, законодавством України не передбачено. Натомість були внесені зміни до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", які стосуються ліцензування діяльності щодо збирання та використання кредитної історії, тобто інформації про неповернені кредити. Це можна вважати кроком до правового врегулювання діяльності колекторів. Отже, для з'ясування законності діяльності колектора треба пересвідчитися - чи має дана організація ліцензію на займання таким видом господарської діяльності.

Банк повинен укласти договір з колекторською компанією, за яким він відступає колекторам право повернення боргів. Зазвичай укладається факторинговий договір, договір комісії або ж колектори діють на підставі довіреності, виписаної банком. Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу колекторська компанія сплачує банку кошти, за що банк відступає колекторам своє право грошової вимоги до боржника. Але Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначається, що факторинг є фінансовою послугою, тобто надавати її має право лише фінансова установа. Як правило, колекторські організації такими не є. Тож і це викликає питання щодо законності їх діяльності.

Попри настирність та непохитність позиції колектора - "ви винні гроші, яка вам різниця кому платити - банку чи нам", - є правові механізми, як не стати жертвою колекторських компаній. Конституція України містить норму, яка прямо забороняє збирання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Ця норма важлива для протидії колекторам, оскільки, щоб повернути борг, вони не цураються поширювати особисту інформацію про боржника його сусідам та знайомим, чим порушують Конституцію України.

Ст. 62 Закону України "Про банки та банківську діяльність" містить виключний перелік підстав, за наявності яких банк може розкрити відомості про особу, що становлять банківську таємницю. Однією із таких підстав є письмовий дозвіл власника такої інформації.

Розголошення такої інформації може завдати матеріальну чи моральну шкоду клієнту. Виходячи з даної норми, банки, залучаючи колекторські компанії, мають право передавати таку інформацію лише за письмовою згодою клієнта банка. За інших обставин такі дії можуть бути кваліфіковані як злочинні діяння, передбачені ст. 182 Кримінального кодексу України (порушення недоторканності приватного життя). Незаконні ж вимоги колекторів щодо повернення боргу можуть підпадати під ст. 189 ККУ (вимагання), ст. 355 ККУ (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань). А це вже є підставою для подання до міліції повідомлення про вчинення злочину.

Намагаючись заздалегідь уникнути порушення закону, банки ще до того, як надати кредит, вносять до кредитного договору окремий пункт - банк має право передавати інформацію щодо боржника третім особам для стягнення заборгованості у випадку її прострочення. Особа, яка підписує такий договір, фактично дає дозвіл на поширення такої інформації. Якщо даного пункту у договорі немає, то банк не може передати інформацію колекторській компанії. Тобто щоб не стати жертвою колекторів, уважним потрібно бути ще на стадії підписання кредитного договору.

ДОВІДКА

Банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта.