Проблеми відшкодування втрат бюджету
          від фінансування позикових проектів
 

     Державний бюджет країни завжди був  жаданим  джерелом  коштів
для  фінансування  найрізноманітніших господарських проектів - від
будівництва та введення в дію  нових  потужностей  виробництва  до
покриття   наслідків  тимчасових  фінансових  труднощів  суб'єктів
господарювання.

     Підставою для  виділення  позикових  коштів   з   бюджету   є
відповідні  нормативні акти Кабінету Міністрів України - постанови
або розпорядження.

     При цьому   використовувалася   значна    кількість    шляхів
проходження  бюджетних коштів від бюджету до кінцевого отримувача.
Визначення  цих  шляхів  та  кількість  посередників   у   ланцюгу
розподілу  позикових  коштів  найчастіше  залежать від тематичного
забарвлення позикового проекту та механізму повернення  коштів  до
бюджету. Однак практично всі позички надаються на зворотній основі
(з умовою повернення).

     Найчастіше протягом минулих років застосовувалася  схема  так
званого відомчого підходу до отримання бюджетних позичок. Спрощено
ця схема має такий вигляд:  галузеве  міністерство  надає  Мінфіну
України  пропозиції щодо необхідності запозичення бюджетних коштів
на фінансування окремих програм або покриття збитків,  і бюджет  у
разі  позитивного  вирішення  цього  питання  Кабінетом  Міністрів
України дозволяє  Мінфіну  перерахувати  загальну  суму  головному
розпоряднику   бюджетних   коштів  за  відомчим  принципом.  Тобто
галузеве міністерство стає першим посередником при передачі коштів
до кінцевого отримувача.  Далі кошти розподіляються між суб'єктами
господарювання,  які  прямо  або   опосередковано   є   учасниками
позикового проекту.

     Деякі бюджетні   позички  надавалися  безпосередньо  Мінфіном
України через Держказначейство України  окремим  підприємствам,  а
інші - через обласні державні адміністрації.

     Більшість позикових   коштів   державного   бюджету  протягом
1994-1998     рр.     було     отримано     сільськогосподарськими
товаровиробниками  відповідно  до низки нормативних актів Кабінету
Міністрів України.

     Однак практично  всі позикові проекти мали негативні наслідки
для  бюджету  -  кошти  просто  не   поверталися.   Винахідливість
підприємств  у  вишукуванні засобів ухилення від повернення коштів
бюджету може посперечатися  навіть  з  різноманітністю  шляхів  їх
отримання.

     У 1998  р.,  коли  повернення  більшої   частини   витрачених
бюджетом    коштів    на    фінансування    збиткової   діяльності
неплатоспроможних підприємств стало явно проблематичним, до справи
примусового стягнення боргів перед бюджетом з повернення бюджетних
позичок було залучено державну податкову службу.

     У 2004 р.  органи державної податкової служби України визнано
органом   стягнення   простроченої  заборгованості  за  бюджетними
позичками відповідно до ст. 24 Закону N 1344-IV ( 1344-15 ).

     Механізм стягнення визначено такими чинниками.

     Підставою для  стягнення  сум   простроченої   заборгованості
підприємств-позичальників   за   бюджетними  позичками  є  подання
територіального  органу  Держказначейства  України,  яке   містить
інформацію         щодо         простроченої        заборгованості
підприємства-позичальника перед  державним  бюджетом  за  основною
сумою позички, відсотків за її користування та суми нарахованої за
прострочення платежів пені.

     Органи державної податкової служби при здійсненні  заходів  з
погашення податкового  боргу  керуються  нормами Закону N 2181-III
( 2181-14 ),  відповідно до яких позасудове стягнення  податкового
боргу можливе лише за рахунок активів, що перебувають у податковій
заставі.

     При цьому податкова застава виникає або у  випадку  неподання
чи несвоєчасного подання платником податків податкової декларації,
або несплати у строки,  встановлені  Законом  (  2181-14  ),  суми
узгодженого  податкового  зобов'язання,  як самостійно визначеного
платником податків, так і нарахованого контролюючим органом.

     У інших випадках,  тобто за відсутності  податкової  застави,
стягнення  податкового  боргу  може  здійснюватися лише в судовому
порядку,  у тому числі шляхом застосування процедур,  передбачених
законодавством про банкрутство.

     Таким чином,   прострочена   заборгованість   за   бюджетними
позичками  може  стягуватися  виключно  в  судовому   порядку   як
безпосередніми  кредиторами,  так  і органами державної податкової
служби за поданням органу Держказначейства України.

     При цьому  виконавцями  судових  рішень,  у  тому  числі   за
справами,   які   стосуються   стягнення  вищезазначених  позичок,
відповідно до законодавства  (закони  N  606-XIV  (  606-15  )  та
N 2343-XII  (  2343-12  ) є або органи державної виконавчої служби
Мін'юсту України, або арбітражні керуючі.

     На жаль,  необхідно констатувати,  що протягом минулих років,
коли   органи   державної  податкової  служби  України  намагалися
стягнути до бюджету позикові кошти, ДПА України жодного разу так і
не  отримала  зведеної інформації про надані і несплачені бюджетні
позички та фінансову допомогу на зворотній основі.

     Тому на сьогодні важко оцінити загальний  обсяг  простроченої
заборгованості за бюджетними позичками.

     З метою  виконання запиту Комітету з питань бюджету Верховної
Ради України ДПА України від  підлеглих  податкових  органів  було
зібрано інформацію про стан розрахунків з бюджетом підприємств, по
яких до  органів  податкової  служби  від  територіальних  органів
державного    казначейства    надходять   подання   на   стягнення
простроченої заборгованості за бюджетними позичками. Відповідно до
цієї  інформації  на  сьогодні  заборгували  державі за бюджетними
позичками різних років 3439 (!) підприємств на загальну суму 192,4
млн.  грн.  Разом з тим обсяги повернення коштів до бюджету, м'яко
кажучи, неможливо порівняти з сумою боргу.

     Однак мають місце  випадки,  коли  органами  Держказначейства
України   подання   оформлюються   нерегулярно  і  не  коригуються
щомісяця.  Так, окремими територіальними органами Держказначейства
у  Дніпропетровській  області  подання на стягнення заборгованості
підприємств за бюджетними  позичками  у  2003  р.  було  оформлено
одноразово в лютому.

     Деякі подання оформлюються тільки на суми основного боргу без
урахування пені за прострочення платежів.

     Крім того,  існує проблема відсутності в органів ДПС  України
документів,   які   можуть   бути   достатніми  доказами  надання,
використання та  неповернення  позичальниками  бюджетних  позичок.
Застосування різних механізмів їх надання зумовило ситуацію,  коли
необхідні пакети документів знаходяться у різних органів державної
виконавчої влади.

     При цьому  направлення  до  цих  органів  запитів для надання
документів не завжди приводить до їх отримання. Так, на запити ДПІ
у Жовтневому районі м.  Одеси до Мінфіну України з метою одержання
пакета  документів  по  бюджетній  позичці,   отриманій   Одеським
будинком актора,  з 1998 р.  так і не було отримано відповідей.  А
тим часом  господарським  судом  прийнято  рішення  про  залишення
позовних   вимог   податкового   органу  без  розгляду  з  причини
відсутності офіційних доказів  отримання  підприємством  бюджетної
позички.

     Внаслідок такої  ситуації  у  більшості випадків господарські
суди не вважають органи ДПС повноважним кредитором у  справах  про
судове  стягнення  бюджетних  позичок  і  відмовляють  у порушенні
справ.

     Більше того,  недосконалість  механізму   надання   бюджетних
позичок  і  той  факт,  що  повноважні кредитори самоусунулися від
процедури їх стягнення з боржників,  створили  прецеденти  відмови
підприємств-позичальників від зобов'язань за отриманими позичками.

     Так, щодо    Клавдіївської    фабрики    ялинкових    прикрас
Господарським судом Київської області ухвалено залишити позов  про
стягнення  її  заборгованості  за бюджетною позичкою без розгляду,
оскільки позивачем не надано документів, які б підтверджували факт
надходження позички на рахунки підприємства.

     В ухвалі   зазначено,   що   відповідач   позов   не  визнає,
посилаючись на те,  що договір  з  Мінфіном  України  про  надання
бюджетної позички було укладено попереднім керівництвом фабрики; і
незважаючи на неодноразові перевірки,  у тому  числі  прокуратурою
Бородянського  р-ну  Київської області,  жодних документів,  які б
підтверджували факт надходження бюджетної позички на розрахунковий
рахунок фабрики,  не виявлено ні на підприємстві,  ні у відділенні
обслуговуючого банку "Україна" в смт Бородянка.

     І це  вже  не  кажучи  про   те,   що   переважна   більшість
реорганізованих сільськогосподарських підприємств не передала свою
заборгованість новоствореним господарствам. Тобто борги залишилися
"нічиїми".

     Вищезазначене явно  свідчить  про  необхідність упорядкування
процедури  стягнення  бюджетних  позичок  і   залучення   до   неї
повноважних   кредиторів   від  імені  держави.  Значна  кількість
підприємств-позичальників та суми боргів не залишають зацікавленим
органам іншого вибору,  як все ж таки зібратися разом,  обговорити
всі  за  і  проти  й  відпрацювати  остаточний   дієвий   механізм
повернення бюджетних позичок.

     Лише спільні   зусилля  у  цьому  напрямі  з  боку  галузевих
міністерств,  облдержадміністрацій,  Мінфіну,  Держказначейства та
ДПА  України  можуть хоча б частково вирішити багаторічну проблему
відшкодування втрат бюджету на фінансування позикових проектів.

     Людмила СОЛОТВА,  начальник  відділу  погашення   податкового
боргу  з використанням немайнових джерел Департаменту забезпечення
податкових зобов'язань ДПА України

 "Вісник податкової служби України",
 N 38-39, жовтень 2004 р.