Шлюбно-підприємницькі відносини(про використання майна подружжя
в підприємницькій діяльності)
Приватний підприємець хоче використовувати у своїй
підприємницькій діяльності автомобіль, квартиру, гараж чи інше
майно, придбане на ім'я його "другої половини" (дружини або
чоловіка). Як це правильно зробити з погляду чинного
законодавства? Чи потрібно в цьому випадку укладати з дружиною
(чоловіком) договір оренди майна? Чи повинен підприємець,
укладаючи угоди, що стосуються загального майна подружжя,
одержувати на їх здійснення дозвіл дружини (чоловіка)? Із цими та
іншими запитаннями розберемося в цій публікації.
Де чиє?
Перш за все розберемося зі статусом майна подружжя. Сімейний
кодекс України від 10.01.2002 р. N 2947-III ( 2947-14 ) (далі -
СКУ), який набув чинності з 1 січня 2004 року, поділяє майно
подружжя на: - майно, що перебуває в особистій приватній власності кожного
з них; - майно, що перебуває у спільній сумісній власності сім'ї.
Отже, з усього майна, що перебуває у власності подружжя, щось
може бути особистим майном одного з них, а щось перебувати у
спільній сумісній власності.
Особисте майно подружжя
Особистою приватною власністю чоловіка, дружини є: - майно, набуте ним, нею до шлюбу; - майно, набуте ним, нею за час шлюбу, але на підставі
договору дарування або в порядку спадкування; - майно, набуте ним, нею за час шлюбу, але за кошти, які
належали їй, йому, особисто.
Стосовно останнього пункту хотілося б зауважити, що поняття
"за кошти які належали їй, йому, особисто" зовсім не означає,
наприклад, що це майно могло бути куплено за його (її) зарплату
або підприємницький дохід. Зовсім ні: і заробітна плата, і
підприємницький дохід - усе це належить до сумісної власності
подружжя (докладніше про це ми поговоримо нижче). А от якщо,
наприклад, майно придбано за кошти, які один з подружжя отримав у
порядку спадкування або дарування, тобто за кошти, що є його
особистою приватною власністю, таке майно також буде його
особистою власністю.
Особистою приватною власністю одного з подружжя є також: - кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження)
речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй,
йому моральної шкоди; - страхові суми, одержані одним з подружжя за обов'язковим
або добровільним особистим страхуванням; - плоди, приплід або дохід (дивіденди) - якщо річ, що
належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід
(дивіденди); - речі індивідуального користування, у тому числі
коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок
спільних коштів подружжя.
До речей індивідуального користування можна віднести одяг,
взуття, засоби особистої гігієни, косметичні засоби та інші.
Цікаво, що СКУ ( 2947-14 ) до особистої приватної власності
подружжя віднесено й коштовності, придбані під час шлюбу. А от,
наприклад, Сімейним кодексом Російської Федерації встановлено, що
коштовності, "нажиті" під час шлюбу, вважаються спільними.
Крім усього вищепереліченого, особистою приватною власністю
одного з подружжя є премії, нагороди, які вона, він одержали за
особисті заслуги.
У принципі суд може визнати і за другим з подружжя право на
частку цієї премії, нагороди. Статися таке може, якщо буде
встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства,
виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.
Якщо у придбання майна, крім спільних коштів, вкладено також
і кошти, що належали одному з подружжя, то частина в цьому майні,
відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною
власністю.
Крім того, якщо майно одного з подружжя за час шлюбу істотно
збільшилося у своїй вартості в результаті спільних трудових або
грошових витрат або витрат другого з подружжя, його у випадку
спору може бути визнано за рішенням суду об'єктом права спільної
сумісної власності подружжя.
Так, якщо судом буде встановлено, що в період шлюбу за
рахунок спільного майна подружжя або майна одного з подружжя, чи
праці одного з них було здійснено вкладення, що значно збільшують
вартість особистого майна другого з подружжя, воно визнається їх
спільною власністю. Таким вкладенням, що значно збільшує вартість
майна (наприклад, житлового будинку, квартири, автомобіля тощо),
може бути капітальний ремонт, реконструкція, переобладнання та
інші вкладення.
Крім цього, суд може визнати особистою приватною власністю
дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним під час їх окремого
проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Володіння, користування та розпорядженняособистим майном
Майном, що перебуває в особистій приватній власності, кожен з
подружжя (власник) може розпоряджатися на свій розсуд. У СКУ
( 2947-14 ) із цього приводу зазначено лише, що той із подружжя,
котрий є власником свого особистого майна, визначає режим
володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, у
першу чергу дітей.
Отже, особистим майном кожен з подружжя володіє, користується
та розпоряджається самостійно.
З дозволу одного з подружжя - власника другий з подружжя має
право користуватися таким майном (керувати автомобілем, проживати
у квартирі, користуватися дачею). Однак якщо одному з подружжя -
власнику потрібно буде продати, віддати в заставу або ще щось
зробити зі своїм особистим майном, одержувати дозвіл іншого з
подружжя на ці угоди йому не потрібно.
У той же час, якщо, наприклад, угода стосовно особистого
майна потребує нотаріального посвідчення, нотаріус обов'язково
вимагатиме надання доказів того, що це саме особисте майно одного
з подружжя.
Інакше кажучи, нотаріус без згоди іншого з подружжя
засвідчить угоду лише у випадку, якщо із правовстановлюючого
документа, договору, укладеного між подружжям, акта громадянського
стану про взяття шлюбу та інших документів випливає, що таке майно
є особистою приватною власністю одного з подружжя.
Факт, що те чи інше майно є особистою власністю одного з
подружжя, має доводити той, хто це стверджує.
На підтвердження того, що майно є особистим, а не спільним,
можна посилатися на показання свідків, надавати документи, що
свідчать про купівлю речі, у тому числі чеки, квитанції, договори,
різну технічну документацію та інші документи.
Майно "другої половини"
Як ми щойно з'ясували, зі своїм особистим майном приватний
підприємець може робити що хоче, і згоду другого з подружжя для
цього одержувати не обов'язково. Головне довести, що це саме його
особисте майно.
Але все викладене вище не означає, що підприємець у своїй
діяльності не може використовувати спільне майно подружжя чи
особисте майно "другої половини".
При цьому приватному підприємцю, який хоче використовувати у
своїй підприємницькій діяльності особисте майно своєї "другої
половини", абсолютно не обов'язково укладати з нею договір оренди,
позики тощо на це майно (цивільно-правовий договір).
---------------------------------------------- |Укладати цивільно-правові договори подружжя | |один з одним зовсім не зобов'язані, | |користуватися майном "другої половини" можна| |і за усною домовленістю | ----------------------------------------------
Як випливає з норм СКУ ( 2947-14 ), а зокрема зі ст. 7 цього
документа, сімейні відносини може бути врегульовано за
домовленістю (договором) між їх учасниками. Отже, усна
домовленість у цьому випадку цілком допустима, адже відносини між
подружжям - це насамперед сімейні відносини, а не
цивільно-правові.
У той же час законодавство також допускає можливість
укладення між подружжям будь-яких цивільно-правових договорів.
Тому, якщо відносини між подружжям, скажімо так, складні або якщо
з інших причин у підприємця є підстави вважати, що краще все-таки
оформити з другим із подружжя угоду цивільно-правового характеру
(укласти той же договір оренди), він цілком може це зробити. У ст.
64 СКУ ( 2947-14 ) зазначено, що подружжя має право на укладення
між собою всіх договорів, які не заборонені законом, як стосовно
майна, що є їх особистою приватною власністю, так і щодо майна, що
є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Але ще раз зауважимо, що укладати цивільно-правові договори
подружжя між собою зовсім не зобов'язані. Користуватися майном
другого з подружжя можна і за усною домовленістю, головне, щоб
другий з подружжя, майном якого користується підприємець, не став
оспорювати правомірність такого використання в суді.
Спільна сумісна власність подружжя
Тепер поговоримо про спільну сумісну власність подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та
чоловікові на праві спільної сумісної власності. Причому навіть у
тому випадку, якщо один з подружжя не мав з поважної причини
(навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми,
хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, із СКУ ( 2947-14 ) випливає, що праця того з подружжя,
хто не працює, але веде домашнє господарство, доглядає дітей,
прирівнюється до праці працюючого.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є
заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним з
подружжя (у тому числі й підприємницький дохід) та внесені до
сімейного бюджету або на його особовий рахунок до банківської
(кредитної) установи.
Якщо одним із подружжя укладено договір на користь сім'ї, то
гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які було одержано
за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності
подружжя.
Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка,
лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з
подружжя, також є об'єктом права спільної сумісної власності
подружжя.
Узагалі об'єктами права спільної сумісної власності подружжя
може бути будь-яке майно, за винятком речей, виключених із
цивільного обороту.
Отже, все набуте подружжям під час шлюбу спільно або одним з
них на кошти обох з подружжя є спільним майном подружжя. Причому
не має значення, ким набуте майно і на кого записане (на чиє ім'я
видано правовстановлюючий документ). Наприклад, автомобіль,
куплений під час шлюбу на зарплату чоловіка та оформлений на
чоловіка, усе одно вважається спільною сумісною власністю
подружжя. Інакше кажучи, кожна річ, придбана за час шлюбу на
спільні кошти, крім речей індивідуального користування, є об'єктом
права спільної сумісної власності подружжя.
Для того щоб вважати майно спільним, не має значення, що в
період придбання тієї чи іншої речі подружжя тимчасово проживало
окремо (один із подружжя був у тривалому відрядженні, служив в
армії, перебував в експедиції, працював за кордоном).
Суд може визнати особистою приватною власністю майно,
придбане одним із подружжя за час їх окремого проживання, як
зазначалося вище, тільки у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних
відносин.
Володіння, користування та розпорядженняспільним майном подружжя
Подружжя за обопільною згодою володіють, користуються та
розпоряджаються спільним майном. І дружина, і чоловік мають рівні
права на володіння, користування і розпорядження майном, що
належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не
встановлено домовленістю між ними (наприклад, шлюбним договором).
Подружжя володіють, користуються і розпоряджаються спільним
майном за обопільною згодою, що не виключає можливості здійснення
угоди щодо розпорядження спільним майном одним із подружжя. Тобто
один із подружжя має право здійснювати угоди зі спільним майном,
діючи від власного імені. Так, приватний підприємець у межах своєї
діяльності може використовувати спільне майно подружжя, здавати
його в оренду, продавати, витрачати гроші від свого імені. При
цьому вважається, що це відбувається за взаємною згодою, тобто
другий із подружжя не заперечує проти цього. Однак у деяких
випадках на вчинення договорів стосовно спільного майна подружжя
все ж таки потрібна згода другого з подружжя. Докладніше про це
йтиметься далі.
Незгодна сторона - дружина, чоловік - має право на звернення
до суду з позовом про визнання договору недійсним як укладеного
другим з подружжя без її (його) згоди, якщо цей договір виходить
за межі дрібного побутового. Як правило, на практиці угоди щодо
розпорядження спільним майном, учинені одним з подружжя, суд
визнавав недійсними, якщо було встановлено, що сторона, яка брала
участь в угоді, знала або повинна була знати про незгоду іншої
сторони на укладення угоди.
Тепер поговоримо докладніше про ті випадки, коли на вчинення
угоди щодо розпорядження спільним майном подружжя потрібна
письмова згода іншої сторони.
СКУ ( 2947-14 ) передбачено, що письмова згода другого з
подружжя необхідна для укладення одним з подружжя договорів, що
потребують нотаріального посвідчення та (або) державної
реєстрації, а також договорів щодо цінного майна (1).
_______________(1) Що стосується договорів стосовно цінного майна, то на
сьогодні питання про те, що саме в СКУ ( 2947-14 ) розуміється під
поняттям "цінне майно", залишається відкритим.
_______________(1) Що стосується договорів стосовно цінного майна, то на
сьогодні питання про те, що саме в СКУ ( 2947-14 ) розуміється під
поняттям "цінне майно", залишається відкритим.
"Завдяки" цій нормі з набранням чинності з 1 січня 2004 року
СКУ ( 2947-14 ) нотаріуси при посвідченні договорів, що потребують
обов'язкового нотаріального посвідчення, у тому числі і при
укладенні таких договорів приватними підприємцями, вимагають від
особи, яка укладає угоду, письмової згоди "другої половини".
При цьому в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій
нотаріусами України, затвердженій наказом Мін'юсту України від
03.03.2004 р. N 20/5 ( z0283-04 ), зазначено: якщо в заяві другого
з подружжя про згоду на відчуження спільного майна вказано, кому
персонально (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи,
найменування юридичної особи) він погоджується продати,
подарувати, заставити тощо спільно набуте майно, чи вказано ціну
продажу, інші умови укладення угоди, нотаріус при її посвідченні
зобов'язаний перевірити додержання умов, зазначених у цій заяві.
Отже, якщо, наприклад, другий з подружжя у згоді на
відчуження майна зазначить, що продати "спільний" автомобіль він
бажає за 50 тис. грн, то договір, в якому буде зазначено меншу
суму, нотаріус не має права засвідчити. Та ж картина
спостерігається і в ситуації, якщо другий з подружжя у згоді на
відчуження зазначить ім'я чи найменування покупця. Продати комусь
іншому майно в цьому випадку підприємець не зможе, нотаріус просто
не матиме права засвідчити такий договір.
Слід ще раз зауважити, що угоди щодо розпорядження особистим
майном подружжя може бути засвідчено нотаріусом без згоди другого
з подружжя.
Крім того, угоди щодо розпорядження майном може бути
засвідчено без згоди другого з подружжя також у випадках: - коли останній не проживає за місцезнаходженням майна і
місце його проживання невідоме. На підтвердження цього подається
копія рішення суду про визнання другого з подружжя безвісти
відсутнім; - якщо майно набуте одним з подружжя за час окремого
проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних
відносин. На підтвердження цього подається копія рішення суду про
визнання особистою приватною власністю одного з подружжя майна, що
є предметом цього договору. Отже, у цьому випадку завчасно
потрібно домогтися рішення суду про визнання такого майна
особистою власністю одного з подружжя.
На закінчення зауважимо, що майнові відносини подружжя може
бути врегульовано у шлюбному договорі. У цьому випадку порядок
володіння, користування та розпорядження майном подружжя багато в
чому залежатиме від того, що зазначено у шлюбному договорі. Але це
вже, як мовиться, інша історія.
Олеся Александрова - юрист
"Податки та бухгалтерський облік",
N 47, 10.06.2004
-
скопійовано
-
