ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

                        П О С Т А Н О В А

                       14.03.2008  N 3/558
 

                      Про скасування рішення
 

     Окружний адміністративний   суд   міста   Києва   у   складі:
головуючого, судді   Бачуна  О.В.,  суддів:  Блажівської  Н.Є.  та
Вовка П.В.,  при секретарі Серпутько Т.С. (за участю представників
сторін: від позивача: М.В.М., від відповідача: Т.В.В., від третьої
особи:  К.Ю.О.),  за результатами розгляду у  відкритому  судовому
засіданні    адміністративної    справи   за   позовом   Закритого
акціонерного товариства "Студія "Європа плюс  Україна"  (надалі  -
Позивач)  до  Національної  ради  України  з  питань телебачення і
радіомовлення (надалі      -      Відповідач)      за       участю
ТОВ "Телерадіокомпанії  "Європа  Плюс Київ" (надалі - Третя особа)
про скасування рішення N  1835  (  vr_35295-07  )  від  19  грудня
2007 року В С Т А Н О В И В:

     Закрите акціонерне  товариство  "Студія "Європа плюс Україна"
звернулося  з  позовом  до  Національної  ради  України  з  питань
телебачення і   радіомовлення   про   скасування  рішення  N  1835
( vr_35295-07   )   від   19   грудня   2007   року   (надалі    -
спірне/оспорюване  рішення) у повному обсязі та заявило клопотання
про забезпечення адміністративного  позову  шляхом  зупинення  дії
оскаржуваного рішення до ухвалення судового рішення по справі.     Ухвалою Окружного  адміністративного  суду   м.   Києва   від
4 лютого    2008    року    до    участі    у    справі   залучено
ТОВ "Телерадіокомпанію "Європа Плюс Київ" в якості  третьої  особи
на  стороні  відповідача,  яка  не  заявляє  самостійних  вимог на
предмет спору.     Ухвалою суду  від  5 лютого 2008 року клопотання Позивача про
забезпечення   адміністративного   позову   задоволене   повністю,
зупинено   дію   рішення   Національної   ради  України  з  питань
телебачення і радіомовлення N 1835 ( vr_35295-07 ) від  19  грудня
2007  року  до  набрання  законної  сили  судовим  рішенням по цій
справі.     Свої позовні  вимоги  Позивач  обґрунтовує  тим,  що прийняте
Відповідачем  рішення  про  зобов'язання  приведення  ліцензії  на
ефірне  мовлення  у  відповідність  до  чинного  законодавства  та
виконання рішення суду в частині заборони Позивачу використовувати
позначення  "Європа"  та  "Європа Плюс" у будь-якій формі у своєму
фірмовому найменуванні, є незаконним і необґрунтованим.     Позивач стверджує,  що  згідно  з частиною 1 статті 70 Закону
України  "Про  телебачення  і  радіомовлення"  (  3759-12   )   до
компетенції  Відповідача  не  відноситься  здійснення  нагляду  за
дотриманням законодавства про авторські права.  Однак  оскаржуване
рішення  Відповідача  прийнято  саме  на  приведення  відносин між
Позивачем  та  ТОВ  "Європа  Плюс   Київ"   у   відповідність   до
законодавства   України  про  захист  авторських  прав,  в  даному
конкретному випадку Закону України "Про охорону прав на знаки  для
товарів і послуг" ( 3689-12 ).     Окрім цього,  Позивач звертає  увагу  на  те,  що  Відповідач
незаконно  привласнив  собі  функції  Державної  виконавчої служби
України до компетенції якої входить виконання рішень судів.     Він стверджує,  що  Відповідач,  при  прийнятті оскаржуваного
рішення,  вийшов за межі повноважень,  наданих законодавством, чим
порушив положення   частини   2   статті  19  Конституції  України
( 254к/96-ВР ),  де зазначається,  що органи  державної  влади  та
органи  місцевого  самоврядування  їх  посадові  особи зобов'язані
діяти лише на підставі,  в  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що
передбачені Конституцією та законами України.     Позивач також вказує на те, що на сьогоднішній день постанову
Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 року
оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України.     Відповідач проти  адміністративного позову Позивача заперечує
і вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.     Він вказує, що оскаржуване рішення є реагуванням Національної
ради на  письмове  звернення  ТОВ  "ТРК  "Європа  плюс  Київ"  від
17 жовтня  2007 року,  в якому Товариство,  посилаючись на рішення
Національної ради від 28  травня  2003  року  N  641  і  постанову
Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 року
N 12/274-20/257-40/391,  просило  вжити  необхідних  заходів  щодо
приведення  виданої  ЗАТ "Студія "Європа плюс Україна" ліцензії на
право мовлення у відповідність до чинного законодавства та рішення
суду в частині позивних радіостанції.     Відповідач зазначає,  що   оскаржуване   Позивачем   рішення,
прийняте на   виконання  чинного  рішення  Національної  ради  від
28 травня 2003 року N 641 "Про заяву ТОВ ТРК "Європа  Плюс  Київ",
відповідно до якого,  після завершення судового розгляду, прийняте
остаточне рішення про правомірність використання ефірних  позивних
і  програмного  продукту.  Крім того,  Національна рада керувалась
частинами 1 та 2 Закону України "Про телебачення і  радіомовлення"
(  3759-12 ),  відповідно до яких телерадіоорганізація зобов'язана
повідомляти свої вихідні дані (найменування,  позивні, логотип або
емблему).     Відповідач стверджує,   що   пунктом   2   спірного   рішення
( vr_35295-07  )  Позивача зобов'язано у місячний термін подати до
Національної ради документи на переоформлення ліцензій HP  N  2566
від 21 квітня 2006 року,  серії HP N 2478 від 30 грудня 2005 року,
серії HP N 1642 від 8 червня  2004  року,  серії  HP  N  0525  від
13 листопада  2002  року,  що  передбачено  Законом  України  "Про
телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ) і ліцензіями Позивача.     Відповідач звертає  увагу  на  те,  що  згідно  з  частиною 3
статті 35  Закону  України  "Про  телебачення   і   радіомовлення"
( 3759-12 ) та на підставі судового рішення,  яке набрало законної
сили,  у Позивача відбулися організаційні зміни  статусу  та  умов
діяльності   ліцензіата   і  це  є  підставою  для  переоформлення
ліцензій.  Позивач на власний розсуд трактує частину 3  статті  35
Закону  України "Про телебачення і радіомовлення" і ухиляючись від
виконання  рішення  Національної   ради,   уникає   приведення   у
відповідність ліцензій з надуманих підстав.     Відповідач вважає,  що твердження Позивача про відсутність  у
Національної   ради   компетенції   щодо   прийняття  Відповідачем
оскаржуваного  рішення  є  суб'єктивною  думкою  і  спростовується
нормами чинного законодавства, оскільки він діє на підставі Закону
України "Про Національну  раду  України  з  питань  телебачення  і
радіомовлення"  (  538/97-ВР ).  Цей закон визначає правові засади
діяльності  Національної  ради  України  з  питань  телебачення  і
радіомовлення   як  конституційного,  наглядового  та  регулюючого
державного органу в галузі телерадіомовлення.     Відповідач зазначає,  що  відповідно  до  частини  3 статті 7
Закону України "Про телебачення  і  радіомовлення"  (  3759-12  ),
Національна  рада  України  з  питань телебачення і радіомовлення,
спеціальний конституційний, постійно діючий позавідомчий державний
орган - є єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері
телебачення і радіомовлення незалежно від  способу  розповсюдження
телерадіопрограм  і  передач.  Частиною 1 статті 70 Закону України
"Про телебачення і радіомовлення" передбачено, що Національна рада
здійснює  контроль  за  дотриманням  та забезпечує виконання вимог
законодавства України у сфері телебачення і радіомовлення.     Відповідач стверджує,  що  оскаржуване  рішення  прийнято  на
виконання закріплених у частині 1 статті 13  Закону  України  "Про
Національну раду  України  з  питань  телебачення і радіомовлення"
( 538/97-ВР  )  наглядових   повноважень   Національної   ради   і
відповідає  вимогам статті 17 Закону України "Про Національну раду
України з питань  телебачення  і  радіомовлення",  згідно  з  якою
Національна рада в межах своїх повноважень приймає рішення.     З урахуванням  викладеного  просить  відмовити   позивачу   у
задоволенні позову.     Третя особа  заперечує  проти  адміністративного  позову   та
підтримує  Відповідача  в  запереченнях проти Позову.  Вважає,  що
твердження Позивача,  що Відповідач,  видавши оскаржуване рішення,
перейняв  повноваження  Державної  виконавчої  служби  України,  є
необґрунтованим,   оскільки   оскаржуваним   рішенням   не    було
зобов'язано  Позивача  виконати судове рішення,  як те передбачено
статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), а
зобов'язано  привести  свою  діяльність  із  здійснення мовлення у
відповідність  до  чинного  законодавства.  Як  зазначалось  вище,
нагляд  за відповідністю здійснення мовлення вимогам законодавства
відноситься до компетенції Національної  ради,  тоді  як  Державна
виконавча  служба  такими  повноваженнями не наділена.  Крім того,
Третя особа зазначає,  що посилання Позивача на те,  що Відповідач
не має повноважень здійснювати нагляд за дотриманням законодавства
про захист авторських прав,  є  помилковим,  оскільки  статтею  13
Закону  України "Про Національну раду України з питань телебачення
та  радіомовлення"  (   538/97-ВР   )   Відповідач   уповноважений
здійснювати  нагляд  за  додержанням  телерадіоорганізаціями вимог
законодавства про телебачення та радіомовлення,  що включає в себе
виконання вимог пункту "а" частини першої статті 59 Закону України
"Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ) щодо виконання вимог
законодавства України, не обмежуючи ці повноваження галузевими або
іншими ознаками законів.     З урахуванням   викладеного   Третя  особа  просить  повністю
відмовити позивачу у задоволенні позову.     Розглянувши подані    сторонами   документи   та   матеріали,
заслухавши  пояснення  представників  Позивача,   Відповідача   та
Третьої  особи всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини,
на яких ґрунтуються позовні вимоги,  об'єктивно  оцінивши  докази,
які  мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору
по суті, суд приходить до висновків про безпідставність позову.     Спірні правовідносини    регулюються   Конституцією   України
( 254к/96-ВР ),  Законом України "Про телебачення і радіомовлення"
(  3759-12  ),  Законом  України  "Про  Національну раду України з
питань  телебачення  та  радіомовлення"  (  538/97-ВР  ),  Законом
України "Про  ліцензування  певних видів господарської діяльності"
( 1775-14 ).     Врегулювання відносин,  що виникають у сфері телевізійного та
радіомовлення   на   території   України,   визначення   правових,
економічних,  соціальних,  організаційних  умов  їх функціонування
здійснюється у відповідності до Закону України "Про телебачення  і
радіомовлення" ( 3759-12 ).     У відповідності до статті 1  вказаного  Закону  (  3759-12  )
мовленням      (телерадіомовленням)      визнається      створення
(комплектування  та/або  пакетування)  і  розповсюдження  програм,
пакетів   програм,   передач  з  використанням  технічних  засобів
телекомунікацій для публічного приймання  за  допомогою  побутових
теле-  та  радіоприймачів у відкритий спосіб чи за абонентну плату
на    договірних    засадах;    телерадіоорганізація    визнається
зареєстрована  у  встановленому  законодавством  порядку  юридична
особа, яка на підставі виданої Національною радою України з питань
телебачення  і  радіомовлення  ліцензії  на  мовлення  створює або
комплектує  та/чи  пакетує  телерадіопрограми  і/або  передачі  та
розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення.     Позивач у відповідності до виданих Відповідачем  ліцензій  на
мовлення HP  N  2566 від 21 квітня 2006 року,  серії HP N 2478 від
30 грудня 2005 року, серії HP N 1642 від 8 червня 2004 року, серії
HP N 0525 від 13 листопада 2002 року є радіомовною організацією.     Згідно із  статтею  7  Закону  України  "Про  телебачення   і
радіомовлення"  (  3759-12 ) єдиним органом державного регулювання
діяльності у  сфері  телебачення  і  радіомовлення  незалежно  від
способу  розповсюдження  телерадіопрограм  і передач є Національна
рада  України  з  питань  телебачення  і  радіомовлення  (далі   -
Національна  рада)  - спеціальний конституційний,  постійно діючий
позавідомчий державний орган.     19 грудня  2007  року  Національною  радою  прийняте  рішення
N 1835 ( vr_35295-07 ) "Про звернення ТОВ ТРК "Європа  плюс  Київ"
від  17  жовтня  2007  року",  яким  зобов'язано Позивача привести
ліцензії HP N 2566 від 21 квітня 2006 року,  серії HP N  2478  від
30 грудня 2005 року, серії HP N 1642 від 8 червня 2004 року, серії
HP N 0525 від 13 листопада 2002 року у  відповідність  до  чинного
законодавства  та  рішення суду (постанови Київського апеляційного
господарського суду N 12/274-20/257-40/391 від 3 жовтня 2007 року)
в  частині  заборони  йому  використовувати позначення "Європа" та
"Європа плюс" у будь-якій формі у своєму фірмовому найменуванні, а
також у діяльності,  яка відноситься до 35, 38, 41 класів МКТП без
дозволу ТОВ "Європа плюс Київ",  а також  зобов'язано  Позивача  у
місячний    термін   подати   Національній   раді   документи   на
переоформлення ліцензій HP N 2566 від 21 квітня 2006  року,  серії
HP  N  2478 від 30 грудня 2005 року,  серії HP N 1642 від 8 червня
2004 року,  серії HP N  0525  від  13  листопада  2002  року.  Про
відсутність   дозволу  ТОВ  "Європа  плюс  Київ"  на  використання
Позивачем позначення  "Європа"  та  "Європа  плюс"  свідчить  лист
Третьої  особи  від  17  жовтня  2007 року до Відповідача (копія в
матеріалах справи).     Висновок Позивача щодо неправомірності вказаного вище рішення
ґрунтується на тому,  що Відповідач, при його винесенні, вийшов за
межі   повноважень,  наданих  законодавством,  чим  порушив  норму
частини 2 статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ).     Такий висновок  Позивача  судом  не приймається з урахуванням
наступного.     Згідно з   частиною  3  статті  2  Кодексу  адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (надалі - КАС України)  у  справах
щодо  оскарження  рішень,  дій  чи бездіяльності суб'єктів владних
повноважень  адміністративні   суди   перевіряють,   чи   прийняті
(вчинені) вони:  на підставі,  у межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР )  та  законами  України;  з
використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення
для прийняття рішення (вчинення дії).     Відповідно до  частини  2  статті  19   Конституції   України
( 254к/96-ВР   )   органи  державної  влади  та  органи  місцевого
самоврядування,  їх  посадові  особи  зобов'язані  діяти  лише  на
підставі,   в  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що  передбачені
Конституцією та законами України.     Стаття 9  КАС  України  (  2747-15  )  визначає,  що  суд при
вирішенні справи керується вищевказаним принципом законності, щодо
зобов'язання  органів  державної  влади діяти лише на підставі,  в
межах повноважень  та  у  спосіб,  що   передбачені   Конституцією
( 254к/96-ВР ) та законами України.     Згідно із  роз'ясненням  Президії  Вищого  арбітражного  суду
України  N  02-5/35  (  v5_35800-00  ) від 26 січня 2000 року "Про
деякі питання практики вирішення спорів,  пов'язаних  з  визнанням
недійсними  актів  державних  чи  інших  органів"  підставами  для
визнання акта недійсним є  невідповідність  його  вимогам  чинного
законодавства  та/або визначеній законом компетенції органу,  який
видав цей акт.     Як вже   зазначалося  вище,  у  відповідності  до  частини  3
статті 7  Закону  України  "Про   телебачення   і   радіомовлення"
( 3759-12  )  єдиним  органом  державного регулювання діяльності у
сфері телебачення і радіомовлення є  Національна  рада  України  з
питань  телебачення  і  радіомовлення.  Частиною 4 вказаної статті
визначено,  що правові засади формування  та  діяльності,  статус,
компетенція, повноваження, функції Національної ради та порядок їх
здійснення визначаються  Законом  України  "Про  Національну  раду
України з питань телебачення і радіомовлення" ( 538/97-ВР ).     Згідно із статтею 1  Закону  України  "Про  Національну  раду
України  з  питань  телебачення  і  радіомовлення"  (  538/97-ВР )
Національна рада є конституційним,  постійно  діючим  колегіальним
органом,  метою  діяльності  якого є нагляд за дотриманням законів
України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних
повноважень, передбачених цими законами.     Відповідно до  статті  2  вказаного  Закону  (  538/97-ВР   )
Національна рада у своїй діяльності керується Конституцією України
( 254к/96-ВР ),  Законом України "Про телебачення і радіомовлення"
( 3759-12 ), цим Законом, іншими законами України.     Згідно із  статтею  23  Закону  України  "Про  телебачення  і
радіомовлення"   (   3759-12   )   виключно   Національною   радою
здійснюється  ліцензування  мовлення,  відповідно  до  порядку  та
вимог,   встановлених   цим   Законом   та  Законом  України  "Про
Національну раду України з  питань  телебачення  і  радіомовлення"
( 538/97-ВР   ).  Видача  ліцензій  на  мовлення  здійснюється  на
конкурсних засадах (за результатами відкритих конкурсів)  або  без
конкурсів  (за  заявковим принципом) у випадках,  передбачених цим
Законом.     Повноваження Національної  ради  визначені  статтями  13 - 22
Закону України "Про Національну раду України з питань  телебачення
і радіомовлення" ( 538/97-ВР ).  Так, у відповідності до статей 13
та 14  вказаного  закону  Національна  рада  здійснює:  нагляд  за
дотриманням   телерадіоорганізаціями  та  провайдерами  програмної
послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення;  нагляд за
дотриманням   ліцензіатами  ліцензійних  умов  та  умов  ліцензій;
регуляторні функції,  передбачені законодавством України  у  сфері
телерадіомовлення, а саме ліцензування телерадіомовлення.     Крім того,  статтею 70  Закону  України  "Про  телебачення  і
радіомовлення"  (  3759-12 ) визначені функції контролю та нагляду
Відповідача за дотриманням  законодавства  Телерадіоорганізаціями,
згідно з якою Національна рада здійснює контроль за дотриманням та
забезпечує  виконання  вимог   законодавства   України   у   сфері
телебачення і радіомовлення.  А згідно із статтею 6 Закону України
"Про ліцензування   певних   видів    господарської    діяльності"
( 1775-14  ),  як орган ліцензування,  Національна рада забезпечує
виконання законодавства у сфері ліцензування.     Стаття 1  Закону  України  "Про  телебачення і радіомовлення"
( 3759-12 ) передбачає, що поняття "ліцензування мовлення" включає
наступні  дії:  видачу,  продовження,  переоформлення,  анулювання
ліцензій на мовлення,  внесення  змін  до  ліцензій  на  мовлення,
видачу дублікатів ліцензій на мовлення,  ведення ліцензійних справ
та ліцензійних  реєстрів,  контроль  за  додержанням  ліцензіатами
ліцензійних умов і умов ліцензії, видачу розпоряджень про усунення
порушень ліцензійних умов і умов ліцензії,  а  також  розпоряджень
про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування мовлення.     Таким чином,  законодавством України в сфері телевізійного та
радіомовлення,  а  саме статтею 6 Закону України "Про ліцензування
певних видів господарської діяльності" (  1775-14  ),  статтями  1
та 70   Закону   України   "Про   телебачення   і   радіомовлення"
( 3759-12 ), статтями 13 і 14 Закону України "Про Національну раду
України  з  питань  телебачення  і  радіомовлення"  ( 538/97-ВР ),
визначені повноваження Відповідача здійснювати нагляд та  контроль
за   дотриманням   телерадіоорганізаціями   (ліцензіатами)   вимог
законодавства у галузі телерадіомовлення, ліцензійних умов та умов
ліцензій,  а  також  регуляторні  функції  в  частині ліцензування
телерадіомовлення,  що включає  видачу,  переоформлення,  внесення
змін  до  ліцензій  на мовлення,  видачу розпоряджень про усунення
порушень ліцензійних умов і умов ліцензії,  а  також  розпоряджень
про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування мовлення.     Крім того,  відповідно  до  статті  17  Закону  України  "Про
Національну раду  України  з  питань  телебачення і радіомовлення"
( 538/97-ВР ) Національна рада в межах своїх  повноважень  приймає
рішення, які є обов'язковими до виконання на території України.     Відповідно до  частини  9  статті  23  Закону  України   "Про
телебачення  і  радіомовлення"  (  3759-12 ) ліцензія на мовлення,
видана Національною радою,  є єдиним і  достатнім  документом,  що
надає  ліцензіату  право  відповідно  до умов ліцензії здійснювати
мовлення,  користуватися каналами мовлення за  умови  наявності  у
володільців радіоелектронних засобів передбачених законом дозволів
на їх експлуатацію.  Із вказаною нормою кореспондується визначення
поняття  такої  ліцензії,  яке  наводиться  в  статті  1 вказаного
Закону,  та у відповідності до якої "ліцензія на  мовлення"  -  це
документ  державного  зразка,  який  видається  Національною радою
України з питань телебачення і радіомовлення  та  засвідчує  право
ліцензіата  відповідно  до  умов  ліцензії  здійснювати  мовлення,
використовувати   канали   мовлення,   мережі   мовлення,   канали
багатоканальних телемереж.     Згідно із  частиною  3  статті   27   Закону   України   "Про
телебачення  і  радіомовлення"  ( 3759-12 ) у ліцензії на мовлення
вказуються:     а) назва  телерадіоорганізації,  її реквізити та інші вихідні
дані (логотип, позивні, емблема тощо);     б) місцезнаходження, юридична та фактична адреси організації;     в) вид мовлення та територія розповсюдження програм згідно  з
додатком до ліцензії;     г) загальні характеристики каналу мовлення,  мережі мовлення,
багатоканальної    телемережі   (для   багатоканальних   телемереж
вказується оператор телекомунікацій);     ґ) періодичність, час, обсяги та сітка мовлення;     д) мова (мови), якою (якими) вестимуться передачі;     е) дата набрання ліцензією чинності;     є) строк дії ліцензії.     Серед обов'язкових додатків до ліцензії на мовлення частина 4
вказаної  статті   визначає   організаційно-технічні,   фінансові,
інвестиційні зобов'язання,  взяті організацією-ліцензіатом під час
конкурсного відбору або під час  розгляду  її  заяви  Національною
радою  при отриманні ліцензії на позаконкурсних засадах;  докладні
характеристики каналу мовлення,  мережі мовлення,  багатоканальної
телемережі:  частота  (частоти),  місцезнаходження  та  потужність
передавача  (передавачів),   територія   розповсюдження   програм,
місцезнаходження   головної  станції  багатоканальної  телемережі,
максимальна кількість каналів (ресурс) багатоканальної телемережі,
територія розташування (прийому) багатоканальної мережі та ін.     Згідно із частинами 5 та 7  статті  27  Закону  України  "Про
телебачення  і  радіомовлення"  ( 3759-12 ) визначені ліцензією на
мовлення та додатками до ліцензії організаційні,  технологічні  та
змістовні характеристики мовлення, а також організаційно-технічні,
фінансові,  інвестиційні зобов'язання ліцензіата становлять  умови
ліцензії  на  мовлення;  ліцензіат  зобов'язаний  виконувати умови
ліцензії.  Національна рада контролює виконання ліцензіатами  умов
ліцензій,  а  в  разі  їх  порушення  - застосовує штрафні санкції
відповідно до вимог цього Закону.     Таким чином,  законодавство  відносить  до  обов'язкових  для
виконання  ліцензіатом  умов  ліцензії   на   мовлення,   зокрема,
організаційні,  технологічні та змістовні характеристики мовлення,
в тому числі визначені пунктом "а"  частини  3  статті  27  Закону
України  "Про  телебачення  і  радіомовлення"  (  3759-12  ) назву
телерадіоорганізації,  її реквізити та інші вихідні дані (логотип,
позивні, емблема тощо).     Статтею 46 Закону України "Про телебачення  і  радіомовлення"
( 3759-12  ) визначений обов'язок Телерадіоорганізацій повідомляти
свої вихідні дані (найменування,  позивні,  логотип або  емблему).
Частинами  2,  3  цієї  статті  визначено,  що  під час трансляції
(ретрансляції) радіопрограми  телерадіоорганізація  не  рідше  ніж
щогодини  передає  свої  позивні  та використовує логотип або інші
вихідні дані.     У відповідності до пунктів "б" частин 7 і 12 статті 38 Закону
України "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ) такі вихідні
дані, як позивні, логотип, товарний знак (за наявності) вказуються
також у заяві на реєстрацію суб'єктів господарювання як  суб'єктів
інформаційної   діяльності   та   відомості   про   них  вносяться
Національною  радою  до  Державного  реєстру  телерадіоорганізацій
України.     Як свідчать  матеріали  справи  та  дані  Державного  реєстру
телерадіоорганізацій  України  (станом  на  1  січня  2008  року),
Позивач  використовує  у  своєму  фірмовому  найменуванні   та   у
діяльності  із  здійснення  радіомовлення  (в  частині  зазначення
позивного) позначення "Європа плюс".     В той  же  час,  згідно  з постановою Київського апеляційного
господарського суду   від   3   жовтня   2007   року   по   справі
N 12/274-20/257-40/391    Позивачу    заборонено   використовувати
позначення "Європа" та "Європа плюс" у будь-якій  формі  у  своєму
фірмовому найменуванні,  а також у діяльності,  яка відноситься до
35,  38,  41 класів МКТП без дозволу ТОВ  "Європа  плюс  Київ"  та
зобов'язано  Позивача вилучити з фірмового найменування товариства
позначення "Європа плюс".     Відповідно до   статті   105   Господарського  процесуального
кодексу України (  436-15  )  (надалі  -  ГПК  України)  постанова
апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення,
а  у  відповідності  до   статті   115   ГПК   України   постанови
господарського  суду,  що набрали законної сили є обов'язковими на
всій території України.     Як свідчать  матеріали  справи та не заперечується Позивачем,
зазначена вище постанова  Київського  апеляційного  господарського
суду Позивачем не виконана.     У відповідності  до  частини   першої   статті   72   Кодексу
адміністративного судочинства   України  (  2747-15  )  (надалі  -
КАС України)   обставини,   встановлені   судовим    рішенням    в
адміністративній,  цивільній або господарській справі,  що набрало
законної сили,  не доказуються при розгляді інших  справ,  у  яких
беруть  участь  ті самі особи або особа,  щодо якої встановлено ці
обставини.     Постановою Київського  апеляційного  господарського  суду від
3 жовтня 2007 року по справі  N  12/274-20/257-40/391  встановлено
правомірність   дій   Третьої   особи  по  використанню  позначень
"Європа", "Європа плюс", "Європа плюс Київ", "Kyiv Europa Plus" та
визнане  право  Третьої особи на використання вказаних позначень у
найменуванні юридичної особи,  комерційному найменуванні,  під час
здійснення діяльності з радіомовлення,  підготовки радіопрограм та
надання рекламних послуг.     Крім того,  вказаним  судовим рішенням в господарській справі
встановлено, що "згідно з  пунктом  1  Ліцензійного  договору  від
18 червня 2002 року ЗАТ "Студія "Європа плюс Україна" набуло право
на використання знаку "Europa  Plus"  (латиницею),  але  право  на
використання  знаків  "Європа  плюс"  та  "Європа"  або  будь-яких
комерційних (фірмових) найменувань ліцензійний договір  не  надає;
Позивач  використовує  комерційне  (фірмове)  найменування "Європа
плюс"  та  "Європа"  у  якості  радіопозивних,  але  права  на  їх
використання   належать   ТОВ   "ТРК   "Європа  плюс  Київ";  таке
"використання ЗАТ "Студія "Європа плюс Україна" вказаних  фірмових
найменувань,  майнові  права  на  які набуті ТОВ "ТРК "Європа плюс
Київ" в передбаченому законодавством порядку задовго до  створення
ЗАТ  "Студія  "Європа  плюс  Україна",  призводить до змішування з
діяльністю ТОВ "ТРК "Європа плюс Київ" і є  актом  недобросовісної
конкуренції.     Відповідно до  частини  1  статті  59  Закону  України   "Про
телебачення  і  радіомовлення"  (  3759-12  ) телерадіоорганізація
зобов'язана дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії,
виконувати рішення Національної ради та судових органів.     Враховуючи той  факт,  що  згідно  з  постановою   Київського
апеляційного  господарського суду від 3 жовтня 2007 року по справі
N 12/274-20/257-40/391 заборона використання Позивачем  позначення
"Європа"  та  "Європа  плюс"  стосується їх зазначення у фірмовому
найменуванні Позивача,  та його діяльності, яка відноситься до 35,
38,  41 класів МКТП, для повного та всебічного судового розгляду в
межах цієї справи суд має з'ясувати зміст  фірмового  найменування
Позивача  на  час  розгляду  справи,  порядок  відображення такого
фірмового найменування Позивача в ліцензіях та додатках до них,  а
також  наявність  у  виданих  Позивачу  ліцензіях на радіомовлення
інформації щодо використання Позивачем вказаних вище позначень.     Згідно з  пунктом  2  статті  90  Цивільного  кодексу України
( 435-15 ) юридична особа,  що є підприємницьким товариством, може
мати  комерційне  (фірмове)  найменування.  Стаття  420 ЦК України
відносить комерційні  (фірмові)  найменування  до  об'єктів  права
інтелектуальної власності.     Межі правової     охорони      комерційного      найменування
встановлюється статтею 489 ЦК України ( 435-15 ),  у відповідності
до якої така охорона  надається  комерційному  найменуванню,  якщо
воно  дає  можливість  вирізнити  одну  особу  з-поміж інших та не
вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.     Виходячи із    аналізу    чинного   законодавства   у   сфері
радіомовлення  вказане  виокремлення  здійснюється  за   допомогою
вихідних  даних  (найменування,  позивні,  логотип  або  емблема),
порядок використання яких встановлений статтею 46  Закону  України
"Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ).     Київським  апеляційним  господарським  судом під час розгляду
справи  N  12/274-20/257-40/391  було зроблено висновок про те, що
ідентифікуючим  позначенням,  яке дозволяє виокремити радіомовника
з-поміж  інших  суб'єктів,  що здійснюють радіомовлення, є позовні
його  радіостанції.  За  умови, що наявність радіопозивних в ефірі
радіостанції дозволяє вирізнити одну радіостанцію з-поміж інших, і
ці   позивні   не  вводять  в  оману  споживачів  щодо  справжньої
діяльності радіостанції, позивні відповідатимуть всім встановленим
статтею   489  ЦК  України  кваліфікуючим  ознакам,  висунутим  до
комерційного найменування.     При цьому,  постановою Київського апеляційного господарського
суду  від  03.10.2007 встановлено,  що позивні "Радіо Європа плюс"
були комерційним (фірмовим) найменуванням ЗАТ  "Дніпро  Телевіжн",
згодом  реорганізованого  у  ТОВ  "ТРК  "Європа  плюс Київ" (Третя
особа).     Виходячи із викладеного, позовні Позивача в радіо ефірі мають
відповідати ознакам його комерційного найменування,  а  враховуючи
вимоги  постанови  Київського апеляційного господарського суду від
03.10.2007,  ці позивні не  можуть  містити  позначення  "Європа",
"Європа  плюс",  право  на використання яких у своєму комерційному
найменуванні вже належить Третій особі.     Як вже  зазначалося  вище,  згідно  з  чинним  законодавством
вихідні дані телерадіоорганізації (її назва,  реквізити,  логотип,
позивні,  емблема  тощо)  обов'язково  зазначаються  у ліцензії на
мовлення,  у  заяві  на  реєстрацію  суб'єктів  господарювання  як
суб'єктів   інформаційної   діяльності   та   Державному   реєстрі
телерадіоорганізацій України,  а також обов'язково  повідомляються
Телерадіоорганізаціями.     Слід зазначити,   що   згідно   із   чинним    законодавством
найменування юридичної  особи,  яке  згідно із пунктом 1 статті 90
ЦК України ( 435-15 ) кожна особа  повинна  мати,  не  є  тотожним
комерційному (фірмовому) найменуванню,  володіння яким є правом, а
не обов'язком юридичної особи.  Згідно із статтею 420  ЦК  України
комерційне (фірмове) найменування є об'єктом права інтелектуальної
власності, тоді як найменування  у  відповідності  до  статті  201
ЦК України   є  об'єктом  особистих  немайнових  благ.  Враховуючи
викладене, заборона на використання Позивачем позначення "Європа",
"Європа  плюс",  не впливає на позначення найменування Позивача як
юридичної особи та не призводить до необхідності вносити  зміни  в
таке найменування.     Постановою Київського апеляційного  господарського  суду  від
3 жовтня  2007 року встановлено,  а Позивачем не заперечується той
факт,  що ним здійснюється господарська діяльність з радіомовлення
(клас 38 МКТП),  підготовки радіопрограм (клас 41 МКТП) та надання
рекламних послуг (клас 35 МКТП).     Як свідчать матеріали справи,  в ліцензіях Позивача HP N 2566
від 21 квітня 2006 року,  серії HP N 2478 від 30 грудня 2005 року,
серії HP  N  1642  від  8  червня  2004 року,  серії HP N 0525 від
13 листопада 2002  року  зазначена  інформація  про  вихідні  дані
Позивача (в тому числі позивні) з використанням позначення "Європа
плюс".     Неправомірність використання   Позивачем  позначення  "Європа
плюс" в якості власного радіо позивного підтверджується постановою
Київського апеляційного Господарського суду від 3 жовтня 2007 року
по справі N 12/274-20/257-40/391.     Ліцензіями Позивача HP N 2566 від 21 квітня 2006 року,  серії
HP N 2478 від 30 грудня 2005 року,  серії HP N 1642 від  8  червня
2004 року, серії HP N 0525 від 13 листопада 2002 року передбачено,
що "про зміни даних, які містяться у Ліцензії та додатках, власник
Ліцензії  повідомляє Національну раду України з питань телебачення
і радіомовлення у місячний термін для переоформлення Ліцензії  або
додатків",  а  серед  умов  вказаних ліцензій міститься вимога про
ведення Позивачем мовлення з неухильним  дотриманням  майнових  та
авторських прав.     Таким чином,  суд приходить до висновку,  що на час  розгляду
цієї  справи  Позивачем  не  виконані приписи постанови Київського
апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 року по  справі
N   12/274-20/257-40/391  щодо  заборони  йому  використовувати  у
фірмовому найменуванні та діяльності,  яка відноситься до 35,  38,
41 класів МКТП,  позначень "Європа",  "Європа плюс",  чим порушено
умови ліцензій HP N 2566 від 21 квітня 2006 року,  серії HP N 2478
від  30 грудня 2005 року,  серії HP N 1642 від 8 червня 2004 року,
серії HP N 0525 від 13 листопада 2002 року,  частину 5 статті  124
Конституції України  (  254к/96-ВР  ),  статтю  115  ГПК  України,
пункти "а",  "б"  частини  1  статті  59   Закону   України   "Про
телебачення  і радіомовлення" ( 3759-12 ) щодо дотримання майнових
прав  інтелектуальної  власності  Третьої  особи  на  використання
фірмового найменування,  а також в частині обов'язкового виконання
судових рішень та інформування  Відповідача  про  зміни  в  умовах
діяльності.     Відповідно до  частини  3  статті  35  Закону  України   "Про
телебачення   і   радіомовлення"   (   3759-12  )  підставами  для
переоформлення ліцензії на мовлення можуть бути:     а) організаційні зміни статусу та умов діяльності ліцензіата;     б) наміри  ліцензіата  змінити  організаційні   чи   технічні
характеристики   мовлення  та  внести  відповідні  зміни  до  умов
ліцензії;     в) необхідність  внесення  змін до умов ліцензії у зв'язку із
переходом від аналогового до цифрового мовлення.     У разі  зміни зазначених даних,  у відповідності до частини 1
цієї статті,  ліцензіат  подає  до  Національної  ради  заяву  про
переоформлення  ліцензії  на мовлення за встановленою Національною
радою формою.     При виникненні   підстав   для   переоформлення  ліцензії  на
мовлення у зв'язку  з  організаційними  змінами  статусу  та  умов
діяльності  ліцензіата  він  зобов'язаний протягом 10 робочих днів
подати до Національної ради заяву про переоформлення  ліцензії  та
відповідні  документи  або  їх  нотаріально засвідчені копії,  які
підтверджують зазначені  зміни  (частина  4  статті   35   Закону)
( 3759-12 ). При видачі переоформленої ліцензії попередня ліцензія
на мовлення вилучається (пункт 15 статті 35 Закону).     Крім того,   згідно   із   статтею  17  Закону  України  "Про
ліцензування певних видів господарської діяльності"  (  1775-14  )
ліцензіат  зобов'язаний  повідомляти  орган  ліцензування  про всі
зміни даних,  зазначених у документах,  що додавалися до заяви про
видачу   ліцензії.   У   разі   виникнення  таких  змін  ліцензіат
зобов'язаний  протягом  десяти  робочих  днів  подати  до   органу
ліцензування  відповідне  повідомлення  в  письмовій формі разом з
документами  або  їх   нотаріально   засвідченими   копіями,   які
підтверджують зазначені зміни.     У відповідності до частини 10  ст.  16  Закону  України  "Про
ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) не
переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.     Як свідчать матеріали справи,  та не заперечується Позивачем,
ним не подавалася Відповідачу відповідні заяви про  переоформлення
ліцензій HP  N  2566 від 21 квітня 2006 року,  серії HP N 2478 від
30 грудня 2005 року, серії HP N 1642 від 8 червня 2004 року, серії
HP   N   0525  від  13  листопада  2002  року  та  документи,  які
посвідчували  б  внесення  змін  в  умови   здійснення   Позивачем
діяльності з радіомовлення, а саме зміну вихідних даних: позивного
у зв'язку з встановленою рішенням суду  забороною  використання  в
них позначення "Європа", "Європа плюс".     Враховуючи викладене,   виходячи   із   наданих   Відповідачу
повноважень  щодо  здійснення  контролю  та нагляду за дотриманням
телерадіоорганізаціями  (ліцензіатами)   законодавства   та   умов
ліцензій, Відповідачем   правомірно   прийнято   рішення   N  1835
( vr_35295-07 ) від 19 грудня 2007 року,  яким вказано Позивачу на
необхідність   приведення   його   ліцензій   у  відповідність  до
законодавства України та здійснення їх переоформлення.     При цьому  суд зазначає,  що в цій частині у відповідності до
частини  5  статті  37   Закону   України   "Про   телебачення   і
радіомовлення"   (  3759-12  )  Національна  рада  також  наділена
повноваженнями звертатися  до  суду  про  анулювання  ліцензії  на
мовлення  на підставі фактів невиконання розпоряджень про усунення
порушень  законодавства  та  ліцензійних  вимог  та  несвоєчасного
подання   заяви   про   переоформлення   ліцензії   у   зв'язку  з
організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата.     Твердження Позивача  про  те,  що  при винесені оскаржуваного
рішення Відповідач привласнив собі  функції  Державної  виконавчої
служби   судом   не  приймаються  до  уваги  зважаючи  на  те,  що
оскаржуваним рішенням не було зобов'язано Позивача виконати судове
рішення, як те передбачено статтею 1 Закону України "Про виконавче
провадження" (  606-14  ),  а  в  порядку  здійснення  нагляду  за
дотриманням законодавства, зобов'язано привести свою діяльність із
здійснення мовлення у відповідність до чинного законодавства.     У відповідності    до    частини    1   статті   71   Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15  )  кожна  сторона
повинна  довести  ті  обставини,  на яких ґрунтуються її вимоги та
заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.     Доказів, які  б  доводили  неправомірність  спірного  рішення
( vr_35295-07 ) відповідача, позивач суду не надав.     Таким чином,  відповідно  до  вимог  чинного законодавства та
виходячи  з  меж  заявлених  позовних  вимог,  системного  аналізу
положень  чинного законодавства України та матеріалів справи,  суд
дійшов висновку,  що викладені в позовній заяві доводи Позивача  є
необґрунтованими,   а  тому  в  задоволенні  позовних  вимог  слід
відмовити.     У зв'язку  з  тим,  що  судове рішення ухвалюється на користь
сторони - суб'єкта владних повноважень та  враховуючи  відсутність
документально   підтверджених   судових   витрат,   пов'язаних  із
залученням   свідків   та   проведенням   судових   експертиз,   у
відповідності  до  частини  2  статті  94 КАС України ( 2747-15 ),
судової витрати стягненню не підлягають.     На підставі вищевикладеного,  керуючись статтями 69 - 71, 94,
160 - 165,  167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ), Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

     1. В задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

     2. Заходи забезпечення адміністративного позову вжиті ухвалою
від 5 лютого 2008 року - скасувати повністю.     Постанова відповідно   до   частини   1  статті  254  Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) набирає законної
сили   після   закінчення  строку  подання  заяви  про  апеляційне
оскарження,  встановленого цим Кодексом,  якщо таку заяву не  було
подано.     Постанова може бути оскаржена до суду  апеляційної  інстанції
протягом  десяти  днів  з  дня  її  складення  в повному обсязі за
правилами,   встановленими   статтями   185    -    187    Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ),  шляхом подання
через суд першої  інстанції  заяви  про  апеляційне  оскарження  з
наступним  поданням  протягом  двадцяти  днів  апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання  заяви
про   апеляційне   оскарження,  якщо  скарга  подається  у  строк,
встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 Головуючий, суддя                                       О.В.Бачун

 Судді:                                             Н.Є.Блажівська

                                                          П.В.Вовк