open
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Чинний

ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

від 15.01.2001

м. Київ


(Витяг)

У листопаді 1998 р. П. звернувся в суд із позовом до
Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності і
ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. Позивач
зазначав, що наказом Генерального прокурора України від 27 березня
1998 р. N 229-к з метою створення підстав для звільнення його з
посади Смілянського міжрайонного прокурора були поширені
відомості, які не відповідають дійсності, порочать його честь,
гідність і ділову репутацію. В зазначеному наказі і на засіданні
колегії Генеральної прокуратури України відповідачем були поширені
неправдиві відомості про те, що він, П., будучи довіреною особою
кандидата на посаду Смілянського міського голови Б. і зловживаючи
посадовим становищем, з метою агітації за останнього організував
зустрічі з трудовими колективами, а для компрометації К. призначив
ревізію використання бюджетних і позабюджетних коштів у
Смілянській міській раді; виявив нещирість, непрофесіоналізм та
низький рівень знань виборчого законодавства. Цей наказ був
надісланий прокурорам усіх рівнів. Неправдива інформація щодо
нього, П., поширена серед значного кола осіб і завдала йому
моральної шкоди.

Посилаючись на наведене, позивач просив зобов'язати
Генеральну прокуратуру України спростувати викладені в зазначеному
наказі недостовірні відомості, які порочать його честь, гідність і
ділову репутацію, у спосіб, яким ці відомості були поширені, а
також стягнути з відповідача на його користь 1 млн. грн. на
відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ватутінського районного суду м. Києва від 18 лютого
2000 р. позови П. задоволено частково. Зобов'язано Генеральну
прокуратуру України спростувати викладені в рішенні її колегії та
в наказі від 27 березня 1998 р. N 229-к відомості про те, що П.,
будучи довіреною особою кандидата на посаду Смілянського голови Б.
та зловживаючи посадовим становищем, з метою агітації за
останнього організував у період з 14 по 25 березня 1998 р.
зустрічі з трудовими колективами; маючи на меті компрометацію
голови міського виконавчого комітету К., призначив ревізію
використання бюджетних та позабюджетних коштів у Смілянській
міській раді; є нещирим, непрофесіональним, має низький рівень
знань виборчого законодавства - шляхом оголошення на колегії
Генеральної прокуратури України, видачі наказу Генерального
прокурора України та в засобах масової інформації.

Постановлено стягнути з Генеральної прокуратури України на
користь П. 50 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та 17
грн. державного мита.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського
міського суду від 5 квітня 2000 р. рішення суду першої інстанції
змінено в частині визначення розміру відшкодування моральної
шкоди, який зменшено до 1 тис. грн.

У решті рішення суду залишено без зміни.

Голова Верховного Суду України порушив у протесті питання про
скасування постановлених у справі рішень, оскільки суд недодержав
вимог процесуального закону. Президія Київського міського суду
визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Зі змісту позовної заяви П. та матеріалів даної справи видно,
що ним оспорюється зміст наказу Генерального прокурора України від
27 березня 1998 р. N 229-к, а також рішення колегії Генеральної
прокуратури, в яких викладено характер дисциплінарного проступку,
вчиненого позивачем, як підставу для його звільнення із займаної
посади.

Рішенням Верховного Суду України від 18 червня 1998 р. у
справі за позовом П. до Генеральної прокуратури України про
поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного
прогулу та відшкодування моральної шкоди встановлено, що в період
виборчої кампанії, тобто з 14 по 25 березня 1998 р., П., займаючи
посаду Смілянського міжрайонного прокурора і будучи довіреною
особою кандидата на посаду міського голови Б., мав зустрічі з
виборцями, дав інтерв'ю газеті "Факти" і виступив по місцевому
телебаченню, що є несумісним із займаною ним посадою, а також
безпідставно, на порушення вимог ст. 62 Конституції України
( 254к/96-вр ), звинуватив кандидата в народні депутати К. у
вчиненні злочинів: розкраданні державних коштів, корупції,
антидержавній діяльності, зловживанні посадовим становищем.

Зазначеним рішенням наказ Генерального прокурора України про
звільнення позивача з посади Смілянського міжрайонного прокурора
визнаний законним і обгрунтованим, у задоволенні позову П. до
Генеральної прокуратури України про поновлення на роботі і
стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 ЦПК ( 1501-06 ) факти, встановлені
судовим рішенням, що набрало законної сили в одній цивільній
справі, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, у
яких беруть участь ті самі особи.

Згідно зі ст. 16 Дисциплінарного статуту прокуратури України
(затверджений Постановою Верховної Ради України від 6 листопада
1991 р. N 1796-XII ( 1796-12 ); далі - Статут) наказ Генерального
прокурора України про застосування одного з дисциплінарних
стягнень, передбачених пунктами 5 і 6 ст. 9 Статуту, може бути
оскаржений до Верховного Суду України.

Розглядаючи позов П., суд зазначених положень чинного
законодавства не врахував і не звернув уваги на те, що позивач
оспорює відомості, викладені в наказі Генерального прокурора
України про застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого
п. 5 ст. 9 Статуту, і що зазначені відомості становлять склад
дисциплінарного проступку, за вчинення якого позивач був
звільнений із займаної посади.

Законність та обгрунтованість цього наказу були перевірені
Верховним Судом України і підтверджені його рішенням, яке набрало
законної сили 18 червня 1998 р.

На порушення вимог ч. 2 ст. 32 ЦПК ( 1501-06 ) районний суд
визнав доведеними факти, протилежні тим, що були викладені в
зазначеному рішенні Верховного Суду України у справі між тими
самими особами. На це не звернув уваги суд касаційної інстанції,
який визнав правильними такі дії районного суду і зазначив в
ухвалі, що при вирішенні трудового спору в рішенні не давалась
оцінка викладеним у наказі відомостям, які в даному випадку суд
визнав такими, що не відповідають дійсності.

Такі висновки суду першої і касаційної інстанцій не
узгоджуються зі змістом рішення Верховного Суду України від 18
червня 1998 р. і фактичними обставинами справи.

Оскільки судові рішення у справі постановлено з порушенням
вимог ч. 2 ст. 32, статей 123, 132, 203 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ),
вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий
розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного, президія Київського міського суду
протест Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення
Ватутінського районного суду та ухвалу судової колегії в цивільних
справах Київського міського суду скасувала і направила справу на
новий розгляд.

"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.

  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу