open
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Чинний

ПРЕЗИДІЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

від 21.06.2000


(Витяг)

У травні 1999 р. А. пред'явила позов до Акціонерного
поштово-пенсійного банку "Аваль" (далі - АППБ) про відшкодування
матеріальної та моральної шкоди. Позивачка зазначала, що в січні
1998 р. з метою укладення договору на строковий валютний вклад
звернулась до Нікопольського філіалу АППБ (далі - НФ АППБ), де
передала 1 тис. доларів США начальнику валютного відділу В.
Остання оформила договір і передала їй один його екземпляр. У
серпні 1998 р. їй було відмовлено у поверненні валютного вкладу,
оскільки такий вклад на її ім'я у НФ АППБ зареєстрований не був.

Пізніше стало відомо, що вироком Нікопольського міського суду
Дніпропетровської області від 9 грудня 1998 р. В. засуджено до
позбавлення волі строком на 10 років за посадові злочини,
розкрадання валюти в особливо великих розмірах, шахрайство.
Посилаючись на те, що згідно з вимогами ст. 441 ЦК ( 1540-06 )
організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її
працівника, А. просила стягнути з АППБ суму свого вкладу з
відсотками і відшкодувати заподіяну моральну шкоду.

Рішенням Нікопольського міського суду від 6 серпня 1999 р.
позов було задоволено. З АППБ на користь А. стягнуто 5 тис. 694
грн. на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди і 3 тис. грн.
- моральної шкоди.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах
Дніпропетровського обласного суду від 13 вересня 1999 р. рішення
міського суду було змінено: суму відшкодування моральної шкоди
зменшено до 1 тис. грн.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування постановлених у справі судових рішень.
Президія Дніпропетровського обласного суду протест задовольнила з
таких підстав.

Задовольняючи заявлений позов, міський суд, посилаючись на
вирок від 9 грудня 1998 р., визнав доведеним той факт, що В. при
виконанні своїх службових обов'язків начальника валютного відділу
НФ АППБ заподіяла матеріальну та моральну шкоду позивачці.

Судова колегія в цивільних справах обласного суду погодилася
з таким висновком, проте він не є обгрунтованим, оскільки суд
дійшов його без належного з'ясування всіх обставин справи і без
урахування прав та обов'язків сторін.

Так, зі згаданого вище вироку Нікопольського міського суду
вбачається, що В. була визнана винною у вчиненні злочинів,
передбачених ст. 86-1, ч. 2 ст. 143, ч. 2 ст. 165, ч. 2 ст. 172
КК ( 2001-05, 2002-05 ), і засуджена до позбавлення волі строком
на 10 років. Цим же вироком були задоволені цивільні позови А. та
інших фізичних осіб до НФ АППБ у частині стягнення матеріальної
шкоди, а у відшкодуванні моральної шкоди позивачам було
відмовлено.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах
Дніпропетровського обласного суду від 12 січня 1999 р. вирок суду
в частині вирішення цивільного позову про відшкодування НФ АППБ
потерпілим - фізичним особам заподіяної В. матеріальної шкоди
скасовано і направлено на новий розгляд у порядку цивільного
судочинства, а в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди
залишено без зміни. В ухвалі зазначалося, що В. заволоділа
грошовими коштами потерпілих шахрайським шляхом, АППБ не укладав
із ними договорів на зберігання коштів у іноземній валюті, їхні
гроші до банку не надходили, на момент вчинення злочину НФ АППБ
вкладів у іноземній валюті від громадян не приймав, а за своїми
посадовими обов'язками начальник валютного відділу повноваженнями
по прийому вкладів у іноземній валюті наділена не була.

Посилаючись на зазначені обставини і на те, що відповідно до
положень ст. 441 ЦК ( 1540-06 ) відповідальність АППБ перед
потерпілими можлива у випадку заподіяння В. шкоди лише при
виконанні нею службових обов'язків, судова колегія в кримінальних
справах обласного суду запропонувала при новому розгляді справи
з'ясувати, чи виходила остання за межі своїх посадових обов'язків
при укладенні з А. та іншими договорів на зберігання іноземної
валюти, чи доручало керівництво НФ АППБ будь-кому зі своїх
працівників, і В. зокрема, виконувати обов'язки по укладенню таких
договорів.

Хоча згідно з ч. 1 ст. 319 ЦПК ( 1503-06 ) та ч. 1 ст. 376
КПК ( 1003-05 ) викладені в ухвалі вказівки суду, що розглядає
справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду, який
заново розглядає дану справу, міський суд не взяв цього до уваги і
зазначені в ухвалі судової колегії в кримінальних справах
обласного суду від 12 січня 1999 р. вимоги не виконав.
Задовольняючи позов у частині відшкодування моральної шкоди,
міський суд не дав оцінки також тій обставині, що при
постановленні обвинувального вироку щодо В. у задоволенні
аналогічних вимог А. та іншим уже було відмовлено.

Крім того, хоча вирішення даного спору безпосередньо впливає
на подальші права й обов'язки В., остання в установленому
процесуальним законодавством порядку до участі у справі притягнута
не була.

За наявності таких недоліків судові рішення мають бути
скасовані. При новому розгляді справи суду слід врахувати
викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного,
повного й об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав та
обов'язків сторін і залежно від установленого вирішити спір.

Виходячи з наведеного президія Дніпропетровського обласного
суду протест заступника Голови Верховного Суду України
задовольнила, рішення Нікопольського міського суду і ухвалу
судової колегії в цивільних справах Дніпропетровського обласного
суду скасувала і направила справу на новий розгляд.

"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.

  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу