Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 лютого 2019 року
у справі № 203/1796/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо підстав витребування майна від добросовісного набувача
Фабула справи: ПАТ«Українська залізниця» звернулося до суду з позовом до міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування свідоцтва про право власності, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності. Рішенням районного суду позов ПАТ задоволено частково. Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Мотивація касаційної скарги: підтвердженням фактичного володіння та користування майном саме ДП«Придніпровська залізниця» як балансоутримувачем державного майна, а отже, неправомірності висновків суду апеляційної інстанції про вибуття із державної власності спірного майна є, зокрема, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладений між Фондом державного майна України та ПП ОСОБА_8, балансоутримувач за договором – ДП. Рішеннями господарських судів встановлено, що спірне нежитлове приміщення перебувало в державній власності та знаходилось на балансі ДП. Суб'єктом управління вказаним державним майном було Міністерство транспорту та зв'язку України, правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України.
Правова позиція Верховного Суду: ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб'єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред'явлення іншої.
Отже, з'являється декілька шляхів досягнення кінцевої мети - відновлення порушеного права або захисту інтересу. Таке явище називається сompetition of claims (конкуренція позовів).
Конкуренція позовів, якщо її трактувати буквально, є конкуренцією суб'єктивних цивільних прав (прав вимоги до порушника), що існують в рамках захисних цивільних правовідносин (складають зміст захисних зобов'язань) і реалізуються в судовому порядку, в результаті чого відбувається застосування відповідного способу захисту права чи інтересу. Сенс такої конкуренції полягає у тому, що позивач має можливість обирати більш вигідний позов і долати обмеження, встановлені щодо іншої вимоги, яка ґрунтується на тих же самих фактах. У випадку конкуренції складається нетипова для цивільного права ситуація, коли в результаті однієї й тієї ж самої протиправної поведінки виникають і паралельно існують декілька суб'єктивних прав, які мають одне і те ж саме призначення. Реалізація одного з таких прав призводить до припинення іншого, оскільки інтерес, що ним опосередковується, задовольняється в повному обсязі при здійсненні іншого конкуруючого права.
Для захисту своїх майнових інтересів власник або суб'єкт іншого речового права може використовувати вимоги про визнання недійсною угоди з відчуження належної йому речі (якщо мова йде про оспорюваний правочин) або про застосування наслідків недійсності правочину (якщо мова йде про вчинення нікчемного правочину). В обох випадках загальним наслідком вчинення недійсної угоди стане реституція, яка полягає, зокрема у поверненні конкретної речі (предмета угоди) первинному власнику.
У справі, рішення якої є предметом перегляду, відбувається поєднання різних способів захисту прав власника: позивач заявляє зобов'язальну по суті вимогу (про реституцію речі) на підставі визнання недійсною угоди, укладеної без його волевиявлення з третіми особами, тоді як у цих цілях надано право на віндикаційний (речово-правовий) позов, який пред'явлено ПАТ.
Застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення свого майна (віндикації) вже забезпечує захист прав та інтересів не тільки власника майна, а й добросовісних набувачів, які також є учасниками цивільного обороту. В іншому разі для широкого кола добросовісних набувачів, які виявили при укладенні договорів добру волю, розумну обачність, буде існувати ризик неправомірної й несправедливої втрати майна, яке може бути витребувано у них у порядку реституції. Така незахищеність прав добросовісних набувачів суперечить Конституції України та свободі договору.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.
Висновки: виникнення права власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення ч. 1 ст. 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.