Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 лютого 2020 року
у справі № 803/1596/17
Адміністративна юрисдикція
Щодо відповідності намірів забудовника стосовно забудови земельної ділянки положенням містобудівної документації на місцевому рівні
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції (далі - Управління ДАБІ, відповідач 1), головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю органів з питань архітектури та містобудування Управління ДАБІ (далі - головний інспектор, відповідач 2), третя особа - Управління містобудування та архітектури міської ради, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Управління ДАБІ про скасування містобудівних умов та обмежень земельної ділянки на об'єкт будівництва «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями».
Позивач вважає, що підстав для скасування містобудівних умов та обмежень не було, оскільки після надання містобудівних умов та обмежень, позивач звернувся із заявою про зміну цільового призначення земельної ділянки. Рішенням міської ради затверджено громадянину ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зміна цільового призначення) та змінено цільове призначення. Таким чином, наміри забудови земельної ділянки відповідають детальному плану території м. Луцька (затвердженому рішенням виконкому міської ради), тому посилання відповідача на порушення п. 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 7 липня 2011 року № 109, та ч. 2 ст. 5, п. 2 ст. 25, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», є безпідставними.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено у повному обсязі.
Мотивація касаційної скарги: Управління ДАБІ вказує, що твердження судів попередніх інстанцій про те, що наміри забудови відповідають положенню містобудівної документації, суперечать обставинам справи, оскільки цільове призначення належної позивачу ділянки - землі садибної забудови; згідно плану зонування території м. Луцька, затвердженого міською радою, функціональне призначення території - «Ж-1, зона садибної забудови». При цьому, детальний план території в межах вулиць, затверджений рішенням Виконавчого комітету міської ради, суперечить Генеральному плану та плану зонування території м. Луцька.
За вказаних обставин наміри позивача щодо забудови земельної ділянки не відповідали функціональному призначенню території, встановленому містобудівною документацією на місцевому рівні.
Правова позиція Верховного Суду: містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень або у подальшому під час здійснення державно-будівельного або судового контролю. Невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об'єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 803/1231/17 та від 14 серпня 2018 року у справі № 823/5265/15.
Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
Ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, детальний план територій у межах м. Луцька щодо забудови земельної ділянки під будівництво «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями», розроблений та затверджений рішенням Виконавчого комітету міської ради, згідно якого вказана територія є територією багатоквартирної житлової забудови.
Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки наведене рішення Виконавчого комітету міської ради прийнято до моменту видачі позивачу спірних містобудівних умови та обмежень забудови земельної ділянки, тому наміри позивача у повній мірі відповідали містобудівній документації на місцевому рівні.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.
Згідно ч. 1 ст. 25 цього Закону режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.
Висновки: відповідно до п. 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх складу та змісту № 109, підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.
Однак, наміри позивача щодо забудови земельної ділянки відповідали положенням містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема детальному плану населеного пункту, згідно якого територія в межах спірних вулиць є територією багатоквартирної житлової забудови.
Ключові слова: організація комплексної забудови територій, порядок здійснення проектування та будівництва об’єктів, підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень
