Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 23 жовтня 2019 року

у справі № 330/2119/15

Цивільна юрисдикція

Щодо нарахування процентів за кредитним договором після судового рішення про звернення стягнення на предмет застави

Фабула справи: ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит. Відповідач належним чином зобов’язання за кредитним договором не виконував, на вимоги банку не реагував, внаслідок чого утворилась заборгованість, а саме: заборгованість за кредитом; заборгованість по процентам за користування кредитом; заборгованість по комісії за користування кредитом; пеня; штраф (фіксована частина), штраф (процентна складова).

Рішенням суду першої інстанції, залишений без змін Постановою апеляційного суду, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 зазначає, що рішенням суду вже було визначено розмір заборгованості за кредитним договором, проте банк про зазначене судове рішення не повідомив і при розрахунку суми заборгованості його не врахував. Також посилався на те, що апеляційним судом не враховано вимоги ст. 61 Конституції України про те, що ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності за одне й те саме правопорушення, проте розрахунок банку містить вимоги про стягнення і пені, і штрафу.

Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (ч. 1 ст. 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Висновки: якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Ключові слова: кредитні правовідносини, неналежне виконання кредитного зобов’язання, порядок погашення кредиторської заборгованості, права кредитора, порядок визначення кредиторської заборгованості, порушення грошового зобов’язання, звернення стягнення на предмет іпотеки, право вимоги дострокового погашення кредиту