Постанова
Іменем України
23 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 330/2119/15
провадження № 61-2170 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Онищенка Е. А., Кухаря С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 07 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 58 760 доларів США на визначених договором умовах строком до 07 вересня 2037 року.
Відповідач належним чином зобов?язання за кредитним договором не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 25 листопада 2015 року складала 77 877 доларів 27 центів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 42 833 долари 80 центів США; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 17 757 доларів 57 центів США; заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 3 969 доларів 92 центи США; пеня у розмірі 9 597 доларів 59 центів США; штраф (фіксована частина) у розмірі 10 доларів 44 центи США, штраф (процентна складова) у розмірі 3 707 доларів 94 центи США.
Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені банком судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2017 року у складі судді Федорець С. В. у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2014 року, що набрало законної сили, позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 487 022 грн 80 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Проте надані банком докази не дають можливість суду з`ясувати, чи звернуто стягнення на предмет іпотеки на даний час, на яку саме суму і яка частина заборгованості залишилася непогашеною унаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, на думку суду, саме на частину заборгованості по тілу кредиту, яка залишилася після звернення стягнення та продажу нерухомого майна, позивач мав право нараховувати відсотки та штрафні санкції за невиконання зобов`язання.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову апеляційного суду Запорізької області від 14 лютого 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 рокуапеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову. Позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором станом на 25 листопада 2015 року в сумі 77 877 доларів 27 доларів США, що еквівалентно 186 4381 грн 77 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 42 833 долари 80 центів США, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 17 757 доларів 57 центів США, заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 3 969 доларів 92 центів США, пеня у розмірі 9 597 доларів 59 центів США, штраф (фіксована частина) у розмірі 10 доларів 44 центів США, штраф (процентна складова) у розмірі 3 707 доларів 94 центів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, щопозасудового врегулювання спору не відбулося. Предмет іпотеки було продано відповідачем з дозволу банку, а гроші, що надійшли 25 вересня 2015 року в сумі 14 759 доларів 83 центи США, були зараховані на рахунок відповідача, зазначений у пункті 7.2 кредитного договору, а борг відповідача складав 84 601 долар 89 центів США. Тобто коштів, що надійшли, було недостатньо для сплати всього боргу, а тому вимоги банку є обґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 330/2119/15 з Якимівського районного суду Запорізької області.
У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2014 року вже було визначено розмір заборгованості за кредитним договором, проте банк про зазначене судове рішення не повідомив і при розрахунку суми заборгованості його не врахував. Також посилався на те, що апеляційним судом не враховано вимоги статті 61 Конституції України про те, що ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності за одне й те саме правопорушення, проте розрахунок банку містить вимоги про стягнення і пені, і штрафу. Вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2019 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2014 року про звернення стягнення на предмет іпотеки не могло бути виконано примусово, так як 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Відсутність факту примусового виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2014 року підтвердив і Комунарський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя.
Зазначало, що за рахунок коштів, що надійшли від продажу предмету іпотеки, було сплачено прострочений кредит, частина процентів і неустойки, проте їх було недостатньо для сплати всієї суми боргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 вересня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 58 760 доларів США строком до 07 вересня 2037 року та зобов`язався повернути кредит зі сплатою відсотків в строки та в порядку, встановленому договором.
Відповідач належним чином зобов?язання за кредитним договором не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого, за розрахунком банку, утворилась заборгованість, яка станом на 25 листопада 2015 року складала 77 877 доларів 27 центів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 42 833 долари 80 центів США; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 17 757 доларів 57 центів США; заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 3 969 доларів 92 центи США; пеня у розмірі 9 597 доларів 59 центів США; штраф (фіксована частина) у розмірі 10 доларів 44 центи США, штраф (процентна складова) у розмірі 3 707 доларів 94 центи США.
Також встановлено, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2014 року, що набрало законної сили, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 07 вересня 2007 року у розмірі 487 022 грн 80 коп. звернуто стягнення на користь ПАТ «ПриватБанк» на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 67,05 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_2 , з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 .
Згідно з листом Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя від 23 червня 2016 року на запит суду повідомлено, що відповідно до даних книг вихідної кореспонденції та бази даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень за період з 2013 року по 2016 рік виконавчий документ у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 до відділу не надходив.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк».
У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики, передбачена частиною першою статті 1048 ЦК України, до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановивши, що заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції у порушення вимог статей 264, 367, 382 ЦПК України, вказаних вимог закону не врахував, не з`ясував яка сума боргу та за якими платежами зарахована на погашення кредитної заборгованості; не перевірив періоду, за який вона нарахована, а також не встановив періоду нарахованих ОСОБА_2 процентів та пені за користування кредитними коштами;не звернув уваги, що пред?явивши позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк змінив строк виконання основного зобов?язання, а тому нарахування процентів та неустойки після пред?явлення такого позову не відповідає вимогам закону.
Без встановлення зазначених обставин неможливо ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення, а матеріали справи не містять відомостей про структуру суми боргу, визначеної заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2014 року.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.
Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
