Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 жовтня 2019 року
у справі № 658/522/17
Цивільна юрисдикція
Щодо випадків правомірності відчуження квартири одним із батьків без згоди органів опіки і піклування
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, третя особа - відділ у справах дітей міської ради, про визнання договору дарування квартири, укладеного між відповідачами, недійсним.
Позивач вказала, що ОСОБА_4 вчинив відчуження належної йому на праві приватної власності квартири, подарувавши її своїй матері - ОСОБА_5 .При укладенні договору дарування ОСОБА_4, приховав факт реєстрації в його квартирі неповнолітніх дітей. Таким чином, позивачка наголошувала, що відповідач своїми діями порушив права неповнолітніх дітей, позбавивши їх конституційного права на житло, а також і її права, переклавши весь тягар забезпечення дітей житлом на позивачку. Під час укладення оспорюваного договору ОСОБА_4 до органів опіки та піклування з питання отримання дозволу на укладення договору не звертався, відповідного дозволу не отримував.
Рішенням суду першої інстанції позов залишено без задоволення. Ухвалою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вважає, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Згідно ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів), або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.
Ч. ч. 2, 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Висновки: неповнолітні діти на час укладання оспорюваного правочину у квартирі ОСОБА_4 не проживали, після припинення батьками шлюбних стосунків та спільного проживання, їх місцем проживання є квартира ОСОБА_1.
При укладенні спірного договору право неповнолітніх дітей на користування житлом, порушено не було, оскільки, вони фактично цим житлом не користувались та не проживали в ньому.
Ключові слова: порядок захисту житлових прав, правочин суперечить інтересам дитини, розірвання договору в судовому порядку, місце проживання дитини, дарування нерухомого майна, умови дійсності правочину
