Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 658/522/17

провадження №61-26733св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи - Відділ у справах дітей Каховської міської ради, приватний нотаріус Коршунова Людмила Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Таранова Сергія Петровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 09 серпня 2017 року у складі головуючого: Терещенко О. Є., та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 06 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Бугрика В. В., Семиженка Г. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа - відділ у справах дітей Каховської міської ради, про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного між відповідачами 27.04.2016 року, недійсним.

Позов мотивовано тим, що позивач проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 . Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 21 січня 2016 року було встановлено факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 01 листопада 2012 року. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 06 квітня 2016 року вищевказане рішення залишено без змін. Від спільного проживання без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мають спільних дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також позивач зазначила, що 25 лютого 2000 року ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 . 04 грудня 2006 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_2 .Під час спільного проживання позивач та відповідач ОСОБА_4 об`єднали вказані квартири в одну, про що було видано свідоцтво про право спільної часткової власності по Ѕ частці кожному на квартири №№ 23, 26 .

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 22 грудня 2014 року ОСОБА_4 виділено у власність Ѕ частини квартири АДРЕСА_5 , ОСОБА_1 . виділено у власність Ѕ частини з квартири АДРЕСА_5 .

Позивач зазначила, що неповнолітні діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані в АДРЕСА_6 . Тобто, діти зареєстровані, як в квартирі позивача, так і в квартирі, яка належала ОСОБА_4 . При цьому, позивач вважає, що діти мають повне право на проживання як в одній так і в іншій квартирі. Питання про місце проживання дітей та про місце їх реєстрації після поділу квартир ніким не розглядалось і жодного рішення з цього приводу не приймалось.

Позивач вказала, що 27 квітня 2016 року ОСОБА_4 вчинив відчуження належної йому на праві приватної власності квартири АДРЕСА_1 , подарувавши її своїй матері - ОСОБА_5 .При укладенні договору дарування ОСОБА_4 , приховав факт реєстрації в його квартирі неповнолітніх дітей. Таким чином, позивачка наголошувала, що відповідач своїми діями порушив права неповнолітніх дітей, позбавивши їх конституційного права на житло, а також і її права, переклавши весь тягар забезпечення дітей житлом на позивачку. Під час укладення оспорюваного договору ОСОБА_4 до органів опіки та піклування з питання отримання дозволу на укладення договору не звертався, відповідного дозволу не отримував.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати правочин недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 09 серпня 2017 року у складі судді Терещенко О. Є. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства». Про те сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 , який діє від імені ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 09 серпня 2019 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору дарування, оскільки цей договір укладено відповідно до вимог закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої

та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення

та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 23 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 658/522/17 зКаховського міськрайонного суду Херсонської області.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

06 червня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не виконав свій обов`язок, передбачений частиною 1 статті 303 ЦПК України, не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції. Позивач не погоджується з висновком апеляційної інстанції, вважає, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Доводи особи, яка подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У січні 2018 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_1

ОСОБА_4 в запереченні зазначив, що станом на момент укладання договору дарування від 27 квітня 2016 року квартири АДРЕСА_1 , неповнолітні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проживали та були зареєстровані за місцем проживання їх матері ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 , яка була виділена ОСОБА_1 за рішенням суду. Отже, право проживання дітей не припинилося в результаті укладення договору дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Крім того, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 мають лише одну спільну дитину, а саме, неповнолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначив, що факт вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто, до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини, або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо житлового приміщення.

Вважає, що судові рішення суддів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 21 січня 2016 року встановлено факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 01 листопада 2012 року (а. с. 11-14).

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 06 квітня 2016 року вищевказане рішення залишено без змін (а. с. 15-17).

Від спільного проживання без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мають спільню дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 7).

Згідно свідоцтву про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в графі «батько дитини» зазначено ОСОБА_7 (а.с.8).

З пояснень сторін та матеріалів справи встановлено, що 25.02.2000 року ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 , а 04.12.2006 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_2 .

Під час спільного проживання позивач та відповідач ОСОБА_4 об`єднали вказані квартири в одну, про що було видано свідоцтво про право спільної часткової власності по Ѕ частці кожному на квартири №№ 23, 26 (а. с.21-22).

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 22 грудня 2014 року ОСОБА_4 виділено у власність Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 . виділено у власність Ѕ частини з квартири АДРЕСА_5 .

27 квітня 2016 року ОСОБА_4 ував належну йому квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 , що підтверджується договором дарування, завіреним приватним нотаріусом Корушновою Л. А.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до вимог частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів), або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров?я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Частинами другою та третьою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Встановлено, що неповнолітні діти на час укладання оспорюваного правочину у квартирі АДРЕСА_1 не проживали, після припинення батьками шлюбних стосунків та спільного проживання, їх місцем проживання є квартира АДРЕСА_2 , тобто квартира ОСОБА_1

Тому, при укладенні спірного договору право неповнолітніх дітей на користування житлом, порушено не було, оскільки, вони фактично цим житлом не користувались та не проживали в ньому.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суддів стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом першої та апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Таранова Сергія Петровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 09 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 06 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк