Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 березня 2018 року
у справі № 910/8920/17
Господарська юрисдикція
Щодо фіктивності договору поруки
Фабула справи: ТОВ "Будівельно-торгівельна компанія "Таврія" звернулось до господарського суду з позовом до ПАТ "Юнекс Банк" (далі - Відповідач-1) та ТОВ "ОЛК АЛЬФА" (далі - Відповідач-2) про визнання недійсним з моменту укладення договору поруки.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на фіктивність договору поруки, укладення його з метою недопущення заявлення позивачем кредиторських вимог у справах про банкрутство юридичних осіб групи компаній "АМСТОР", пов'язаних відносинами контролю з відповідачами. Позивач зазначає, що укладення договору поруки порушує його права та охоронювані законом інтереси, адже стало передумовою безпідставного відхилення кредиторських вимог позивача у справі про банкрутство ТОВ "АМСТОР".
Рішенням господарського суду, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів умисел всіх сторін Договору поруки щодо вчинення його без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Мотивація касаційної скарги: позивач вказав, що судами без належної правової оцінки відхилені численні доводи позивача, які прямо та опосередковано свідчать про наявність ознак фіктивності оспорюваного правочину, що є підставою для визнання його недійсним згідно з положеннями ч. 2 ст.234 ЦК України. За доводами позивача, саме пов'язаність сторін договору відносинами контролю є вагомим аргументом відсутності наміру в поручителя взяти на себе обов'язки боржника за основним зобов'язанням.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до положень ст. ст. 202, 203, 234 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто на набуття зміну або припинення відповідних прав та обов'язків, що обумовлені цим правочином. Відсутність у сторін наміру створення зазначених правових наслідків має наслідком визнання правочину фіктивним. З положень ст. ст. 553, 554 ЦК України Суд вбачає, що договір поруки є двостороннім правочином, на підставі якого між кредитором та поручителем виникає забезпечувальне зобов'язання. Зміст зазначеного забезпечувального зобов'язання становить право кредитора вимагати від поручителя виконання забезпеченого порукою зобов'язання, якому відповідає обов'язок поручителя здійснити таке виконання.
Висновки: для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його без наміру досягти відповідного правового результату повинна бути властива одночасно діям обох сторін правочину.
Ключові слова: визнання договору поруки недійсним, ознаки фіктивності правочину
