Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 27 серпня 2019 року
у справі № 906/565/18
Господарська юрисдикція
Щодо доказів фактичного користування об'єктом оренди
Фабула справи: Приватне підприємство "Зевс" ( далі - ПП "Зевс") звернулося до суду із позовом до ФОП про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, укладеного між сторонами, стягнення заборгованості у розмірі 258 118,16 грн, з яких: 197 976,00 грн - основний борг, 17 644,18 грн - інфляційні втрати, 6 459,98 грн - 3 % річних, 36 038,38 грн - пені та зобов`язання відповідача звільнити і повернути позивачу нежитлове приміщення (мала архітектурна форма).
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань по договору оренди нежитлового приміщення в частині сплати орендної плати.
Рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі. Приймаючи рішення суд виходив з того, що договір оренди є розірваним та позивачем не надано належних доказів фактичного користування відповідачем об`єктами оренди, зазначеними в договорі.
Постановою апеляційного суду вищезазначене судове рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками та рішенням суду першої інстанції.
Мотивація касаційної скарги: ПП "Зевс" посилається на те, що оскаржувані судові акти попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права (ст.ст. 640, 642, 762, 763, 785, 795 ЦК України) та при неповному дослідженні доказів.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Загальними положеннями про найм (оренду) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (ст. 759 ЦК України).
Відповідно до ч.3 ст.653 ЦК України встановлено, що в разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
За правилами ст.793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо його укладено строком на три і більше років.
Відповідно до ст.795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).
Сторони можуть встановити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц).
Як вже зазначалося вище, за умовами договору (п.п. 1.5 та 2.1) сторони погодили, що орендар вступає у користування об`єктом оренди після підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі об`єкту оренди від орендодавця орендарю.
Разом з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано доказів підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Виходячи з аналізу зазначених норм процесуального права, обов`язок доказування тих обставин, на які посилаються учасники судового процесу, як на підставу своїх вимог або заперечень покладено на сторони. При цьому, суд позбавлений прав самостійно збирати докази, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, ст. 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010).
Висновки: фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Дослідивши надані відповідачем докази (договір про спостереження за ручними системами тривожної сигналізації, що встановлені на об`єктах з реагуванням наряду поліції охорони та договір про тимчасове постачання електричної енергії без засобів обліку), суд з огляду на недоведеність факту передачі об`єктів оренди відповідачу, відсутністю доказів на підтвердження належності об`єктів оренди позивачу, дійшов висновку, що останні не є беззаперечними доказами фактичного користування відповідачем об`єктами оренди. Крім того, судами попередніх інстанцій враховано, що відповідно до п. 1.3 договору об`єкт оренди підключений до комунальних мереж, що включають в себе забезпечення утримання об`єкту оренди електричною енергією, газопостачанням, водопостачанням (у т.ч. гарячого та холодного водопостачання, водовідведення), тощо, а також телефонним зв`язком, проте позивачем не надано доказів виставлення рахунків на сплату комунальних послуг, як це передбачено п. 4.5 договору, та відповідно - доказів фактичної оплати цих послуг.
Ключові слова: прийняття майна в оренду, підтвердження орендних відносин
