Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 09 липня 2019 року

у справі № 213/1127/17

Кримінальна юрисдикція

Щодо відмежування умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України) від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України)

Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК.

України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_1, перебуваючи за місцем проживання свого знайомого ОСОБА_2 - в кімнаті № 67 гуртожитку, під час конфлікту, що виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_3, з метою заподіяння смерті останньому, знаходячись в приміщенні загального коридору, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, завдав потерпілому ОСОБА_3 одного удару кухонним ножем в грудну клітку ліворуч, чим спричинив одне колото-різане поранення, від якого потерпілий помер.

Апеляційний суд вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Мотивація касаційної скарги: засуджений ОСОБА_1 вважає, що його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України судом, першої інстанції не доведена, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. При цьому зазначає, що суди не звернули уваги на суперечності в показаннях свідків та на відсутність його слідів пальців рук на знарядді вчинення злочину. Наголошує на тому, що провину визнав під тиском співробітників правоохоронних органів. Водночас ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, вказує на те, що його дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України.

Правова позиція Верховного Суду: ч. 1 ст. 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. В свою чергу, ч. 2 ст. 121 КК України передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.

Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).

Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

Висновки: поведінка засудженого ОСОБА_1 до та після вчинення злочину, механізм, характер, спосіб нанесення, сила удару та локалізація тілесного ушкодження (в місце розташування життєво важливого органу людини - серця), а також знаряддя злочину - ніж, безумовно свідчать про спрямованість його дій саме на позбавлення життя потерпілого, а тому твердження засудженого про необхідність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 КК України є необґрунтованими.

Ключові слова: злочини проти життя, злочини проти здоров’я, змішана форма вини, злочин з похідними наслідками, умисел на позбавлення життя, ставлення до суспільно-небезпечних наслідків