Постанова

Іменем України

09 липня 2019 року

м. Київ

справа № 213/1127/17

провадження № 51-6170 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2018 рокуза обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого останній раз 29 вересня 2011 року вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 315КК із застосуванням статей 70, 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна; звільненого 17 лютого 2017 року по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_6 в строк відбуття покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 02 березня 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та з 21 червня 2017 року по 10 січня 2018 року один день попереднього увязнення за один день позбавлення волі.

Згідно з вироком суду першої інстанції, 01 березня 2017 року о 21.00 год, ОСОБА_6 , перебуваючи за місцем проживання свого знайомого ОСОБА_8 - в кімнаті АДРЕСА_2 , під час конфлікту, що виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_9 , з метою заподіяння смерті останньому, знаходячись в приміщенні загального коридору, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, завдав потерпілому ОСОБА_9 одного удару кухонним ножем в грудну клітку ліворуч, чим спричинив одне колото-різане поранення, від якого 02 березня 2017 року о 00.15 год потерпілий помер в КЗ «Криворізька міська клінічна лікарня №2» ДОР».

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 20 березня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляду у суді першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що його винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК судом, першої інстанції не доведена, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. При цьому зазначає, що суди не звернули уваги на суперечності в показаннях свідків та на відсутність його слідів пальців рук на знарядді вчинення злочину. Наголошує на тому, що провину визнав під тиском співробітників правоохоронних органів. Водночас ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, вказує на те, що його дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримали касаційну скаргу засудженого та просили скасувати оскаржені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В судовому засіданні прокурор заперечила щодо задоволення касаційних скарг і просила судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_6 , в якій він заперечував проти доведеності винуватості у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК кваліфіковані правильно.

В основу вироку суд поклав показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які підтвердили, що день події вони вибігли з кімнати в коридор гуртожитку на крики потерпілого про допомогу, де виявили на підлозі потерпілого з ножовим пораненням, поряд з яким лежав ніж, а також ОСОБА_6 , який намагався втекти. При цьому, відповідно до показань свідка ОСОБА_13 потерпілий до того як втратив свідомість повідомив, що саме ОСОБА_6 завдав йому удару ножем.

Крім того, суд обґрунтовано в своєму рішенні послався на дані протоколу огляду місця події, під час якого на підлозі в гуртожитку виявлено ніж з плямами бурого кольору; дані протоколу слідчого експерименту, де сам ОСОБА_6 детально відтворив всі обставини події кримінального правопорушення, а саме місце нанесення ОСОБА_9 удару ножем та місце, куди потім викинув ніж, а також дані висновків судових експертів та речовий доказ ніж.

Вказані докази є логічними і послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності. Підстав недовіряти цим доказам, у тому числі, показанням свідків, у суду не було. Безпосередньо дослідивши докази, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Твердження засудженого про необхідність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 КК є необґрунтованими та спростовуються встановленими фактичними обставинами кримінального правопорушення.

Так, частина 1 статті 115 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

В свою чергу, частина 2 статті 121 КК передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.

Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків.

Вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що поведінка засудженого ОСОБА_6 до та після вчинення злочину, механізм, характер, спосіб нанесення, сила удару та локалізація тілесного ушкодження (в місце розташування життєво важливого органу людини - серця), а також знаряддя злочину ніж, безумовно свідчать про спрямованість його дій самена позбавлення життя потерпілого.

Таким чином, урахувавши усі встановлені обставини кримінального провадження суди вірно встановили, що ОСОБА_6 мав умисел саме на заподіяння смерті потерпілому, а тому його дії за ч.1 ст.115 КК кваліфіковано правильно.

Також, доводи засудженого ОСОБА_6 про застосування до нього недозволених методів слідства були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій й були спростовані постановою про закриття кримінального провадження від 29 червня 2017 року, згідно якої в діях працівників поліції не встановлено складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.

За таких обставин, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про застосування до нього незаконних методів слідства є неспроможними, оскільки, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, його скарги про неналежне поводження зі сторони суб`єктів владних повноважень, були належним чином перевірені, проведено ефективне офіційне розслідування, в результаті якого фактів неналежного поводження не виявлено.

Така перевірка, в цілому, відповідає позиції Європейського суду з прав людини про необхідність ретельно та ефективно розслідувати скарги на катування та нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження чи покарання, осіб, які перебувають під контролем держави. Це означає, що органи влади мають завжди намагатися встановити події та не покладатися на поспішні або безпідставні висновки для закінчення розслідування чи для обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Ассенов та інші проти Болгарії"). Вони мають вживати всіх необхідних та доступних заходів, щоб отримати докази відносно подій, в тому числі, interalia, свідчення очевидців та результати експертиз (рішення у справі "Танрікулу проти Туреччини", рішення у справі "Гюль проти Туреччини").

Також, перевіривши доводи апеляційної скарги засудженого, в тому числі й ті, на які ОСОБА_6 послався у касаційній скарзі, апеляційний суд у відповідності з приписами ст. 419 КПК надав їм належну оцінку та обґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без зміни.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень кримінального процесуального закону не допущено, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року,

ухвалив:

Вирок Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2018 рокущодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3