Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 серпня 2019 року
у справі № 910/14892/18
Господарська юрисдикція
Щодо права на стягнення з перевізника штрафних санкцій у зв`язку з простроченням доставки вантажу
Фабула справи: ТОВ «Євро-Диліжанс» звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ «Експресс-Транс» штрафу за неналежне виконання умов договору на транспортне обслуговування (далі - Договір).
Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Експресс-Транс» на користь ТОВ «Євро-Диліжанс» відповідну суму штрафу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ «Експресс-Транс» зазначає, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишились обставини того, що строк пред'явлення вимог щодо сплати штрафу сплинув через недотримання позивачем присічного строку пред'явлення претензії, встановленого ч. 3 ст. 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року (далі - Конвенція), яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
Правова позиція Верховного Суду: між ТОВ «Євро-Диліжанс» (експедитор; замовник) та ТОВ «Експресс-Транс» (перевізник) було укладено Договір, за яким експедитор замовляє, а перевізник надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях та територією України. Враховуючи це, Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Конвенція не підлягає застосуванню, оскільки замовлення послуг зі спірного перевезення здійснювалось ТОВ «Євро-Диліжанс» як експедитором, а тому ТОВ «Експресс-Транс» не є перевізником в розумінні ст. 30 Конвенції. Так, за приписами абз. 38 ч. 1 ст. 1 Конвенції вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Ч. 3 ст. 30 Конвенції передбачено, що прострочення в доставці вантажу може призвести до сплати компенсації лише в тому випадку, якщо заява перевізнику була зроблена у письмовій формі протягом 21 дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача.
Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що у заявці на перевезення вантажу від 20.12.2017 року сторонами було погоджено дату завантаження - 22.12.2017 року і дату доставки вантажу - 27-28.12.2017 року. Згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною CMR від 28.12.2018 року вантаж було завантажено 28.12.2017 року та доставлено в пункт призначення 03.01.2018. Водночас з претензією про сплату штрафних санкцій у зв`язку з порушенням умов перевезення вантажу ТОВ «Євро-Диліжанс» звернулося до ТОВ «Експресс-Транс» лише 15.05.2018, тобто поза межами 21-го строку для пред’явлення таких вимог, встановленого ст. 30 Конвенції.
За таких обставин справи, враховуючи ненаправлення відповідної вимоги на адресу ТОВ «Експресс-Транс» у встановлений строк, ТОВ «Євро-Диліжанс» втратило право вимагати компенсації у формі штрафу, який є предметом стягнення за заявленим у справі позовом, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Висновки: встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, умови укладеного між ТОВ «Євро-Диліжанс» та ТОВ «Експресс-Транс» Договору про транспортне обслуговування та заявки на перевезення вантажу свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в яких відповідач виступав перевізником, а тому на спірні правовідносини поширюються дія Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року, положення якої мають пріоритет у застосуванні порівняно з іншими актами законодавства України.
На підставі цього та згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.05.2018 у справі 910/6515/17, положення ст. 30 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року поширюють свою дію на правовідносини щодо стягнення з перевізника штрафних санкцій у зв`язку з простроченням доставки вантажу, а також необхідності дотримання присічного двадцятиодноденного строку направлення перевізнику відповідної вимоги щодо компенсації таких штрафних санкцій.
Ключові слова: міжнародні договори, правове регулювання міжнародних перевезень, невиконання договірного зобов’язання, преклюзивні строки