Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 30 січня 2019 року

у справі № 444/848/16

Цивільна юрисдикція

Щодо юридичних наслідків укладення удаваного правочину

Фабула справи: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона разом із чоловіком за спільні кошти придбали автомобіль, що підтверджується розпискою, яку склала продавець та власник придбаного подружжям транспортного засобу.

Через відсутність коштів у подружжя на переоформлення транспортного засобу з продавця на покупця, вони разом із продавцем автомобіля прийняли рішення щодо оформлення довіреності на розпорядження автомобілем. Вказувала, що при оформленні довіреності на ім'я її чоловіка вони розуміли, що насправді уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу.

Рішенням районного суду позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано автомобіль спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, набутим за час шлюбу; визнано дійсним договір купівлі-продажу автомобіля.

Рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову вважаючи, що оскільки під час укладення довіреності на ім'я ОСОБА_2, останній не набув права власності на спірний автомобіль, то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визнання вказаного автомобіля спільною власністю подружжя.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вважає що апеляційний суд не звернув уваги на те, що під час посвідчення приватним нотаріусом генеральної довіреності на ім'я ОСОБА_2 щодо користування спірним автомобілем було приховано інший правочин, а саме договір купівлі-продажу транспортного засобу, який придбано за спільні грошові кошти, сторони вчинили дії з виконання умов договору купівлі-продажу, оскільки продавець отримала грошові кошти, передала належний їй на праві власності автомобіль, а ОСОБА_2 прийняв його. Тобто вчинені ними дії призводять до правових наслідків, які настають за договором купівлі-продажу.

Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передавання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

За нотаріально посвідченою односторонньою угодою, укладеною ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2, був прихований інший правочин, який вони насправді вчинили, а саме договір купівлі-продажу автомобіля, оскільки за цією угодою подружня пара, передала власнику автомобіля, грошові кошти за придбаний автомобіль, що підтверджується, зокрема, розпискою ОСОБА_7, а вона передала ОСОБА_2 автомобіль та генеральну довіреність з правом його відчуження.

Отже, фактично вони вчинили дії з виконання умов договору купівлі-продажу автомобіля, що призводять до правових наслідків, які настають за договором купівлі-продажу.

Висновки: за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Ключові слова: договір доручення, майнові права подружжя, встановлення істинних намірів