Постанова
Іменем України
30 січня 2019 року
м. Київ
справа № 444/848/16-ц
провадження № 61-33882св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Шандри М. М., Левика Я. А., від 13 червня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09 листопада 2013 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Жовківського районного управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 127.
30 листопада 2013 року вона разом із чоловіком за спільні кошти придбали автомобіль Ford Fusion 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, за 8 490 доларів США, що підтверджується розпискою, яку склала продавець та власник придбаного подружжям транспортного засобу.
Зазначала, що 5 000 доларів США вони отримали у подарунок із весілля, а решту грошових коштів надали її батьки та їх родичка - ОСОБА_4, яка надала 1 250 доларів США.
Через відсутність коштів у подружжя на переоформлення транспортного засобу з продавця на покупця, вони разом із продавцем автомобіля прийняли рішення щодо оформлення довіреності на розпорядження автомобілем.
Продавець отримала грошові кошти за продаж автомобіля та передала усі необхідні документи, у тому числі і реєстраційне посвідчення водія. Довіреність була оформлена на ОСОБА_2
Вказувала, що при оформленні довіреності на ім'я її чоловіка вони розуміли, що насправді уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу.
Улітку 2014 року ОСОБА_2 отримав посвідчення водія. З того часу і до літа 2015 року вони разом використовували вказаний автомобіль, який знаходився за місцем її проживання у м. Жовква Львівської області. Потім стосунки між ними погіршились, ОСОБА_2 забрав автомобіль, документи на нього та поїхав проживати до своїх батьків.
Позивач вказувала, що ОСОБА_2 подав до Жовківського районного суду Львівської області позовну заяву про розірвання шлюбу. Після отримання нею позовної заяви про розірвання шлюбу вона вирішила поцікавитись долею придбаного ними автомобіля. Відповідно до листа ТСЦ № 4646 від 23 липня 2016 року № 31/12-464/2578 їй стало відомо, що 05 січня 2016 року ОСОБА_2 продав спірний автомобіль без її згоди та перереєстрував його на свого батька - ОСОБА_6
Ураховуючи те, що згоди між нею та ОСОБА_2 щодо поділу спільного майна подружжя у рівних частках не досягнуто, ОСОБА_1, збільшивши позовні вимоги, просила суд: визнати дійсним договір купівлі-продажу автомобіля Ford Fusion 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, укладений 30 листопада 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2; визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Ford Fusion 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати автомобіль спільним майном подружжя, набутим за час шлюбу; зобов'язати ОСОБА_2 сплатити їй 1/2 частину вартості вказаного автомобіля у розмірі 78 779 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області у складі судді Ясиновського Р. Б. від 12 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано автомобіль Ford Fusion 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, набутим за час шлюбу.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу автомобіля Ford Fusion 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, укладений 30 листопада 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2
Зобов'язано ОСОБА_2 сплатити ОСОБА_1 1/2 частину вартості автомобіля Ford Fusion 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, що становить 78 779 грн.
У решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що нотаріально посвідченою довіреністю, яка була видана ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_2, було приховано інший правочин, а саме договір купівлі-продажу спірного автомобіля, оскільки ОСОБА_7 було передано грошові кошти за вказаний автомобіль у розмірі 8 490 доларів США, а вона в свою чергу передала автомобіль та довіреність з правом відчуження транспортного засобу. Таким чином, вказаний автомобіль було придбано за час перебування сторін у шлюбі, він є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки частки майна дружини та чоловіка рівні, тому ОСОБА_1 має право на половину вартості автомобіля, який ОСОБА_2 відчужив без її згоди.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8, задоволено.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 12 грудня 2016 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, виходив із того, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Враховуючи те, що під час укладення довіреності на ім'я ОСОБА_2, останній не набув права власності на спірний автомобіль, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визнання вказаного автомобіля спільною власністю подружжя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу з Жовківського районного суду Львівської області.
28 липня 2017 року справа надійшла доВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року цивільну справу та провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що під час посвідчення приватним нотаріусом генеральної довіреності на ім'я ОСОБА_2 щодо користування спірним автомобілем було приховано інший правочин, а саме договір купівлі-продажу транспортного засобу, який придбано за спільні грошові кошти. Продавець отримала грошові кошти за автомобіль на підтвердження чого нею надано розписку. Таким чином, вони вчинили дії з виконання умов договору купівлі-продажу, оскільки продавець отримала грошові кошти, передала належний їй на праві власності автомобіль, а ОСОБА_2 прийняв його. Тобто вчинені ними дії призводять до правових наслідків, які настають за договором купівлі-продажу. Після цього ОСОБА_2 без її згоди відчужив автомобіль, тому вона має право на компенсацію половини його вартості.
Відзив відповідачів на касаційну скаргу не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 09 листопада 2013 року НОМЕР_2, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Жовківського районного управління юстиції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
30 листопада 2013 року ОСОБА_7 складено довіреність на ім'я ОСОБА_2 щодо користуванням автомобілем Ford Fusion 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.
Згідно з розпискою, виданою 30 листопада 2013 року ОСОБА_7, остання 30 листопада 2013 року продала автомобіль FordFusion 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та отримала від них грошові кошти у розмірі 8 490,00 доларів США (а.с. 6).
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_2, поданої 07 червня 2016 року до Жовківського районного суду Львівської області він та ОСОБА_1 не проживають разом з липня 2015 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 05 січня 2016 року ОСОБА_2 на підставі довіреності від 30 листопада 2013 року продав автомобіль FordFusion 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_3, який є його батьком. За домовленістю сторін ціна транспортного засобу становить 3 000,00 грн. У цей самий день автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с. 88).
Згідно з актом оцінки транспортного засобу від 01 жовтня 2016 року ринкова вартість автомобіля Ford Fusion2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, становить 157 558,00 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частинах першій, другій статті 207 ЦКУкраїни передбачено, що правочин вважається вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (стороною).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Відповідно до частинидругої статті 218 ЦКУкраїни, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимог щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий право чин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Згідно зі статтею 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передавання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Таким чином, за нотаріально посвідченою односторонньою угодою, укладеною ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2, був прихований інший правочин, який вони насправді вчинили, а саме договір купівлі-продажу автомобіля, оскільки за цією угодою подружня пара: ОСОБА_2 та ОСОБА_1, передала власнику автомобіля - ОСОБА_7, грошові кошти за придбаний автомобіль у розмірі 8 490,00 доларів США, що підтверджується, зокрема, розпискою ОСОБА_7 від 30 листопада 2013 року, а вона передала ОСОБА_2 автомобіль та генеральну довіреність з правом його відчуження.
Отже, фактично вони вчинили дії з виконання умов договору купівлі-продажу автомобіля, що призводять до правових наслідків, які настають за договором купівлі-продажу.
Пленум Верховного Суду України у пункті 25 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснив, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України)сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інших правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині першій статті 61СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).
У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-486цс16.
Проте апеляційний суд не врахував зазначені вимоги закону й те, що спірний автомобіль був відчужений ОСОБА_2 без згоди іншого співвласника, подружжя - ОСОБА_1, у зв'язку з чим остання має право на відшкодування їй 1/2 частки його вартості.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 30 листопада 2013 року укладено договір купівлі-продажу спірного автомобіля. При цьому автомобіль придбано за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за спільні грошові кошти і позичені грошові кошти. Проте продано ОСОБА_2 автомобіль FordFusion 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, ринкова вартість якого 157 558,00 грн, без згоди позивача, тому остання має право на відшкодування їй 1/2 частки його вартості.
Посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_2 у передбаченому законом порядку не набув права власності на автомобіль, оскільки отримання довіреності не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб, є безпідставними, тому що позов пред'явлено не про визнання права власності на автомобіль, набутим за довіреністю, а про дійсність договору й про поділ майна подружжя за час шлюбу, що не заперечується.
Отже, суд першої інстанції, встановивши всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне рішення.
Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Ураховуючи задоволення касаційної скарги, скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 1 449,23 грн.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2017 року скасувати, рішення Жовківського районного суду Львівської області від 12 грудня 2016 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 1 449,23 грн (одна тисяча чотириста сорок дев'ять грн двадцять три коп.).
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
Ю. В. Черняк
