Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 28 березня 2018 року
у справі № 815/5331/16
Адміністративна юрисдикція
Щодо порушення виконавцем правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення
Фабула справи: ТОВ "Інфокс в особі філії "Інфоксводоканал" звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби про визнання протиправною та скасування постанови про накладення стягнень, передбачених ст. 23 ЗУ "Про захист прав споживачів".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова відповідача є незаконною і необгрунтованою, такою що прийнята з порушенням норм права, а отже вона підлягає скасуванню. Як зазначає позивач, відповідач прийняв оскаржувану постанову та наклав на позивача стягнення за порушення норм, які не були виявлені актом перевірки, а отже застосування штрафу за неіснуючі та ніким не встановлені порушення є безпідставним. Позивач зазначив, що витрати з періодичної повірки, обслуговування і ремонту водолічильників, які є власністю споживачів, не включаються до складу тарифів на комунальні послуги. Тариф на комунальні послуги є єдиним джерелом покриття витрат позивача. Позивач не має джерела відшкодування витрат на виконання робіт з періодичної повірки, обслуговування і ремонту засобів обліку води, які є власністю споживачів. Крім того, позивач не погоджується з тим, що ним нібито порушено п.7 Порядку подання засобів вимірювальної техніки на періодичну повірку, обслуговування та ремонт, затвердженого постановою КМУ №474 від 08.07.2015 та ч.4 ст.17 ЗУ "Про метрологію та метрологічну діяльність" від 05.06.2014 №1314-VII, оскільки дані законодавчі акти набрали чинності тільки з 01.01.2016, в той час як строк проведення чергової державної повірки водолічильників у квартирах споживачів, настав до 01.01.2016, тому дані законодавчі на момент настання строку повірки водолічильників не були чинними.
Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено в повному обсязі.
Мотивація касаційної скарги: Головне управління Держпродспоживслужби не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і вважає, що висновки судів не відповідають обставинам справи, а також було допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Скаржник заявляє, що: аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що справляння плати за нормативами споживання за наявності в квартирі засобів обліку без урахування їх показань не допускається. Відповідальність за своєчасність проведення періодичної повірки, обслуговування та ремонту засобів вимірювальної техніки покладається на суб'єктів господарювання, що надають послуги водопостачання, тобто у цьому випадку на товариство; положеннями договору між позивачем та споживачами про надання послуг з водопостачання та водовідведення, водовідведення гарячої води прямо суперечать нормам чинного законодавства, оскільки містить несправедливі умови; інформація про продукцію була недостовірною в тому ракурсі, що було неправильно визначено об'єм послуг, що й спричинило неправильне визначення ціни.
Правова позиція Верховного Суду: суд відзначає, що надання оцінки правомірності постанови Головного управління Держпродспоживслужби потребує системного аналізу правовідносин щодо: а) обов'язку здійснювати повірку засобів обліку води відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства; б) відповідності цього обов'язку положенням договорів про надання послуг постачання холодної води та водовідведення, водовідведення гарячої води, укладених між позивачем та споживачами; в) правових підстав для застосування норм водоспоживання при визначенні вартості наданих позивачем послуг.
Правовідносини, які виникають між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги) регулюються Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630 (далі - постанова КМУ № 630).
Відповідно до п. 15 Постанови КМУ № 630 засоби обліку води і теплової енергії, встановлені у квартирі (будинку садибного типу) та на вводі у багатоквартирний будинок, підлягають періодичній повірці. У пп. 6 п. 29 цієї постанови встановлено, що споживач має право на періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку.
Зазначеному праву споживача кореспондує обов'язок виконавця контролювати установлені міжповіркові інтервали, проводити періодичну повірку квартирних засобів обліку, їх обслуговування та ремонт, у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж (пп. 4 п. 32 постанови КМУ № 630). Таким чином, суд доходить висновку про те, що відповідно до законодавства обов'язок здійснювати повірку засобів обліку води покладено на позивача. Суд додатково зауважує, що згідно із п. 9 постанови КМУ № 630 періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку проводяться за рахунок виконавця.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з пунктом договорів про надання послуг постачання холодної води та водовідведення, водовідведення гарячої води, укладених між позивачем (як виконавцем) та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (як споживачами) виконавець зобов'язується контролювати показання приладів обліку води та встановлений міжповірковий інтервал водоміру. Крім того, згідно із пунктом вказаних договорів споживач має право на періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) квартирних приладів обліку. Таким чином, суд доходить висновку, що договірні відносини, що виникли між позивачем та споживачами, відповідають положенням законодавства, та встановлюють обов'язок позивача здійснювати періодичну повірку квартирних засобів обліку.
Питання нарахування споживачу плати за комунальні послуги із застосуванням нормативів (норм) споживання регламентовано у п. 10 постанови КМУ № 630, де визначено, що справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим п. 16 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
Суд відзначає, що у п. 16 постанови КМУ № 630 вказано, що у разі виникнення сумнівів щодо правильності показань квартирних засобів обліку споживач в установленому порядку може проводити їх позачергову повірку за власні кошти, про що інформує виконавця. Якщо виявлена у показаннях помилка виходить за межі, передбачені у паспорті квартирного засобу обліку, виконавець повинен здійснити перерахунок плати за споживання води та/або теплової енергії з дня останньої повірки або встановлення засобу обліку, якщо його повірка не проводилась, шляхом зменшення плати на відсоток, який перевищує встановлені межі точності для цього типу засобу обліку, до моменту виявлення помилки.
Очевидно, що у вказаному п. 16 постанови КМУ № 630 відсутній абз. 5, а його зміст не встановлює будь-яких випадків застосування нормативів (норм) при нарахуванні вартості спожитих послуг.
З огляду на зазначене, суд вважає, що застосуванню підлягає п. 15 постанови КМУ № 630, у абз. 5 якого встановлено, що у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання.
Суд доходить висновку, що обов'язок споживача самостійно здійснювати повірку засобів обліку, закріплений у спірному договорі, не вважається конкретизацією умов типового договору, адже це положення безпосередньо суперечить нормам чинного законодавства, у тому числі відповідним положенням типового договору.
Відтак, Суд вважає, що положення пункту вищезазначених договорів, всупереч чинному законодавству України, покладають додатковий тягар на споживачів у вигляді обов'язку щодо самостійного здійснення повірки засобів обліку. Зокрема, це слідує з того, що витрати на проведення планових періодичних повірок, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку гарячої та холодної води, відповідно до п.п. 79 розділу «Визначення обсягу і групування планованих витрат, що включаються до повної собівартості послуг з централізованого постачання гарячої води» і 16 розділу «Визначення обсягу і групування планових витрат, що включаються до повної собівартості послуг з централізованого постачання холодної води, водовідведення» постанови КМУ «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» від 01.06.2011 № 869, включені до складу витрат на збут, які в свою чергу, враховуються при формуванні тарифу.
Висновки: правомірність застосування позивачем нормативів (норм) споживання при нарахуванні плати за комунальні послуги залежить від того, чи мала місце несправність засобів обліку води, та чи була така несправність такою, що не підлягала усуненню. Крім того, застосування вказаних нормативів (норм) споживання може мати місце з моменту виявлення таких несправностей.
Ключові слова: штраф за порушення умов договору, вартість наданої послуги, електронна комерція, електронний цифровий підпис
