Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 квітня 2019 року
у справі № 922/2732/17
Господарська юрисдикція
Щодо права на оспорювання правочину
Фабула справи: прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Міністерство оборони України, до Квартирно-експлуатаційного відділу та Приватного підприємства виробничо-торгівельної компанії "Ніка" (далі - ПП “Ніка”), у якому просив визнати недійсним договір, який укладено між відповідачами.
Рішенням господарського суду позов задоволено повністю. Постановою апеляційного господарського суду вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: прокурор зазначає, що спірний договір укладений без погодження відповідних органів, але суд апеляційної інстанцій дане питання не дослідив. Прокурор зазначає, що постанова апеляційного господарського суду має преюдиційне значення для вирішення спору у справі, що переглядається.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1- 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Ст. 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судом було встановлено, що спірний договір був укладений за участю Міністерства оборони України, шляхом оголошення публічного конкурсу, на підставі нормативних документів МОУ та внаслідок прямого розпорядження Міністерства оборони України щодо укладання такого договору, Міністерством оборони України був встановлений прямий контроль за укладанням та безперешкодним виконанням даного договору.
Крім того судом встановлено, що спірний договір не встановлює для відповідача-2 жодних права на земельну ділянку.
При цьому слід зазначити, що судами не встановлено того, що спірна земельна ділянка передавалася у користування відповідачу-2, останній не став фактичним користувачем її.
За вказаних обставин слід погодитися із висновками суду апеляційної інстанції про те, що підстави для визнання договору недійсним відсутні.
Висновки: кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Ключові слова: порядок надання в користування земель для потреб Збройних Сил України, землі оборони, земельна ділянка спеціального призначення, фактичний користувач земельною ділянкою