Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 05 вересня 2024 року

у справі № 908/1339/23(908/1600/23)

Господарська юрисдикція

Щодо визнання недійсним укладеного одним з подружжя договору з приводу розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя

ФАБУЛА СПРАВИ

У справі про банкрутство Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма "АКВА ВИТА" (далі - ПП ВКФ "АКВА ВИТА") до господарського суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до відповідачів: ПП ВКФ "АКВА ВИТА", ОСОБА_1, ОСОБА_3, приватного нотаріуса міського нотаріального округу, третя особа ОСОБА_4, в якій позивач просить суд:

1. визнати недійсним повністю, з моменту укладання, договір дарування частки корпоративних прав ПП ВКФ "АКВА ВИТА", укладений між ОСОБА_1, як дарувальником, та ОСОБА_3, як обдаровуваним.
2. визнати недійсними повністю, з моменту прийняття, рішення Власників ПП ВКФ "АКВА ВИТА";
3. визнати недійсним повністю, з моменту затвердження, статут ПП ВКФ "АКВА ВИТА" у новій редакції, затвердженій рішенням Власників;
4. скасувати реєстраційну дію "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" ("Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), проведену відносно ПП ВКФ "АКВА ВИТА" приватним нотаріусом міського нотаріального округу, а також внесений на її підставі запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Рішенням господарського суду позов задоволено.

Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду залишено без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

Оскільки частка в статутному капіталі ПП ВКФ "АКВА ВИТА" в розмірі 100 % статутного капіталу, що була зареєстрована за ОСОБА_1, була набута в період шлюбу, і учасниками справи не спростовано презумпцію, встановлену ч. 2 ст. 60 СК України, зокрема, ОСОБА_1 не надано доказів того, що ця частка сформована за рахунок майна, яке є особистою приватною власністю одного з подружжя, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ця частка є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_1.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частки корпоративних прав ПП ВКФ "АКВА ВИТА", укладеного між ОСОБА_1 (дружиною) та ОСОБА_3 (сином) обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 за спірним правочином розпорядилася спільною сумісною власністю без згоди позивача, а обдаровуваний при цьому діяв недобросовісно, оскільки знав (не міг не знати), що між його батьками існує спір про поділ майна.

Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку вартості частки в статутному капіталі ПП ВКФ "АКВА ВИТА" зазначили, що така належить до цінного майна та дійшли вірного висновку, що на її відчуження необхідна письмова згода другого з подружжя відповідно до вимог ч. 3 ст. 65 СК України.

При цьому, судами також встановлено, що позивачем доведено, що він не надавав ОСОБА_1 згоду на дарування частки в статутному капіталі ПП ВКФ "АКВА ВИТА", про що ОСОБА_1 знала чи не могла не знати.

Разом з тим, оцінюючи добросовісність ОСОБА_3 як обдаровуваного за спірним правочином, суди першої та апеляційної інстанції врахували, що ОСОБА_3 є повнолітнім сином ОСОБА_2 і ОСОБА_1, за всіма обставинами ОСОБА_3 не міг не знати, що його батьки перебувають у шлюбі і що спірна частка була набута саме в період перебування батьків у шлюбі та не міг не знати, що його батьки вже тривалий час перебувають у спорі щодо поділу спільного майна; своїм представником ОСОБА_3 обрав саме ОСОБА_4, який є пов'язаною особою по відношенню до ОСОБА_1.

Отже, встановивши, що добросовісність ОСОБА_3 не доведена, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірних висновків про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним.

ВИСНОВКИ: презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: недійсність правочинів, майнові спори подружжя, правочини щодо корпоративних прав