ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/1339/23(908/1600/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Картере В. І., Огородніка К. М.

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

учасники справи:

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8,

представник ПП ВКФ "АКВА ВИТА" - Самар Т. Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 (вх. № 1569/2024)

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2024

у складі колегії суддів: Мороза В.Ф. (головуючий), Коваль Л.А., Чередка А.Є.

та на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023

у складі судді Юлдашева О.О.

у справі № 908/1339/23(908/1600/23)

за позовом ОСОБА_2

до відповідачів:

1) Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма "АКВА ВИТА"

2) ОСОБА_1

3) ОСОБА_3

4) Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці Оксани Володимирівни

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4

про визнання недійсним договору, визнання недійсним рішення, скасування реєстраційної дії

в межах справи № 908/1339/23

про банкрутство Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма "АКВА ВИТА"

ВСТАНОВИВ

На розгляд суду постало питання визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі приватного підприємства, укладеного одним із подружжя без згоди іншого.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

1. У провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа про банкрутство Приватного підприємства Виробничо-комерційна фірма "АКВА ВИТА" (далі - ПП ВКФ "АКВА ВИТА"), провадження в якій відкрито ухвалою суду першої інстанції від 09.05.2023.

2. Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.

3. 27.07.2000 було зареєстроване ПП ВКФ "АКВА ВИТА", що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

4. ПП ВКФ "АКВА ВИТА" здійснює свою діяльність на підставі статуту. Станом на 21.03.2023 діючою є редакція статуту, затверджена рішенням власника №18-1 від 25.01.2021 (т. 1 а.с. 117-127). Відповідно до пункту 6.3 статуту статутний капітал підприємства поділений на частки.

5. 12.09.2003 ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 38).

6. Як встановили суди, позивач зазначає, що починаючи з 2000 року, позивач і ОСОБА_1 тривалий час спільно проживали, вели спільне господарство і побут, мали спільний бюджет, та в них 27.10.2000 народилася спільна дитина, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 128).

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що як свідчать витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 39-97), статутний капітал ПП ВКФ "АКВА ВИТА" формувався поступово починаючи з нуля гривень: так, до 12.01.2006 він становив 0 гривень (витяги станом на 27.09.2005 і станом на 10.01.2006); 12.01.2006 - збільшився з 0 до 100 гривень (витяг станом на 16.03.2009); 18.03.2009 - збільшився зі 100 гривень до 1 000 000 гривень (витяг станом на 19.05.2009); 21.05.2009 - збільшився з 1 000 000 гривень до 3 000 000 гривень (витяг станом на 25.10.2009); 27.10.2009 - збільшився з 3 000 000 гривень до 10 000 000 гривень (витяг станом на 27.02.2011); 01.03.2011 - збільшився з 10 000 000 гривень до 15 000 000 гривень (витяг станом на 17.09.2011); 19.09.2011 - зменшився з 15 000 000 гривень до 1 000 000 гривень (витяг станом на 23.01.2021); 25.01.2021 - збільшився з 1 000 000 гривень до 1 500 000 гривень (витяг станом на 23.03.2023, рішення № 18-1 від 25.01.2021). Єдиним засновником підприємства була зареєстрована ОСОБА_1 .

8. 25.11.2022 представником позивача було надіслано ОСОБА_1 пропозицію про взяття участі в переговорному процесі з врегулювання питання поділу майна, що підтверджується описом вкладення в цінний лист і накладною АТ "Укрпошта". Ця пропозиція була отримана ОСОБА_1 30.11.2022, що підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта".

9. 01.12.2022 позивач надіслав ОСОБА_1 на адресу її фактичного проживання ( АДРЕСА_1 - ця адреса також зазначається і у відзиві ОСОБА_1 ) лист від 28.11.2022 про доведення до відома ОСОБА_1 щодо ненадання ОСОБА_2 згоди на розпорядження об`єктами права спільної сумісної власності. Надсилання листа підтверджується описом вкладення у цінний лист з відбитком календарного штемпеля 01.01.2022, а також накладною та фіскальним чеком АТ "Укрпошта" (т. 1 а.с. 101-104). У вказаному листі містилося, зокрема, наступне: "…статутний капітал та майно ПП ВКФ "АКВА ВИТА" (код за ЄДРПОУ: 31075647) … є об`єктами спільної сумісної власності нашого подружжя… Звертаю увагу ОСОБА_1 , що у разі розпорядження будь-яким об`єктом права спільної сумісної власності на власний розсуд та без моєї згоди, я інтерпретуватиму це не інакше як - розпорядження спільним сумісним майном без згоди одного з подружжя...".

10. 21.03.2023 прийнято Рішення Власника № 21/03-2022 ПП ВКФ "АКВА ВИТА", в якому зазначено, зокрема, наступне: "1. Подарувати частку у статутному капіталі Підприємства у розмірі 735 000 (сімсот тридцять п`ять тисяч) гривень, що складає 49 % (сорок дев`ять відсотків) на користь ОСОБА_3 , шляхом укладання і підписання Договору дарування частки корпоративних прав та прийняти ОСОБА_3 до складу Власників Підприємства!. Також у цьому рішенні зазначено про визначення нового складу Власників Підприємства та про проведення державної реєстрації змін (т. 1 а.с. 105-107, т. 2 а.с. 18-19).

11. 21.03.2023 між ОСОБА_1 як дарувальником та ОСОБА_3 як обдаровуваним було укладено договір дарування частки корпоративних прав Приватного ПП ВКФ "АКВА ВИТА", згідно з пунктом 1.1 якого, дарувальник передає, а обдаровуваний безоплатно приймає за цим Договором, корпоративні права (майнові права) на ПП ВКФ "АКВА ВИТА" (надалі - Підприємство), що відповідають 49% (сорока дев`яти відсоткам) Статутного капіталу Підприємства та в грошовому еквіваленті становлять 735 000 (сімсот тридцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок, які належать дарувальнику, включаючи відповідний цьому корпоративному праву обсяг прав на керівництво Підприємством, одержання прибутку (доходу) від його діяльності та інших прав, що гарантовані статутом Підприємства та чинним законодавством України (т. 1 а.с. 108-110, т. 2 а.с. 22).

12. В пункті 1.4 вищевказаного договору дарувальник зазначив, що підтверджує, що будь-які заборони, обтяження, обмеження на здійснення правочинів щодо його корпоративних прав у Підприємстві відсутні.

13. У відповідності до пункту 2.2 вищезазначеного договору, з моменту державної реєстрації відповідних змін до статуту Підприємства до обдаровуваного переходять права та обов`язки власника Підприємства, в частині, що відповідає розміру, вказаному у цьому Договорі.

14. Від імені обдаровуваного, договір підписано ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої нотаріусом у м. Прага Юдр. Сильва Котрбова 07.03.2023 за поточним номером 1QIJHA8. Довіреність Колбін В. А. видав для представництва "з питань, пов`язаних з моїм вступом до складу Власників (Засновників/Учасників) Приватного підприємства Виробничо-комерційній фірмі "АКВА ВИТА" (т. 2 а.с. 33-37).

15. 21.03.2023 на підставі вищевказаного договору дарування було прийняте Рішення Власників № 21/03-2022-1 ПП ВКФ "АКВА ВИТА", підписане ОСОБА_1 та від імені ОСОБА_3 - представником ОСОБА_4 . В рішенні затверджено новий склад власників та перерозподіл часток у статутному капіталі Підприємства таким чином: ОСОБА_1 - 51 % статутного капіталу Підприємства, ОСОБА_3 - 49 % статутного капіталу підприємства. Також вказаним рішенням затверджено статут Підприємства у новій редакції та уповноважено Генерального директора Підприємства провести державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у зв`язку з прийнятими рішеннями (т. 1 а.с. 111-113, т. 2 а.с. 20-21).

16. В матеріалах справи також міститься копія статуту ПП ВКФ "АКВА ВИТА" (нової редакції), затвердженого Рішенням Власників № 21/03-2022-1 ПП ВКФ "АКВА ВИТА" від 21.03.2023, в пунктах 1.3 та 6.3 якого власниками Підприємства зазначені ОСОБА_1 і ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 23-32, 76-81).

17. 22.03.2023 о 09:21:05 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею О.В. було проведено реєстраційну дію "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" («Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), відносно ПП ВКФ "АКВА ВИТА", а також внесено на її підставі запис № 1001031070022008123 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

18. Внаслідок цієї реєстраційної дії, засновниками (учасниками) та кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) ПП ВКФ "АКВА ВИТА" зазначені: ОСОБА_1 (розмір частки 765 000 гривень, тобто 51 %) і ОСОБА_3 (розмір частки 735 000 гривень, тобто 49 %).

Короткий зміст позовних вимог

19. 12.05.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до відповідачів: ПП ВКФ "АКВА ВИТА", ОСОБА_1 , ОСОБА_3 приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці Оксани Володимирівни, третя особа ОСОБА_4 , в якій позивач просить суд:

1) визнати недійсним повністю, з моменту укладання, договір дарування частки корпоративних прав ПП ВКФ "АКВА ВИТА" (ідентифікаційний код юридичної особи - 31075647) від 21.03.2023, укладений між ОСОБА_1 , як дарувальником, та ОСОБА_3 , як обдаровуваним.

2) визнати недійсним повністю, з моменту прийняття, рішення Власника №21/03-2022 ПП ВКФ "АКВА ВИТА", ідентифікаційний код юридичної особи - 31075647, від 21.03.2023.

3) визнати недійсним повністю, з моменту прийняття, рішення Власників №21/03-2022/1 ПП ВКФ "АКВА ВИТА", ідентифікаційний код юридичної особи - 31075647, від 21.03.2023.

4) визнати недійсним повністю, з моменту затвердження, статут ПП ВКФ "АКВА ВИТА" у новій редакції, затвердженій рішенням Власників № 21/03-2022/1 ПП ВКФ "АКВА ВИТА", ідентифікаційний код юридичної особи - 31075647, від 21.03.2023.

5) скасувати реєстраційну дію "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" ("Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), проведену 22.03.2023 о 09:21:05 відносно ПП ВКФ "АКВА ВИТА" приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Оксаною Володимирівною, а також внесений на її підставі запис №1001031070022008123 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

20. Позивач зазначає, що перебуває з ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі, під час якого було сформовано статутний капітал ПП ВКФ "АКВА ВИТА" за рахунок спільних коштів подружжя. Тому частка в статутному капіталі цього підприємства в розмірі 100 % є об`єктом спільної сумісної власності позивача і ОСОБА_1 28.11.2022 позивач довів до відома ОСОБА_1 в письмовій формі інформацію про відсутність його згоди на розпорядження спільним майном. Однак, 21.03.2023 ОСОБА_1 подарувала своєму сину ОСОБА_3 частку в розмірі 49 % статутного капіталу підприємства без згоди позивача. Також ОСОБА_1 були прийняті рішення про дарування частки, затвердження нового складу учасників, перерозподіл часток, затверджено нову редакцію статуту та зареєстровано відповідні зміни.

21. Позивач також доводить, що ОСОБА_3 (повнолітній син сторін) діяв недобросовісно, адже йому було відомо (не може бути невідомо), що частка в статутному капіталі ПП ВКФ "АКВА ВИТА" є об`єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача-1, і що позивач не надавав своєї згоди на відчуження об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

22. Від імені ОСОБА_3 оспорюваний правочин та оспорюване рішення підписав ОСОБА_4 , який одночасно є посадовою особою ПП ВКФ "АКВА ВИТА", тобто підлеглим ОСОБА_1 , а також є керівником ТОВ "БІОС-ФАРМ", єдиним учасником якого зареєстрована ОСОБА_1 ОСОБА_4 , як особа, підпорядкована ОСОБА_1 , теж не міг не знати про існування спору між ОСОБА_1 і позивачем, що виключало можливість автоматичного надання згоди на дарування. Отже, ОСОБА_1 розпорядилася спільною сумісною власністю без згоди позивача, про що обдаровуваний не міг не знати, тому на підставі положень ч. 2 ст. 65 СК України договір дарування підлягає визнанню недійсним. Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, то наступні рішення власника від 21.03.2021 та статут приватного підприємства у новій редакції також підлягають визнанню недійсними.

23. Позивач також доводить, що ефективний захист порушеного права позивача як суб`єкта права спільної сумісної власності неможливий без відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування реєстраційної дії та запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб , фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який було внесено у зв`язку з протиправним даруванням відповідача-3 частки в статутному капіталі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

24. 29.06.2023 рішенням Господарського суду Запорізької області у справі №908/1339/23 (908/1600/23) позов задоволено.

Визнано недійсним повністю, з моменту укладання, договір дарування частки корпоративних прав ПП ВКФ "АКВА ВИТА" (ідентифікаційний код юридичної особи - 31075647) від 21.03.2023, укладений між ОСОБА_1 , як дарувальником, та ОСОБА_3 , як обдаровуваним.

Визнано недійсним повністю, з моменту прийняття, рішення Власника №21/03-2022 ПП ВКФ "АКВА ВИТА", ідентифікаційний код юридичної особи - 31075647, від 21.03.2023.

Визнано недійсним повністю, з моменту прийняття, рішення Власників №21/03-2022/1 ПП ВКФ "АКВА ВИТА", ідентифікаційний код юридичної особи - 31075647, від 21.03.2023.

Визнано недійсним повністю, з моменту затвердження, статут ПП ВКФ "АКВА ВИТА" у новій редакції, затвердженій рішенням Власників № 21/03-2022/1 Приватного підприємства Виробничо-комерційної фірми "АКВА ВИТА", ідентифікаційний код юридичної особи - 31075647, від 21.03.2023.

Скасовано реєстраційну дію "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" ("Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), проведену 22.03.2023 о 09:21:05 відносно ПП ВКФ "АКВА ВИТА" (ідентифікаційний код юридичної особи 31075647) приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Оксаною Володимирівною, а також внесений на її підставі запис №1001031070022008123 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Стягнуто з ПП ВКФ "АКВА ВИТА" на користь ОСОБА_2 10 736 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 342 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1 342 грн судового збору.

25. Суд першої інстанції встановив, що частка в статутному капіталі ПП ВКФ "АКВА ВИТА" в розмірі 100 % статутного капіталу, що була зареєстрована за ОСОБА_1 , була набута в період шлюбу та є об`єктом права спільної сумісної власності позивача і ОСОБА_1 .

26. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено, а відповідачами не спростовано, що ОСОБА_3 , укладаючи оспорюваний договір дарування, діяв недобросовісно, зокрема знав про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто уклала договір (відповідач-2), не отримала згоди на це другого з подружжя (позивача), що є підставою для визнання оспорюваного договору дарування недійсним.

27. Суд також вказав, що підлягають визнанню недійсними рішення Власника № 21/03-2022 та рішення Власників № 21/03-2022/1 ПП ВКФ "АКВА ВИТА" від 21.03.2023, які спрямовані на протиправне відчуження спільної сумісної власності без згоди співвласника та на виконання недійсного договору дарування, а також статут ПП ВКФ "АКВА ВИТА" у новій редакції оскільки він був затверджений недійсним рішенням.

28. За висновком суду, оскільки недійсні рішення органів управління юридичних осіб та недійсні установчі документи не можуть бути підставою для реєстраційних дій, то підлягає задоволенню також позовна вимога про скасування реєстраційної дії "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведеної 22.03.2023 о 09:21:05 відносно відповідача-1 відповідачем-4, а також внесеного на її підставі запису № 1001031070022008123 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Задоволення цієї позовної вимоги необхідне для відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача, а отже, є ефективним способом захисту порушеного права.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

29. 25.01.2024 постановою Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі № 908/1339/23(908/1600/23) - залишено без змін.

30. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

31. Апеляційний господарський суд також не встановив у відхилені клопотання представниці ОСОБА_1 про оголошення перерви в судовому засіданні та розгляді судом першої інстанції судом справи за її відсутності порушення норм процесуального законодавства, яке могло б мати наслідком порушення процесуальних прав відповідача-2 (скаржниці). Твердження ОСОБА_1 про позбавлення її судом першої інстанції права на подання заперечень на відповідь на відзив суд апеляційної інстанції відхилив та вказав, що скаржниця мала достатньо часу і можливостей для складання та подання до суду заперечень на відповідь на відзив, однак цим правом не скористалась, що залежало виключно від волевиявлення заявниці.

32. Поданий суду апеляційної інстанції та долучений до заперечень на відзив відповідачем-2 новий доказ - висновок судово-економічної експертизи від 07.11.2023 № 250/11-2023, виготовлений судовим експертом Бондарчук Т.В., суд апеляційної інстанції не прийняв до розгляду та зазначив, що заперечення не містять клопотання про приєднання вказаного доказу до матеріалів справи, як і не заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску процесуального строку для подання доказу з обґрунтуванням відповідних підстав; заявником не обґрунтовано належним чином неможливість подання вищезазначеного доказу до суду першої інстанції в межах процесуальних строків, в той час як останній був створений за результатом самостійного звернення ОСОБА_1 до судового експерта, що свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для вчинення відповідної процесуальної дії на певному етапі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

33. 28.02.2024 (згідно з відміткою на поштовому конверті) ОСОБА_1 подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2024 та рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі №908/1339/23 (908/1600/23); справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

34. Підставою касаційного оскарження вказаних постанови та рішення у справі № 908/1339/23 (908/1600/23) скаржником зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

35. За доводом скаржника, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та посилається на висновки, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц. Скаржник доводить, що обраний позивачем у справі № 908/1339/23(908/1600/23) засіб юридичного захисту не є ефективним способом захисту порушеного права, адже задоволення позову не призведе до відновлення прав позивача, тобто спір між сторонами не буде вичерпано. Ефективним, у цьому випадку, способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, на думку скаржника, слід вважати саме право вимоги на виплату частини вартості відповідного внеску до статутного капіталу ПП ВКФ "Аква Вита", яке вже було реалізовано позивачем у справі № 461/2733/23 Галицького районного суду м. Львова про поділ майна подружжя. 07.11.2023 вказаним судом вже було винесено рішення з цього питання, тобто, фактично, відповідні права позивача вже були предметом судового розгляду у справі № 461/2733/23.

36. Також скаржник посилається на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 03.07.2019 у справі №554/8023/15-ц, постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 у справі № 6-38цс15.

37. При цьому, посилання суду апеляційної інстанції на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 скаржник вважає помилковими, з огляду на неподібність правовідносин у цій справі та наведених.

38. За доводом скаржника також відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права - ч. 1 ст. 5 ГПК України щодо належного способу захисту з урахуванням того, що позивачем подано одночасно два позови до судів різних юрисдикцій за захистом одного і того ж права, але в різний спосіб, зокрема, у справі № 461/2733/23 - про поділ майна подружжя, в тому числі частки у статутному капіталі ПП ВКФ "Аква Вита" шляхом стягнення компенсації вартості цих корпоративних прав та у справі № 908/1339/23(908/1600/23) - про визнання договору дарування корпоративних прав недійсним.

39. Скаржник стверджує, що цей спір є корпоративним, однак ухвалою Господарського суду Запорізької області 17.05.2023 справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, з огляду на що скаржник фактично був позбавлений можливості провести експертизу під час розгляду справи в суді першої інстанції. Водночас, 07.11.2023 судовим експертом Бондарчук Т. В. було складено висновок судово-економічної експертизи № 250/11-2023, за яким частка у статутному капіталі ПП ВКФ "Аква Вита" не є об`єктом спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_1 , що також вказує на відсутність фактичних підстав для задоволення позовних вимог.

40. Скаржник стверджує, що суд першої інстанції повинен був відкласти розгляд справи в судовому засіданні в межах визначеного законом строку, а тому передчасно розглянув справу без отримання заперечення ОСОБА_1 на відповідь на відзив і без участі відповідачів та передчасно виніс рішення по справі.

41. Наведене, на думку ОСОБА_1 , вказує на неповноту судового розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанції та наявність відповідних порушень норм процесуального права.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу та позиції інших учасників справи

42. 15.05.2024 до Верховного Суду від позивача надійшов відзив, в якому просить залишити без змін прийняті у справі судові рішення, а касаційну скаргу - без задоволення.

43. Позивач посилається на висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 759/8676/19 та доводить, що визнання недійсним договору та повернення незаконно відчуженого майна є передумовою для подальшого поділу такого майна. Позивач також вважає вірним врахування судом апеляційної інстанції постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2318/18, натомість скаржник, на думку позивача посилається на нерелевантну судову практику. Позивач також вважає безпідставними доводи скаржника про необхідність врахування висновку експерта, оскільки такий ґрунтується на припущеннях та скаржником не доведено винятковості випадку неможливості замовлення та подання такого до суду першої інстанції. Твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження та невідкладення судового засідання позивач вважає безпідставними.

44. 28.05.2024 від ПП ВКФ "АКВА ВИТА" надійшов відзив, в якому відповідач-1 просить задовольнити вимоги касаційної скарги з мотиву неефективності обраного позивачем способу захисту, а також наявності порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

45. 31.05.2024 від скаржника надійшли заперечення на відзив позивача, в яких скаржник вважає, що позивач посилається на висновки суду касаційної інстанції, обставини в яких є неподібними до цієї справи. Скаржник доводить, що позивачем фактично подано одночасно два позови до судів різних юрисдикцій з метою захисту одного і того ж права. Скаржник також наголошує на порушенні судом першої інстанції норм процесуального права, наслідком чого стало обмеження її прав на доступ до правосуддя.

46. 10.06.2024 позивачем подано додаткові пояснення, в яких вказує про ефективність обраного ним способу захисту своїх прав.

47. 18.06.2024 скаржником подано пояснення, в яких вказується, що фактичною метою позову у цій справі є поділ спільного сумісного майна подружжя, а визнання недійсним договору дарування не є ефективним способом захисту, а має наслідком подвоєння вже існуючого судового процесу зокрема у справі № 461/2733/23.

48. 24.06.2024 від ОСОБА_4 надійшли заперечення на відзив на касаційну скаргу, в яких третя особа стверджує про необґрунтованість прийнятих судових рішень та про порушення судами норм процесуального права щодо доступу ОСОБА_1 до правосуддя.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

49. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

50. Предметом касаційного перегляду у цій справі постало питання визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі приватного підприємства, укладеного одним із подружжя без згоди іншого.

51. Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що 27.07.2000 було зареєстроване ПП ВКФ "АКВА ВИТА", статутний капітал якого поділений на частки та станом на момент реєстрації шлюбу між подружжям Колбіних становив 0 грн. Суди також встановили, що частка в статутному капіталі ПП ВКФ "АКВА ВИТА", як об`єкт цивільних прав, була набута 12.01.2006 під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі, та в подальшому змінювала вартість, остаточно - до суми 1 500 000 грн, також під час перебування сторін у шлюбі.

52. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 дійшла висновку, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).

53. Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/2813/18 також звернула увагу, що з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

54. Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 911/2780/20 констатував, що частка в статутному капіталі товариства, яка придбана (набута) за рахунок спільних коштів подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Право з частки належить подружжю, який став учасником такого товариства.

55. Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

56. У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

57. Верховний Суд неодноразово наголошував на презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (зокрема, постанова Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, постанови Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, від 16.03.2023 у справі № 911/2780/20, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, від 22.02.2022 у справі № 642/8107/14-ц.

58. Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів того, що правовий режим спільного сумісного майна (коштів, внесених до статутного капіталу ПП ВКФ "АКВА ВИТА") спростовується одним з подружжя (в даному випадку ОСОБА_1 ), матеріали справи не містять.

59. Отже, оскільки частка в статутному капіталі ПП ВКФ "АКВА ВИТА" в розмірі 100 % статутного капіталу, що була зареєстрована за ОСОБА_1 , була набута в період шлюбу, і учасниками справи не спростовано презумпцію, встановлену ч. 2 ст. 60 СК України, зокрема, ОСОБА_1 не надано доказів того, що ця частка сформована за рахунок майна, яке є особистою приватною власністю одного з подружжя, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ця частка є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .

60. Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування від 21.03.2023 частки корпоративних прав ПП ВКФ "АКВА ВИТА", укладеного між ОСОБА_1 (дружиною) та ОСОБА_3 (сином) обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 за спірним правочином розпорядилася спільною сумісною власністю без згоди позивача, а обдаровуваний при цьому діяв недобросовісно, оскільки знав (не міг не знати), що між його батьками існує спір про поділ майна.

61. Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

62. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

63. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

64. Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

65. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

66. При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

67. З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

68. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя ( наведені висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18).

69. У постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

70. Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

71. Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку вартості частки в статутному капіталі ПП ВКФ "АКВА ВИТА" зазначили, що така належить до цінного майна та дійшли вірного висновку, що на її відчуження необхідна письмова згода другого з подружжя відповідно до вимог ч. 3 ст. 65 СК України.

72. При цьому, судами також встановлено, що позивачем доведено, що він не надавав ОСОБА_1 згоду на дарування частки в статутному капіталі ПП ВКФ "АКВА ВИТА", про що ОСОБА_1 знала чи не могла не знати.

73. Разом з тим, оцінюючи добросовісність ОСОБА_3 як обдаровуваного за спірним правочином, суди першої та апеляційної інстанції врахували, що ОСОБА_3 є повнолітнім сином ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , за всіма обставинами ОСОБА_3 не міг не знати, що його батьки перебувають у шлюбі і що спірна частка була набута саме в період перебування батьків у шлюбі та не міг не знати, що його батьки вже тривалий час перебувають у спорі щодо поділу спільного майна; своїм представником ОСОБА_3 обрав саме ОСОБА_4 , який є пов`язаною особою по відношенню до ОСОБА_1 .

74. Отже, встановивши, що добросовісність ОСОБА_3 не доведена, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірних висновків про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору дарування недійсним.

75. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 Суд також зауважив, що відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

76. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними рішень власника, статуту приватного підприємства та скасування реєстраційної дії, суди першої та апеляційної інстанції виходили із необхідності відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача.

77. При цьому, Верховний Суд враховує також надані в судовому засіданні пояснення учасників справи про те, що наразі в державному реєстрі відновлено записи щодо учасників приватного підприємства, які існували до укладення спірного договору.

78. Доводи касаційної скарги про безпідставне посилання суду апеляційної інстанції на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, оскільки в ній предметом договору були транспортні засоби, а не корпоративні права та від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 де спір був між подружжям, які одночасно були учасниками приватного підприємства, Верховний Суд відхиляє, оскільки наведені відмінності у предметі спору не нівелюють правильності врахування судом апеляційної інстанції загальних висновків Великої Палати у вказаних справах в аспекті дослідження підстав для визнання недійсним договору без згоди другого з подружжя.

79. В касаційній скарзі скаржник доводить, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх права та, посилаючись на висновки, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц вважає, що ефективним, у цьому випадку, слід вважати саме право вимоги на виплату частини вартості відповідного внеску до статутного капіталу ПП ВКФ "Аква Вита", яке вже було реалізовано позивачем у межах справи № 461/2733/23 Галицького районного суду м. Львова.

80. Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що з пояснень сторін та інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що ОСОБА_2 подано до Галицького районного суду м. Львова позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного майна подружжя (справа №461/2733/23), в якому, зокрема, порушено питання корпоративних прав у ПП ВКФ "Аква Вита". Позивач просив суд визнати за ним права на частку в статутному капіталі ПП ВКФ "Аква Вита" та в порядку поділу спільного майна подружжя відступити від правила рівності часток подружжя та визнати за ним 70%, а за ОСОБА_1 30% ПП ВКФ "Аква Вита" з його статутним капіталом та нерухомим майном.

81. Верховний Суд відхиляє наведені доводи скаржника про неефективність обраного позивачем способу захисту та зазначає, що предметом у цій справі є вимоги позивача про визнання недійсним договору дарування та приведення його сторін у початковий становище і, як вірно враховано судом апеляційної інстанції, є необхідною передумовою для подальшого поділу такого майна, про що також вказував позивач, зокрема, у своїй відповіді на відзив ПП ВКФ "АКВА ВИТА" та ОСОБА_1 та додаткових поясненнях суду касаційної інстанції.

82. При цьому, Суд відхиляє посилання скаржника на те, що позивач вже реалізував своє право на ефективний засіб юридичного захисту звернувшись з вимогою про виплату йому компенсації вартості частки у статутному капіталі ПП ВКФ "Аква Вита" в межах цивільної справи № 461/2733/23, оскільки предмети позовів у цій справі та справі № 461/2733/23 є відмінними та спрямовані на настання різних юридичних наслідків.

83. З наведених підстав колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо належного способу захисту, оскільки на думку скаржника, позивачем подано одночасно два позови до судів різних юрисдикцій за захистом одного і того ж права, але в різний спосіб.

84. Відносно тверджень скаржника про те, що в порушення норм процесуального права спір у цій справі було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів відзначає наступне.

85. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.05.2023 було відкрито провадження у справі № 908/1339/23 про банкрутство ПП ВКФ "АКВА ВИТА".

86. Відповідно до абз. 4, 5 ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

87. Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

88. За змістом ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

89. Отже, Суд дійшов висновку, що розгляд цього спору в порядку спрощеного позовного провадження в межах справи про банкрутство одного з відповідачів відповідає наведеним вище нормам КУЗпБ. Водночас, з моменту відкриття провадження у цій справі у відповідача ОСОБА_1 було достатньо часу для заявлення клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, правом на яке вона не скористалася, а тому Суд відхиляє вказані доводи касаційної скарги. Аналогічним чином скаржник не був позбавлений права заявити про необхідність проведення судової експертизи чи подати до суду першої інстанції висновок експерта, складений на його замовлення.

90. Відносно посилання скаржника на висновок судово-економічної експертизи № 250/11-2023 від 07.11.2023, складений судовим експертом Бондарчук Т. В. колегія суддів враховує наступне.

91. Суд апеляційної інстанції вказав, що до апеляційного господарського суду ОСОБА_1 до заперечень на відзив було долучено новий доказ - зазначений вище висновок судово-економічної експертизи. При цьому заперечення не містили клопотання про приєднання вказаного доказу до матеріалів справи, як і не заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску процесуального строку для подання доказу з обґрунтуванням відповідних підстав.

92. Колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц, згідно з якою апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

93. Відповідно до частин першої, другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

94. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 269 ГПК України).

95. Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603).

96. Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - скаржника) (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).

97. Отже, оскільки скаржником не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції доказу, який ОСОБА_1 намагалася долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, як не надано доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, враховуючи також, що такий доказ є новим, адже створений після прийняття рішення судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції законно та обґрунтовано не прийняв його до розгляду.

98. Скаржник в касаційній скарзі також стверджує, що суд першої інстанції повинен був відкласти розгляд справи в судовому засіданні в межах визначеного законом строку, а тому передчасно розглянув справу без отримання заперечення ОСОБА_1 на відповідь на відзив і без участі відповідачів та передчасно виніс рішення по справі.

99. Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що ухвалою суду від 17.05.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та призначено судове засідання на 13.06.2023; ухвалою суду від 13.06.2023 відкладено судове засідання на 22.06.2023, а в судовому засіданні 22.06.2023 оголошено перерву до 29.06.2023.

100. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідь на відзив надійшла на поштове відділення ОСОБА_1 19.06.2023, тобто для підготовки та написання заперечень у її розпорядженні було щонайменше 9 днів до дати прийняття рішення судом першої інстанції 29.06.2023. Суд також врахував, що представник скаржника була присутня в судовому засіданні 22.06.2023, в якому її проінформували про надходження 19.06.2023 відповіді на відзив та надано можливість ознайомитися із її змістом.

101. Отже, враховуючи, що складання та подання до суду заперечень на відповідь на відзив залежало виключно від волевиявлення скаржника, їх відсутність не перешкоджає суду вирішити спір за наявними матеріалами справи, Верховний Суд не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права та обмеження скаржника в доступі до правосуддя.

102. Колегія суддів також відхиляє як безпідставні доводи скаржника, що суд першої інстанції повинен був відкласти розгляд справи в судовому засіданні, оскільки, як з`ясував суд апеляційної інстанції, представником ОСОБА_1 до клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні не було додано жодного документу, який би підтверджував поважність причин неявки в судове засідання, відповідачка не була позбавлена можливості забезпечити участь іншого представника та не встановлено неможливості вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

103. Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що доводи касаційної скарги про порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних постанови та рішення не знайшли свого підтвердження, натомість аргументи скаржника зводяться до незгоди із прийнятими судовими рішеннями.

104. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 указаної Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, пункт 23). У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

105. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що рішення та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

106. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2024 та рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

107. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2024 та рішення Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі № 908/1339/23(908/1600/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

К. Огороднік