Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 20 червня 2024 року

у справі № 953/7182/22

Кримінальна юрисдикція

Щодо тлумачення норми ч. 7 ст. 111-1 КК України

Фабула справи: вироком суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_7 засуджено за ч. 7 ст. 111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 12 років та з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Мотивація касаційної скарги: захисник вважає, що суди дали неправильну кримінально-правову оцінку діям засудженого, оскільки останній фактично не виконував функції патрульно-постового поліцейського в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, не був допущений до роботи в цьому органі на вказаній посаді та не отримував за неї грошову винагороду. З огляду на те, що ОСОБА_7 лише охороняв будівлю незаконно створеного правоохоронного органу і не був причетний до його діяльності як поліцейський, захисник вважає, що необхідно кваліфікувати дії засудженого як замах на вчинення інкримінованого йому злочину та призначити покарання з урахуванням приписів ч. 3 ст. 68 КК України.

Правова позиція Верховного Суду: у ч. 7 ст. 111-1 КК України передбачено відповідальність за вчинення громадянином України колабораційної діяльності в умовах окупації у вигляді співпраці з державою-агресором у її інтересах, зокрема, через незаконні правоохоронні органи, які створені на тимчасово окупованій території, у формі добровільного, тобто з власної волі та за відсутності фізичного чи психічного примусу, крайньої необхідності, зайняття в них посади, з метою спричинити шкоду державі Україна. Суспільна небезпечність таких дій полягає в тому, що особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади, яка є основою функціонування державного механізму загалом. Саме така форма колабораційної діяльності порівняно з іншими, передбаченими в ч.ч. 2 та 5 цієї статті, визнається законодавцем найбільш суспільно небезпечною.

З огляду на формулювання диспозиції ч. 7 ст. 111-1 КК України, сам факт добровільного зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі є достатнім для кваліфікації відповідних дій за цією кримінально-правовою нормою.

Наявність владних повноважень органу та спрямованість його діяльності є визначальними ознаками під час ідентифікації місця роботи колаборанта як органу влади. Під посадою в незаконному правоохоронному органі необхідно розуміти посаду в такому органі, що створений під час окупації, яка передбачає діяльність як працівника правоохоронного органу (у розумінні ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених ч. 1 ст. 1 цього Закону. З точки зору функціонального підходу посада є частиною службової кар'єри посадовця, пов`язана власне з органом влади та стосується повноважень, закріплених за посадою, визначених структурою і штатним розписом такого органу; кола службових повноважень, закріплених за посадою, які встановлюються нормативними актами.

Відповідно до чинного законодавства України, зайняття посади державної служби необхідно розглядати як у контексті проведення підготовчих дій щодо призначення певної особи на посаду, так і в контексті виникнення такого юридичного факту, як призначення особи на певну посаду з офіційним оформленням трудових відносин.

Здійснення громадянином України на тимчасово окупованій території діяльності не в органі влади (на підприємстві, в установі, організації; зайняття індивідуальним підприємництвом тощо) або виконання роботи, що не пов`язана із зайняттям посади (лікар, фармацевт, працівник житлово-комунальної сфери, пожежник, працівник рятувальної служби чи кладовища, адвокат тощо), не утворює складів кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 5 та 7 ст. 111-1 КК України.

Висновки: диспозицією ч. 7 ст. 111-1 КК України встановлено відповідальність саме за зайняття посади в правоохоронному органі, а не за конкретну діяльність особи під час виконуваної нею роботи.

Ключові слова: злочини проти основ національної безпеки, ознаки закінченого злочину, кваліфікація замаху