Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 21 червня 2024 року

у справі № 761/5401/21

Цивільна юрисдикція

Щодо документального підтвердження непрацездатності особи при спадкуванні права на обов'язкову частку у спадщині

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, законним представником якого є ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус, про визнання права на обов'язкову спадщину, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та скасування реєстраційних дій.

Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Право на обов'язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Статус непрацездатної повнолітньої дитини спадкодавця, окрім фактичної складової (наявність відповідного захворювання) має бути підтверджений юридично - у встановленому законом порядку належним органом.

Процедура встановлення інвалідності врегульована Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 року №561, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за №1295/20033.

Згідно пункту 1.3. цієї Інструкції відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, медико-соціальна експертиза проводиться хворим, що досягли повноліття, інвалідам, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Отже, виключно органи медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України мають право встановлювати причини, час настання та групи інвалідності.

Згідно пункту 1.12 цієї Інструкції датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (у відсотках) вважається день надходження до комісії документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Іншими нормами права, правила щодо визначення дати встановлення інвалідності не встановлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що висновок експерта не є доказом наявності у ОСОБА_1 стану непрацездатності на час відкриття спадщини, оскільки цей доказ не відповідає критерію належності доказів, з огляду на те, до предмету доказування у справі входить саме факт наявності встановленої позивачці на час відкриття спадщини інвалідності І, ІІ або ІІІ групи, а не факт наявності/чи відсутності у неї захворювань і патологічних станів, зумовлених довготривалим прогресуючим порушенням функції імунної системи при ВІЛ інфекції, які мають ознаки інвалідності і могли б слугувати підставою для її направлення на МСЕК.

Консультативне заключення, видане лікарем-інфекціоністом ОСОБА_9 ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського», не може заміняти висновок МСЕК з метою встановлення групи інвалідності, визначення дати її настання, та групи інвалідності.

Відповідна особа для віднесення її до кола суб'єктів, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 4.4. глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом МЮУ №296/5 від 22 лютого 2012 року: непрацездатність утриманця за станом здоров'я може бути підтверджена - за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела той факт, що її було визнано інвалідом в установленому законом порядку на момент відкриття спадщини після смерті її батька, ОСОБА_5, та у неї було відсутнє право на обов'язкову частку у спадщині як у повнолітньої непрацездатної дитини спадкодавця, передбачене частиною першою статті 1241 ЦК України.

ВИСНОВКИ: згідно чинних станом на час виникнення спірних правовідносин норм права, непрацездатність особи має підтверджуватися відповідним документом - довідкою МСЕК, яка є чинною на момент відкриття спадщини або пенсійною книжкою.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: порядок спадкування, правовий статус непрацездатної особи, повноваження МСЕК