ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 року

м. Київ

справа № 761/5401/21

провадження № 61-17157св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського округу Гамаль Ірина Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року, додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус КМНО Гамаль І. М., про визнання права на обов`язкову спадщину, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та скасування реєстраційних дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2019 році помер батько позивачки - ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме: машиномісце № НОМЕР_1 , сектор Б загальною площею 14,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру загальною площею 124,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:06:002:0111; квартиру загальною площею 144,1 кв.м., зо знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; житловий будинок загальною площею 468,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Окрім майна, до складу спадщини також увійшли частки ОСОБА_5 в наступних господарських товариствах: ТОВ «МЦПЛ», ТОВ «Архібуд-Алекс», ТОВ «Меркурій-Вишгород ЛТД»; ТОВ «Амакорд-Алекс», ТОВ «Альт-Девелопмент»; ТОВ «Алекскомпані».

ОСОБА_5 було складено декілька заповітів, що в подальшому були скасовані. Скасовані заповіти містили волевиявлення ОСОБА_5 на заповідання частини свого майна ряду своїх близьких родичів, в тому числі і позивачці.

Позивачка є інвалідом 2-ї групи, тяжкі хвороби потребують пожиттєвого лікування, тому вона позбавлена можливості працювати. Родина позивачки, зокрема її батько за життя, категорично забороняли позивачці документально оформлювати її інвалідність та розголошувати її медичні діагнози, через соціальний статус родини. Будучи запевненою батьком про включення її до заповіту, позивачка вчасно звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Однак, вже від нотаріуса дізналася про існування нового заповіту за яким усе майно заповідалось ОСОБА_3 та її малолітньому сину - ОСОБА_2 .

За відсутності документації про інвалідність позивачка не змогла оформити належним чином свою обов`язкову частку у спадщині, хоча мала на неї право за станом здоров`я, що зумовило оспорювання свого невизнаного права в суді.

При визначенні розміру обов`язкової частки у спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги. При визначенні розміру обов`язкової частки позивачки у спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, зокрема ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а відтак частка, на яку має право позивачка, складає 1/6 від усієї спадкової маси.

З урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила суд, визнати за ОСОБА_1 право на обов`язкову частку в спадщині, що складає 1/6 частку від усієї спадкової маси, що залишилась після смерті ОСОБА_5 ;

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 4566 від 21 липня 2020 року, що видане ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53232150 від 21 липня 2020 року, вчинену приватним нотаріусом КМНО Гамаль І. М., на об`єкт нерухомого майна: машиномісце ; 47, сектор Б, загальна площа 14,6 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта: 2120337480000;

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 4563 від 21 липня 2020 року, що видане ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53231984 від 21 липня 2020 року, вчинену приватним нотаріусом КМНО Гамаль І. М., на об`єкт нерухомого майна: квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта: 2120332680000;

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 4109 від 06 липня 2020 року, що видане ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52984617 від 06 липня 2020 року вчинену приватним нотаріусом КМНО Гамаль І. М., на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку, кадастровий номер: 3223186800:06:002:0100, реєстраційний номер об`єкта: 2115947032231;

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 4103 від 06 липня 2020 року, що видане ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52984574 від 06 липня 2020 року вчинену приватним нотаріусом КМНО Гамаль І. М., на об`єкт нерухомого майна: квартиру, загальна площа 144,1 кв.м., житлова площа 128,6, опис: квартира АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта: 2115945301119;

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер: 4106 від 06 липня 2020 року, що видане ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52984531 від 06 липня 2020 року вчинену приватним нотаріусом КМНО Гамаль І. М., на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, з адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта: 111565232231;

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за № 4116 від 06 липня 2020 року, що видане ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на спадкове майно, що складається з частки в статутному капіталі ТОВ «Амакорд-Алекс»;

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі № 4113 від 06 липня 2020 року, що видане ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на спадкове майно, що складається з частки в статутному капіталі ТОВ «МЦПЛ»;

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за ; 4114 від 06 липня 2020 року, що видане ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на спадкове майно, що складається з частки в статутному капіталі ТОВ «Архибуд-Алекс»;

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за № 4115 від 06 липня 2020 року, що видане ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на спадкове майно, що складається з частки в статутному капіталі ТОВ «Меркурій-Вишгород ЛТД»;

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за № 4117 від 06 липня 2020 року, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на спадкове майно, що складається з частки в статутному капіталі ТОВ «Альт-Девелопмент».

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що станом на момент відкриття спадщини 26 грудня 2019 року позивачка не мала права на віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, так як органом медико-соціальної експертизи позивачки визнано інвалідом в установленому законом порядку лише 04 січня 2021 року, а тому у позивачки відсутнє право на обов`язкову частку у спадщині як у повнолітньої непрацездатної дитини спадкодавця, передбачене частиною першою статті 1241 ЦК України.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 як законного представника малолітнього відповідача ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 866 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що судом по справі не було вирішено питання щодо судових витрат на правову допомогу адвоката.

Короткий зміст судових рішень апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду про відмову в задоволенні позову зазначив про те, що суд першої інстанції надав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачка не довела той факт, що її було визнано інвалідом в установленому законом порядку на момент відкриття спадщини після смерті батька, ОСОБА_5 , та у неї станом на 26 грудня 2019 року було відсутнє право на обов`язкову частку в спадщині як у повнолітньої працездатної дитини спадкодавця, передбачене частиною першою статті 1241 ЦК України.

Апеляційний суд зазначив про те, що місцевий суд вирішуючи питання про ухвалення додаткового рішення, та стягнення з позивачки на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 30 866 грн виходив з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, стягнуто з ОСОБА_1 а користь ОСОБА_2 законним представником якого є ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 13 420,00 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом не було вирішено питання щодо судових витрат на правову допомогу адвоката за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Боряк Г. О. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій з урахуванням доповнень, скасувати на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року, додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів касаційної скарги, зазначила, що зважаючи на характер позову та суть позовних вимог, суди попередніх інстанцій мали б встановити, чи була позивачка особою, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, чи ні, тобто чи була ОСОБА_1 непрацездатною на день відкриття спадщини.

Однак, судами попередніх інстанцій було поверхнево оцінено докази надані судам, та в обґрунтування відмови у задоволенні позову послугувала фактично єдина підстава - відсутність у позивачки довідки МСЕК про встановлення їй групи інвалідності, а тому суди вважали, що її інвалідність виникла з дати отримання такої довідки - 04 січня 2021 року.

Зазначає, що нею на доведення факту непрацездатності станом на день відкриття спадщини було подано ряд медичних документів, які залишились поза увагою суду.

Зазначає, що всі її хвороби є наслідком ВІЛ - інфекції і призвели до повної непрацездатності позивачки як станом на дату відкриття спадщини так і задовго до цього.

Окрім цього, на доведення факту непрацездатності ОСОБА_1 станом на день відкриття спадщини позивачкою було замовлено судово-медичну експертизу, за наслідками якої Тернопільським обласним бюро судово-медичних експертиз було надано висновок №272, у відповідності до якого було встановлено, що у ОСОБА_1 станом на вересень 2018 року та грудень 2019 року спостерігались захворювання та патологічні стани, зумовлені довготривалим прогресуючим порушенням функції імунної системи при ВІЛ інфекції, які мають ознаки інвалідності та могли б слугувати підставою для направлення її на МСЕК.

Тобто, підставою для встановлення позивачці ІІ групи інвалідності стали хвороби зумовлені ВІЛ та були наявні у останньої ще задовго до дня відкриття спадщини.

Твердження судів попередніх інстанцій, що позивачка окрім доведення в неї факту наявності захворювань станом на 26 грудня 2019 року, мала б доводити факт встановлення їй групи інвалідності МСЕК на час відкриття спадщини є об`єктивно необґрунтованими.

Звертає увагу на те, що чинне законодавство містить чітку норму, яка регламентує момент встановлення групи інвалідності, а не момент втрати працездатності особи (фактичне набуття інвалідності).

Твердження судів про те, що позивачка мала довести наявність у неї встановленої групи інвалідності довідкою з МСЕК станом на дату відкриття спадщини є необґрунтованим, оскільки у разі наявності у неї цього документу необхідності у зверненні до суду не було б.

Оскільки право позивачки на обов`язкову частку на спадщину є невизнаним саме через відсутність довідки МСЕК станом на момент відкриття спадщини, суд наділений повноваженнями встановити наявність у неї такого права, виходячи з дослідження наданих стороною доказів, які свідчать про її непрацездатність на момент смерті батька.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року в справі № 159/4322/14-ц, від 01 серпня 2019 року в справі № 510/350/16-ц, від 27 липня 2022 року в справі № 686/28627/18, від 02 грудня 2020 року в справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року в справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року в справі № 753/1203/18, від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року в справі № 925/1137/19, від 26 червня 2019 року в справі № 813/481/18, від 06 березня 2019 року в справі № 922/1163/18, від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16, від 15 квітня 2020 року в справі № 199/3939/18-ц, від 09 червня 2020 року в справі № 466/9758/16-ц, від 30 вересня 2020 року в справі № 379/1418/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 686/23517/19 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У січні 2024 року представник відповідача - адвокат Жогіна О. О., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року, додаткового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року, у якому просить відмовити в задоволенні цієї касаційної скарги.

Відзив обґрунтовано тим, що оскільки позивачкою не надано доказів про те, що до ня смерті батька або після його смерті вона за станом здоров`я була непрацездатною особою та у зв`язку із стійким розладом функцій організму направлена на МСЕК, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в позові.

Зазначає, що при визначенні розміру судових витрат на оплату послуг адвоката судами враховано складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час витрачений адвокатами на виконання послуг; обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та значенням справи для сторін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року, додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року та витребувано її з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року прийнято до розгляду доповнення до касаційної скарги ОСОБА_1 , у яких остання просила суд скасувати також додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2013 року.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 28 серпня 1973 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено шлюб. В цьому шлюбі в них народилося двоє дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У 2019 році помер батько позивачки - ОСОБА_5 .

У 2018 році ОСОБА_5 склав заповіт, яким усе майно, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, заповідав цивільній дружині ОСОБА_5 - ОСОБА_3 та їх малолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у рівних долях. ОСОБА_3 відмовилась від своєї частки на користь свого сина.

Спадщину було відкрито у Приватного нотаріуса КМНО Гамаль І.М.

Внаслідок отримання права на спадкове майно ОСОБА_3 відмовилась від своїх прав спадкоємиці на користь свого малолітнього сина ОСОБА_2 .

Отже, після смерті ОСОБА_5 усе належне йому майно перейшло у власність його малолітнього сина - ОСОБА_2 , якому Приватний нотаріус КМНО Гамаль І. М. 06 липня 2020 року та 21 липня 2020 року видала свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що за відсутності документації про інвалідність вона не змогла оформити належним чином свою обов?язкову частку у спадщині, хоча мала на неї право за станом здоров?я, що зумовило оспорювання свого невизнаного права у суді. При визначенні розміру обов?язкової частки у спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги. Стаття 1261 ЦКУ визначає, що першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. При визначенні розміру обов?язкової частки Позивачки у спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, зокрема ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а відтак частка, на яку має право Позивачка, складає 1/6 від усієї спадкової маси.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно статті 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в частині першій статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, Конституційний Суд України у рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) виходив з положень частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також положень пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний», а саме частини четвертої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» та абзацу 17 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та вирішив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.

Згідно з частинами 1-2 статті 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спадкодавець ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . В цей день була відкрита спадщина.

Відповідно до пункту 5.6. глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом МЮУ №296/5 від 22 лютого 2012 року - коло спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

По справі встановлено, що 04 січня 2021 року ОСОБА_1 направлено на огляд МСЕК КНП «ФТИЗИАТРІЯ», підстава: наявність ознак інвалідності; під наглядом в даному закладі ОСОБА_1 перебувала з 07 грудня 2020 року.

Відповідно до акту огляду медико-соціальною експертною комісією № 8 б від 04 січня 2021 року, ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 04 січня 2021 року.

Статус непрацездатної повнолітньої дитини спадкодавця, окрім фактичної складової (наявність відповідного захворювання) має бути підтверджений юридично - у встановленому законом порядку належним органом.

Процедура встановлення інвалідності врегульована Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 року №561, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за №1295/20033.

Згідно пункту 1.3. цієї Інструкції відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, медико-соціальна експертиза проводиться хворим, що досягли повноліття, інвалідам, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Отже, виключно органи медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров`я України мають право встановлювати причини, час настання та групи інвалідності.

Згідно пункту 1.12 цієї Інструкції датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (у відсотках) вважається день надходження до комісії документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Іншими нормами права, правила щодо визначення дати встановлення інвалідності не встановлено.

Позивачка, крім доведення наявності у неї захворювання станом на 26 грудня 2019 року, для отримання права на спадкування обов`язкової частки у спадщині в порядку 1241 ЦК України, у цій справі мала процесуальний обов`язок довести, що органом медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров`я України їй було встановлено інвалідність І, ІІ або ІІІ групи на час відкриття спадщини, тобто ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На підтвердження цього позивачка надала суду висновок судово-медичної експертизи, зроблений за зверненням представника позивачки, за медичними документами на ім`я ОСОБА_1 , 1984 року народження, жительки АДРЕСА_6 , судово-медичний експерт Тернопільського обласного бюро судово-медичних експертиз Юхимець І.О., відповідно до якого у ОСОБА_1 станом на вересень 2018 та грудень 2019 років спостерігались наведені захворювання і патологічні стани, зумовлені довготривалим прогресуючим порушенням функції імунної системи при ВІЛ інфекції, які мають ознаки інвалідності і могли б слугувати підставою для її направлення на МСЕК.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений висновок експерта не є доказом наявності у ОСОБА_1 стану непрацездатності на час відкриття спадщини, оскільки цей доказ не відповідає критерію належності доказів, з огляду на те, до предмету доказування у справі входить саме факт наявності встановленої позивачці на час відкриття спадщини інвалідності І, ІІ або ІІІ групи, а не факт наявності/чи відсутності у неї захворювань і патологічних станів, зумовлених довготривалим прогресуючим порушенням функції імунної системи при ВІЛ інфекції, які мають ознаки інвалідності і могли б слугувати підставою для її направлення на МСЕК.

З цих самих підстав не є належним доказом у справі і висновок експертів з питань в галузі судово-медичної експертизи, виготовлений на підставі звернення представника відповідача.

Консультативне заключення, видане лікарем-інфекціоністом ОСОБА_9 ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського» 29 вересня 2020 року, не може заміняти висновок МСЕК з метою встановлення групи інвалідності, визначення дати її настання, та групи інвалідності.

Відповідно до правового висновку про застосування норми частини першої статті 1241 ЦК України, викладений у подібних правовідносинах у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року (справа №510/350/16-ц), при з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами.

При цьому, відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 4.4. глави 10 «Видача свідоцтв про право на спадщину» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом МЮУ №296/5 від 22 лютого 2012 року: непрацездатність утриманця за станом здоров`я може бути підтверджена - за пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.

Отже, згідно чинних станом на час виникнення спірних правовідносин норм права, непрацездатність особи має підтверджуватися відповідним документом - довідкою МСЕК, яка є чинною на момент відкриття спадщини або пенсійною книжкою.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела той факт, що її було визнано інвалідом в установленому законом порядку на момент відкриття спадщини після смерті її батька, ОСОБА_5 , та у неї станом на 26 грудня 2019 року було відсутнє право на обов`язкову частку у спадщині як у повнолітньої непрацездатної дитини спадкодавця, передбачене частиною першою статті 1241 ЦК України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Стосовно розподілу судових витрат на правову допомогу

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що розмір витрат позивача на правничу допомогу підтверджується належними та допустимими доказами.

З урахуванням характеру справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку про стягнення 30 866,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а апеляційний суд дійшов висновку про стягнення 13 420,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі ОСОБА_1 заявила клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, який викладено в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 686/23517/19.

Частиною першою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Наведені ОСОБА_1 аргументи не свідчать про наявність підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної або Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року, додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун