Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 17 січня 2024 року

у справі № 713/481/23

Кримінальна юрисдикція

Щодо затвердження угоди про примирення у кримінальному провадженні стосовно кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України

ФАБУЛА СПРАВИ

Вироком суду першої інстанції затверджено угоду про примирення, укладену між потерпілою ОСОБА_7 та обвинуваченим ОСОБА_6.

Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін.

ОЦІНКА СУДУ

За приписами ч. 1 ст. 469 КПК угода про примирення у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов'язаних з домашнім насильством, може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника.

Згідно з ч. 5 ст. 469 КПК укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Відповідно до ст. 471 КПК в угоді про примирення зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов'язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов'язаний вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди. В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.

Системний аналіз положень глави 35 КПК дозволяє стверджувати, що в справі, де предметом розгляду є угода про примирення між обвинуваченим і потерпілим, суд не є суб'єктом доказування винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Його завдання в кримінальному провадженні на підставі угоди полягає в іншому - об'єктивно перевірити відповідність укладеної угоди про примирення вимогам закону, наявність підстав до твердження про винуватість обвинуваченого і затвердження угоди. Фактичні обставини вчиненого правопорушення суд віддзеркалює у вироку в тому обсязі та змісті, що визначені в угоді.

Добровільність укладення угоди, яка полягає у здатності особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, самостійно на власний розсуд приймати рішення та вчиняти для їх реалізації процесуальні дії, усвідомлюючи їх значення та наслідки, належно перевірена судом до затвердження угоди, і в касаційного суду відсутні обґрунтовані підстави до спростування висновків суду про добровільність укладеної засудженим угоди.

Під час перевірки умов угоди на відповідність вимогам КПК суд, з'ясовуючи питання про добровільність укладення угоди сторонами, обґрунтовано виходив з того, що матеріали провадження не містять відомостей про застосування насильства, примусу, погроз або обіцянок чи про інші обставини, ніж ті, які передбачено змістом угоди, а в судовому провадженні сторони також не заявляли про обставини, що ставлять під переконливий сумнів її добровільне укладення. Сторона захисту не порушувала питання перед місцевим судом про порок волі чи недобровільність укладення угоди.

Засуджений підтверджував у суді, що він повністю розуміє зміст угоди, що йому було пояснено його процесуальні права та правові наслідки угоди, що його рішення погодитися на неї не було результатом будь-якого примусу чи неправдивих обіцянок. Засуджений висловив свою чітку позицію з кожного питання, за відсутності ознак того, що він не розумів їх суті, його відповіді стосувалися їх змісту і були зрозумілі.

ВИСНОВКИ: суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що угода про примирення між потерпілою та обвинуваченим укладена з дотриманням вимог ст. 471 КПК, умови угоди відповідають інтересам суспільства і не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб. З огляду на положення ч. 3 ст. 469 КПК, враховуючи, що обвинувачений визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, яке відповідно до приписів ст.12 КК є нетяжким злочином, суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК, для відмови в затвердженні угоди про примирення.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: провадження на підставі угод, злочини проти життя, злочини проти здоров'я, насильницькі злочини