Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 02 травня 2024 року

у справі № 459/2034/23

Цивільна юрисдикція

Щодо правомірності задоволення касаційної скарги відповідача, яка за змістом спрямована на задоволення процесуального інтересу позивача

Фабула справи: позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив визнати за ним право власності на земельну ділянку для будівництва й обслуговування житлового будинку, яка належить відповідачці на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційний суд закрив провадження у справі. Мотивував тим, що відсутність спору між сторонами є підставою для закриття провадження у справі згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Мотивація касаційної скарги: відповідачка вказує, що як на час подання позову, так і після відкриття провадження у справі у сторін існував спір щодо оформлення права власності на земельну ділянку.

Відповідачка заперечує проти оформлення права власності позивача на земельну ділянку у будь-який інший спосіб, окрім судового. Тому суди фактично залишили невирішеним спір щодо права власності на цю ділянку.

Правова позиція Верховного Суду: КЦС ВС з відповідачкою не погоджується. Зауважує, що за змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства (п. 5 ч. 3 ст. 2, ст. 13 ЦПК України) учасник справи має право оскаржити судове рішення, яке порушує права чи інтереси саме цього учасника. Апеляційний суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі, ініційованій позивачем, а не відповідачкою. Позивач як особа, яка мала інтерес у розгляді та вирішенні його позовної вимоги, із цією ухвалою погодився та не оскаржив її у касаційному порядку.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

КЦС ВС звертає увагу на те, що диспозитивність - один з основних принципів цивільного судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення у касаційному порядку та в яких межах.

Висновки: апеляційний суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі, ініційованій позивачем, а не відповідачкою. Позивач як особа, яка мала інтерес у розгляді та вирішенні його позовної вимоги, із цією ухвалою погодився та не оскаржив її у касаційному порядку. Остання до суду за вирішенням можливого спору із позивачем не зверталася, зустрічний позов не подавала, була та залишається власницею земельної ділянки. Тобто на право власності відповідачки на цю ділянку ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі не вплинула. Таким чином, касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Ключові слова: захист прав позивача, умови реалізації процесуальних прав, право на касаційне оскарження