Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 січня 2024 року
у справі № 718/566/22[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо необхідності вирішення судом питання належності судово-медичної експертизи у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи за ч. 2 ст. 286 КК України
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції скасовано в частині вирішення цивільних позовів, та в цій частині призначено новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Беручи до уваги той факт, що апеляційний суд є останньою інстанцією, яка наділена законодавцем повноваженнями встановлювати фактичні обставини справи, суду апеляційної інстанції необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення обставин кримінального провадження за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і захисту.
Об'єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України утворює, зокрема діяння - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту; наслідки у вигляді спричинення смерті потерпілому або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження; причинний зв`язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту і зазначеними у статті наслідками.
Із суб'єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України характеризується необережною виною.
Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК України настає за умови заподіяння наслідків у вигляді фізичної шкоди, яка є не менш небезпечною, ніж середньої тяжкості тілесне ушкодження.
При цьому зі змісту ч. 2 ст. 17 КПК України слідує, що при вирішенні питання про доведеність винуватості особи суд має керуватися стандартом доведення винуватості «поза розумним сумнівом». Він полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
ВИСНОВКИ: в апеляційній скарзі сторона захисту ставила під сумнів доведення наявності у потерпілого відповідних тілесних ушкоджень, які були ним отримані у результаті ДТП, оскільки судово-медична експертизи від 2020 року була проведена на підставі рентгенографії від 1 2019 року, а подія мала місце 2016 року, що свідчить про неналежність зазначеного доказу.
З`ясування цих обставин має вагоме значення, оскільки впливає на вирішення судом питання про доведеність чи недоведеність винуватості засудженого у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: недопустимість доказів, порядок досудового розслідування, порушення засад кримінального провадження, злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту