ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року

м. Київ

справа № 718/566/22

провадження № 51-3889км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 березня

2023 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 22 травня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016260110000732 за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Брусниця Кіцманського району Чернівецької області, проживаючого та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Історія справи та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 березня 2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Цим же вироком вирішено долю заявлених цивільних позовів, речових доказів та процесуальних витрат у цьому кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він 13 листопада 2016 року приблизно о 06:20 керуючи технічно справним автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter» із реєстраційним номером НОМЕР_1 , рухався в темну пору доби по вулиці Центральній в межах населеного пункту с. Брусниця Кіцманського району Чернівецької області, зі швидкістю, що перевищує максимально допустиму в межах населеного пункту, проявивши злочинну недбалість, не врахував дорожньої обстановки, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, проявив самовпевненість у виборі безпечної швидкості руху та неуважність до дорожньої обстановки, маючи об`єктивну можливість вчасно виявити небезпеку для руху, а саме пішоходів, порушив та не виконав вимоги п. п. 12.1, 12.3, 12.4 Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), які безпосередньо перебувають у причинному зв`язку з наслідками, а також п.п. 1.5, 2.3 (б, д) Правилами дорожнього руху, які сприяли порушенню вищевказаних правил, в результаті чого допустив наїзд на пішоходів

ОСОБА_9 та ОСОБА_9 .

Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) було спричинено потерпілій ОСОБА_9 тяжке тілесне ушкодження та потерпілому

ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесне ушкодження, як таке, що призвело до тривалого розладу здоров`я.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 22 травня 2023 року вирок районного суду скасовано в частині вирішення цивільних позовів, та в цій частині призначено новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі захисники, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять оскаржувані судові рішення скасувати й закрити кримінальне провадження.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:

- Щодо допустимості доказів, які були здобуті під час досудового розслідування з метою доведення винуватості засудженого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України;

- Стосовно постановлення судових рішень у цьому кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисники, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять оскаржувані судові рішення скасувати та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу інкримінованого кримінального правопорушення й невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

При цьому, надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у цьому кримінальному провадженні, захисники стверджують, що всупереч вимогам КПК України судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, не доведено «поза розумним сумнівом» винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а відтак їх висновки щодо винуватості останнього ґрунтуються лише на показаннях потерпілих, свідків та недопустимих доказах.

Також вказують на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду.

До того ж, на думку касаторів, суд першої інстанції неповно дослідив обставини кримінального провадження та докази у справі, вибірково взяв докази до уваги та за наявності суперечливих доказів не зазначив, чому врахував одні й відкинув інші, зокрема не врахував показання засудженого та свідків сторони захисту, які свідчать, що пригода сталась з вини інших учасників дорожнього руху, якими є потерпілі у цьому кримінальному провадженні.

Також у поданій касаційній скарзі захисники посилаються на те, що під час проведення досудового розслідування не було проведено слідчий експеримент за участю усіх очевидців ДТП, зокрема зі свідками сторони захисту, при цьому повторний слідчий експеримент був проведений лише за участі одного з потерпілих, що свідчить про відсутність достатніх доказів на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Разом з цим, свої вимоги обґрунтовують, зокрема, тим, що суд першої інстанції допустив ряд істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме не встановив належними та допустимими доказами:

- факт порушення засудженим п. 12.1, п. 12.3, п. 12.4, п. 1.5, п. 2.3 (б, д) ПДР, які стали причиною настання ДТП та призвели до відповідних наслідків, оскільки наявні експертні висновки не містять однозначних даних порушення ПДР допущені водієм, а під час проведення слідчих експериментів за участі потерпілих взагалі не уточнювалось з якою швидкістю рухався автомобіль засудженого;

- заподіяння в результаті порушень ПДР потерпілим тілесних ушкоджень.

На переконання захисників в основу обвинувального вироку було покладено такі недопустимі докази як:

- висновок судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_10 № 05-Мд від 12 січня 2017 року, що проведена на підставі відповідної постанови слідчого, який не входив до визначеної групи слідчих, при цьому ця експертиза була проведена на підставі копій медичної документації вказаної потерпілої;

- висновок судово-медичної експертизи потерпілого ОСОБА_11 № 338 мд від 30 квітня 2020 року, оскільки експертиза була проведена на підставі рентгенографії ОГК від 13 березня 2019 року, а подія мала місце 13 листопада 2016 року, що ставить під сумнів, що такі тілесні ушкодження були отримані потерпілим під час ДТП.

Крім цього, захисники вказують на недопустимість доказів здобутих під час досудового розслідування у результаті прийняття процесуальних рішень слідчими ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та доказів у результаті слідчих дій ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , а також слідчих ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , оскільки стороні захисту, в порядку ст. 290 КПК України, не надавались відповідні постанови про створення слідчої, або слідчо-оперативної групи слідчих до складу якої входили зазначені слідчі, при цьому прокурор, усуваючи вказані недоліки, під час провадження в суді першої інстанції, надав не завірені копії відсутніх постанов, які були долучені до матеріалів кримінального провадження.

До того ж захисники звертають увагу на відсутність і інших постанов, які надають слідчим відповідні повноваження у цьому кримінальному провадженні.

Відтак стороною обвинувачення було порушено право засудженого на справедливий суд.

Також стверджують, що вручення засудженому письмового повідомлення про підозру у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення відбулося з порушенням відповідних норм КПК України, оскільки така підозра була вручена матері засудженого.

Разом з цим, зазначають, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки доводам поданої апеляційної скарги захисників, зокрема тим, які є аналогічними викладеним вище доводам касаційної скарги.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу

захисників не подавалися.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисників.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисників підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Оспорювання захисниками установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Щодо допустимості доказів, які були здобуті під час досудового розслідування з метою доведення винуватості засудженого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до норм статтей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 14 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то в процесі їх перевірки колегією суддів встановлено, що під час здійснення досудового розслідування щодо ОСОБА_8 указані вимоги кримінального процесуального закону було дотримано.

Так, з матеріалів кримінального провадження слідує, що відповідно до вимог

ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України було вручено його матері - ОСОБА_21 , що підтверджується її підписом наявним у повідомленні (т. 2, а. п. 146-149). З огляду на це, письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, було вручено у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, а саме у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повідомлення для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає.

При цьому в матеріалах кримінального провадження міститься постанова про оголошення розшуку підозрюваного від 17 січня 2022 року з якої слідує, зокрема те, що під час проведення досудового розслідування було встановлено, що підозрюваний ОСОБА_8 залишив своє місце проживання та його місцезнаходження невідоме і як результат уповноваженою на те особою було оголошено його в розшук (т. 2, а. п. 152-153).

Таким чином, колегією суддів не встановлено факту того, що під час вручення письмового повідомлення про підозру ОСОБА_8 допущено порушення

ст. 278 КПК України.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги захисників про те, що вручення засудженому повідомлення про підозру у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення відбулося з порушенням відповідних норм КПК України, оскільки така підозра була вручена його матері є необґрунтованими.

Щодо доводів сторони захисту про недопустимість доказів здобутих під час досудового розслідування у результаті прийняття процесуальних рішень слідчими ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та доказів у результаті слідчих дій ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , а також слідчих ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , оскільки стороні захисту, в порядку ст. 290 КПК України, не надавались відповідні постанови про створення слідчої, або слідчо-оперативної групи слідчих до складу якої входили зазначені слідчі, при цьому прокурор усуваючи вказані недоліки, під час провадження в суді першої інстанції, надав не завірені копії відсутніх постанов, які були долучені до матеріалів кримінального провадження.

Процесуальне рішення про призначення групи слідчих, старшого слідчої групи, зміну групи слідчих чи об`єднання матеріалів досудових розслідувань не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Процесуальні ж документи, які стали підставою для здійснення досудового розслідування уповноваженими особами, не є документами у розумінні частини другої статті 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.

Колегія суддів зауважує, що у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне питання щодо перевірки доказів з огляду на їх належність та допустимість, суд має перевірити ці обставини, в тому числі шляхом витребування та приєднання до справи відповідних процесуальних документів з подальшим наданням їм оцінки.

Перевіркою матеріалів цього кримінального провадження встановлено, що доступ до матеріалів досудового розслідування в яких була, крім іншого, наявна постанова про призначення групи слідчих від 02 грудня 2021 року у складі:

ОСОБА_19 (старший групи), ОСОБА_20 , ОСОБА_18 (т. 1, а. п. 6-А) та ознайомлення з цими матеріалами було надано як засудженому, так і стороні захисту.

Надалі, під час розгляду провадження у суді першої інстанції, з приводу висловлених стороною захисту заперечень щодо допустимості ряду доказів у зв`язку з відсутністю постанов про визначення групи слідчих у складі:

ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , прокурором були долучені відповідні постанови, які були досліджені судом першої інстанції (т. 3, а. п. 214-219).

Таким чином, сторона захисту не була позбавлена можливості заявити клопотання про витребування постанови про визначення слідчого або групи слідчих, старшого слідчої групи, а також будь-яких інших процесуальних документів, які вважала за необхідне дослідити під час судового розгляду, у тому числі постанови про призначення групи слідчих до складу якої входить слідчий ОСОБА_17 за результатами слідчих дій якого було складено протокол проведення слідчого експерименту від 24 січня 2019 року за участю ОСОБА_8 , що міститься у матеріалах провадження (т. 2, а. п. 169-178).

Водночас колегія суддів зауважує, що у разі того, якщо в суді першої інстанції питання про надання відповідних постанов не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.

Зазначене вище узгоджується з висновками об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду викладеними у постанові від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17; провадження № 51-4963кмо20).

Отже, за наявності у матеріалах цього кримінального провадження постанов, що підтверджують факт існування повноважень відповідних слідчих у цьому кримінальному провадженні, докази отримані у результаті процесуальних рішень та слідчих дій цих слідчих є допустимими доказами на підтвердження винуватості засудженого.

Таким чином доводи касаційної скарги захисників в цій частині є надуманими.

Стосовно доводів касаційної скарги захисників про недопустимість як доказу висновку судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_10 № 05-Мд від

12 січня 2017 року у зв`язку з тим, що ця експертиза була проведена на підставі копій медичної документації вказаної потерпілої є безпідставними з огляду на таке.

Так, як слідує з дослідженого судом першої інстанції висновку експерта

№ 05-Мд від 12 січня 2017 року, він містить відповіді щодо характеру, локалізації, ступеня тяжкості, механізму та часу утворення тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_10 . Зазначену експертизу було проведено на підставі медичної документації, без обстеження потерпілої, що не протирічить Правилам судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України № 6 від 17 січня 1995 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що стороні захисту було достеменно відомо про зміст, зокрема зазначеного експертного висновку і те, що він складений на підставі медичної документації на ім`я потерпілої, і не була позбавлена права клопотати як перед судом першої, так і апеляційної інстанцій про дослідження такої документації, а також порушувати питання про допит відповідного експерта для роз`яснення певних висновків згідно до вимог ст. 356 КПК України.

Посилання сторони захисту на неналежне процесуальне оформлення медичної документації на підставі якої було проведено експертизу, не може свідчити про недостовірність даних, відображених в медичній документації та не впливає на об`єктивність висновків проведеної експертизи.

Отже, доводи касаційної скарги про протилежне є необґрунтованими.

Крім цього, сторона захисту скаржиться на те, що під час проведення досудового розслідування не було проведено слідчий експеримент за участю усіх очевидців ДТП, зокрема зі свідками сторони захисту, при цьому повторний слідчий експеримент був проведений лише за участі одного з потерпілих, що свідчить про відсутність достатніх доказів на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Проте вищенаведені доводи є неприйнятними, оскільки відповідно до вимог

ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження є самостійним у своїй процесуальній діяльності та під час проведення досудового розслідування визначає той обсяг слідчих дій, необхідність проведення яких, на його переконання, буде достатнім для доведення винуватості особи та притягнення її до кримінальної відповідальності за інкримінований злочин.

Тому доводи касаційної скарги захисників в цій частині не заслуговують на увагу.

Стосовно постановлення судових рішень у цьому кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Тобто, суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційних скаргах, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Що стосується доводів касаційної скарги захисників про неналежність як доказів ряду проведених судово-автотехнічних експертиз у цьому кримінальному провадженні для встановлення факту порушення засудженим певних правил безпеки дорожнього руху, які стали причиною настання ДТП та призвели до відповідних наслідків, оскільки судами було взято до уваги дані відповідних експертиз, які підтверджують дійсність версії потерпілих про обставини події ДТП, при цьому залишено поза увагою ті дані, які доводить невинуватість засудженого, то колегія суддів наводить такі мотиви.

Беручи до уваги той факт, що апеляційний суд є останньою інстанцією, яка наділена законодавцем повноваженнями встановлювати фактичні обставини справи, суду апеляційної інстанції необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення обставин кримінального провадження за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і захисту.

Проте апеляційний суд формально зазначивши в ухвалі про відсутність відповідних процесуальних порушень, свого висновку не мотивував, на кожен із доводів змістовної відповіді не дав, не вказав в ухвалі чим спростовуються такі доводи та не обґрунтував свого рішення.

Крім того, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу сторони захисту, апеляційний суд зазначив, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, підтверджується сукупністю доказів, досліджених в судовому засіданні, при цьому обмежився лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку.

Разом з цим, саме лише посилання апеляційного суду в ухвалі на безпідставність доводів апелянтів є недостатнім для спростування позиції сторони захисту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.

Так, об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

ст. 286 КК України утворює, зокрема діяння - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту; наслідки у вигляді спричинення смерті потерпілому або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження; причинний зв`язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту і зазначеними у статті наслідками.

Із суб`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України характеризується необережною виною.

Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК України настає за умови заподіяння наслідків у вигляді фізичної шкоди, яка є не менш небезпечною, ніж середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, то під час їх перевірки колегією суддів встановлено, що без належної перевірки та аналізу судом апеляційної інстанції залишилися доводи апеляційної скарги сторони захисту, зокрема про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Обґрунтовуючи свої доводи, які є аналогічні доводам поданої касаційної скарги, захисники посилались, крім іншого, на неналежності як доказів ряду проведених судово-автотехнічних експертиз у цьому кримінальному провадженні для встановлення факту порушення засудженим п. 12.1, п. 12.3, п. 12.4, п. 1.5, п. 2.3 (б, д) ПДР, які стали причиною настання ДТП та призвели до відповідних наслідків, оскільки судом першої інстанції було взято до уваги дані експертиз, які підтверджують дійсність версії потерпілих про обставини події ДТП, при цьому залишено поза увагою ті дані, які доводять невинуватість засудженого. До того ж, на думку апелянтів, суд першої інстанції не мотивував, чому надає перевагу одним доказам перед іншими.

Так, пославшись на ті ж самі докази, які зазначено у вироку, апеляційний суд залишив поза увагою зазначені доводи сторони захисту та не провів належного аналізу обставин кримінального провадження, не надав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК України, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, не звернув уваги, що прийняття одних і відхилення інших доказів повинно бути мотивовано.

Поза увагою суд апеляційної інстанції залишилося те, що у цьому кримінальному провадженні було проведено ряд судово-автотехнічних експертиз за результатами яких дано оцінку діям водія за умов і обставин виникнення ДТП, зокрема згідно пояснень водія та виходячи з пояснень потерпілих, проте суд першої інстанції, даючи оцінку відповідним висновкам, взяв до уваги дані висновків за умов наведених у поясненнях потерпілих, тобто які встановлюють порушення засудженим п. 12.1, п. 12.3, п. 12.4, п. 1.5, п. 2.3 (б, д) ПДР і як результат доводять винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Однак, зі змісту судового рішення слідує, що цим судом не наведено будь-яких мотивів того чому залишено поза увагою ті дані, які доводять невинуватість засудженого.

Разом з цим, в апеляційній скарзі сторона захисту ставила під сумнів доведення наявності у потерпілого ОСОБА_22 відповідних тілесних ушкоджень, які були ним отримані у результаті ДТП, оскільки судово-медична експертизи № 338 мд від 30 квітня 2020 року була проведена на підставі рентгенографії ОГК від 13 березня 2019 року, а подія мала місце 13 листопада 2016 року, що свідчить про неналежність зазначеного доказу.

Однак вказані доводи взагалі не були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, оскільки будь-яких мотивів на їх спростування у судовому рішенні не наведено.

Отже, спростовуючи зазначені доводи апеляційний суд в ухвалі формально зазначив, зокрема те, що доводи сторони захисту стосовно недоведення наявності об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 2 ст. 286 КК України, не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги.

Проте з`ясування цих обставин має вагоме значення, оскільки впливає на вирішення судом питання про доведеність чи недоведеність винуватості засудженого у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення.

При цьому зі змісту ч. 2 ст. 17 КПК України слідує, що при вирішенні питання про доведеність винуватості особи суд має керуватися стандартом доведення винуватості «поза розумним сумнівом».

Який полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 здійснювався формально, без з`ясування належним чином всіх обставин, необхідних для перевірки доводів апеляційної скарги сторони захисту, а тому ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Враховуючи, що апеляційний розгляд був здійснений з недотриманням вимог статті 404 КПК України, ухвала апеляційного суду не відповідає приписам статей 370, 419 КПК України, що є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України ухвала підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, доводи касаційної скарги захисників про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у даному кримінальному провадженні є слушними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки вирішення питання про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення вимагатиме оцінки доказів у кримінальному провадженні з точки зору їх належності, в силу положень ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішити це питання, а тому касаційну скаргу захисників слід задовольнити частково, а вказане судове рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги наведене, ретельно, з використанням наданих процесуальних можливостей, перевірити усі доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, дати на них обґрунтовані та умотивовані відповіді з урахуванням належних та допустимих доказів зібраних у кримінальному провадженні, й з додержанням статей 370 та 419 КПК України ухвалити законне рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 22 травня 2023 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3