Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 жовтня 2023 року
у справі № 202/2592/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо кваліфікації перевищення меж необхідної оборони
Фабула справи: ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді 3 років обмеження волі.
Суд дійшов висновку, що засуджений не передбачав наслідків своїх дій і діяв з метою припинення протиправних дій потерпілого.
Апеляційний суд залишив цей вирок без змін.
Мотивація касаційної скарги: захисник стверджує, що судами попередніх інстанцій було не в повній мірі взято до уваги позитивні дані про особу засудженого, його сімейний стан, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, щире каяття, визнання вини та активне сприяння розкриттю злочину.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до положень ст. 36 КК України, яка передбачає обставини, що виключають кримінальну відповідальність, кожна особа має право на необхідну оборону, тобто на дії, вчинені з метою захисту шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Суд першої інстанції погодився зі стороною захисту у тому, що метою завдання засудженим удару ножем потерпілому було припинення протиправних дій останнього, тобто що він захищався від суспільно небезпечного посягання.
Дії засудженого під час оборони від посягання з боку потерпілого призвели до смерті останнього, і ця обставина могла поставити питання про перевищення меж необхідності при обороні.
У той же час відповідно до ч. 3 ст. 36 КК України спричинення шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, може визнаватися перевищенням меж необхідної оборони лише у разі, якщо вона спричинена умисно.
В цій справі суди визнали, що ушкодження стегнових артерії та вени, яке призвело до смертельного наслідку, не охоплювалося умислом засудженого, а було спричинено необережно, що відобразилося і в кваліфікації судами дій засудженого за ст. 119 КК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 КК України необережне спричинення шкоди при обороні від посягання не може свідчити про перевищення меж необхідної оборони.
Висновки: дії засудженого були зумовлені обороною від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого у значенні ч. 1 ст. 36 КК України і шкода тому, хто посягав, не була заподіяна ним умисно, тому це не може свідчити про перевищення меж необхідної оборони відповідно до ч. 3 ст. 36 КК України та свідчить про відсутність в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України.
Ключові слова: виключення кримінальної відповідальності, злочини проти життя, заподіяння фізичних ушкоджень
