Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 17 травня 2023 року

у справі № 916/3893/21

Господарська юрисдикція

Щодо застосування ст. 1212 ЦК України у правовідносинах, пов'язаних з недоотриманням власником земельної ділянки, цільове призначення якої змінено, коштів, які мав би сплатити орендар у випадку належного оформлення додаткової угоди

Фабула справи: міська рада звернулася з позовом до ТОВ "Транском строй" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 3 229 379,42 грн за користування земельною ділянкою.

На обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від оформлення додаткового договору, що призвело до збереження останнім відповідних коштів за користування земельною ділянкою, які мали бути сплачені міській раді як власнику цієї ділянки, у зв`язку з чим міською радою нараховані кошти за користування відповідною земельною ділянкою в сумі 3 229 379,42 грн, які остання і просить стягнути з відповідача на підставі ст.1212 ЦК України.

Рішенням господарського суду у задоволені позову відмовлено.

Постановою апеляційного господарського суду рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Мотивація касаційної скарги: міська рада посилається на неправильне застосування судами ст. 1212 ЦК України, а також відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості застосування зазначеної норми права у правовідносинах, пов'язаних з недоотриманням власником земельної ділянки, цільове призначення якої змінено, коштів, які мав би сплатити орендар у випадку належного оформлення додаткової угоди.

Правова позиція Верховного Суду: аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна (глава 83 ЦК України) є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Враховуючи встановлені судами обставини щодо ухвалення міською радою рішення, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та змінено цільове призначення земельної ділянки саме за заявою ТОВ "Транском строй", а в подальшому відмовою останнього укласти додаткову угоду щодо відповідних змін до договору і, як наслідок, несплата коштів відповідно до нового цільового призначення, колегія суддів вважає обґрунтованим звернення міської ради з позовом в порядку ст. 1212 ЦК України про стягнення коштів, які зберіг у себе відповідач без достатніх правових підстав, тобто які мав сплатити за користування земельною ділянкою у зв`язку зі зміною її цільового призначення.

Висновки: оскільки зміни щодо цільового призначення спірної земельної ділянки та відповідно нової нормативної грошової оцінки землі до договору не внесено, а отже, стягнення за чинним договором нової іншої суми орендної плати неможливе, проте відповідач користується земельною ділянкою саме за новим цільовим призначенням, зміненим за його заявою, колегія суддів вважає правильним стягнення різниці між сплаченою орендною платою за договором оренди та сумою, яку мав би сплатити користувач у випадку його добросовісної поведінки та внесення відповідних змін до договору оренди землі, на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ключові слова: зміна умов договору оренди, права на земельну ділянку, захист прав землевласника, розподіл судових витрат, правова природа додаткового судового рішення