Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 березня 2023 року
у справі № 161/1921/20[4]
Кримінальна юрисдикція
Щодо правових наслідків проведення НСРД - контролю за вчиненням повторного злочину за ст. 307 КК України без внесення відомостей до ЄРДР за наявності розірваної повторності тотожних злочинів у кримінальному провадженні
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 307 КК, та йому призначено покарання:
- за ч. 1 ст. 307 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- за ч. 2 ст. 307 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна та з позбавленням на підставі ч. 2 ст. 55 КК права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна з позбавленням на підставі ч. 2 ст. 55 КК права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки.
Крім того, вказаним вироком ОСОБА_7 на підставі ст. 54 КК позбавлений спеціального звання «майор поліції», а також вирішено долю речових доказів і витрат у провадженні.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Частина 2 ст. 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Норми кримінального процесуального права, визначені в статтях 214, 217, 246, 271 КПК, є імперативними з абсолютно і недвозначно визначеними вимогами до порядку здійснення кримінального провадження. Вони чітко і категорично регламентують поведінку учасників кримінальних процесуальних відносин і не підлягають розширеному тлумаченню щодо повноважень і компетенції осіб, які діють від імені держави під час притягнення до кримінальної відповідальності. Таке врегулювання не залишає особі, яка застосовує ці норми, можливостей для вільного розсуду, а їх неправильне застосування призводить до того, що провадження здійснюється всупереч вимогам КПК неповноважною особою, тобто до порушення встановленого законом порядку.
Водночас приписи ст. 86 КПК прямо і недвозначно визначають наслідки недотримання порядку здійснення кримінального провадження стосовно збирання доказів.
Крім того, процесуальні наслідки, визначені в ч. 8 ст. 223 КПК у разі проведення СРД після закінчення строків досудового розслідування, у системному взаємозв'язку з положеннями ч. 3 ст. 214 КПК недвозначно вказують на те, що недійсними є СРД, вчинені до внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а встановлені внаслідок них докази є недопустимими (за виключенням випадків, визначених у ч. 3 ст. 214 вказаного Кодексу).
Більш того, з урахуванням приписів ч. 3 ст. 214 КПК здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не тільки не допускається, а і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Йдеться саме про відповідальність, тобто обов`язок зазнати осуду з боку держави за протиправну поведінку та перетерпіти встановлені судовим рішенням (або іншим належним актом) обмеження особистих або майнових прав (свобод, інтересів), і законом не встановлено іншої, крім кримінальної, дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної відповідальності чи відповідальності в справі про адміністративне правопорушення.
Натомість визнання доказу недопустимим є процесуальним наслідком недотримання, зокрема, порядку здійснення кримінального провадження.
Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя задля досягнення мети і вирішення його завдань, визначених приписами ст. 2 КПК. Дотримання встановленої правової процедури означає, що дії уповноважених суб`єктів мають відповідати вимогам закону, вони мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед слідчим чи прокурором на певному етапі досудового розслідування. Дотримання належної правової процедури забезпечує відповідність кримінального провадження стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, реалізацію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні і публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цілей і вирішення завдань кримінального провадження.
У статті 86 КПК закріплено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Законодавче закріплення положень щодо допустимості доказів та визнання їх недопустимими є гарантією забезпечення конституційних прав, свобод та законних інтересів кожного учасника кримінального провадження, їх захисту від неправомірних дій і зловживання владою особами, які здійснюють кримінальне провадження, дотримання належної процедури та ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення суду.
Приписи ч. 3 ст. 62 Конституції України встановлюють, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
У частині 3 ст. 17 КПК визначено презумпцію невинуватості людини як засаду кримінального провадження, за якою підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.
Попри те, що кримінальний процесуальний закон не визначає критеріїв допустимості доказів у контексті реалізації приписів ст. 86 КПК, вони визначені в доктрині кримінального процесуального права: 1) одержання фактичних даних із належного процесуального джерела; 2) одержання фактичних даних належним суб'єктом; 3) одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; 4) належне оформлення джерела фактичних даних. Отже, доказ повинен бути отриманий із дотриманням належної правової процедури із належного процесуального джерела.
Зазначені критерії підлягають застосуванню з урахуванням положень ч. 1 ст. 412 КПК. Суд зобов'язаний перевіряти законність, повноту і правильність порядку отримання доказів і відхиляти ті з них, які були одержані зі значними непоправними порушеннями встановленого порядку.
При цьому приписи ст. 9 КПК визначають однією із основоположних засад кримінального провадження законність, яка є фундаментальною юридичною категорією, критерієм правового життя суспільства і громадян, принципом, методом та режимом суворого, неухильного дотримання, виконання норм права учасниками кримінальних процесуальних відносин і гарантією правомірності застосованого примусу з боку держави.
ВИСНОВКИ: проведення НСРД - контроль за вчиненням повторного злочину без внесення відомостей до ЄРДР щодо розслідування кожного самостійного одиничного кримінального правопорушення за наявності розірваної повторності тотожних злочинів у кримінальному провадженні, де до ЄРДР внесено відомості лише про перший із послідовно вчинених злочинів, є здійсненням досудового розслідування другого і наступних злочинів до внесення відомостей до ЄРДР, що тягне за собою правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 86, ч. 3 ст. 214 КПК.
Суд, вирішуючи питання про недопустимість як доказів указаних вище матеріалів НСРД, не має підстав наводити додаткові мотиви, які спираються на обґрунтування відповідних аспектів застосування положень ст. 87 вказаного Кодексу.
Посилання судом на такі докази під час ухвалення судового рішення призводить до порушення прав і свобод людини, зокрема права на захист і справедливий суд, що суперечить положенням статей 19, 62 Конституції України, статей 2, 8, 9, 17, 30 КПК.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини у сфері обігу психотропних речовин, початок досудового розслідування, триваючі злочини, принцип належної правової процедури, критерії допустимості доказів
