Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 05 квітня 2023 року

у справі № 523/17429/20[1]

Цивільна юрисдикція

Щодо необхідності розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулася із позовом до ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус міського нотаріального округу, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності.

ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виселення, стягнення упущеної вигоди та компенсації моральної шкоди.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

ОЦІНКА СУДУ

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

1. фіктивного (стаття 234 ЦК України);
2. такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);
3. такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

При цьому, фіктивний та такий, що суперечить принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом є оспорюваними, тобто необхідне пред`явлення окремого позову. Натомість правочин, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України) може кваліфікуватися за наявності підстав в мотивувальній частині судового рішення.

ВИСНОВКИ: необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів.

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори у сфері державної реєстрації прав, способи судового захисту, іпотечне зобов'язання, недійсність правочинів, способи захисту прав кредитора