Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 523/17429/20

провадження № 61-2612св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

за позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_2 ,

третя особа - державний реєстратор приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна,

за зустрічним позовом про виселення, стягнення упущеної вигоди та компенсації моральної шкоди:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року в складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М. В., Лозко Ю. П., та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року в складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М. В., Лозко Ю. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовів

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І. В., про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності.

Первісний позов мотивований тим, що 03 вересня 2008 року між нею та ВАТ «Сведбанк» був укладений кредитний договір № 1507/0908/45-003 від 03 вересня 2008 року, відповідно до умов якого банк передав їй грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 43 000 доларів США на строк по 03 вересня 2028 року, для здійснення нею розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

У відповідності до п.3.1.1. цього договору позичальник здійснює погашення кредиту та лату процентів за користування кредитом шляхом здійснення фіксованих (ануїтетних) латежів в сумі 488.54 доларів США до 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. 03 вересня 2008 року квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 40.9 кв. м придбана на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М., реєстрованого у реєстрі за №2411.

Для забезпечення вимог виконання основного зобов`язання вона передала в іпотеку ВАТ «СВЕДБАНК» належну їй квартиру під АДРЕСА_1 . На протязі багатьох років вона справно та вчасно сплачувала ануїтетні платежі за кредитним договором спочатку ВАТ «Сведбанк», а після отримання в 2012 році повідомлення про заміну кредитора - АТ «Дельта Банк». Через зростання курсу долара США до гривні, втрату роботи та джерела доходів вона втратила можливість сплачувати кредит.

Нещодавно їй зателефонували невідомі особи, не представились та повідомили, що вона вже не є власником вищезазначеної квартири, та згодом вона дізналась, що 24 вересня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та фізичною особою ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири, продаж відбулася на аукціоні. Право власності АТ «Дельта Банк» на нерухоме майно було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 березня 2019 року, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_4 , КП «Агенція реєстраційних послуг» № 46196125 від 28 березня 2019 року.

Позивач отримала кредит в іноземній валюті, проживає постійно в квартирі АДРЕСА_1 , загальна площа складає 40,9 кв. м, на час оформлення права власності за банком в її власності не було іншого житла, тому звернення стягнення на квартиру без її згоди є незаконним.

Окремий договір між нею та ВАТ «Сведбанк» або AT «Дельта Банк» про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання не укладався. Позивач вважає, що при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності за банком на квартиру були порушені вимоги Законів України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень» та «Про іпотеку», а також вимоги Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 25 грудня 2015 року № 1127.

У державного реєстратора Манюти С. В., КП «Агенція реєстраційних послуг», були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за банком. У зв`язку із тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки і внесення 25 березня 2019 року запису про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за банком є незаконними та здійсненими поза волею власника, то в подальшому відчужене майно підлягає витребуванню з незаконного володіння останнього набувача.

ОСОБА_1 просила:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Манюти С. В. КП «Агенція реєстраційних послуг» від 25 березня 2019 року, запис 30919598 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1797573151101 за ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору іпотеки № 1507/0908/45-003-Z-1, посвідченого 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О. М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 2414;

витребувати у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв. м;

визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв. м.

У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виселення, стягнення упущеної вигоди та компенсації моральної шкоди.

Первісний позов мотивований тим, що він є власником АДРЕСА_1 .

У серпні 2020 року він зателефонував ОСОБА_5 і попросив її звільнити квартиру. Крім цього, поштою він надіслав їй вимогу про виселення. 01 вересня 2020 року між ним та ОСОБА_6 було укладено договір оренди вказаної квартири, згідно якого він передав йому в оренду дану квартиру строком на 3 роки з орендною платою 5 000 грн на місяць. ОСОБА_1 квартиру не звільнила чим перешкоджає використовувати квартиру та розпоряджатись нею, внаслідок цього він несе збитки, це також спричиняє мені душевні страждання. Кожного місяця позивач втрачає 5000 грн, які я міг би отримувати за договором оренди, внаслідок неправомірних дій відповідача. Моральна шкода полягає в тому, що тривалий час позивач знаходиться в стресовому стані, втратив душевний спокій.

ОСОБА_2 зазначав, що відповідач не є членом його сім`ї, не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом зі мною, відповідач не веде з ним спільне господарство. Відповідач без будь-якої правової підстави безоплатно користується його квартирою. Відповідач забезпечена житлом, їй на праві власності належить 1/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому відповідач підлягає виселенню.

ОСОБА_2 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

виселити ОСОБА_1 ;

стягнути упущену вигоду у розмірі 65 000 грн

стягнути компенсацію моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року у складі судді Середи І. В., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Манюти С. В. КП «Агенція реєстраційних послуг» від 25 березня 2019 року запис 30919598 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1797573151101 за ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору іпотеки № 1507/0908/45-003-Z-1, посвідченого 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О. М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 2414.

Витребувано у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв. м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв. м.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

представник відповідача АТ «Дельта Банк» в підтвердження отримання листа вимоги надав копію рекомендованого повідомлення адресовану ОСОБА_1 . Як видно з вказаного рекомендованого повідомлення він не містить підпису одержувача. У судовому засіданні представник позивача просила звернути увагу суду на те, що позивачка не отримувала такого листа і не ставила підпису повідомленні;

згідно з матеріалами реєстраційної справи під час реєстрації права власності на спірну квартиру за банком державний реєстратор робив перевірку відомостей лише по власнику ОСОБА_1 , при цьому не здійснив пошук відомостей за ідентифікаційним номером об`єкту нерухомості або за його адресою, тоді як знав про можливість дублювання відомостей Державного реєстру прав і Державного реєстру власності при пошуку за ідентифікаційними даними власника майна, в порушення вимог Порядку. На дату звернення стягнення на нерухоме житлове майно у власності ОСОБА_1 не знаходилось інше нерухоме житлове майно, і на неї поширювалась дія підпункту 1 пункту 1 Закону України №1304-УІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Тому у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Дельта Банк». Зазначена правова позиція щодо застосування положень Закону №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020р. по справі №644/3116/18 та від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а;

з урахуванням того, що звернення стягнення на предмет іпотеки і внесення 25 березня 2019 року запису про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв.м, за AT «Дельта Банк» на підставі незаконного рішення державного реєстратора, та здійсненими поза волею позивачки тому в подальшому відчужене майно підлягає витребуванню з незаконного володіння у ОСОБА_2 , а за позивачкою необхідно визнати право власності на квартиру;

оскільки є незаконним звернення стягнення на предмет іпотеки, то відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

представник відповідача АТ «Дельта Банк» в підтвердження отримання листа вимоги надав копію рекомендованого повідомлення адресовану ОСОБА_1 (а. с. 61 зворот), підписану представником Укрпошти про вручення рекомендованого повідомлення особисто Сербіній. У постанові Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №756/15123/18 зазначено, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. Виходячи з викладеного належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі (а. с. 26, 61 зворот) або додатково повідомлена відповідно до умов договору. У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення, яка може бути спростована іпотекодавцем у загальному порядку. Так, зі змісту іпотечного договору встановлено, що сторони у своєму регуляторі приватних відносин визначили порядок надсилання повідомлень, зокрема вимоги, передбаченої частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Вони встановили, що таку вимогу слід вважати зробленою належним чином у випадку, якщо вона здійснена у письмовій формі та надіслана рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або зроблена особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання такої письмової вимоги буде вважатися дата її особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача. Банк направив особі за належною адресою претензію-вимогу про усунення порушень. Отже, така вимога вважається отриманою з дати поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача. Презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобов`язання позивачем в загальному порядку належними та допустимими доказами не спростована. Тому іпотекодержатель правомірно звернув стягнення на предмет іпотеки. За таких обставин, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про те, що позивачка не отримувала лист повідомлення від АТ «Дельта Банк»;

стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд першої інстанції звертав увагу на те, що законодавець не пов`язував і не пов`язує виникнення чи припинення прав власності на нерухоме майно із проставленням відмітки про погашення в архівній частині Державного реєстру прав. Згідно з матеріалами реєстраційної справи під час реєстрації права власності на спірну квартиру за банком державний реєстратор робив перевірку відомостей лише по власнику ОСОБА_1 , при цьому не здійснив пошук відомостей за ідентифікаційним номером об`єкту нерухомості або за його адресою, тоді як знав про можливість дублювання відомостей державного реєстру прав і державного реєстру власності при пошуку за ідентифікаційними даними власника майна, в порушення вимог порядку. Тому суд першої інстанції вважав, що на дату звернення стягнення на нерухоме житлове майно у власності ОСОБА_1 не знаходилось інше нерухоме житлове майно, і на неї поширювалась дія підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Проте суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Дельта Банк»;

на момент отримання вимоги банку ОСОБА_1 не використовувала як місце постійного проживання спірну квартиру (предмет іпотеки), ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 та у її власності було інше нерухоме житлове майно, а саме 1/3 частина квартири розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Після отримання вимоги банку ОСОБА_1 через 40 днів змінила місце реєстрації, 02 лютого 2018 року зареєструвалась у спірній квартирі (відмітка у паспорті ОСОБА_1 ) та відчужила на користь дочки - ОСОБА_7 належну їй частку квартири. Суд першої інстанції не дав оцінку діям ОСОБА_1 щодо зміни місця реєстрації та відчуження належного її житла. Враховуючи черговість та час в продовж якого ОСОБА_1 , вчинила дії з відчуження майна та виписки та реєстрації за новою адресою (один день) є очевидним, що ОСОБА_1 діяла недобросовісно, зловживала своїми цивільними правами, намагалась уникнути звернення стягнення на квартиру;

у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 214/5314/17 зазначено, що позивач фактично дав свою згоду на відчуження спірної квартири в рахунок виконання ним кредитних зобов`язань, враховуючи його дії та згоду на опис і арешт майна, та зазначили, що до 28 квітня 2016 року позивач не використовував квартиру для проживання та не був там зареєстрований. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій оцінили факт зміни місця реєстрації та подальше відчуження всіх наявних у нього об`єктів нерухомості на користь його дружини, у тому числі безпосередньо після відкриття виконавчого провадження, як намір умисного створення обставин, які б виключили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в силу дії мораторію, визначеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 умисно створювала обставини, які б виключили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в силу дії мораторію, визначеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Позивач не виконала зобов`язання за кредитним договором, тому банк скористався своїм правом набуття права власності на предмет іпотеки (квартиру), задовольнивши таким чином свої вимоги на підставі рішення державного реєстратора КП «Агенція реєстраційних послуг» Манюти С.В. від 28 березня 2019 року. 05 вересня 2019 року на електронному аукціоні в системі «Прозоро» відбувся продаж вказаної квартири, на якому ОСОБА_2 став переможцем, та був не єдиним учасником в аукціоні, придбав квартиру за ціною 278 718,00 грн. 24 вересня 2019 між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір-купівлі продажу зазначеної квартири. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась із цим позовом та посилалась на те, що на неї поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;

у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі №704/1410/18 вказано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитись під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Договір дарування від 02 лютого 2018 року має всі ознаки фраудаторного правочину, оскільки договір вчинено після отримання ОСОБА_1 вимоги банку про виконання зобов`язань, дарування здійснено на користь дочки ОСОБА_1 - ОСОБА_7 ОСОБА_1 не доведено, що спірна квартира є її місцем постійного проживання, акт про проживання, складений сусідами по будинку не є належним та допустимим доказом, такі довідки уповноважені видавати органи місцевого самоврядування. Встановлено, що ОСОБА_1 працює в інституті сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України заступником директора по науковій роботі, є суб`єктом на який поширюється Закон України «Про запобігання корупції»;

майно може бути витребувано від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Таке витребування застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпну сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Підписавши договір іпотеки ОСОБА_1 надала згоду банку на звернення стягнення на квартиру в позасудовий спосіб у разі невиконання нею умов кредитного договору, таким чином виразила свою волю на вибуття квартири з її володіння;

суд першої інстанції не звернув увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Встановлені судом першої інстанції обставини, дозволяють зробити висновок, що договір дарування є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору. Суд першої інстанції не врахував, що дарувальник, який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своїх родичів після того як банк повідомив, про те що спірне майно виставлено на торги, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника. За таких обставин, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про задоволення первісного позову;

вирішення зустрічного позову є передчасним, оскільки суд першої інстанції належним чином не досліджував обставин справи не зробив висновків з приводу зустрічних позовних вимог. Суд апеляційної інстанції переглядає раніше розглянуті позовні вимоги і не може замінювати собою суд першої інстанції, тобто, позбавлений прав первісного розгляду позовних вимог, що не забороняє ОСОБА_2 звернутися до суду з відповідними вимогами. Тому у задоволені позову ОСОБА_2 слід відмовити;

згідно пункту 5 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписане не тими суддями , які зазначені у рішенні. При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що рішення Суворовського районного суду м. Одеси 06 вересня 2022 року не підписане суддею, що є порушенням норм процесуального права та є безумовною підставою для його скасування.

Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року клопотання ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на корить ОСОБА_2 частину суми сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 340,63 грн.

Аргументи учасників справи

22 лютого 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року, в якій просить: скасувати оскаржені рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

спірна квартира використовується ОСОБА_1 як місце постійного проживання, що підтверджується реєстрацією її місця проживання за зазначеною адресою, а також копіями довідки ОСББ «Купідон 2» № 001 від 04 лютого 2021 року та актом про проживання від 03 лютого 2021 року, наявними в матеріалах справи. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не доведено, що спірна квартира є її місцем постійного проживання, акт про проживання, складений сусідами по будинку не є належним та допустимим доказом, такі довідки уповноважені видавати органи місцевого самоврядування. Висновок суду про те, що ОСББ не має необхідних повноважень на видачу довідки про проживання мешкання такого багатоквартирного будинку, не ґрунтується на законодавчих нормах. Квартира, яка використовується позивачем як місце постійною проживання, не могла бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «Дельта Банк»;

суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 працює в інституті сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України заступником директора по науковій роботі, є суб`єктом на який поширюється Закон України «Про запобігання корупції». Вказаний висновок суду є підставою для незастосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо позивача. Проте суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, не перевірив викладені обставини в судових засіданнях, оскільки відповідно до наказу Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України від 10 жовтня 2017 року 142-ОС ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади, тобто, на час прийняття держави реєстратором оскаржуваного у цій справі рішення не була суб`єктом, на якого поширюється Закон України «Про запобігання корупції»;

апеляційний суд зазначив, що банк направив особі за належною адресою претензію-вимогу про усунення порушень, тому така вимога вважається отриманою з дати поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача. Натомість згідно матеріалів повідомлення про вручення, штрих номер 6766700224974, видане 21 грудня 2017 року ПАТ «Укрпошта», не містить підпису позивача про одержання нею вказаного листа. При цьому, зі змісту повідомлення про вручення неможливо встановити лист якого змісту було направлено АТ «Дельта Банк» ОСОБА_1 вказаним поштовим відправленням. Суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що ОСОБА_1 не отримувала зазначеного повідомлення, як і безпідставно, без наявності належних доказів зробив висновок про отримання останньою повідомлення;

державний реєстратор зробив помилковий висновок про наявність у ОСОБА_1 , на праві власності іншого житлового нерухомого майна, яке вибуло з її власності 02 лютого 2018 року, з огляду на відсутність відмітки про погашення відомостей в архівній частині державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внесення відмітки про погашення відомостей в реєстрі прав власності при проведенні реєстраційних дій щодо майна, придбаного до 01 січня 2013 року, не вимагалось. Державний реєстратор не здійснив пошук відомостей за ідентифікаційним номером об`єкту нерухомості або за його адресою. Тому у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за банком з огляду на відсутність у позивача права власності на інше житлове нерухоме майно;

суд апеляційної інстанції надає оцінку правочину, який не є предметом розгляду, та не надає оцінку факту використання квартири, яка була набута АТ «Дельта Банк» у власність, як місця постійного проживання позивача та відсутності у неї у власності іншого нерухомого житлового майна. Чоловік та син позивачки є військовослужбовцями, які з часу повномасштабного вторгнення рф на територію України здійснюють захист територіальної цілісності України та українського народу. Члени сім`ї військовослужбовців ЗС України позбавлені місця проживання внаслідок незаконної реєстрації за АТ «Дельта Банк» права власності на належне позивачу житлове нерухоме майно всупереч вимогам Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та подальшого відчуження квартири на користь ОСОБА_2 ;

дія мораторію на примусове стягнення майна поширювалась на ОСОБА_1 та належна їй на праві власності спірна квартира не могла бути примусово відчужена без її згоди (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 та від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а);

суд апеляційної інстанції самоусунувся від дослідження доказів та надання їм оцінки;

рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року є підписаним в електронному вигляді суддею ОСОБА_8 ..

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині відмови у задоволенні вимог за первісним позовом. У частині відмови у задоволенні вимог за зустрічним позовом постанова апеляційного суду не оскаржується, тому у касаційному порядку не переглядається.

У березні 2023 року ОСОБА_2 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржену постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 належним чином була повідомлена про необхідність усунення порушень зобов`язань за кредитним договором, порушення ОСОБА_1 не усунула. На момент отримання вимоги банку ОСОБА_1 не використовувала як місце постійного проживання спірну квартиру (предмет іпотеки), ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 та у її власності було інше нерухоме житлове майно, а саме - 1/3 частина квартири, розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Після отримання вимоги банку ОСОБА_1 змінила місце реєстрації, 02 лютого 2018 року зареєструвалась у спірній квартирі та відчужила на користь дочки - ОСОБА_9 належну їй частку квартири. Факт відчуження належної їй частки квартири та зміну реєстрації місця проживання після отримання вимоги банку ОСОБА_1 приховала, у позовній заяві вона про це не загадувала. ОСОБА_1 діяла недобросовісно, зловживала своїми цивільними правами, такими діями намагалась уникнути звернення стягнення на квартиру. ОСОБА_1 умисно створювала обставини, які б виключили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в силу дії мораторію, визначеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Договір дарування від 02 лютого 2018 року має всі ознаки фраудаторного правочину, оскільки договір вчинено після отримання ОСОБА_1 вимоги банку про виконання зобов`язань, дарування ОСОБА_1 здійснено на користь її дочки - ОСОБА_9 . Такі дії ОСОБА_1 не відповідають одній з основоположних засад цивільного законодавства як добросовісність, свідчить про зловживання своїми цивільними правами, метою яких є уникнення цивільної відповідальності. Укладаючи договір дарування від 02 лютого 2018 року та реєструючись в спірній квартирі цього ж дня, ОСОБА_1 переслідувала мету не допустити можливість банку задовольнити свої вимоги (захистити порушене право). Неправомірна мета та недобросовісна поведінка виключають можливість надання судового захисту (постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц.). Витребування квартири у добросовісного набувача призведе до порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

24 березня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 березня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18; від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 03 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір № 1507/0908/-003, відповідно до умов якого ВАТ «Сведбанк» надав ОСОБА_1 грошові кошти для купівлі нерухомості (однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ) в розмірі 43 000 доларів США, на строк до 03 вересня 2028 року включно під 12,5 % річних за користування кредитом, а позичальник - позивач, зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у порядку та терміни, передбачені кредитним договором.

03 вересня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 1507/0908/45-003-2-1, і посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М. за реєстр. № 2414 з накладанням заборони на відчуження за реєстр. № 2415, на підставі якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ВАТ «Сведбанк» належне їй на праві спільної сумісної власності нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,9 кв. м, житловою 17,8 кв. м, набуте на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М. за реєстр. № 2411.

У пункті 12.3. сторони іпотечного договору передбачали умову про те, що згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пунктах 12.3.1. та 12.3.2. цього договору.

Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку», у випадку задоволення іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті Договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на іпотеки (пункт 12.3.1. іпотечного договору).

25 травня 2012 року між ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим № 1306, 1307.

Згідно з листом від 12 грудня 2017 року № 02.4.1/2152/17 АТ «Дельта банк» звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове (у шестидесятиденний термін) виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі, в тому числі сплати заборгованості, яка станом на 01 липня 2017 року становить 1 124 814,70 грн, звернув увагу на те, що у разі невиконання вимог банку, останній буде вимушений захищати свої права шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, в тому числі, шляхом позасудового врегулювання спору і шляхом звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу.

Згідно з договором дарування від 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 подарувала частку в праві спільної власності на квартиру квартири АДРЕСА_4 , ОСОБА_10 . Цей договір посвідчений державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Грабовенко - Ворсуляк Д. М., та зареєстрований в реєстрі за №2-158.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дата формування 02 лютого 2018 року) право власності за ОСОБА_10 на 1/3 частку в праві спільної власності на квартиру за договором дарування зареєстровано 02 лютого 2018 року 10:35:33.

Право на 1/3 частку в праві спільної власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 , виникло у ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності 4976 від 28 липня 2008 року, тобто до 01 січня 2013 року.

Згідно копії паспорта громадянина України, а також з листа Департаменту надання адмінпослуг від 19 серпня 2019 року на запит банку, адреса проживання позивачки зареєстрована з 02 лютого 2018 року у квартирі АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту від 03 лютого 2021 року, складеним ОСОБА_11 (квартира 21), ОСОБА_12 (квартира АДРЕСА_5 ), ОСОБА_13 (квартира АДРЕСА_6 ), ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 .

25 березня 2019 року за рішенням державного реєстратора Манюти С. В. КП «Агенція реєстраційних послуг», запис 30919598, проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1797573151101 за ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору іпотеки № 1507/0908/45-003-Z-1, посвідченого 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О. М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 2414.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань вбачається, що КП «Агенція реєстраційних послуг» припинено.

Згідно протоколу електронного аукціону № UA-TF-2019-08-14-000028b переможець ОСОБА_2 , ціна продажу лоту 278 718 грн.

24 вересня 2019 року між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. за реєстровим № 782, та внесено запис про право власності в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (номер запису 33355334).

Згідно з даними технічного паспорта складеного КП ОМБТІ та РОН» 13 серпня 2008 року квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 40,9 кв. м, житлову - 17,8 кв. м.

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 6 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб`єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

104. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майновідомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що:

«124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126. Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)».

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 (провадження № 61-17264св21).

Функціональним призначенням процедурних норм є «обслуговування» приватно-правових норм. З урахуванням того, що процедурні норми виконують тільки функцію «обслуговування» приватно-правових норм, то у разі якщо існує суперечність, то вона має вирішуватися на користь приватно-правової норми.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що:

«умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року у справі № 2601/7773/12 (провадження № 61-11317св21) зазначено: «Відповідно до пункту 6 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб`єктами Закону України «Про запобігання корупції». Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 466/1996/19 (провадження № 61-17810св21) зазначено: «відповідно до пункту 6 Закону № 1304-VII дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб`єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (в редакції після 20 березня 2020 року - дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб`єктами Закону України «Про запобігання корупції»). У пункті 3 частини першої статті 3 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» вказано, що суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом. Доказів, що ОСОБА_1 обіймала таку посаду чи була такою особою, матеріали справи не містять і позивач не надав, а статус фізичної особи-підприємця, про який згадує заявник, до такого автоматично не прирівнюється. Отже, немає підстав вважати, що станом на дату вчинення оскаржуваного реєстраційного запису на позивача не поширювалася дія Закону № 1304-VII».

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів.

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:

«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:

фіктивного (стаття 234 ЦК України);

такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності за банком на спірну квартиру були порушені вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;

суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 є суб`єктом на який поширюється Закон України «Про запобігання корупції», оскільки працює в інституті сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України заступником директора по науковій роботі;

за таких обставин обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на ОСОБА_1 не поширюється. Тому помилковим є посилання апеляційного суду на те, що на момент отримання вимоги банку ОСОБА_1 не використовувала як місце постійного проживання спірну квартиру (предмет іпотеки), наявність у позивача іншого житла, яке вона відчужила після отримання вимоги банку, оскільки дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на ОСОБА_1 не поширюється;

апеляційний суд не звернув увагу, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину;

апеляційний суд пославшись на те, що договір дарування від 02 лютого 2018 року слід кваліфікувати як фраудаторний, не врахував, що в позаконкурсному оспорюванні фраудаторний правочин може бути кваліфікований як фіктивний (стаття 234 ЦК України); такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такий, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України). При цьому, фіктивний та такий, що суперечить принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом є оспорюваними, тобто необхідне пред`явлення окремого позову. Натомість правочин, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України) може кваліфікуватися за наявності підстав в мотивувальній частині судового рішення. Проте апеляційний суд, зазначивши, що договір дарування від 02 лютого 2018 року слід кваліфікувати як фраудаторний, зазначив тільки про суперечність принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), що є недопустимим без пред`явлення окремого позову про оспорення договору як фраудаторного Обставин, які дозволяли кваліфікувати цей договір як нікчемний апеляційний суд не навів;

апеляційний суд встановив, що вимогу в порядку статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку» 21 грудня 2017 року позивачка належним чином отримала. Аналіз матеріалів справи свідчить (т. 1 , а. с. 61 зворот), що повідомлення були направлені позивачці та отримані нею. Презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобов`язання позивачем в загальному порядку належними та допустимими доказами не спростована;

оскільки відсутні підстави для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «Дельта Банк», то позовна вимога про витребування майна, яка є похідною, також не підлягає задоволенню;

апеляційний суд при відмові у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності не врахував, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Тому у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності належить відмовити не у зв`язку із її необґрунтованістю, а через обрання позивачем неефективного способу захисту.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову, проте помилився щодо мотивів такої відмови.

Тому постанову апеляційного суду в оскарженій частині належить змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідно до наказу Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України від 10 жовтня 2017 року 142-ОС ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 не надано наказ Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України від 10 жовтня 2017 року 142-ОС, і у матеріалах справи цей наказ відсутній.

Щодо оскарження додаткової постанови Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аналіз касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_1 не наводить будь-яких доводів щодо скасування додаткової постанови Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року.

Оскільки постанова Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року в оскарженій частині підлягає зміні у мотивувальній частині, то додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року належить залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині прийнята без додержання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду у частині первісних позовних вимог змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а в іншій оскарженій частині без змін; додаткову постанову апеляційного суду залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_2 , третя особа - державний реєстратор приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності, змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук