Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 24 січня 2023 року

у справі № 663/3293/20

Кримінальна юрисдикція

Щодо правомірності рішення керівника органу досудового розслідування доручити здійснення досудового розслідування конкретному слідчому у формі доручення

ФАБУЛА СПРАВИ

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу Державного бюро розслідувань, органу Бюро економічної безпеки України, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень (п. 17 ч. 1 ст. 3 КПК України).

Зі змісту положень п. 1 ч. 2 ст. 39 та ч. 1 ст. 214 КПК України слідує, що визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, належить до компетенції керівника органу досудового розслідування.

За приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК України рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.

ВИСНОВКИ: суди попередніх інстанцій небезпідставно визнали рішення керівника органу досудового розслідування у формі доручення таким, що наділяє слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування. У цьому конкретному провадженні встановлено, що зміст зазначеного доручення відповідає визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови, не дотримана лише вимога щодо назви. Зокрема, у дорученні зазначено посаду керівника органу досудового розслідування, час і місце складання документа, підстави для його складання (статті 39, 214 КПК), зміст кримінального правопорушення, внесеного до ЄРДР, та суть прийнятого рішення. Таким чином, невідповідність самої лише назви документа не змінила його суті. Зазначення неправильної назви документа суперечить вимогам КПК, проте в даному випадку таке порушення не є істотним та не свідчить, що слідчий здійснював досудове розслідування без відповідних повноважень. З урахуванням наведеного, у цьому конкретному випадку рішення керівника органу досудового розслідування, складене у формі доручення, а не постанови, наділяло слідчого повноваженнями на проведення досудового розслідування.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: вимоги до процесуальних документів, порядок здійснення досудового розслідування, процесуальний статус слідчого, початок досудового розслідування