Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Окремою ухвалою

від 15 березня 2023 року

у справі № 688/4803/18

Цивільна юрисдикція

Щодо необхідності нотаріального посвідчення згоди другого з подружжя з приводу розпорядження спільним майном

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ТОВ «Агро-Ормс», третя особа: приватний нотаріус міського нотаріального округу, та просила визнати недійсними заяву про надання згоди на відчуження нерухомого майна і договори дарування нерухомого майна, а також витребувати нерухоме майно у спільну сумісну власність подружжя.

Рішенням суду першої інстанції, яке залишене без змін постановою апеляційного суду, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Постановою Верховного Суду рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсною заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаної вимоги; постанову апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ОЦІНКА СУДУ

У нотаріальному законодавстві розрізняються нотаріальні дії з:

1. посвідчення правочину (пункт 1 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому, нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 цього Кодексу (частина третя статті 209 ЦК України);
2. засвідчення справжності підпису на документах (пункт 11 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Засвідчення справжності підпису на документах забезпечує доказовість того факту, що підпис зроблено певною особою. Здійснення засвідчення справжності підпису на документах не спрямоване на підтвердження змісту документів, на яких засвідчується справжність підпису.

По своїй суті згода одного з співвласників щодо розпорядження спільним сумісним майном є одностороннім правочином. При вчиненні такого правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони.

З урахуванням того, що згода є одностороннім правочином, то на неї поширюються й інші норми про правочини, зокрема, щодо нотаріального посвідчення.

В абзаці 3 частини другої статті 369 ЦК України передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

У абзаці 2 частини третьої статті 65 СК України закріплено, що згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

В абзаці 1 підпункту 4.2 пункту 4 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, встановлено, що «при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім'я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена».

Імовірно, вживання законодавцем у абзаці 2 частини третьої статті 65 СК України терміну «засвідчення» зумовило те, що на рівні Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, змінено законодавчу норму (абзац 2 частини 3 статті 65 СК України) і вимогу про нотаріальне посвідчення згоди замінено на іншу нотаріальну дію (засвідчення справжності підпису).

Касаційний суд констатує, що друге речення абзацу 1 підпункту 4.2 пункту 4 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, суперечить абзацу 2 частини 3 статті 65 СК України, оскільки Міністерство юстиції України змінило законодавчу норму.

ВИСНОВКИ: згода співвласника (співвласників) як односторонній правочин на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню, також має бути нотаріально посвідчена. Тобто, має вчинятися така нотаріальна дія як нотаріальне посвідчення одностороннього правочину.

Відсутність нотаріального посвідчення одностороннього правочину або вчинення іншої нотаріальної дії (наприклад, засвідчення справжності підпису на односторонньому правочині, який підлягає нотаріальному посвідченню) є підставою нікчемності такого одностороннього правочину у зв'язку з недодержанням вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (частина перша статті 219 ЦК України).

Тлумачення абзацу 2 частини третьої статті 65 СК України свідчить, що в СК України закріплено аналогічний по суті підхід до кваліфікації згоди як одностороннього правочину та необхідності його саме нотаріального посвідчення.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий режим спільного майна, порядок вчинення правочину, юридичне значення засвідчення підпису, зміст нотаріального посвідчення правочину, правочини подружжя